ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Поеми
Криничний журавель
Пролунав останній дзвоник
і настало літо –
До бабусі завтра й діда
я в село поїду.
Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,
соняхи цибаті.
Тепле молоко у глеку
й пиріжки із печі.
Річка допоможе спеку
подолать малечі.
В ній клює плотва, тараня,
«карасі в сметані».
У дворі є калабаня
й хитрий кіт в чулані.
Ще під лісом там криниця
з журавлем дзьобатим.
Доженуть мене сестриця
з мамою і татом.
Велосипед
Руль, два колеса, педалі,
рама з пластику, сідло…
Зранку взую я сандалі
і поїду у село!
Сонце виграє на спицях,
чутно навіть шурхіт шин,
а назустріч – сонні лиця
з проїжджаючих машин.
Мчить надійний кінь щодуху,
мов стріла летить вперед –
наздогнав четверту муху
мій прудкий велосипед!
Розчинились хати в кленах,
видно пам’ятник комусь –
зачекались там на мене
із бабусею дідусь!
Бабуся
Друга в мене є матуся,
а ім’я її – бабуся.
Бабця казочку розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв’яже теплі рукавички,
і для мене, й для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м’яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!
Дідусь
Скільки б не було бабусь,
та найкращий – мій дідусь!
На нозі він погойдає
і на возі покатає –
запряже Гнідка у бричку,
повезе усіх на річку.
Там наловить риби й раків,
юшку зварить у байраку.
Шаблю з ясена змайструє,
ягідками почастує,
назбирає ще й грибочків
під кущами, вздовж струмочку.
Він мені за батька й друга,
дід мій – справжній козарлюга!
Літо
Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вже комбайни, як фрегати,
в поле йдуть пшеницю жати.
Попереду вітряки –
жатки то у них такі.
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!
Тепла зустріч
Бабка з дідом дуже раді,
одялись, мов на параді.
Тут же поряд пес Бровко,
глек вартує з молоком.
Усміхнувся дід Микола
і запрошує до столу –
у бабусі чималі
пироги вже на столі!
В кухлі молоко із глека
дід розлив доволі легко
й зауважив, – Попереду
будуть ласощі із меду!
На пасіку
Тож на пасіку із дідом
їдемо після обіду.
Під посадкою, за полем,
зачекалися нас бджоли.
Це із крилами мурашки,
що одягнені в тільняшки,
дім для них – великий вулик.
Про комах таких ви чули?
В них роботи повно влітку –
облітають кожну квітку,
позбирають з них пилок,
бо у тому знають толк.
А у вулику зі взятку
в стільники, як у горнятка,
вже пахучий мед кладуть
і всю зиму ним живуть.
Тож дорогою, з криниці,
начерпаємо водиці,
та не тільки щоб умитись –
бджілкам ще дамо напитись!
Журавель криничний дзьобом
допоможе радо в цьому –
кадібець з водою нам
дістає із джерела.
Ранковий кураж
Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!
Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!
Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!
У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!
Курчата
Прямо зранку по двору
водить мати дітвору –
котяться клубочки
жовті біля квочки
і лунає дружно спів:
«Ців-ців-ців» та «Ців-ців-ців».
Обізвався татко, –
Я знайшов зернятко!
Тож мерщій до мене,
жду усіх під кленом.
Ко-ко-ко, ко-ко-ко, –
сокорить когут Тимко.
Оточили квочку
всі сини і дочки,
золота малеча
залюбки щебече.
«Ців-ців-ців, ців-ців-ців», –
то курчаток лине спів.
На пляжі
В калабані, біля клуні,
вуті плавають манюні,
миють лапки у воді
жовто-білі і руді.
Поряд з ними – гусенята,
привела також їх мати,
бо кортить пірнати дуже,
та й на всіх одна калюжа.
Всюди гамір, метушня –
веселиться дітлашня!
Навкруги шаленство, раж –
ось такий пташиний пляж!
Поросята
Під навісом, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
п’ятачками в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –
розляглися біля миски,
із води стирчать лиш писки.
Спека скрізь, а їм комфорт,
свинкам у багні – курорт!
Соняшник
Між пузатих гарбузів,
на одній лише нозі,
стоїть вуйко на городі –
заздрять дині його вроді.
Він не кум їм і не сват,
а молодший сонця брат.
Зранку схід його стрічає
і на захід проводжає.
Має він лапате листя,
та шорстке, не шовковисте,
а жовтавого бриля –
добре видно й звідціля.
У землі міцне коріння,
в голові – смачне насіння.
Восени насмажить мати –
буде дітям що лузати!
Страхопуд
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
вітер розвіває.
На плечах у охоронця –
грубий шмат рогожі,
добре вигорів на сонці,
мало на що гожий.
Та послужить для загалу,
як говорять нині –
щоб ворони не клювали
кавуни і дині!
Часник
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
сплівся міцно із братами.
Він плюсам – не має ліку,
заміняє навіть ліки.
Проганяє геть простуду,
добрий лікар всьому люду!
Хоч гіркий, та я вже звик
їсти із борщем часник.
З другом цим не будуть діти
взимку й навесні хворіти!
Каченята
Йдуть до річки каченята,
попереду качка-мати,
батько-селезень услід,
замикаючи приплід.
Розтяглись на всю доріжку,
дріботять маленькі ніжки.
Мружать темні оченята
жовтогруді каченята.
Вуті-вуті, – каже мама, –
чи усі вдягли панами?
Влітку сонце припікає,
парасоль не вистачає!
Козенята
На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.
В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом
показався вечір.
Сонце котиться за гору,
йде відпочивати.
Козенятам у цю пору
також варто спати.
Коник
Голосистий, ніби дзвоник –
він не кінь, а просто коник!
Справді, коник-стрибунець,
зелененький пустунець.
Може грати він на скрипці
серенади навіть рибці,
а як візьме в лапки бубон –
зовсім весело всім буде!
Він у полі і діброві,
в нього сонячні підкови.
У траві весь день сюркоче,
та робити – геть не хоче!
На баштані
На баштані кавуни
виросли нівроку –
тут і там лежать вони,
не ступити й кроку!
Полосаті і рябі,
з жовтими боками.
Я один візьму собі –
пригостити маму.
Але сторож в курені,
може насварити –
попрохати слід, мені
треба це зробити!
Раптом вийшов з-за сосни
дідо не старенький
і вручив два кавуни –
татку і для неньки.
Фазан
Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.
Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
він носій нових манер,
так йому здається.
Задирає дзьоб фазан
з самого світання –
не попав би у казан,
скоро полювання!
Шпаки
Рано-вранці вздовж ріки
розліталися шпаки,
на комах вони полюють,
ловлять мошок залюбки.
А затим спішать в садок,
там приємний холодок,
гусінь всюди позбирають,
кожен виськають куток!
Між дерев їм справжній рай,
шкідникам невдовзі край,
навіть з-під кори дістануть –
нас чекає урожай!
Телятко
Пустотливе, як малятко,
в лузі бігає телятко.
Радо бавиться, стрибає
і на маму поглядає.
Ще немає в нього звички
молоду скубти травичку,
уродилось лише вчора –
молочко йому підпора.
Старші братики й сестрички
залюбки пасуть травичку,
а наївшися від пуза –
скачуть стрімголов у лузі.
Годівницю ще не доять,
молочком вона напоїть.
Згодом виростуть телята
й стануть молоко давати.
Коні
На лужку пасуться коні.
Справжні коні, а не поні.
Жваво хрумають травичку,
потім пити йдуть до річки.
Розвіває вітер гриви
двох жеребчиків грайливо.
Запряжу я їх у бричку
і поїду у крамничку.
Там стремен великий вибір
і попон на різний вимір,
а іще куплю я збрую
і Гнідкові подарую.
Скочу хутко у сідло
і подамся за село
у галоп, а потім чвалом,
де лазурне джерело.
Криничний журавель
Здоровенна диво-птиця
заглядає у криницю,
де студене джерело,
біля лісу – за селом!
В журавля цебро у дзьобі
металевий гак на лобі,
на хвості висить вантаж –
в спеку там ажіотаж.
Там завжди дорослі й діти,
всі – хто влітку хоче пити.
Птах веселу дітвору
напуває у жару!
А води попивши вволю,
розповів дідуньо Коля,
нам казки про журавля,
як з’явився він у полі,
що колись по власній волі
прилетів він іздаля.
Казка перша
Давним-давно ця сталася пригода –
в село прибилась пара журавлів.
Веселиками птахів благородних
прозвали чемні мешканці полів.
Гніздо під лісом, на болоті, звили,
малечу сіру з часом привели
і не жаліли ні тепла, ні сили
батьки, щоб діти швидко підросли.
Невдовзі піднялися пташенята,
на ноги стали, потім на крило,
а восени із мамою і татом
полинули на південь – за теплом.
Так щовесни, впродовж десятка років,
сім’я вертала у село, під ліс,
та крапку в тій ідилії до строку
старий поставив якось хитрий лис.
Зробив на несподіванку він ставку
і раннім літом, у один із днів –
спіймав хижак біля гнізда журавку,
як журавель поїсти полетів.
Засумував веселик, зажурився –
однісінький лишився, без сім’ї…
Вже й осінь, але він не одружився,
і теплі зачекалися краї.
Пливли клини по небу журавлині,
до одного з них спробував примкнуть,
та зрозумів уже в небесній сині,
що долю все одно не обмануть…
Покинув він тоді пташину зграю,
не змігши подолати серця щем,
і назавжди лишився в ріднім краї –
криничним обернувшись журавлем.
Казка друга
Гаряче сонце виснажило землю,
рік був жарким, аж висохли ставки.
Від зелені сухі лишились стебла
та мочарів деінде острівки.
По осені в таку суху погоду
летів на південь журавлиний клин.
Птахи давно вже мріяли про воду,
та ні краплинки – лиш сухий полин.
Аж ось раптово виблиснуло скельце,
як на гірській вершині білий сніг –
то прохолоди крихітне джерельце
сховалось вглиб від променів палких.
Мерщій упав на землю клин пташиний,
але не дотягнутись до води –
високий зруб із грубої цямрини,
а поряд кущ і лисячі сліди.
Як на біду, цеберка на криниці
в той час не мала ланцюга чомусь,
і життєдайну досягти водицю
було несила, – далі вів дідусь.
Хоч піввідра б на всіх, хоча б осьмушку!..
Та виручив веселик молодий –
він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
нагнувся низько й зачерпнув води.
Як журавлина зграя напилася
і клин поволі знявся й полетів,
де тільки нова черга й узялася,
а він усе поїв, поїв, поїв…
Отак журавлик і відстав від зграї,
спустившись, щоб напитися води –
біля криниці в нашім ріднім краї
з тих давніх пір лишився назавжди!
Жабенята
На болоті, де загата,
розходи;лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру;гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!
Лелеки
Вийшли бузьки з очерету,
сіра чапля попереду –
розбігайтесь жабенята,
стануть птахи полювати!
Утікати жабкам слід,
щоб не стати за обід.
Білі ж не спішать лелеки,
їм до вирію далеко.
У багно один загруз,
найжирніший чорногуз,
бо забув узути зрання
чоботи на полювання.
Черепаха
Голова, як у коня,
на спині її – броня,
живота сховала в крицю,
не дістанеться лисиці.
Сміло лізе уперед,
не завада й очерет.
У житті не знає страху,
сміла ніндзя-черепаха.
За плечима триста років,
і мільйонів десять кроків.
Як сова, але не птаха,
мудра бабця-черепаха.
Хатник
Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.
Та якщо настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на крючок,
знаний хатник-слимачок!
Чемна Тетянка
Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.
Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує
і не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.
У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.
По суниці
На зорі співають птиці,
ми ж прошкуєм по суниці.
Чимчикуємо до лісу,
не боїмся вовка з лисом.
Кожен взяв собі корзинку,
бо суниці у торбинку
не пристало нам збирати –
щоб усіх їх не зім’яти.
Навкруги веселі лиця,
дуже ж бо смачні суниці.
Навіть за цукерки кращі –
не завада нам і хащі!
Сойка і Зойка
У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.
За здоров’я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
ось тепер та сойка й зойка:
«Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!»
І сказала сойці Зойка, –
Мила пташко, ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!
Жолуді
На дубах ростем у лісі.
В листі сховок, як у стрісі.
Не потонем у воді
ми – веселі жолуді!
Білки в дупла нас ховають,
поросята полюбляють.
Всім нагадуєм горішки –
тож смакуємо і мишкам.
З гілки впавши у травичку,
корінь пустимо в земличку.
Через рік уже дивись –
паросток потягся ввись!
Ми прихильники краси,
буйні хай ростуть ліси,
докладемо дружно сили,
щоб планета зеленіла!
До зустрічі
Ось і сонечко вже сіло,
непомітно пролетіло
гарне літо у селі.
Груші й яблука поспіли,
кавуни ми, дині їли
ще і сливи чималі.
Загоріли всі за літо,
насушили гарних квітів.
Запах сіна і трави
буде нас вести по світу,
доки знов не прийде квітень.
Ми у захваті! А ви?
Завтра їдемо до міста,
де зустріне урочисто
знову рідна школа нас.
Скоро сядемо за парти
і штрихи сільського гарту
принесемо у свій клас!
Час летів, немов на крилах,
друзів ми нових зустріли,
їм також до школи йти,
але знов настане літо
й на канікули приїдем
до села ми – я і ти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Криничний журавель
Друга збірка поезій для дітей
із циклу "Чарівна веселка"
На канікули в село
Пролунав останній дзвоник
і настало літо –
До бабусі завтра й діда
я в село поїду.
Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,
соняхи цибаті.
Тепле молоко у глеку
й пиріжки із печі.
Річка допоможе спеку
подолать малечі.
В ній клює плотва, тараня,
«карасі в сметані».
У дворі є калабаня
й хитрий кіт в чулані.
Ще під лісом там криниця
з журавлем дзьобатим.
Доженуть мене сестриця
з мамою і татом.
Велосипед
Руль, два колеса, педалі,
рама з пластику, сідло…
Зранку взую я сандалі
і поїду у село!
Сонце виграє на спицях,
чутно навіть шурхіт шин,
а назустріч – сонні лиця
з проїжджаючих машин.
Мчить надійний кінь щодуху,
мов стріла летить вперед –
наздогнав четверту муху
мій прудкий велосипед!
Розчинились хати в кленах,
видно пам’ятник комусь –
зачекались там на мене
із бабусею дідусь!
Бабуся
Друга в мене є матуся,
а ім’я її – бабуся.
Бабця казочку розкаже,
каченят малих покаже.
Пиріжками почастує,
запіканку приготує.
Зв’яже теплі рукавички,
і для мене, й для сестрички.
З нами грає у квача,
не цурається м’яча –
цілий день вона у русі.
Я люблю свою бабусю!
Дідусь
Скільки б не було бабусь,
та найкращий – мій дідусь!
На нозі він погойдає
і на возі покатає –
запряже Гнідка у бричку,
повезе усіх на річку.
Там наловить риби й раків,
юшку зварить у байраку.
Шаблю з ясена змайструє,
ягідками почастує,
назбирає ще й грибочків
під кущами, вздовж струмочку.
Він мені за батька й друга,
дід мій – справжній козарлюга!
Літо
Ходить сонечко в зеніті,
в розпалі гаряче літо.
Жаркувато, та нехай
достигає урожай.
Вже комбайни, як фрегати,
в поле йдуть пшеницю жати.
Попереду вітряки –
жатки то у них такі.
Із дозрілої пшениці
будуть гарні паляниці,
засмагатимуть в печі
круглобокі калачі.
Люблять всі: дорослі, діти
пору дивну – тепле літо!
Тепла зустріч
Бабка з дідом дуже раді,
одялись, мов на параді.
Тут же поряд пес Бровко,
глек вартує з молоком.
Усміхнувся дід Микола
і запрошує до столу –
у бабусі чималі
пироги вже на столі!
В кухлі молоко із глека
дід розлив доволі легко
й зауважив, – Попереду
будуть ласощі із меду!
На пасіку
Тож на пасіку із дідом
їдемо після обіду.
Під посадкою, за полем,
зачекалися нас бджоли.
Це із крилами мурашки,
що одягнені в тільняшки,
дім для них – великий вулик.
Про комах таких ви чули?
В них роботи повно влітку –
облітають кожну квітку,
позбирають з них пилок,
бо у тому знають толк.
А у вулику зі взятку
в стільники, як у горнятка,
вже пахучий мед кладуть
і всю зиму ним живуть.
Тож дорогою, з криниці,
начерпаємо водиці,
та не тільки щоб умитись –
бджілкам ще дамо напитись!
Журавель криничний дзьобом
допоможе радо в цьому –
кадібець з водою нам
дістає із джерела.
Ранковий кураж
Лиш прокинусь вранці-рано,
я спішу мерщій до крану,
щоб почати з куражу –
умиватися біжу!
Добре зубки я почищу,
вмию вічки, мию щічки,
сполосну ще добре ротик –
не болітиме животик!
Для фізичної культури
варті водні процедури –
тож пірну на мить під душ,
аж лунає в вухах туш!
У рушник я загорнуся,
потім шпарко розітруся
Кожен ранок цей обряд –
сили й жвавості заряд!
Курчата
Прямо зранку по двору
водить мати дітвору –
котяться клубочки
жовті біля квочки
і лунає дружно спів:
«Ців-ців-ців» та «Ців-ців-ців».
Обізвався татко, –
Я знайшов зернятко!
Тож мерщій до мене,
жду усіх під кленом.
Ко-ко-ко, ко-ко-ко, –
сокорить когут Тимко.
Оточили квочку
всі сини і дочки,
золота малеча
залюбки щебече.
«Ців-ців-ців, ців-ців-ців», –
то курчаток лине спів.
На пляжі
В калабані, біля клуні,
вуті плавають манюні,
миють лапки у воді
жовто-білі і руді.
Поряд з ними – гусенята,
привела також їх мати,
бо кортить пірнати дуже,
та й на всіх одна калюжа.
Всюди гамір, метушня –
веселиться дітлашня!
Навкруги шаленство, раж –
ось такий пташиний пляж!
Поросята
Під навісом, біля хати,
спочивають поросята.
Цілий день вони трудились,
п’ятачками в мисці рились –
їли моркву, бурячок
ще й зелений кабачок.
Після того в калабані
влаштували справжню баню –
розляглися біля миски,
із води стирчать лиш писки.
Спека скрізь, а їм комфорт,
свинкам у багні – курорт!
Соняшник
Між пузатих гарбузів,
на одній лише нозі,
стоїть вуйко на городі –
заздрять дині його вроді.
Він не кум їм і не сват,
а молодший сонця брат.
Зранку схід його стрічає
і на захід проводжає.
Має він лапате листя,
та шорстке, не шовковисте,
а жовтавого бриля –
добре видно й звідціля.
У землі міцне коріння,
в голові – смачне насіння.
Восени насмажить мати –
буде дітям що лузати!
Страхопуд
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
вітер розвіває.
На плечах у охоронця –
грубий шмат рогожі,
добре вигорів на сонці,
мало на що гожий.
Та послужить для загалу,
як говорять нині –
щоб ворони не клювали
кавуни і дині!
Часник
Із віночка вигляда –
лише зуби й борода,
бо чуприною-листами
сплівся міцно із братами.
Він плюсам – не має ліку,
заміняє навіть ліки.
Проганяє геть простуду,
добрий лікар всьому люду!
Хоч гіркий, та я вже звик
їсти із борщем часник.
З другом цим не будуть діти
взимку й навесні хворіти!
Каченята
Йдуть до річки каченята,
попереду качка-мати,
батько-селезень услід,
замикаючи приплід.
Розтяглись на всю доріжку,
дріботять маленькі ніжки.
Мружать темні оченята
жовтогруді каченята.
Вуті-вуті, – каже мама, –
чи усі вдягли панами?
Влітку сонце припікає,
парасоль не вистачає!
Козенята
На травичці біля річки
скачуть козенята –
після паші до водички
привела їх мати.
В лепесі, поміж рогозом
бавиться малеча,
за понтонним перевозом
показався вечір.
Сонце котиться за гору,
йде відпочивати.
Козенятам у цю пору
також варто спати.
Коник
Голосистий, ніби дзвоник –
він не кінь, а просто коник!
Справді, коник-стрибунець,
зелененький пустунець.
Може грати він на скрипці
серенади навіть рибці,
а як візьме в лапки бубон –
зовсім весело всім буде!
Він у полі і діброві,
в нього сонячні підкови.
У траві весь день сюркоче,
та робити – геть не хоче!
На баштані
На баштані кавуни
виросли нівроку –
тут і там лежать вони,
не ступити й кроку!
Полосаті і рябі,
з жовтими боками.
Я один візьму собі –
пригостити маму.
Але сторож в курені,
може насварити –
попрохати слід, мені
треба це зробити!
Раптом вийшов з-за сосни
дідо не старенький
і вручив два кавуни –
татку і для неньки.
Фазан
Житнім полем, ніби пан,
понад самим краєм,
на прогулянку фазан
важно виступає.
Крила в боки він упер,
хвіст на вітрі в’ється –
він носій нових манер,
так йому здається.
Задирає дзьоб фазан
з самого світання –
не попав би у казан,
скоро полювання!
Шпаки
Рано-вранці вздовж ріки
розліталися шпаки,
на комах вони полюють,
ловлять мошок залюбки.
А затим спішать в садок,
там приємний холодок,
гусінь всюди позбирають,
кожен виськають куток!
Між дерев їм справжній рай,
шкідникам невдовзі край,
навіть з-під кори дістануть –
нас чекає урожай!
Телятко
Пустотливе, як малятко,
в лузі бігає телятко.
Радо бавиться, стрибає
і на маму поглядає.
Ще немає в нього звички
молоду скубти травичку,
уродилось лише вчора –
молочко йому підпора.
Старші братики й сестрички
залюбки пасуть травичку,
а наївшися від пуза –
скачуть стрімголов у лузі.
Годівницю ще не доять,
молочком вона напоїть.
Згодом виростуть телята
й стануть молоко давати.
Коні
На лужку пасуться коні.
Справжні коні, а не поні.
Жваво хрумають травичку,
потім пити йдуть до річки.
Розвіває вітер гриви
двох жеребчиків грайливо.
Запряжу я їх у бричку
і поїду у крамничку.
Там стремен великий вибір
і попон на різний вимір,
а іще куплю я збрую
і Гнідкові подарую.
Скочу хутко у сідло
і подамся за село
у галоп, а потім чвалом,
де лазурне джерело.
Криничний журавель
Здоровенна диво-птиця
заглядає у криницю,
де студене джерело,
біля лісу – за селом!
В журавля цебро у дзьобі
металевий гак на лобі,
на хвості висить вантаж –
в спеку там ажіотаж.
Там завжди дорослі й діти,
всі – хто влітку хоче пити.
Птах веселу дітвору
напуває у жару!
А води попивши вволю,
розповів дідуньо Коля,
нам казки про журавля,
як з’явився він у полі,
що колись по власній волі
прилетів він іздаля.
Казка перша
Давним-давно ця сталася пригода –
в село прибилась пара журавлів.
Веселиками птахів благородних
прозвали чемні мешканці полів.
Гніздо під лісом, на болоті, звили,
малечу сіру з часом привели
і не жаліли ні тепла, ні сили
батьки, щоб діти швидко підросли.
Невдовзі піднялися пташенята,
на ноги стали, потім на крило,
а восени із мамою і татом
полинули на південь – за теплом.
Так щовесни, впродовж десятка років,
сім’я вертала у село, під ліс,
та крапку в тій ідилії до строку
старий поставив якось хитрий лис.
Зробив на несподіванку він ставку
і раннім літом, у один із днів –
спіймав хижак біля гнізда журавку,
як журавель поїсти полетів.
Засумував веселик, зажурився –
однісінький лишився, без сім’ї…
Вже й осінь, але він не одружився,
і теплі зачекалися краї.
Пливли клини по небу журавлині,
до одного з них спробував примкнуть,
та зрозумів уже в небесній сині,
що долю все одно не обмануть…
Покинув він тоді пташину зграю,
не змігши подолати серця щем,
і назавжди лишився в ріднім краї –
криничним обернувшись журавлем.
Казка друга
Гаряче сонце виснажило землю,
рік був жарким, аж висохли ставки.
Від зелені сухі лишились стебла
та мочарів деінде острівки.
По осені в таку суху погоду
летів на південь журавлиний клин.
Птахи давно вже мріяли про воду,
та ні краплинки – лиш сухий полин.
Аж ось раптово виблиснуло скельце,
як на гірській вершині білий сніг –
то прохолоди крихітне джерельце
сховалось вглиб від променів палких.
Мерщій упав на землю клин пташиний,
але не дотягнутись до води –
високий зруб із грубої цямрини,
а поряд кущ і лисячі сліди.
Як на біду, цеберка на криниці
в той час не мала ланцюга чомусь,
і життєдайну досягти водицю
було несила, – далі вів дідусь.
Хоч піввідра б на всіх, хоча б осьмушку!..
Та виручив веселик молодий –
він довгим дзьобом взяв цебро за дужку,
нагнувся низько й зачерпнув води.
Як журавлина зграя напилася
і клин поволі знявся й полетів,
де тільки нова черга й узялася,
а він усе поїв, поїв, поїв…
Отак журавлик і відстав від зграї,
спустившись, щоб напитися води –
біля криниці в нашім ріднім краї
з тих давніх пір лишився назавжди!
Жабенята
На болоті, де загата,
розходи;лись жабенята:
«Ква-ква-ква, ква-ква-ква» –
кру;гом ходить голова.
Пахне лепеха і м’ята,
не змовкають жабенята:
«Кум» та «кум», «кум» та «кум» –
жабокричів справжній бум!
Чути навіть біля хати,
як співають жабенята,
і сказав нарешті тато, –
Спати вже пора лягати!
Лелеки
Вийшли бузьки з очерету,
сіра чапля попереду –
розбігайтесь жабенята,
стануть птахи полювати!
Утікати жабкам слід,
щоб не стати за обід.
Білі ж не спішать лелеки,
їм до вирію далеко.
У багно один загруз,
найжирніший чорногуз,
бо забув узути зрання
чоботи на полювання.
Черепаха
Голова, як у коня,
на спині її – броня,
живота сховала в крицю,
не дістанеться лисиці.
Сміло лізе уперед,
не завада й очерет.
У житті не знає страху,
сміла ніндзя-черепаха.
За плечима триста років,
і мільйонів десять кроків.
Як сова, але не птаха,
мудра бабця-черепаха.
Хатник
Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.
Та якщо настигне пташка –
він мерщій у черепашку
і замкнеться на крючок,
знаний хатник-слимачок!
Чемна Тетянка
Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.
Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує
і не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.
У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.
По суниці
На зорі співають птиці,
ми ж прошкуєм по суниці.
Чимчикуємо до лісу,
не боїмся вовка з лисом.
Кожен взяв собі корзинку,
бо суниці у торбинку
не пристало нам збирати –
щоб усіх їх не зім’яти.
Навкруги веселі лиця,
дуже ж бо смачні суниці.
Навіть за цукерки кращі –
не завада нам і хащі!
Сойка і Зойка
У гаю дубовім сойка
скаче по гіллі та зойка.
Прилітала сиза птиця
на родини до синиці.
За здоров’я пила чару
й загубила окуляри.
Їх знайшла маленька Зойка,
ось тепер та сойка й зойка:
«Як мені у цій біді
класти в ямки жолуді,
щоб наступної весни
рівно сходи проросли?!»
І сказала сойці Зойка, –
Мила пташко, ти не ойкай,
окуляри твої цілі,
жолуді потраплять в цілі.
Закладеш великий гай,
зеленітиме наш край!
Жолуді
На дубах ростем у лісі.
В листі сховок, як у стрісі.
Не потонем у воді
ми – веселі жолуді!
Білки в дупла нас ховають,
поросята полюбляють.
Всім нагадуєм горішки –
тож смакуємо і мишкам.
З гілки впавши у травичку,
корінь пустимо в земличку.
Через рік уже дивись –
паросток потягся ввись!
Ми прихильники краси,
буйні хай ростуть ліси,
докладемо дружно сили,
щоб планета зеленіла!
До зустрічі
Ось і сонечко вже сіло,
непомітно пролетіло
гарне літо у селі.
Груші й яблука поспіли,
кавуни ми, дині їли
ще і сливи чималі.
Загоріли всі за літо,
насушили гарних квітів.
Запах сіна і трави
буде нас вести по світу,
доки знов не прийде квітень.
Ми у захваті! А ви?
Завтра їдемо до міста,
де зустріне урочисто
знову рідна школа нас.
Скоро сядемо за парти
і штрихи сільського гарту
принесемо у свій клас!
Час летів, немов на крилах,
друзів ми нових зустріли,
їм також до школи йти,
але знов настане літо
й на канікули приїдем
до села ми – я і ти!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію