ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Критика | Аналітика
Праця для вічності
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Праця для вічності
Так сталося у житті двох поетів у 2011 році, що вони стали королем і королевою рими на одному із дійств поетичного фестивалю «Уманьфест», започаткованого знаною поетесою, уродженкою славного гайдамацького міста Софією Кримовською. Поетичні читання відбувалися на території знаменитої «Софіївки». Організаторам спала на думку цікава ідея –
присутнім глядачам, яких було кілька сотень, роздали папірці з проханням написати на них два імені – кращого поета серед чоловіків, кращу поетесу серед жінок. Ними стали цілком об`єктивно і заслужено Ярослав Чорногуз і Лілія Ніколаєнко, які набрали найбільшу кількість голосів, були всенародно обрані, до того незнайомі між собою. І цікаво, що друга стала опісля учитися і вдосконалюватися у першого, і обоє створили королівський жанр – корону сонетів. Кожен – свою.
Знаю усі три корони сонетів в українській літературі. І кожен автор самобутній – Юрій Назаренко в своєму Королівському вінку сонетів – громадянський лірик, Ярослав Чорногуз у своїй короні сонетів «Світло кохання» - дає взірець любовної лірики,
Лілія Ніколаєнко у своїй короні сонетів «Вінець для Музи» постає ліриком філософським.
Корона сонетів - чи не найскладніший поетичний жанр у світовій поетичній літературі - перша корона творилася представником Сумщини, дві наступні – створені уродженцями Вінницького краю, якими є Ярослав Чорногуз і Лілія Ніколаєнко. І якщо Ярослав Чорногуз, не втративши подільські корені і любов до малої батьківщини, давно перебрався жити у столицю України Київ, то Лілія Ніколаєнко живе і творить на рідній Вінниччині – у Теплику.
Наскільки складним твором є корона сонетів за формою!!! Це -225 сонетів, укладені у 15 вінків сонетів! Справді так. Скажу лише один нюанс - треба для корони підібрати два варіанти по 240 рим для катренів (4-рядкових віршів) і два варіанти по 160 рим для терцетів (3-рядкові вірші). А вся складність побудови вінка сонетів, коли з кожного рядка магістрального сонета починається простий сонет і закінчується наступним рядком цього ж магістрала?! А в короні сонетів 15 вінків сонетів, отже треба писати спершу Магістрал Магістралів, з нього сплести Магістральний вінок корони, а тоді з кожного сонета магістрального вінка сплести ще 14 вінків сонетів простих. Так, ніби, магістрал магістралів – це сонетний генерал, сонети, учасники магістрального вінка – це офіцери, йому підпорядковані, а їм у свою чергу – підпорядковані солдати-сонети у кожному простому, немагістральному вінку, яких 14. Кожен сонет має схему – теза (8 рядків) – антитеза (3 рядки) – синтез (3 рядки)! Цієї вимоги загалом дотримано у даній книзі.
В побудові архітектоніки корони Лілія Ніколаєнко також пішла своїм шляхом. І Юрій Назаренко, і я у своїх творах закінчували корону магістральним вінком і Магістралом Магістралів. (У Ю.Назаренка є навіть 226 Вершальний сонет!). А Лілія поставила головний вінок корони на початок, ніби одразу взяла «за роги» читача, щоб прикувати до себе його увагу.
Я робив підбір рим, майже не користуючись «Словником українських рим» (автори А.Бурячок та І.Гурин, К. 1979, «Наукова думка») через малу кількість справді поетичних рим. Те ж робила і Лілія Ніколаєнко. Важко осилити форму – корону сонетів, та ще важче написати її так, щоб читач не відклав її на першому чи другому сонеті, а дочитав до кінця, тобто створити цікавий зміст. Лілії Ніколаєнко це вдалося. Скажу ще таке на підтвердження. Ознакою високого таланту авторки є АФОРИСТИЧНІСТЬ її стилю, коли читачеві хочеться цитувати даний твір. Наведу лише дві цитати:
Напнула би в душі мільйон вітрил,
Та мій полон ілюзії – довічний.
Гріховний шлях і вірний оберіг –
Поезія – сумна Її Величність.
Ми – лиш актори в божевільній грі,
Що змінює картини еротичні.
На скронях пил зірок – то тільки грим,
Та ця омана нам жахливо личить!... (7сонет 10 вінка)
Це – свого роду чи не філософська квінтесенція всього світогляду життєвого поетеси Лілії Ніколаєнко. Скільки я читаю її сонетні вінки, щось подібне виринає. Яка парадоксальність думки – та ця омана нам, поетам, ЖАХЛИВО личить! Як неповторно і сильно і точно сказано. Лілія виростає у могутнього митця – поета. І я починаю пишатися тим, що мав дотичність і немалу до виховання її поетичного!
А ось сама кінцівка корони:
Поезія – це битва божевіль.
Напій оман земну журбу солодить.
Нектар ілюзій, мов отруйний хміль.
Стихія літер обпікає льодом.
Яка ж ціна краси? – одвічний біль.
Хто муза для митця? – гірка свобода…
Магістрал, 14
Хіба не хочеться процитувати такі знаменні рядки? Безумовно так.
Визнання поетичне чи загалом письменницьке – саме і починається з того, що читачеві кортить цитувати автора, він запам`ятався йому, може і на все життя своїми вдалими рядками.
І ще одна риса, притаманна Лілії Ніколаєнко. Вона не розмінює свій талант на кон`юнктуру сьогодення, не зосереджується на якихось скороминущих дурницях, а працює для вічності, знаючи, гірко усвідомлюючи, що її скорбний труд, як часто чомусь в Україні нашій буває, як не прикро про це говорити, читач оцінить вже після її смерті. Така наша ментальність, яку час змінювати, і навчитися цінувати труд літератора, коли він живий і перебуває в творчому розмаї!
Це і робить дану книгу «Вінець для Музи» Л. Ніколаєнко вельми цінною і РІДКІСНОЮ в очах сучасного поціновувала красного письменства.
Ще не все рівне у цьому творові, є певні сліди учнівства, наслідування її попередників, ходіння по колу, повторювання, варіювання самої себе, але водночас спостерігається потужний пласт своєрідних неповторних образів, які говорять на про непересічний інтелект авторки.
Чого вартує, наприклад, думка про Сізіфів труд митця-поета, коли він перебуває в полоні своїх ілюзій, і намагається незбутні мрії втілити в життя, ходить зачарованим колом, як ніби лабіринтом, і не знаходить виходу, рятівної нитки Аріадни. А згодом бачить шлях - свою відраду у служінні високій поезії, гордій самотності, самозреченості кохання, яке веде до вершин мислі – гіркої свободи митця, яка йому необхідна, але не завжди дає втіху.
І таких образів-думок чимало у творові, не буду розкривати всіх таємниць, хай читачеві самому закортить поринуті у ці неповторні рядки…
Із власного досвіду скажу, що треба мати неабияку силу волі, наполегливість, цілеспрямованість, скажену працездатність і талант могутній, щоб осягти таку складність, як корона сонетів. А її Лілія Ніколаєнко писала рівно рік, як сама зізнається. Для порівняння – Юрій Назаренко творив свій Королівський вінок за протягом 15 (!) років, я - майже - 2 роки.
Якщо узяти до уваги молодий вік авторки, їй ледь за тридцять (Ю.Назаренкові – за 70, Я.Чорногузові – 56!), вона ще належить до МОЛОДІ – а вже створила корону сонетів! Андрій Малишко лише марив таким жанром, а втілити не зміг. У Ігоря Сельвінського, російського поета – їхав дах, коли він намагався писати корону сонетів, бо це – архіскладно! Заявляю авторитетно, бо сам ішов до своєї корони півстоліття, хоч писав набагато швидше.
присутнім глядачам, яких було кілька сотень, роздали папірці з проханням написати на них два імені – кращого поета серед чоловіків, кращу поетесу серед жінок. Ними стали цілком об`єктивно і заслужено Ярослав Чорногуз і Лілія Ніколаєнко, які набрали найбільшу кількість голосів, були всенародно обрані, до того незнайомі між собою. І цікаво, що друга стала опісля учитися і вдосконалюватися у першого, і обоє створили королівський жанр – корону сонетів. Кожен – свою.
Знаю усі три корони сонетів в українській літературі. І кожен автор самобутній – Юрій Назаренко в своєму Королівському вінку сонетів – громадянський лірик, Ярослав Чорногуз у своїй короні сонетів «Світло кохання» - дає взірець любовної лірики,
Лілія Ніколаєнко у своїй короні сонетів «Вінець для Музи» постає ліриком філософським.
Корона сонетів - чи не найскладніший поетичний жанр у світовій поетичній літературі - перша корона творилася представником Сумщини, дві наступні – створені уродженцями Вінницького краю, якими є Ярослав Чорногуз і Лілія Ніколаєнко. І якщо Ярослав Чорногуз, не втративши подільські корені і любов до малої батьківщини, давно перебрався жити у столицю України Київ, то Лілія Ніколаєнко живе і творить на рідній Вінниччині – у Теплику.
Наскільки складним твором є корона сонетів за формою!!! Це -225 сонетів, укладені у 15 вінків сонетів! Справді так. Скажу лише один нюанс - треба для корони підібрати два варіанти по 240 рим для катренів (4-рядкових віршів) і два варіанти по 160 рим для терцетів (3-рядкові вірші). А вся складність побудови вінка сонетів, коли з кожного рядка магістрального сонета починається простий сонет і закінчується наступним рядком цього ж магістрала?! А в короні сонетів 15 вінків сонетів, отже треба писати спершу Магістрал Магістралів, з нього сплести Магістральний вінок корони, а тоді з кожного сонета магістрального вінка сплести ще 14 вінків сонетів простих. Так, ніби, магістрал магістралів – це сонетний генерал, сонети, учасники магістрального вінка – це офіцери, йому підпорядковані, а їм у свою чергу – підпорядковані солдати-сонети у кожному простому, немагістральному вінку, яких 14. Кожен сонет має схему – теза (8 рядків) – антитеза (3 рядки) – синтез (3 рядки)! Цієї вимоги загалом дотримано у даній книзі.
В побудові архітектоніки корони Лілія Ніколаєнко також пішла своїм шляхом. І Юрій Назаренко, і я у своїх творах закінчували корону магістральним вінком і Магістралом Магістралів. (У Ю.Назаренка є навіть 226 Вершальний сонет!). А Лілія поставила головний вінок корони на початок, ніби одразу взяла «за роги» читача, щоб прикувати до себе його увагу.
Я робив підбір рим, майже не користуючись «Словником українських рим» (автори А.Бурячок та І.Гурин, К. 1979, «Наукова думка») через малу кількість справді поетичних рим. Те ж робила і Лілія Ніколаєнко. Важко осилити форму – корону сонетів, та ще важче написати її так, щоб читач не відклав її на першому чи другому сонеті, а дочитав до кінця, тобто створити цікавий зміст. Лілії Ніколаєнко це вдалося. Скажу ще таке на підтвердження. Ознакою високого таланту авторки є АФОРИСТИЧНІСТЬ її стилю, коли читачеві хочеться цитувати даний твір. Наведу лише дві цитати:
Напнула би в душі мільйон вітрил,
Та мій полон ілюзії – довічний.
Гріховний шлях і вірний оберіг –
Поезія – сумна Її Величність.
Ми – лиш актори в божевільній грі,
Що змінює картини еротичні.
На скронях пил зірок – то тільки грим,
Та ця омана нам жахливо личить!... (7сонет 10 вінка)
Це – свого роду чи не філософська квінтесенція всього світогляду життєвого поетеси Лілії Ніколаєнко. Скільки я читаю її сонетні вінки, щось подібне виринає. Яка парадоксальність думки – та ця омана нам, поетам, ЖАХЛИВО личить! Як неповторно і сильно і точно сказано. Лілія виростає у могутнього митця – поета. І я починаю пишатися тим, що мав дотичність і немалу до виховання її поетичного!
А ось сама кінцівка корони:
Поезія – це битва божевіль.
Напій оман земну журбу солодить.
Нектар ілюзій, мов отруйний хміль.
Стихія літер обпікає льодом.
Яка ж ціна краси? – одвічний біль.
Хто муза для митця? – гірка свобода…
Магістрал, 14
Хіба не хочеться процитувати такі знаменні рядки? Безумовно так.
Визнання поетичне чи загалом письменницьке – саме і починається з того, що читачеві кортить цитувати автора, він запам`ятався йому, може і на все життя своїми вдалими рядками.
І ще одна риса, притаманна Лілії Ніколаєнко. Вона не розмінює свій талант на кон`юнктуру сьогодення, не зосереджується на якихось скороминущих дурницях, а працює для вічності, знаючи, гірко усвідомлюючи, що її скорбний труд, як часто чомусь в Україні нашій буває, як не прикро про це говорити, читач оцінить вже після її смерті. Така наша ментальність, яку час змінювати, і навчитися цінувати труд літератора, коли він живий і перебуває в творчому розмаї!
Це і робить дану книгу «Вінець для Музи» Л. Ніколаєнко вельми цінною і РІДКІСНОЮ в очах сучасного поціновувала красного письменства.
Ще не все рівне у цьому творові, є певні сліди учнівства, наслідування її попередників, ходіння по колу, повторювання, варіювання самої себе, але водночас спостерігається потужний пласт своєрідних неповторних образів, які говорять на про непересічний інтелект авторки.
Чого вартує, наприклад, думка про Сізіфів труд митця-поета, коли він перебуває в полоні своїх ілюзій, і намагається незбутні мрії втілити в життя, ходить зачарованим колом, як ніби лабіринтом, і не знаходить виходу, рятівної нитки Аріадни. А згодом бачить шлях - свою відраду у служінні високій поезії, гордій самотності, самозреченості кохання, яке веде до вершин мислі – гіркої свободи митця, яка йому необхідна, але не завжди дає втіху.
І таких образів-думок чимало у творові, не буду розкривати всіх таємниць, хай читачеві самому закортить поринуті у ці неповторні рядки…
Із власного досвіду скажу, що треба мати неабияку силу волі, наполегливість, цілеспрямованість, скажену працездатність і талант могутній, щоб осягти таку складність, як корона сонетів. А її Лілія Ніколаєнко писала рівно рік, як сама зізнається. Для порівняння – Юрій Назаренко творив свій Королівський вінок за протягом 15 (!) років, я - майже - 2 роки.
Якщо узяти до уваги молодий вік авторки, їй ледь за тридцять (Ю.Назаренкові – за 70, Я.Чорногузові – 56!), вона ще належить до МОЛОДІ – а вже створила корону сонетів! Андрій Малишко лише марив таким жанром, а втілити не зміг. У Ігоря Сельвінського, російського поета – їхав дах, коли він намагався писати корону сонетів, бо це – архіскладно! Заявляю авторитетно, бо сам ішов до своєї корони півстоліття, хоч писав набагато швидше.
На світлині - Лілія Ніколаєнко - обрана на "Уманьфесті-2011" королевою рими.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію