ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2020.11.29 09:57
Артеріальний знов тиск низький,
клаустрофобія туги.
Тишу б лещатами стиснути,
смуту свічею обвуглить.

Хай на дев'ятому поверсі
небо лежить на долоні.
Пише курсивом на атласі,

Сергій Губерначук
2020.11.29 08:00
Я це вже бачив,
я це чув
і вчив,
казок і приказок
цікаві прометеї..,
згорав, харкав
і знову приручив
себе до ручки злої Галатеї.

Микола Соболь
2020.11.29 06:02
Святвечір пам’яті. Молись.
Нехай свіча не затухає…
Ми пам’ятаєм, як колись
країну, що назвали – раєм
звели нещасну до біди,
у горі чорному втопили…
Лишились в урвищі сліди
одної на село могили –

Віктор Кучерук
2020.11.29 05:48
Сонце розпашілою щокою
Обпікає обрію чоло
І ясніє швидко за рікою,
І відчутно дужчає тепло.
І клуби туманів над водою
Топляться і тануть, як сніги,
Де світанок скорою ходою
Озорив обидва береги…

Вадим Косьмін
2020.11.28 21:18
Життя, що згасло, свічка не продовжить
І не відродить ту останню мить,
Яка ввібрала стогін перероджень
Багатих літ і злидні лихоліть.

Судьба картає, крає і карається
На схилах днів, коли на схилі літ
Ховає дід під подушку окрайця,

Тетяна Левицька
2020.11.28 19:21
Мороз на порозі збирає завії,
клубочиться в комині ватра.
Коли я піду, ти усе зрозумієш,
якою була й чого варта.

Ти звик, що я кішкою поряд з тобою -
шовкова і очі вологі.
Попереду морок, минуле сувоєм,

Ігор Деркач
2020.11.28 17:57
Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»

Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:

Ігор Шоха
2020.11.28 15:11
Моя осіння золота пора
уже згасає. Настає сувора.
Полине скоро в небо неозоре
моя осіння золота пора.

І там вона засяє як Аврора...
а от моєї юності зоря –
моя осіння золота пора

Ніна Виноградська
2020.11.28 14:02
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Ростуть і достигають сотні літ –
Найкращі ліки лісу для людини.

Для того, щоби мати стільки сил,
Аби вбороти ворога і звіра.
Щоби тримати міцність рук і крил,

Петро Скоропис
2020.11.28 10:19
Канал, в якому утопили Розу
Л., як випалену папіросу,
заріс уже практично весь.
І роз тим пак осипалось, і днесь
цим годі приголомшити туриста.
Стіна бетонна – з попередниць Крісто –
біжить від міста до теляти і корови
помежи піль відмитою від кров

Сергій Губерначук
2020.11.28 06:49
Згадую тебе, мов прілу осінь.
Паростя осик навколо лісу.
З поцілунків наш небесний досвід.
Десять актів і одну завісу.

Згадую, не мружачись на сонце.
Стаючи безмовним, як осика.
Це хіба кохання? Це віконце,

Микола Соболь
2020.11.28 06:02
Дивлюсь на виток Черемошу
в його розбурханій красі…
Та крізь води незмірну товщу
каміння чую голоси…
вони скрегочуть про негоду,
яка накоїла біди,
благаючи одне в народу:
«На берег річки не іди!»

Тетяна Левицька
2020.11.27 23:56
Між мною і небом гнучка тятива,
бодай не порветься завчасно,
допоки вплітаю у вірші слова
й лелію трояндове щастя.

Вночі прокидаюся, передчуття -
безсоння землі відчуваю,
а ранок для серця фарбує життя

Галина Кучеренко
2020.11.27 23:28
У безумстві ковіду міста,
Новинарні — спагеті на вухах,
На свята не піти в ресторан...
Ти постукай у вікна Фейсбуку...

2
Чи у кожнім вікні — дружні руки?
Чи за кожною шибкою — серце?

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:18
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.

Ніна Виноградська
2020.11.27 21:15
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли дідусь мій і моя бабуся
Молились за померлих стільки літ.

За тих сусідів зліва що і справа,
Там семеро, а справа вісім душ.
Їх вбила влада, бо вела розправу -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ванда Савранська (1979) / Поеми

 У лицарські давні часи
Образ твору 1
Про юність далеку, про давні часи
Розкаже вам казку стара.
Були в мене дві золотисті коси
І служка, маленький арап.
2
Стояла я раз на балконі сумна,
Нерадісним був мені світ.
Садами й полями ступала весна,
Їй квіти стелились услід.
3
Весня́ною мрією повнився ліс,
Лилися пісні солов΄я...
Малинову шаль мені служка приніс,
У неї закуталась я.
4
Мій батько — збіднілий невтішний вдівець,
А посаг мій — срібло й кришталь.
З цим посудом я не піду під вінець...
Ховала я сльози у шаль.
5
Аж чую, ожив під копитами брук,
То вершник на білім коні.
І серце моє припинило свій стук,
Завмерла, неначе вві сні.
6
А він під балконом коня зупинив,
На друзів чекав молодих.
Замріяні очі на мене підвів,
І я потонула у них.
7
Мій лицар вклонився — всміхнулась йому,
Помчав він із друзями вдаль.
Так радісно стало, не знаю чому,
Розтанули сум і печаль.
8
Наступного вечора вийшла я знов,
І знову спинив він коня.
Я кинула квітку — вітання немов,
Її він, як жінку, обняв.
9
Наблизились друзі його молоді,
Скінчилася мить чарівна.
Я служці малому звеліла тоді
Довідатись, хто цей юнак.
10
Мій служка слухняний недовго ходив:
«О пані, сказати дозволь! —
І вчасно подав крижаної води:
Той вершник — майбутній король».
11
Я плакала гірко… Відколи земля
Існує на славу Христу,
Везуть королівну в палац королю,
Але не панянку просту.
12
Урвалися мрії, живу — не живу,
Для мене спинився мій час...
Все виділась казка, немов наяву,
І казка була та про нас.
13
Неначе співають весільних пісень
І квіти нам сиплють до ніг…
Напевно, я марила котрий вже день,
Ніхто розбудити не міг.
14
Аж чую — карета! На дверці овал
І герб королівський у нім.
Везуть мене з батьком у замок на бал,
Я в платті своїм голубім.
15
Мій лицар до мене летить, наче птах,
І ніжно за руку бере.
Недужий король потопає в сльозах
І морщить обличчя старе.
16
А син його поряд зі мною, мов паж,
Танцюємо, ходимо вдвох.
І наші розмови, і вечір цей наш
Мені не лишають тривог.
17
«Щодня у палаці, — він тихо шепнув, —
Я бачити хочу тебе,
Ясні твої очі, усмі́шку ясну
І плаття твоє голубе».
18
До батька його підійшли ми разóм,
Схилилась в доземний уклін.
Король простягнув мені перлів разок,
Звелів підвестися з колін.
19
«Кохай її, сину, кохання — це рай,
Допоки кипить твоя кров,
Бо скоро вже, скоро в палаці стрічай
Дружину, — але не любов.
20
Ти будеш славетним, очолиш народ,
Віки твоя слава пройме...
Кохання ж — найвища з усіх нагород,
Що Небо дарує саме».
21
Він ще бурмотів: «Незабутня… люби»,
Та очі стуляв йому сон.
Невдовзі він зліг, безнадійно слабий,
І син вже посів його трон.
22
Воднóчас весілля готують гучне,
На вибір впливає весь двір.
А милий кохає одну лиш мене
І каже: «Єдина, повір!
23
Обряд королівський належно здійсню —
І буду до смерті я твій.
Радіти ми будемо ночі і дню,
Радіти любові живій!»
24
…Було небагато в нас днів і ночей,
П΄янких від кохання й тепла.
Ми всюди від шуму й цікавих очей
Тікали, в нас радість текла.
25
Та важко втаїти любов, коли є,
І в поглядах щастя горить…
Весілля ж — ось-ось, та, на жаль, не моє.
Звеліли: зникай або вмри.
26
Сховалася дома від страху й хули,
Немає про мене й знаття.
А дзвони вінчальні, як подзвін, гули.
Я тихо прощалась з життям.
27
Бо знала: не стерпить мене молода,
Таких не трапляється див.
Не плакала вже, тільки служка ридав,
А бідний мій батько запив.
28
Годилось би тихо піти в монастир
Чи серце згасить у воді:
Розбитись об скелі, упасти у вир...
А ти, королево, — живи?!
29
А ти, що не відала радості втіх
З коханим, єдиним навік,
Чужинко, тобі з ним вінчатися гріх,
Він мій, а не твій чоловік!
30
Убити її! Наче в бурю прибій,
Нестямна розбурхалась лють.
Смертельний напій подарую я їй,
А там мене, грішну, хай вб΄ють.
31
Звеліла арапу знайти чаклуна,
Що зілля таємно варив.
Мій служка благав, його стогін лунав:
«О Боже, зоглянься згори!»
32
До зна́харки служку послала — нема,
Утік, вже ніде не знайду.
І з горя пішла я до неї сама
Свою лікувати біду.
33
Стара мені глянула пильно в лице,
За мить зрозумівши усе:
«Для кого б отрута не стала кінцем,
Тобі вона смерть принесе.
34
А дам я тобі заспокійливих трав,
Притиш свого серця плачі.
Я знаю, король тебе зранку шукав
І ждатиме в замку вночі.
35
Під вашим будинком сторо́жа стоїть,
Пильнує і двері й вікно».
«О відьмо! Приспи моє серце за мить,
Нехай не тріпоче воно!
36
Бо як же, бо як примиритись — о ні! —
Із горем і болем сумним?
В ім΄я наших світлих ночей, наших днів,
Не зможу побачитись з ним.
37
Служницею, дівкою, любкою йти
У замок, що сяє здаля,
Не можна мені… Чи не відаєш ти,
Що жде там — отрута, петля?
38
Палкий, наче лебідь, мій лагідний птах
Тепер із чужою... Облиш...
Ми ж разом над світом пливли на хмарках...
Дай, відьмо, отруту чи ніж!».
39
Скрутила мене, вже безтямну, стара,
Сховала в коморі тісній:
«Красуне, твоя ще настане пора,
А ти поспішати не смій».
40
І я у старої із темних горнят
Пила її зілля гірке.
Лежала на дранті. Наступного дня
Промовила відьма таке:
41
«Скажу, що втопилась, — затужить король,
Та ще й захворіє. Однак
Так швидше забуде. А в дівчини роль
Не зіграна, бачу я знак.
42
Як хтось її любить, хай вірить завжди,
Що зустріч судилась колись,
Ніколи надія не вмре від біди.
І я знадоблюся, дивись...
43
Скажу, що красуня із міста пішла
Світ за очі, втратила глузд.
Додам, що знайти її, певно, змогла б,
А більше ні пари із вуст».
44
Вона бурмотіла, товкла сухоцвіт,
Лаванду варила й чебрець,
І я повернулась поволі у світ.
Кохання — на серці рубець.
45
Стара одягла мене в плаття в дірках,
Запнула ганчір΄ям по ніс
І вивела рано на втоптаний шлях,
А потім на стежку у ліс.
46
Навколо співало усе і цвіло,
Аж млосно було від цвітінь.
Мене не втішало те радісне тло,
Брела, як сновида, як тінь.
47
Нарешті дісталися ми до струмка
Й хатини у лісі густім.
«Відкрий своє личко, красуне струнка,
Цей дім нині стане твоїм.
48
Сестра моя вірно послужить тобі,
Тут буде спокійне життя.
Під серцем, яке ти не кидай журбі,
Несеш королівське дитя».
49
…Повільно зцілялась у хащі густій,
Печальні снувала думки.
Штовхнулося якось маля в животі,
І я ожила залюбки!
50
Кохання зернина, моє дитинча,
Ніколи не буду сумна!
Немов каменюка упала з плеча,
І радість прийшла неземна.
51
Пологи настали — зазнала я мук,
Але забуваєш усе,
Коли до ослаблених маминих рук
Дитя повитуха несе.
52
Мій син народився! Маленький мій бог!
І ніжки цілую, і ніс,
В куточку своєму раюємо вдвох…
Диявол нам гостя приніс.
53
Обличчя під каптуром, вкритий плащем,
Та блиснуло сяєво лат.
Тривога мене охопила і щем:
За мною приїхав солдат.
54
А він озирався на пройдений шлях,
Неначе він сам утікач.
Почувся там храп конячини в кущах,
І стогін жіночий, і плач.
55
«Скоріше! Рятуйте, вмирає тепер!
Везу породіллю в село…»
А плід у нещасній давно вже завмер,
Спасати їх пізно було.
56
І Богу вже душу вона віддає,
Вже очі встеляє імла…
«Дитя покажіть перед смертю моє» —
І я їй своє подала.
57
Зійшла вона кров΄ю у довгій путі,
Не встигли домчати в наш край...
Я чула слова материнські святі:
«Дитя, королем виростай».
58
До ручки холодні притисла вуста,
Й душа відлетіла умить…
Мені таємниця відкрилась проста:
Суперниця мертва лежить.
59
І стало так жалко її, мов сестру,
І гнану, й нещасну чомусь.
А може, колись я так само умру,
Вмираючи, сину всміхнусь…
60
«Мій синку, ти знаєш, хто батько тобі
І хто тебе благословив?» —
Маля я притисла до себе в журбі,
І лицар не чув моїх слів.
61
Небіжчицю ми поховали в саду —
Могила і камінь німий.
Дай Боже, колись короля приведуть,
І пам΄ятник буде на ній...
62
Наш гість, поминаючи, випив вина,
Признався:«І п΄ю тут, і їм.
Забув про таке! О, якби хто тут знав,
Що діється в місті моїм!
63
Нема й половини людей, ходить мор,
Спустіли хати і двори,
А в замку зачиненім з наших комор
Вже зникли й харчі і щури…
64
В лісах, що цілющі нам запахи ллють,
Я думав, врятую її,
Рішуче поклявся я в тім королю,
Усій королівській сім΄ї.
65
Я лицар старий, незрадливий, і ось
У них на очах я умру!»
Сиділа я мовчки, згадавши когось…
