ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Сон
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон
Прокинувся, умитий ранковим сонячним промінням, яке розлилося по моєму обличчю. Розплющую лупаки, аж гульк — під боком примостилася божественної краси Венера: ліва ніжка грайливо лежить на моєму стегні, долоня гріє мою сідницю, а голова з пишною блондинистою шевелюрою заховалася під лівою пахвою. Яким чином в обіймах опинилася оця молода вродлива весталка — хоч убийте, але не пам’ятаю!
Взагалі то я непитущий. Наче. Принаймні до вчорашнього дня. Котнув лише келишок червоного вина на творчому вечорі мого колеги по творчому цеху, схрумав банана, пожував печива якогось заморського. Пам’ятаю,- одесную стояла ворожбитка з Борщагівського відьмацького осередку, очицями на мене увесь час блимала. І така вродлива, що аж перехреститися увесь час тягнуло. Я ж мольфар знаний, з діда-прадіда любовною магією промишляю, розумію як плетуться сіті сердечні та вдягається вуздечка привороту.
Миттєво прийшло прозріння: “Це ж на мене ту вуздечку і накинуто! Ах ти ж бестія безпардонна! Хіба такі фокуси з колегами можна витворяти? Непорядок! Беззаконня! Порушення відьмацького Статуту!” - вигукнув подумки.
Хотів устати з ліжка, смикнувся, але ногу було прикуто до ліжка важкими кайданками. Мало їй магічних ланцюгів, так ще й залізом обплела. От капость!
“Боже! Що вона зі мною уночі витворяла?” - прошепотіли губи. “Невже насильничала?”
Пильно оглядаю себе у пошуках пошкоджень. Хух, ніяких укусів немає, подряпин пазуриками у приступах жаги також, синців та крововиливів не видно, органи на місці, руками-ногами ворушу нормально. Отже, обійшлося без поверхневих уражень. А от що всередині...
А розімліла від нічних пригод мавка солодко сопе, губами уві сні ворушить, шепоче “коханий”, “сонце моє”, “обніми мене міцніше”, ну і так далі. Аж слухати млосно.
Якщо кожна жінка буде таке шепотіти на вушко своєму солодяткові щоночі, то вірний шлюб до гробу забезпечено. Нікуди від своєї дружини чоловік вже не втече, не побіжить шукати пригод на свою голову. Такі слова, сказані уві сні, ще й на вухо коханому — найбомбезніша магія, чари сили неймовірної, ще й снаги додають диявольської у стегна краще синтетичної віагри, вірте мені.
Гаразд, досить з мене цих дитячих ігор, пора вивільнятися. Клацнув пальцями і кайданки розімкнулися, тихенько, аби не розбудити знадливу панянку, виповз з її обіймів, почухав макірту і прошептав:
“Вмиваю сонячним світлом дзеркало своєї душі, а дух мій — водоспадом джерельної води, хай розвіється всяка мана перед моїм взором, згорять закляття під моєю ногою, втече нечиста сила з моїх думок”.
Скрутив дулю, тицьнув нею павукові під стелею і оглушливо чхнув.
Мадам здригнулася від різкого звуку і розплющила мигдалевидні, покриті поволокою оченята.
- Олександре! - прошепотіло божественне створіння. - Доброго ранку !- і потягнулося, наче кіт на осонні, вигнувши дугою знадливий стан.
- Е-е-е-е, доброго ранку,- відповідаю розгубленим голосом, вирячившись на опуклі тілеса.
А цнотливиця грайливо посміхнулася, блиснувши білозубою усмішкою і сором’язливо потягнула на себе кінчик ковдри.
“Ти диви, - стидається, вихована!” - подумав я. Стопи прикрила, а от те що вище не обов“язково.
- Діано, питаю непорочну діву, - ви як тут опинилися?
Дівчина зробила ошелешений вираз обличчя і розгублено прошепотіла:
- Ви ж мене самі до себе і покликали! Невже не пам’ятаєте?
Сідаю поруч з нею на ліжко, нахиляюся, цьомкаю в рожевого пиптика, який вимогливо настовбурчився в стелю, і кажу:
- Я, звичайно, шаную колег- чарівників. Але класти чари одне на одного у нас не прийнято. За таке виганяють з конвенту. Принаймні з Борщагівського осередку вас попруть неодмінно. А він найголовніший серед усіх осередків Києва. Це означає, що у вас відберуть чаклунську силу та передадуть мені. Розумієте?
Як же плакала ця юна відьма! Як вона ридала! Жалісливе завивання з надривом стрясало стіни мого житла. Стільки солоної води пролилося — страшно сказати! Аж ковдра змокріла. Довелося потім її кинути до пральної машини.
І ті гіркі дівочі сльози таки пробили діру в моїй страстотерпеливій душі, змилостивився я, і пробачив ці невинні пустощі. Чого не пробачиш молодій вродливій красуні? Згодні? І взагалі — жінкам відмовляти ні в чому не можна, бо це гріх, за який небо може покарати.
- Ви хоч поясніть, благородна Діано, чому обов’язково потрібно було мені памороки забивати? Просто б попросили: “Хочу тебе, коханий!” - і все! Це ж так просто!
- Е-е-е-е-е! - знову розплакалося це диво. - Я ж ваша учениця! Ви в академії чаклунства у моїй групі основи чорної магії та боротьбу з нею викладаєте. Сиджу за останньою партою, а перед вами сотня душ. Всі вас бояться, всі вас не люблять. Тільки я одна втратила голову. Але хіба ви мене помітите між отими мотронами з плечами гераклів? От і наважилася вас до себе причаклувати. А найкраще місце для обряду — це зал Спілки письменників України. Ви там часто буваєте, бо вірші слухати любите.
Щось було не так. Щось явно було не так. Думав, думав і враз...
- Чоловіче! Прокидайся! Що це там ти бурчиш під носа? - чую над вухом.
Підплигнув на ліжку, а в ньому...моя дружина, берегиня зрілого віку, з фіолетовим хвостиком. Ніяких молодих роздягнених відьм і в помині немає. Ох і приверзлося ж мені цього ранку! Соромно розказати навіть власній дружині! Тьху!
- Так що тобі наснилося? Кажи вже, бо ти до мене так горнувся, так горнувся..
- Та. Нічого особливого, сон як сон,- одказую дружині та кріпко її обнімаю. Погляд зупинився на власних зап’ястках, на яких синіють сліди від наручників, а на нічному столику, поруч з моєю книжкою “Берегиня”, горбляться сталеві кайданки.
25.03.2020р.
Взагалі то я непитущий. Наче. Принаймні до вчорашнього дня. Котнув лише келишок червоного вина на творчому вечорі мого колеги по творчому цеху, схрумав банана, пожував печива якогось заморського. Пам’ятаю,- одесную стояла ворожбитка з Борщагівського відьмацького осередку, очицями на мене увесь час блимала. І така вродлива, що аж перехреститися увесь час тягнуло. Я ж мольфар знаний, з діда-прадіда любовною магією промишляю, розумію як плетуться сіті сердечні та вдягається вуздечка привороту.
Миттєво прийшло прозріння: “Це ж на мене ту вуздечку і накинуто! Ах ти ж бестія безпардонна! Хіба такі фокуси з колегами можна витворяти? Непорядок! Беззаконня! Порушення відьмацького Статуту!” - вигукнув подумки.
Хотів устати з ліжка, смикнувся, але ногу було прикуто до ліжка важкими кайданками. Мало їй магічних ланцюгів, так ще й залізом обплела. От капость!
“Боже! Що вона зі мною уночі витворяла?” - прошепотіли губи. “Невже насильничала?”
Пильно оглядаю себе у пошуках пошкоджень. Хух, ніяких укусів немає, подряпин пазуриками у приступах жаги також, синців та крововиливів не видно, органи на місці, руками-ногами ворушу нормально. Отже, обійшлося без поверхневих уражень. А от що всередині...
А розімліла від нічних пригод мавка солодко сопе, губами уві сні ворушить, шепоче “коханий”, “сонце моє”, “обніми мене міцніше”, ну і так далі. Аж слухати млосно.
Якщо кожна жінка буде таке шепотіти на вушко своєму солодяткові щоночі, то вірний шлюб до гробу забезпечено. Нікуди від своєї дружини чоловік вже не втече, не побіжить шукати пригод на свою голову. Такі слова, сказані уві сні, ще й на вухо коханому — найбомбезніша магія, чари сили неймовірної, ще й снаги додають диявольської у стегна краще синтетичної віагри, вірте мені.
Гаразд, досить з мене цих дитячих ігор, пора вивільнятися. Клацнув пальцями і кайданки розімкнулися, тихенько, аби не розбудити знадливу панянку, виповз з її обіймів, почухав макірту і прошептав:
“Вмиваю сонячним світлом дзеркало своєї душі, а дух мій — водоспадом джерельної води, хай розвіється всяка мана перед моїм взором, згорять закляття під моєю ногою, втече нечиста сила з моїх думок”.
Скрутив дулю, тицьнув нею павукові під стелею і оглушливо чхнув.
Мадам здригнулася від різкого звуку і розплющила мигдалевидні, покриті поволокою оченята.
- Олександре! - прошепотіло божественне створіння. - Доброго ранку !- і потягнулося, наче кіт на осонні, вигнувши дугою знадливий стан.
- Е-е-е-е, доброго ранку,- відповідаю розгубленим голосом, вирячившись на опуклі тілеса.
А цнотливиця грайливо посміхнулася, блиснувши білозубою усмішкою і сором’язливо потягнула на себе кінчик ковдри.
“Ти диви, - стидається, вихована!” - подумав я. Стопи прикрила, а от те що вище не обов“язково.
- Діано, питаю непорочну діву, - ви як тут опинилися?
Дівчина зробила ошелешений вираз обличчя і розгублено прошепотіла:
- Ви ж мене самі до себе і покликали! Невже не пам’ятаєте?
Сідаю поруч з нею на ліжко, нахиляюся, цьомкаю в рожевого пиптика, який вимогливо настовбурчився в стелю, і кажу:
- Я, звичайно, шаную колег- чарівників. Але класти чари одне на одного у нас не прийнято. За таке виганяють з конвенту. Принаймні з Борщагівського осередку вас попруть неодмінно. А він найголовніший серед усіх осередків Києва. Це означає, що у вас відберуть чаклунську силу та передадуть мені. Розумієте?
Як же плакала ця юна відьма! Як вона ридала! Жалісливе завивання з надривом стрясало стіни мого житла. Стільки солоної води пролилося — страшно сказати! Аж ковдра змокріла. Довелося потім її кинути до пральної машини.
І ті гіркі дівочі сльози таки пробили діру в моїй страстотерпеливій душі, змилостивився я, і пробачив ці невинні пустощі. Чого не пробачиш молодій вродливій красуні? Згодні? І взагалі — жінкам відмовляти ні в чому не можна, бо це гріх, за який небо може покарати.
- Ви хоч поясніть, благородна Діано, чому обов’язково потрібно було мені памороки забивати? Просто б попросили: “Хочу тебе, коханий!” - і все! Це ж так просто!
- Е-е-е-е-е! - знову розплакалося це диво. - Я ж ваша учениця! Ви в академії чаклунства у моїй групі основи чорної магії та боротьбу з нею викладаєте. Сиджу за останньою партою, а перед вами сотня душ. Всі вас бояться, всі вас не люблять. Тільки я одна втратила голову. Але хіба ви мене помітите між отими мотронами з плечами гераклів? От і наважилася вас до себе причаклувати. А найкраще місце для обряду — це зал Спілки письменників України. Ви там часто буваєте, бо вірші слухати любите.
Щось було не так. Щось явно було не так. Думав, думав і враз...
- Чоловіче! Прокидайся! Що це там ти бурчиш під носа? - чую над вухом.
Підплигнув на ліжку, а в ньому...моя дружина, берегиня зрілого віку, з фіолетовим хвостиком. Ніяких молодих роздягнених відьм і в помині немає. Ох і приверзлося ж мені цього ранку! Соромно розказати навіть власній дружині! Тьху!
- Так що тобі наснилося? Кажи вже, бо ти до мене так горнувся, так горнувся..
- Та. Нічого особливого, сон як сон,- одказую дружині та кріпко її обнімаю. Погляд зупинився на власних зап’ястках, на яких синіють сліди від наручників, а на нічному столику, поруч з моєю книжкою “Берегиня”, горбляться сталеві кайданки.
25.03.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію