
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2022.07.03
23:20
І
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.
2022.07.03
21:08
В півтемряві заїжджої корчми
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.
2022.07.03
14:43
Шапіто веселий!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!
2022.07.03
12:06
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак
2022.07.03
08:03
Спогади затесалися скабкою під нігтем.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.
2022.07.03
06:14
Якщо візьму й поставлю ціль,
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.
2022.07.03
00:37
Мерехтять смарагдами берези,
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.
Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --
2022.07.02
22:42
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.
Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки літечок минуло,
2022.07.02
19:06
За мотивами жахливих реальних подій,
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
що сталися 27.06.2022 в місті Кременчук
Полтавської області.
Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Від головної болі – спокій,
Не їдь наразі на роботу».
2022.07.02
15:16
Простий хлопчина. Не з Полісся…
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…
Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин
2022.07.02
12:20
Кати не ймуть віри - ти досі живий!
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…
Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло
2022.07.02
10:26
Бувшії люди, нібито браття.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.
Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.
2022.07.02
08:16
Про любов не пишеться ні слова,
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.
2022.07.02
08:05
Кілька слів зв’язать не може
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.
- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
2022.07.02
00:44
Вже не вперше я стикаюся на сайті “Поетичні майстерні” з провокаційними віршами Ігоря Шохи та його клонів, де звучить зневага до прадавньої нашої предківської віри рідновір’я, язичництва:
Процитую:
Бо у храмі Духу до сих пір
базарює секта галаслив
2022.07.01
12:51
Не існує містики і див
і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і не виникає із нічого
віра у цілющі сили Бога...
кожен має те, що заслужив,
хоч буває, має більше того.
Віруєш, не віруєш – цінуй
те, що як навіяне дається
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.04.12
2022.03.19
2022.03.12
2022.03.09
2022.02.01
2021.11.08
2021.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Хрунь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрунь
Ось сиджу і думаю - чи все склалося б інакше, якби після армії не втелющився вчитися у швейне СПТУ №42 імені Лілі Карастаянової. Нині там такий собі ” Dream House Hostel» для бідних мільйонерів та крамниця з продажу граніту для пам’ятників собачкам та котикам.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію