ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Тарасюк (1983) /
Проза
А над селом – журливі журавлі…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А над селом – журливі журавлі…
Образок
Серпень сумлінно дозбирував у кошик розгублені колоски. Десь далеко ледь чутно прогуркотів комбайн, а може, спросоння позіхнув грім… Спека втомилася і забажала відпочинку.
А в проміжку неба і землі кружляли лелеки, збираючись у далеку дорогу. Величезним живим циліндром (із кількох вузьких кілець) оберталася навколо уявної осі майстерно створена фігура із понад сотні птахів. Граційно рухалася з боку в бік, немов вагалася, куди їй податися і чи потрібно це робити. Монотонно, безголосо вертілася над людськими городами та клаптем поля, торкаючись, здавалося, неба, але міцно тримаючись землі. І розсіваючи тугу. Якусь метушливу, важку… Лише раз по раз порушували гармонійне плетиво молоді журавлята, безтурботно доганяючи один одного у своїй грі. Мабуть, по-дитячому раділи невідомому.
Раптом відділилися од гурту біля трьох десятків лелек, закружляли над березовим гаєм, тримаючись ближче до села. Свої. «Наші!» ― радісно затріпотіло серце, а до горла підкочувався глевкий клубок: прощаються! А «наші» витворяли щось неймовірне: то складали дивовижну молекулу, то сонячними променями розходилися урізнобіч, то розцвітали квіткою, утворюючи пелюстку за пелюсткою… Такий собі мистецький фестиваль.
Мій погляд знову й знов приковував прощальний журавлиний ритуал. Нестримно захотілося піднятися вгору, розкрити широчезні обійми, заховати у них кожного птаха… Там була розлука, тут – чекання. Махаємо з донечкою руками, і свято віримо в те, що нас побачили, відчули, зрозуміли. Розповідаю Світлячкові про нашу лелечу Батьківщину, теплі краї та довгий важкий переліт. Яким він буде? Чи усі зможуть долетіти туди і повернутися назад?..
Довкола спокійно зеленіли притихлі дерева, у стійкій байдужості дрімали цегляні хати. Лише чорна бузина, мовби ненароком, позвішувала тяженькі голівки-кетяги і ледве стримувала жаль. Та ще небо на заході почепило сіру фіранку…
Пам’ятаймо
А над селом —
Журливі журавлі,
І крила в них легкі-легенькі й пружні!
Така близька усмішка до землі,
Хоч тисне відстань холодом потужно.
Комусь – веселе,
А комусь – прощальне
«Курли» останнє не дзвенить з грудей.
«Чого дивитись?» — кине хтось. — «Банально».
А може й зовсім очі не зведе…
…А над селом веселики ключами —
Зрадливі крила, помахи, як дні…
О, як же радо ми їх зустрічаєм!
О, скільки ж, скільки
Не верта рідні…
2011
Серпень сумлінно дозбирував у кошик розгублені колоски. Десь далеко ледь чутно прогуркотів комбайн, а може, спросоння позіхнув грім… Спека втомилася і забажала відпочинку.
А в проміжку неба і землі кружляли лелеки, збираючись у далеку дорогу. Величезним живим циліндром (із кількох вузьких кілець) оберталася навколо уявної осі майстерно створена фігура із понад сотні птахів. Граційно рухалася з боку в бік, немов вагалася, куди їй податися і чи потрібно це робити. Монотонно, безголосо вертілася над людськими городами та клаптем поля, торкаючись, здавалося, неба, але міцно тримаючись землі. І розсіваючи тугу. Якусь метушливу, важку… Лише раз по раз порушували гармонійне плетиво молоді журавлята, безтурботно доганяючи один одного у своїй грі. Мабуть, по-дитячому раділи невідомому.
Раптом відділилися од гурту біля трьох десятків лелек, закружляли над березовим гаєм, тримаючись ближче до села. Свої. «Наші!» ― радісно затріпотіло серце, а до горла підкочувався глевкий клубок: прощаються! А «наші» витворяли щось неймовірне: то складали дивовижну молекулу, то сонячними променями розходилися урізнобіч, то розцвітали квіткою, утворюючи пелюстку за пелюсткою… Такий собі мистецький фестиваль.
Мій погляд знову й знов приковував прощальний журавлиний ритуал. Нестримно захотілося піднятися вгору, розкрити широчезні обійми, заховати у них кожного птаха… Там була розлука, тут – чекання. Махаємо з донечкою руками, і свято віримо в те, що нас побачили, відчули, зрозуміли. Розповідаю Світлячкові про нашу лелечу Батьківщину, теплі краї та довгий важкий переліт. Яким він буде? Чи усі зможуть долетіти туди і повернутися назад?..
Довкола спокійно зеленіли притихлі дерева, у стійкій байдужості дрімали цегляні хати. Лише чорна бузина, мовби ненароком, позвішувала тяженькі голівки-кетяги і ледве стримувала жаль. Та ще небо на заході почепило сіру фіранку…
Пам’ятаймо
А над селом —
Журливі журавлі,
І крила в них легкі-легенькі й пружні!
Така близька усмішка до землі,
Хоч тисне відстань холодом потужно.
Комусь – веселе,
А комусь – прощальне
«Курли» останнє не дзвенить з грудей.
«Чого дивитись?» — кине хтось. — «Банально».
А може й зовсім очі не зведе…
…А над селом веселики ключами —
Зрадливі крила, помахи, як дні…
О, як же радо ми їх зустрічаєм!
О, скільки ж, скільки
Не верта рідні…
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію