ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2019.11.14 05:52
Г. С...
Ти мене стражденного не любиш,
Хоч до тебе жадібно приник,
Бо зімкнула невситимі губи
І відводиш погляд зримо вбік.
Стримано й вимогливо долоні
Упираєш у мої вуста,
Мов будуєш поміж нас заслони

Микола Соболь
2019.11.14 05:33
Це шелест опалого листя

Зцілив мою душу сьогодні,
Здається, дістав із безодні…

Ось небо всміхається чисте,

Біжать у блакиті високій,

Іван Потьомкін
2019.11.13 22:01
Прости мені, Боже, дитячу провину.
Було по війні це, в голодну годину.
Крім Отченашу, не знав я тоді,
Що птахи, як люди, теж у біді.
У пошуках марних що-небудь поїсти
Я ліз на дерева, шукаючи гнізда.
Я брав лише яйця і їх випивав,
Пташенят голопузи

Юлія Радченко
2019.11.13 20:49
Та перша зустріч із ним, як і остання, здається була спонтанна.
Твій божевільний янгол із крові й плоті, його подоба в мені двоїться.
Весною пахло в ту ніч у ліжку й на простирадлах цвіли каштани.
Я відчувала його вогонь на твоїх плечах. Ти казав «Ду

Олександр Сушко
2019.11.13 19:34
Я таки, панянки, пришелепа,
Розуму нема, хоч вік прожив.
У жінок усе таке як треба,
Не таке як треба у мужів.

Точені у мавки ноженята,
Гордовито вип'ячена грудь.
А у мене вухо волохате,

Сонячна Принцеса
2019.11.13 17:04
На твоєму березі вже осінь...
Надзвичайна -
ніжно-золота.
Іі сонце у моім волоссі -
як цілунок перший на устах.

На моєму березі -
тумани,

Сергій Губерначук
2019.11.13 15:48
На слові "ніколи" замкнулося коло.
Моя аномалія – ніби Австралія.
Могло б моє серце поїхати в Грецію.
І вже до печінки дісталися б інки.
Мізки б захотіли в часи до Аттіли.
Та тіло по спину впряглось в Україну.

Чому я не вірю у смерть ніколи?

Тетяна Левицька
2019.11.13 14:39
Вибирай із ким дружити -
вірність, чи ножа у спину.
Друг не той, що оковиту
наливає в чорну днину.

Змовчувати май терпіння -
не суди, чого не знаєш.
Кинь у грішника камінням,

Микола Дудар
2019.11.13 12:25
Ти вибираєш "не плакати"
Я вибираю твій сміх
На "ельдорадо" потрапити -
Буде, їй-богу, не гріх…
Наші з тобою коштовності -
Щирість і вірність обох
Щодо і жертв, і жертовності
Тут не про Сина, як Бог…

Петро Скоропис
2019.11.13 11:06
О,мій кільчастий і рахманний дим!
Ні клопотів, ані керунку.
Які запросини до смутку.
Я полюбив свій дерев'яний дім.

Західне сонце пестить піч, ослін,
недопалок, затерплі пальці.
У синій дим обмотуються п'яльці

Тамара Шкіндер
2019.11.13 10:44
Скільки незгод - розбігаються очі.
Тільки чомусь я відчайно не хочу
Правду і кривду зливати в одне.
Не продихне

Світ цей лукавий, тривожно-сумнівний,
Де у "цукерки" закладено міни
Та підміняється всує святе.

Олександр Сушко
2019.11.13 09:54
Я воюю за Неньку, черпаючи ложкою борщ,
Гладжу перса коханій у ліжку з м'якеньким матрасом.
Перемога вже близько! І ти так воюєш? Отож.
НавзаЄм рукопашної - з тещею точаться ляси.

Ох війна і тяжка! Набираю потроху ваги,
Обирати між салом і шинкою

Віктор Кучерук
2019.11.13 08:38
Уже б давно забув про самоту

І жур на муку крадькома не множив,

Якби не був закоханим в оту,

Котра на мрію нездійсненну схожа.

Микола Соболь
2019.11.13 05:32
Мо, написати оду про любов?
Бо про єврейців божевільне діло.
Останнім часом наламали дров,
А деякі ще й цапа подоїли.

Тому: лямур, коханнячко, жага…
Усупереч подумувати всує!
Як сепар свої ноги протяга,

Ярослав Чорногуз
2019.11.13 02:33
До смурного віршаря
Знов прийшло нещастя…
Бо напала й «витворя»
Слова швидка Настя.

Із породи він ослів,
Хлопець не ледачий.
І летять кавалки слів

Сонце Місяць
2019.11.13 00:36
ось & танці що яничари
їхні чари ~ твої божі квіти
незвичайне & надзвичайне
доломіти початку літ

& огнів попелиста приязнь
прояв здогадів & відтінку
клеопатро моя провинносте
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Поеми

 Криничний журавель

Друга збірка поезій для дітей
із циклу "Чарівна веселка"

На канікули в село

Пролунав останній дзвоник
і настало літо –
До бабусі завтра й діда
я в село поїду.

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,
соняхи цибаті.

Тепле молоко у глеку
й пиріжки із печі.
Річка допоможе спеку
подолать малечі.

В ній клює плотва, тараня,
«карасі в сметані».
У дворі є калабаня
й хитрий кіт в чулані.

Ще під лісом там криниця
з журавлем дзьобатим.
Доженуть мене сестриця
з мамою і татом.


Велосипед

Руль, два колеса, педалі,
рама з пластику, сідло…
Зранку взую я сандалі
і поїду у село!

Сонце виграє на спицях,
чутно навіть шурхіт шин,
а назустріч – сонні лиця
з проїжджаючих машин.

Мчить надійний кінь щодуху,
мов стріла летить вперед –
наздогнав четверту муху
мій прудкий велосипед!

Розчинились хати в кленах,
видно пам’ятник комусь –
зачекались там на мене
із бабусею дідусь!


Бабуся

Друга в мене є матуся,
а ім’я її – бабуся.
Бабця казочку розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв’яже теплі рукавички,
і для мене, й для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м’яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!


Дідусь

Скільки б не було бабусь,
та найкращий – мій дідусь!
На нозі він погойдає
і на возі покатає –
запряже Гнідка у бричку,
повезе усіх на річку.
Там наловить риби й раків,
юшку зварить у байраку.
Шаблю з ясена змайструє,
ягідками почастує,
назбирає ще й грибочків
під кущами, вздовж струмочку.
Він мені за батька й друга,
дід мій – справжній козарлюга!


Літо

Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вже комбайни, як фрегати,
в поле йдуть пшеницю жати.
Попереду вітряки –
жатки то у них такі.
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!


Тепла зустріч

Бабка з дідом дуже раді,
одялись, мов на параді.
Тут же поряд пес Бровко,
глек вартує з молоком.

Усміхнувся дід Микола
і запрошує до столу –
у бабусі чималі
пироги вже на столі!

В кухлі молоко із глека
дід розлив доволі легко
й зауважив, – Попереду
будуть ласощі із меду!


На пасіку

Тож на пасіку із дідом
їдемо після обіду.
Під посадкою, за полем,
зачекалися нас бджоли.

Це із крилами мурашки,
що одягнені в тільняшки,
дім для них – великий вулик.
Про комах таких ви чули?

В них роботи повно влітку –
облітають кожну квітку,
позбирають з них пилок,
бо у тому знають толк.

А у вулику зі взятку
в стільники, як у горнятка,
вже пахучий мед кладуть
і всю зиму ним живуть.

Тож дорогою, з криниці,
начерпаємо водиці,
та не тільки щоб умитись –
бджілкам ще дамо напитись!

Журавель криничний дзьобом
допоможе радо в цьому –
кадібець з водою нам
дістає із джерела.


Ранковий кураж

Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!

Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!

Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!

У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!


Курчата

Прямо зранку по двору
водить мати дітвору –
котяться клубочки
жовті біля квочки
і лунає дружно спів:
«Ців-ців-ців» та «Ців-ців-ців».

Обізвався татко, –
Я знайшов зернятко!
Тож мерщій до мене,
жду усіх під кленом.
Ко-ко-ко, ко-ко-ко, –
сокорить когут Тимко.

Оточили квочку
всі сини і дочки,
золота малеча
залюбки щебече.
«Ців-ців-ців, ців-ців-ців», –
то курчаток лине спів.


На пляжі

В калабані, біля клуні,
вуті плавають манюні,
миють лапки у воді
жовто-білі і руді.
Поряд з ними – гусенята,
привела також їх мати,
бо кортить пірнати дуже,
та й на всіх одна калюжа.
Всюди гамір, метушня –
веселиться дітлашня!
Навкруги шаленство, раж –
ось такий пташиний пляж!


Поросята

Під навісом, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
п’ятачками в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –
розляглися біля миски,
із води стирчать лиш писки.
Спека скрізь, а їм комфорт,
свинкам у багні – курорт!


Соняшник

Між пузатих гарбузів,
на одній лише нозі,
стоїть вуйко на городі –
заздрять дині його вроді.
Він не кум їм і не сват,
а молодший сонця брат.
Зранку схід його стрічає
і на захід проводжає.
Має він лапате листя,
та шорстке, не шовковисте,
а жовтавого бриля –
добре видно й звідціля.
У землі міцне коріння,
в голові – смачне насіння.
Восени насмажить мати –
буде дітям що лузати!


Страхопуд

На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.

Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
вітер розвіває.

На плечах у охоронця –
грубий шмат рогожі,
добре вигорів на сонці,
мало на що гожий.

Та послужить для загалу,
як говорять нині –
щоб ворони не клювали
кавуни і дині!


Часник

Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
сплівся міцно із братами.

Він плюсам – не має ліку,
заміняє навіть ліки.
Проганяє геть простуду,
добрий лікар всьому люду!

Хоч гіркий, та я вже звик
їсти із борщем часник.
З другом цим не будуть діти
взимку й навесні хворіти!


Каченята

Йдуть до річки каченята,
попереду качка-мати,
батько-селезень услід,
замикаючи приплід.

Розтяглись на всю доріжку,
дріботять маленькі ніжки.
Мружать темні оченята
жовтогруді каченята.

Вуті-вуті, – каже мама, –
чи усі вдягли панами?
Влітку сонце припікає,
парасоль не вистачає!


Козенята

На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.

В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом
показався вечір.

Сонце котиться за гору,
йде відпочивати.
Козенятам у цю пору
також варто спати.


Коник

Голосистий, ніби дзвоник –
він не кінь, а просто коник!
Справді, коник-стрибунець,
зелененький пустунець.

Може грати він на скрипці
серенади навіть рибці,
а як візьме в лапки бубон –
зовсім весело всім буде!

Він у полі і діброві,
в нього сонячні підкови.
У траві весь день сюркоче,
та робити – геть не хоче!


На баштані

На баштані кавуни
виросли нівроку –
тут і там лежать вони,
не ступити й кроку!

Полосаті і рябі,
з жовтими боками.
Я один візьму собі –
пригостити маму.

Але сторож в курені,
може насварити –
попрохати слід, мені
треба це зробити!

Раптом вийшов з-за сосни
дідо не старенький
і вручив два кавуни –
татку і для неньки.


Фазан

Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.

Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
він носій нових манер,
так йому здається.

Задирає дзьоб фазан
з самого світання –
не попав би у казан,
скоро полювання!


Шпаки

Рано-вранці вздовж ріки
розліталися шпаки,
на комах вони полюють,
ловлять мошок залюбки.
А затим спішать в садок,
там приємний холодок,
гусінь всюди позбирають,
кожен виськають куток!
Між дерев їм справжній рай,
шкідникам невдовзі край,
навіть з-під кори дістануть –
нас чекає урожай!


Телятко

Пустотливе, як малятко,
в лузі бігає телятко.
Радо бавиться, стрибає
і на маму поглядає.
Ще немає в нього звички
молоду скубти травичку,
уродилось лише вчора –
молочко йому підпора.
Старші братики й сестрички
залюбки пасуть травичку,
а наївшися від пуза –
скачуть стрімголов у лузі.
Годівницю ще не доять,
молочком вона напоїть.
Згодом виростуть телята
й стануть молоко давати.


Коні

На лужку пасуться коні.
Справжні коні, а не поні.
Жваво хрумають травичку,
потім пити йдуть до річки.

Розвіває вітер гриви
двох жеребчиків грайливо.
Запряжу я їх у бричку
і поїду у крамничку.

Там стремен великий вибір
і попон на різний вимір,
а іще куплю я збрую
і Гнідкові подарую.

Скочу хутко у сідло
і подамся за село
у галоп, а потім чвалом,
де лазурне джерело.


Криничний журавель

Здоровенна диво-птиця
заглядає у криницю,
де студене джерело,
біля лісу – за селом!

В журавля цебро у дзьобі
металевий гак на лобі,
на хвості висить вантаж –
в спеку там ажіотаж.

Там завжди дорослі й діти,
всі – хто влітку хоче пити.
Птах веселу дітвору
напуває у жару!

А води попивши вволю,
розповів дідуньо Коля,
нам казки про журавля,
як з’явився він у полі,
що колись по власній волі
прилетів він іздаля.


Казка перша

Давним-давно ця сталася пригода –
в село прибилась пара журавлів.
Веселиками птахів благородних
прозвали чемні мешканці полів.

Гніздо під лісом, на болоті, звили,
малечу сіру з часом привели
і не жаліли ні тепла, ні сили
батьки, щоб діти швидко підросли.

Невдовзі піднялися пташенята,
на ноги стали, потім на крило,
а восени із мамою і татом
полинули на південь – за теплом.

Так щовесни, впродовж десятка років,
сім’я вертала у село, під ліс,
та крапку в тій ідилії до строку
старий поставив якось хитрий лис.

Зробив на несподіванку він ставку
і раннім літом, у один із днів –
спіймав хижак біля гнізда журавку,
як журавель поїсти полетів.

Засумував веселик, зажурився –
однісінький лишився, без сім’ї…
Вже й осінь, але він не одружився,
і теплі зачекалися краї.

Пливли клини по небу журавлині,
до одного з них спробував примкнуть,
та зрозумів уже в небесній сині,
що долю все одно не обмануть…

Покинув він тоді пташину зграю,
не змігши подолати серця щем,
і назавжди лишився в ріднім краї –
криничним обернувшись журавлем.


Казка друга

Гаряче сонце виснажило землю,
рік був жарким, аж висохли ставки.
Від зелені сухі лишились стебла
та мочарів деінде острівки.

По осені в таку суху погоду
летів на південь журавлиний клин.
Птахи давно вже мріяли про воду,
та ні краплинки – лиш сухий полин.

Аж ось раптово виблиснуло скельце,
як на гірській вершині білий сніг –
то прохолоди крихітне джерельце
сховалось вглиб від променів палких.

Мерщій упав на землю клин пташиний,
але не дотягнутись до води –
високий зруб із грубої цямрини,
а поряд кущ і лисячі сліди.

Як на біду, цеберка на криниці
в той час не мала ланцюга чомусь,
і життєдайну досягти водицю
було несила, – далі вів дідусь.

Хоч піввідра б на всіх, хоча б осьмушку!..
Та виручив веселик молодий –
він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
нагнувся низько й зачерпнув води.

Як журавлина зграя напилася
і клин поволі знявся й полетів,
де тільки нова черга й узялася,
а він усе поїв, поїв, поїв…

Отак журавлик і відстав від зграї,
спустившись, щоб напитися води –
біля криниці в нашім ріднім краї
з тих давніх пір лишився назавжди!


Жабенята

На болоті, де загата,
розходи;лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру;гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!


Лелеки

Вийшли бузьки з очерету,
сіра чапля попереду –
розбігайтесь жабенята,
стануть птахи полювати!

Утікати жабкам слід,
щоб не стати за обід.
Білі ж не спішать лелеки,
їм до вирію далеко.

У багно один загруз,
найжирніший чорногуз,
бо забув узути зрання
чоботи на полювання.


Черепаха

Голова, як у коня,
на спині її – броня,
живота сховала в крицю,
не дістанеться лисиці.
Сміло лізе уперед,
не завада й очерет.
У житті не знає страху,
сміла ніндзя-черепаха.
За плечима триста років,
і мільйонів десять кроків.
Як сова, але не птаха,
мудра бабця-черепаха.


Хатник

Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.
Та якщо настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на крючок,
знаний хатник-слимачок!


Чемна Тетянка

Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.

Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує
і не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.

У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.


По суниці

На зорі співають птиці,
ми ж прошкуєм по суниці.
Чимчикуємо до лісу,
не боїмся вовка з лисом.

Кожен взяв собі корзинку,
бо суниці у торбинку
не пристало нам збирати –
щоб усіх їх не зім’яти.

Навкруги веселі лиця,
дуже ж бо смачні суниці.
Навіть за цукерки кращі –
не завада нам і хащі!


Сойка і Зойка

У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.
За здоров’я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
ось тепер та сойка й зойка:
«Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!»
І сказала сойці Зойка, –
Мила пташко, ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!


Жолуді

На дубах ростем у лісі.
В листі сховок, як у стрісі.
Не потонем у воді
ми – веселі жолуді!
Білки в дупла нас ховають,
поросята полюбляють.
Всім нагадуєм горішки –
тож смакуємо і мишкам.
З гілки впавши у травичку,
корінь пустимо в земличку.
Через рік уже дивись –
паросток потягся ввись!
Ми прихильники краси,
буйні хай ростуть ліси,
докладемо дружно сили,
щоб планета зеленіла!


До зустрічі

Ось і сонечко вже сіло,
непомітно пролетіло
гарне літо у селі.
Груші й яблука поспіли,
кавуни ми, дині їли
ще і сливи чималі.

Загоріли всі за літо,
насушили гарних квітів.
Запах сіна і трави
буде нас вести по світу,
доки знов не прийде квітень.
Ми у захваті! А ви?

Завтра їдемо до міста,
де зустріне урочисто
знову рідна школа нас.
Скоро сядемо за парти
і штрихи сільського гарту
принесемо у свій клас!

Час летів, немов на крилах,
друзів ми нових зустріли,
їм також до школи йти,
але знов настане літо
й на канікули приїдем
до села ми – я і ти!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-16 05:16:59
Переглядів сторінки твору 47
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.662 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.370 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.11.13 20:24
Автор у цю хвилину відсутній