ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І

Петро Скоропис
2022.01.19 13:51
Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
Ось мур, затовстий, як на м’ятий бакс,
і Гансам обабіч відтак – хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку спорудив Іван.
Немаркий, з відтінком уподобань
будівничих, сіріє сирий бетон,

Микола Соболь
2022.01.19 09:16
Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
А ти, українцю, брате, тут ніхто.
Твою славу й віру топчуть московити.

Розіп’яли душу на своїй землі.
За свободу й волю видають кормигу.
Україна-ненька триста літ у млі,

Віктор Кучерук
2022.01.19 05:14
На зміну забарвленням сивим,
З’явились вгорі голубі, –
Неначе в дитинстві, щасливим
Сьогодні здаюся собі.
Нарешті урвались хуртечі,
Лишивши згромаджений сніг, –
Немов би в часи молодечі,
Не чую прискорених ніг.

Домінік Арфіст
2022.01.19 01:32
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плечі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…

Микола Дудар
2022.01.19 01:27
Як той паук, що простір в’яже…
Як той, ну словом, резонанс…
Як той димар, що повен сажі…
Як безіменний в простір пас…
Оскільки я ще на папері,
Якоїсь ночі олівцем
Ти, на дзвінок, одкриєш двері
І ми озвучимо все це…

Тетяна Левицька
2022.01.18 19:09
Що у житті тобі не додала?
Перцю, чи солі, медової ласки?
Чорною відьмою я не була,
не одягала зрадливої маски.

Вміла знімати мігрень з голови,
доторком пальців рубці лікувати.
Стерви вам вішають роги, а ви

Микола Дудар
2022.01.18 16:09
Не відмовляйтеся від стресу!!!
Без нього як? Ніяк, авжеш
Життя безлике без ексцесу
Як і без смерті, без пожеж…
Як і без кулі, без кинжала
Як без любові, сну і мрій
Людині завжди чогось мало
Згадайте будне: «сам не свій»

Ігор Шоха
2022.01.18 13:16
Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,

Олександр Сушко
2022.01.18 13:01
Уночі зателефонув брат. - Привіт,- каже. - Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник? - Ага. Третя година. Але тут така справа… - Треба грошей, мабуть? - Ага. - А кіко? - Чотири з половиною тисячі доларів. - А коли потрібно? - Сьогодн

Микола Соболь
2022.01.18 06:13
Все повернеться на круги своя
і відповіді будуть, і дилеми.
Хай не змовкає пісня солов’я
та про кохання пишуться поеми.
Ми, звісно, в Божім світі не святі.
Можливо й нам вготовані Едеми?
Ніщо так не цінується в житті,
як чай гарячий і тепло взаєми

Віктор Кучерук
2022.01.18 05:25
Недовіра, бридливість, опаска
Не лишає консьєржа з тих пір,
Коли вслід за сусідською хаскі
Я вівчарку виводжу на двір.
Невідомо чому він лякається
І сторониться нас без кінця,
Адже має горіхову палицю
І в кишеню поклав камінця.

Юлія Івченко
2022.01.18 04:43
що хотів ти мені сказати, о, мій місячний, Едельвейсе,
що не перша я, що не друга, не десята й для тебе дитинна.
вже спокійна така сьогодні. поряд пес мій, що зветься Лессі.
вже стоптала чотири стежини й босі ноги в крові протестів
і мене зачекалася р

Ярослав Чорногуз
2022.01.18 03:00
Вже світанок у висі чарівній воскрес,
Усміхнулося сонце ласкаво.
П’ю любов осяйну, як дарунок небес,
Як солодке ранкове какао.

Чи це Божа, погляньте, із хмари рука -
Піднялася вгорі величаво?
Шоколадно-молочна цілунків ріка

Микола Дудар
2022.01.17 20:04
Кілька днів тому шановний мною, і не тільки мною, пан Михайло Маслій закинув у мою стрічку «Стрілецький романс», у виконанні Назарія Яремчука на слова Степана Галябарди. Пісня вразила до сліз. Усі дні підряд переслуховував десятки разів. Виписав слова, за
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Евеліна Гром
2021.11.08

Марія Артамонова
2021.09.11

Алекс Міс
2021.07.31

Конрад Ренегат
2021.07.14

Наталія Кравченко
2021.07.06

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Перепічка

У 1932-му я була маленькою і нічого не пам’ятала з тих жахіть, які випали на мою сім’ю. Голодомор забрав чотирьох братів та сестер, а я дивом вижила. А от 1947-й забути не можу і досі.
Після збору минулорічного урожаю маму уночі спіймали на житньому полі і посадили до в’язниці за «колоски». Оскільки вона була багатодітною матір’ю, а її чоловік загинув на фронті, то дали не 5 років, а 1 рік тюрми. Пожаліли .
Мені - найстаршій -тоді було 16 років, наймолодшій сестричці 6. А загалом нас було п’ятеро.- чотири сестри та один братик . Доводилося доглядати за малечею, поки мама відбувала термін покарання.
У 1947-му році з весни на землю не впало жодної краплини води, загинула і худоба, і собаки, і урожай. Земля у кінці літа стала аж білою, чорнозем так порепався і закам’янів, що об нього можна було легко порізати босі ноги. І якщо улітку , випасаючи колгоспну худобу, я могла бодай у кущах напитися коров’ячого молока і не спухнути з голоду, то узимку це стало робити складно. На полі я завжди надоювала у глечик молока і приносила увечері додому. У рідину різали січку, сушену кропиву, коріння аїру і кип’ятили. На сім’ю з п’яти чоловік цього було, звісно, мало. Але цим і спасалися від голодної смерті.
Їсти в хаті нічого не було. І не тільки в нас, але й в усьому селі. Люди вмирали щодня. Якщо хата не топилися – це був знак, що господар пішов до Бога. Довбати мерзлу землю не було сил навіть у чоловіків, тому трупи просто звозили до порожньої кагати посеред поля і до весни прикидали привезеним сухостоєм аби померлих не розтягнули вовки.
Перед Різдвом, ступаючи обмотаними у дрантя ногами по глибокому снігу, неня прийшла додому. Перехрестилася на ікони, притулила нас до себе і мовила: - Будемо святкувати Різдво, діти. Спечемо хліба!
Обережно дістала з-за пасухи маленький вузлик із зернятами і акуратно висипала на стіл. Наші очі радісно засвітилися! Ще б пак – перший раз на рік ми могли побачити хліб на столі.
Прийшла кума і дала матері одне яйце та дрібку солі. А я увечері принесла глечик молока. Звісно, до тіста ми додали і перетертої вівсяної соломи та іншої трави, аби той хліб був більшим.
Коли перепічку витягнули з печі і поставили на стіл ми закричали од радості!
- Чекайте дітки, зараз узвару наллємо – і будемо вечеряти, - мовила матуся і витягла з печі казана з окропом у якому плавали ягоди глоду. І коли ми тільки сіли до столу - двері раптово розчахнулися і на порозі з’явився наш сусід – Іван Буравель , з гвинтівкою за плечима та його тридцятилітній синок, здоровий як бичок і товстий як діжка. Під час війни він служив поліцаєм. А заодно і партизанам. І таким чином уникнув покарання, хоча крові на його руках було більше, аніж на руках гестапівця. Мордував і знущався над односельцями нещадно. А після війни знову виплив на поверхню. Служив вірою і правдою комуністам.
- Ну що, гадюка, приповзла знову шкодити? – глумливо звернувся Іван до матері. – Радянська влада всіх вас до стінки поставить. І твоїх дітей також, якщо треба буде. А тепер плати податки.
- Та де ж я зараз їх візьму? Я ж тільки додому прийшла? – одказала матір, заломивши руки.
- Нічого не знаю. Плати. А як немає чим… давай сюди рушники.
Буравель зняв з ікон вишиті бабусею рушники, а потім підійшов до столу і забрав перепічку. Наша сім’я уклякла від образи та безсилля. Не було у хаті заступника, окрім брата, якому виповнилося лише 10 років.
Ми не плакали, просто не було чим.
Неня вдяглася і пішла до дядька Йвана – безрукого сусіда, якого поважали в усьому селі. Він був партизаном і тільки чудом уникнув розстрілу, оскільки потрапив до пастки, яку йому влаштували поліцаї. Але доказати, що це справа рук Івана Буравля було неможливо.
Іван вислухав маму , дав їй житньої муки і відіслав додому.
Ми, усе ж таки їли Різдв’яну перепічку. Хоча і пізно уночі.
А уранці село ошелешила звістка : на дорозі, яка йшла у сусіднє село Соснове пострілом у шию вбили Івана Буравля. Він йшов до своєї коханки, але так і не дійшов. А з його горлянки визирала перепічка, яку спекла моя мама .
11.01.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-01-12 06:23:29
Переглядів сторінки твору 679
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.367 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.366 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.827
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.12.17 06:28
Автор у цю хвилину відсутній