А бабця згадала сестру.
66
«Живи у нас, просимо, — я вже стара,
Ти будеш дитя берегти.
У місті зараженім в мене сестра.
Що знаєш про знахарку ти?»
67
«Про знахарку? Нині вона при дворі
І зіллям випоює нас.
Сказала, привіт посилає сестрі,
Як вивела нас через лаз».
68
«Так ось із чиєї легкої руки
Потрапив до мене ти в дім!
Живи тут спокійно. Пролинуть роки —
Опинишся в місті своїм,
69
Коли я почую: король наш не вмер,
Рятує народ із пітьми.
А жінку оцю, як батьки, відтепер
Глядіти покликані ми.
70
Сестра моя в замку, я вірю сливе,
Надію дає королю,
Коли він питає: — Чи й досі живе
Та жінка, яку я люблю?
71
Навколо вирує і відчай і страх,
Усе потопає в біді,
Та ще й королева пропала в світах,
Як вивезли з міста тоді.
72
Нашіптує знахарка: — Вір у дива.
Ту жінку, яку ти любив,
Напевно побачиш, красуня жива.
Кохання — найбільше із див.
73
А біди і болі, великі й малі,
Здолає чекання просте.
І вір, що в безпеці, на чистій землі,
Нащадок у тебе росте».
74
…Роки проминули у тиші й красі,
І лицар покликав у путь.
А бабця навчала: «Розказуй усім,
Кого до палацу везуть:
75
Саму королеву — бо ждуть її там,
Й дитя — королівський-бо син.
Служи йому вірно, ти бачиш і сам,
В нім розуму стільки й краси!
76
У місті вже люд оселився новий,
Чи й буде старих кілька душ…
А ти себе, дочко, дружиною зви,
Нічим таємницю не руш.
77
Хіба ж ти і справді йому не жона,
Хіба ти не любиш, не ждеш?»
«Ой, бабцю, кохання — єдина вина.
А як… не впізнає він теж?»
78
Стара посміхнулась, плечем повела:
«В люстерко дивилася ти?
Атож, не впізнає: ти гарна була,
А стала ще краще цвісти».
79
Зібралися в путь ми. І так мені жаль,
Що з рідних поїду я місць.
Старенька із скрині дала мені шаль —
Подібну я мала колись.
80
Ми їхали довго. Стомився синок,
Ледь слухав потік настанов,
Що лицар давав йому. Ось і місток,
І серце болить моє знов.
81
Лице затулила я шаллю. Без слів
З коханим зустрілися ми.
Одразу він сина обняв, притулив,
Зросив його чубчик слізьми.
82
Помітила я сивину його скронь
І зморшки край милих очей.
Він глянув на мене — мов зблиснув вогонь,
О спалахи світлих ночей!
83
Наблизився стрімко, спинився і зблід...
Малинову шаль не забув!
Руками, холодними, начебто лід,
Мої, скрижаніли, торкнув.
84
Повів у покої і довго мовчав,
Вдивлявся, немов впізнає.
Коли пригорнув він мене до плеча,
Я все розказала, як є.
85
І більше розмови ми з ним не вели
Про наші й не наші гріхи.
На камінь без імені квіти лягли,
І хрест там постав дорогий.
86
Татусь мій такóж на ту пору спочив,
Доживши у замку літа
Хранителем всіх королівських ключів —
Король його щедро вітав.
87
Суперниці роду не знала — боюсь,
Що він моровиць не зборов.
Країни втішав політичний союз
Й нащадок, що в батька пішов.
88
А лицаря, й знахарок, дивних сестер,
Король прихистив назавжди.
В молитві я згадую їх дотепер,
Як нас рятували з біди.
89
…Вінчались ми потай. Мій милий казав,
Що є в тому воля Небес.
А згодом в палаці розквітла краса
Дітей наших, принців й принцес.
90
Я думала часто: на цілій землі,
В який не заглянути час,
Таких не було королев й королів,
Закоханих більше за нас!
91
Любов, наче світло, ішла між людьми,
Даруючи спокій і мир.
Зростали будинки й дороги прямі,
Де сумно стелився пустир.
92
У селах жінки народили дітей,
У місті селились майстри.
Наш край оживило кохання святе,
І кожен про те говорив.
93
Був мудрим король, і беріг він людей,
А поряд завжди була я,
Його королева кохана, й про те
Для правнуків казка моя.

Травень 2020





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-10-03 22:21:26
Переглядів сторінки твору 189
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.776 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.777 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.10.04 01:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Кучеренко (Л.П./Л.П.) [ 2020-10-03 22:58:36 ]
Чарівна казка!! Чарівно створена!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./Л.П.) [ 2020-10-04 01:16:55 ]
Дякую!!!