ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Гупало
2020.01.27 12:36
Поетці теж потрібно їсти.
Хітон із сала не спаса.
З парцели cунеться у місто,-
Пегас в кущах, жує маслак.

Не зупинилася в альтанці,
Пішла, як я її післав.
Осьо вона – несе рум’янці,

Іван Потьомкін
2020.01.27 12:32
Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
«Які слова! Таж то сама любов!..»
...Нажаль, слова.
Не загніздилися в серцях
Лаур, Марій, Ликер.
Так і літають нічиї.
Невже на те, шоб справджувавсь
Одвічний парадокс:

Ігор Деркач
2020.01.27 12:00
Якщо свічу апологету
запалює Аполлінер,
це у поезії – мінер.
Свідоме збочення поета
не попадає у етер.

***
Я іще чалапаю по плаю.

Сергій Губерначук
2020.01.27 11:54
Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз – кошмар.

Олександр Сушко
2020.01.27 10:35
Митці розумують про вічне, аж морщать лоби,
Безділля рождає облудливе слово пророче.
Кому ти потрібен: державі? Родині? Собі?
Заробиш - процвиндриш, в окопах лежати не хочеш.

Я кликав до бою, до совісті й честі гукав,
А ти, мовби черв, заховався

Світлана Майя Залізняк
2020.01.27 10:13
Шановна і малошановна, і нешанована автура сайту! Прочитала свіжий коментар п. Чорногуза, згодом пані Вікторія видалила зі своєї сторінки той бруд... Показали мені те лайнометання "слона в посудній лавці" - сама не шукала. Саме в мандрах. Сайт нага

Олена Музичук
2020.01.27 07:30
Що хазяїн сайту обіцяє,
те і забуває на ходу.
У стакані буря затихає,
і нема ніякого роздраю.
Байки анонсує какаду.

До одного місця, що піїти
віршами оплачують оброк.

Микола Соболь
2020.01.27 06:07
Прокинутись хочеться завтра маленьким,
З роботи чекати на тата з гостинцем,
Який передав мені зайчик сіренький,
Сховавшись у тінь кучугур за віконцем,
Довкола будинки до свята готові,
Потріскують дрова тихенько у грубці,
У маминій хочу купатись любо

Ярослав Чорногуз
2020.01.27 01:50
Цілу нічку вона не згаса,
Мов гердану сяйлива окраса…
Це – дорога кудись – в небеса –
Чарівлива неонова траса.

Мов каміння коштовного гра
Щирозлотне кольє увінчала –
Лівий берег старого Дніпра –

Вікторія Торон
2020.01.27 01:37
Почала писати під чиїмось твором, але оскільки до чужого твору це відношення не має, вирішила винести своє звернення (і діалог із редакцією) окремо. Можна було б написати «під кнопочкою», але питання, яке я підняла, не віднесеш до «адміністративних». Це

Королева Гір
2020.01.27 00:07
Замело снігами край Карпатський,
Різдвяна нічка білою була.
Пригадую я вік свій же юнацький
Й стежину, що до хати пролягла.
Замело снігами всі дороги,
Біла ковдра знов прикрила все .
Та заметіль забрала всі тривоги
І зустріч із батьками нам несе.

Ніна Виноградська
2020.01.26 22:10
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
А до вікна притискується гілка,
Що від морозу також утіка.

І ми удвох невидимо роздільні,
Я у кімнаті – гілка за вікном.
Печаль і біль однакові і спільні

Сергій Гупало
2020.01.26 17:50
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Ти втомилася дуже, завчасно спіткнулась. Отож
I завмерла даремно у кіптяві слова «парсуна»!

A поетка – залізна, як баба у казці, тебе
Потягнула подружн

Тетяна Роса
2020.01.26 16:39
«Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
отак позицію свою декларував Онисько.
Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
Онисько винного

Олександр Сушко
2020.01.26 13:56
Не кохаються бевзі ледачі,
А розумні - удень і вночі.
Кум сьогодні мій - загнана кляча,
З ніг збиває легесенький чмих.

Може трішечки лиш нетверезий,
Бо хитає, троїться в очах.
Екологія, їжа та стреси -

Оксана Логоша
2020.01.26 13:45
ХатИ сопуть теплом у димарі.
До неба простягаються хиткими
До віку мріями. А там,десь у горІ,
Так свято пахне молоком і тмином.
І солодко січневим небесам,
І солоно,і гірко,і прозоро
Від видива,що гасне й воскреса
У будь-яку людську життєву пору.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Миколайович Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Нінель Новікова (1949) / Проза

 Сімейка
До моєї подруги Люби, доброї, веселої, симпатичної жінки, внадилася ходити самотня бабуся із сусіднього будинку. Звали її усі просто Лєною. Може, тому, що своєю невеличкою постаттю та легкою ходою скидалася більше на молодичку.
Якось ця Лєна запросила нас до своєї кватири: – Покажу щось цікаве! Ви ще такого не бачили, – хитро заманювала вона.
Звичайно ж, заінтриговані, ми пішли. Була вже пізня осінь, але у дворі, над теплотрасою ще зеленіли якісь кущі. Лєна порадила нам наламати з них трохи молодого гілля.
–Для чого це? – запитала я.
– Це, як перепустка до моєї квартири! – загадково відповіла весела бабуся.
Жила вона на першому поверсі. Ключ трохи «заїдав» у замку, тому Лєна не відразу змогла його відімкнути. А тим часом, зсередини квартири щось добряче гупнуло у залізні двері! Раз і ще раз! Ми здивовано переглянулись…
Нарешті вхідні двері вдалося відчинити і …
О, диво! – на порозі нас зустрічала чимала чорно-біла коза, наставивши на нас свої страхітливі роги.
Лєна лагідно заговорила із нею:
–Берізонько! Це свої, свої! – і почухала їй підборіддя.
Коза трохи відступилася, наче пропускаючи Лєну, а коли ми отямившись від здивування, хотіли пройти у передпокій кватири, вона знову наставила на нас гострі роги.
Ось тут і згодилася «зелена перепустка». Я простягла їй свіжі гілочки і коза захрумкала ними, від задоволення прикривши бісівські жовті очиська.
Ми проскочили до кухні. Лєна весело сміялась, задоволена ефектом.
На кухні спокійнісінько спав білий, кудлатий собака.
Ми відступили до дверей.
– Проходьте! Цього сторожа можете не лякатися – старий уже і хворіє… Рябко, Рябко! – поторсала його Лєна.
Але собака, відкривши одне каре око, позіхнув, повернувся на інший бік і захропів собі, неначе справжній дідусь.
Лєна посмутнішала: – Коза тепер у нас за сторожа!
Люба запитала: – Звідки ж у Вас такі кватиранти?
–А це мені така спадщина дісталася від моєї тітки Мотрі! – відповіла Лєна і розказала нам цю зворушливу історію.
Старенька Мотря прожила в селі усе своє життя. Чоловік давно помер. Були вони бездітними. Мала невеличке господарство: з десяток рябих курочок та задерика- півень, коза Берізка та старий собака Рябко. Звичайно ж був і невеликий город і гарний садочок. І хоч було Мотрі вже далеко за вісімдесят, вона ще сама усьому давала раду. Здається, ніколи і не хворіла…
А якось навесні пішла до криниці з відром по воду, витягла повне відро, упала, схопившись за серце, та так і померла, здивовано відкривши очі у синє небо…
Онук сусіда, діда Івана, зателефонував племінниці і вона поїхала. Поховали тітку Мотрю, спасибі , сусіди допомогли, і Лєна залишилася там «на хазаяйстві», як у нас кажуть.
Дід Іван, що наглядав за двором ці дні, застеріг Лєну, знайомлячи з козою:
–А з цією чортякою будь обережна, бо може поранити рогами. Клята тварина, справжня розбійниця!
Але Лєна з Берізкою швидко заприятелювали. Куди б не йшла нова господиня, коза від неї не відставала ні на крок, а позаду ще й трюхикав старий Рябко.
Селяни тішилися, споглядаючи цю картину, а дід Іван плювався і сердито кричав:
–Прив’яжи цю чортицю рогату, бо когось покалічить!
Та Лєна жаліла Берізку, адже коза наче розуміла, що залишилася без своєї старої господині і не спускала очей із Лєни. Навіть уночі вибиралася зі свого сарайчика та лягала біля ганку, ніби стерегла.
Так і прожили вони дружною сімейкою до самих холодів.
А тоді Лєна стала збиратися додому до Кременчука.
Курей віддала дідові Івану.
Просила прийняти і Берізку, але сусід рішуче відхрестився від такого подаруночка. Сказав тільки: –Якщо хочеш, я її із задоволенням заріжу. Буде тобі м’ясо на зиму!
Лєна, розповідаючи, витирала сльози:
–Та чи могла ж я віддати під ніж таку вірну свою нову подругу, а потім ще їсти її м’ясо? Довго думала і бідкалася, що ж мені із нею робити? Пропонувала усім безкоштовно взяти козу. Але ніхто не хотів, бо усі її боялися. Берізка зажила собі лихої слави у рідному селі.
Аж ось знову приїхав до діда Івана онук із Кременчука, водій автобусу. Тоді я із ним і домовилася за символічну плату, що він доправить нас із Берізкою до мене додому.
Рябка погодився прихистити той же дід Іван.
Зібралися. Спакувалися. Я зайшла до автобуса і з острахом кликала козу, знаючи її норов. На диво, коза спритно заскочила до автобусу і смирно прилягла на ряднинку поруч із сидінням, де я сиділа. Навіть рогату голову нахилила, наче боялась, щоб не вигнали.
Коли вже трохи від’їхали, водій обернувся:
– А то не Ваш собака за нами біжить?
Я подивилася у віконце: Рябко, висолопивши язика і кульгаючи на всі чотири лапи, із останніх сил біг за автобусом, а позаду, розмахуючи ціпком щось кричав дід Іван. Я заплакала. Водій дав задній хід і відчинив двері. Собака заскочив до салону і знесилено гепнувся на підлогу, важко дихаючи. Довелося взяти і його. Тепер ось так і доживаємо разом до весни
. – А де ж Берізка? – запитала я, вже збираючись виходити?
–А подивіться отуди! –кивнула Лєна у бік кімнатних дверей.
На наші голоси з-поза стіни висунулись рогата голова. Я заглянула до кімнати: на застеленому великою клейонкою розкладеному дивані вельможно розляглася коза, дожовуючи наші гостинці.
–А де ж Ви спите, Лєно? – запитала Люба.
-Та миримося із Берізкою! На ніч вона мені поступається місцем і спить біля дивану на килимку.
Ми йшли і посміхалися – на душі було світло і тепло.
Потім я сказала:
– Ми дійсно відповідальні за тих, кого приручили…

24.11.2019






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-11-24 21:10:47
Переглядів сторінки твору 93
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (5.206 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.085 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.832
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2020.01.26 18:14
Автор у цю хвилину відсутній