ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.24
07:28
Не туман улігся, а в очах туманно
Від гірких краплинок безупинних сліз, –
Може ти не правду, а лише брехання,
Сам його злякавшись, поспіхом приніс?
Бо відводиш погляд і мовчиш уперто,
Ніби я затичку всунув у твій рот, –
Може захотів хтось налякати
Від гірких краплинок безупинних сліз, –
Може ти не правду, а лише брехання,
Сам його злякавшись, поспіхом приніс?
Бо відводиш погляд і мовчиш уперто,
Ніби я затичку всунув у твій рот, –
Може захотів хтось налякати
2024.05.24
04:00
Чи задумувалися ви, що таке гундарівщина?
Скажу стисло, Юрій Гундарєв – журналіст! Наче нічого дивного, але всі журналісти проходили вербовку КДБ і якщо ти йшов на співпрацю, то і редакція тебе чекала не газети районного масштабу, а набагато серйозніша.
2024.05.24
01:21
Великий синій ліс
На заході від міста
Колись подарував
Надію променисту.
Запрошував на "біс",
Дивився зверху вниз
На витівки дитинства.
На заході від міста
Колись подарував
Надію променисту.
Запрошував на "біс",
Дивився зверху вниз
На витівки дитинства.
2024.05.24
00:18
Знов через м'ясоробку чорних днів
Повзуть рядки – як фарш таких емоцій,
Що слів немає втілити цей гнів.
Ні стікерів, ні ще яких емодзі.
Бо все, що залишилося від нас –
Це урни, повні попелу ілюзій.
Так, не втрачати людяності в час
Такий – до карми
Повзуть рядки – як фарш таких емоцій,
Що слів немає втілити цей гнів.
Ні стікерів, ні ще яких емодзі.
Бо все, що залишилося від нас –
Це урни, повні попелу ілюзій.
Так, не втрачати людяності в час
Такий – до карми
2024.05.23
18:39
Сидять діди на лавочці під крислатим дубом.
Саме весна у розпалі, кругом сади квітнуть.
Аромати з того цвіту! Так дихати любо.
Та і сонечко із неба так приємно світить.
Сидять діди та радіють, згадують про роки,
Коли були молодії, мали стать і силу.
Саме весна у розпалі, кругом сади квітнуть.
Аромати з того цвіту! Так дихати любо.
Та і сонечко із неба так приємно світить.
Сидять діди та радіють, згадують про роки,
Коли були молодії, мали стать і силу.
2024.05.23
12:32
Людина яка пише про високі рими і ставить себе у приклад. Ось його робота з "надскладними" римами і красою слова:
Блок СО-СУ-КУР -
свято культур,
група поетів,
кузня сонетів,
вир транспорантів,
подзвін курантів,
рими-ракети,
строфи-букети,
в гр
2024.05.23
11:05
Коли високий, симпатичний чоловік середнього віку увійшов до сірої, напівтемної кімнати, вона лежала цілком знеможена і бліда, як навколишні стіни. Руки складені на грудях, ніби у покійника. На її майже прозорому обличчі практично не було ознак життя. Зат
2024.05.23
11:03
Мені приємно, що прем‘єра моєї драми «Тріо поетичів» отримала такий резонанс.
На жаль, дехто сприймає все буквально, приміряючи на себе, хоча це - не документальний твір і не стенограма. Це - роздуми над тими питаннями, що, судячи з кількості прочитань,
2024.05.23
09:35
Я лежу, я камінь спотикання...
І болить мені оця епоха,
Що спіткнулась об судьбу мою.
с. 22.
Як глобально неординарно сказано. Ця мерзенна епоха швондерів і мізерних душею чи взагалі бездушних грошолюбів спотикнулася об долю Ігоря Павлюка, яка
2024.05.23
09:07
Скунс роботу знає на ура,
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
смрад стоїть, аж виїдає очі,
страхопуду це дикунство гра –
завше тхір до збочення охочий.
Поетичний дивиться бомонд,
як Пегасик тіпається в муках,
от скажена кляча, кинь цей понт,
це ж душок поета, твого друга.
2024.05.23
05:50
Зірки не знають про війну.
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
А, може, знають та мовчать.
І загадкове мерехтіння
Зустріне літо і весну.
Крізь зими, крізь дощі осінні
Я вкотре відлік розпочну
І, простягнувши руки вгору,
Кричу: "Почуйте про війну!
2024.05.23
05:08
Скрипнуть двері, дзенькне шибка,
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
Чи раптово гавкне пес, -
Я виходжу з хати швидко,
Хоч уже не жду чудес.
Все сумую за тобою
Та печаль, як брагу, п'ю,
Бо ніяк не заспокою
Душу страдницьку свою.
2024.05.23
01:31
Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать ма
2024.05.22
19:19
Я вибравсь із тенетів "вебу",
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
Бо пробива мене на вірш.
Чи написать його для тебе? -
Так ти мене за нього з'їш.
Чи написати про кохання? -
Так Муз поб'ється із десяток.
Я не знаходжу це гуманним.
2024.05.22
18:37
Неосяжна повнота очей твоїх, серця, жестів твоєї душі
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті
2024.05.22
12:38
Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.
Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Дубровський (1977) /
Проза
Щасливі люди
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щасливі люди
Їду через село, повертаюся від батьків. У голові рій думок. Від них лише смуток і біль, який знову повернувся. Знову чорні думки і безвихідь, відсутність бажання жити і пошук причин жити. Дивлюсь на дорогу немов автомат , немов робот що виконує команди. Аж раптом мозок вихоплює кадр з життя. Біля дороги жінка на велосипеді принесла газети, мабуть поштарка, а назустріч вийшов чоловік років 60 -65, вже сивий , але ще видно ще є сила в людини. Лише мить, тому що автомобіль поминув їх, але в голові виринає задоволена посмішка чоловіка, жилаві спрацьовані руки, чепурна без жодного недоліку хата під плиткою, і зелене-зелене подвір’я, де кожна травинка немов однаково підстрижена, берізка біля хати і все таки ніби із дитячої книжечки, красиве і намальоване, але воно справжнє.
Поштарка теж радісна, хоча її бачив із спини, але це було видно по її рухах, швидких і рвучких. Вони лишились там позаду про щось розмовляти. Людина на велосипеді , яка проїхала за день мабуть вже не мало і не зовсім старий чоловік, який видко по обличчі задоволений своїм життям. Який мабуть сам збудував цю хату, посіяв цю траву і посадив берізку. І зараз він почуває себе на своєму місці. Він там де хотів би бути. І не важливо що це глухе Богом забуте село, що магазин працює тоді коли продавець має час, що пенсія у нього мала і її ні на що не вистачає. Але він щасливий це не підробити. Як і ця жінка на велосипеді, яка в спеку мусить виконувати свою роботу, за яку платять копійки…
А я ? Де б я хотів бути ? Чому так важко на душі , хоча здається немає від чого ? Чому здається що все, що я роблю щось не те чого б я хотів ? Щось зовсім не те, і щось зовсім не так. Але я на мить зрадів , що хоча б хтось щасливий, хоча б хтось зробив те, чого не вдалося мені. І мені радісно за цього чоловіка , за цю жінку тому що щастя не купити ні за які гроші, не проміняти на автомобіль з кондиціонером, не вкрасти у сусіда. Щастя воно або є або його немає. Але життя іде, де бідні заздрять багатим, багаті хочуть багатіти ще більше, і перші і другі в решті решт залишаються в дурнях, бо кожного чекає одне і те ж саме з різницею у вартості домовини… І дуже рідко трапляються такі яких я зустрів сьогодні.
Поштарка теж радісна, хоча її бачив із спини, але це було видно по її рухах, швидких і рвучких. Вони лишились там позаду про щось розмовляти. Людина на велосипеді , яка проїхала за день мабуть вже не мало і не зовсім старий чоловік, який видко по обличчі задоволений своїм життям. Який мабуть сам збудував цю хату, посіяв цю траву і посадив берізку. І зараз він почуває себе на своєму місці. Він там де хотів би бути. І не важливо що це глухе Богом забуте село, що магазин працює тоді коли продавець має час, що пенсія у нього мала і її ні на що не вистачає. Але він щасливий це не підробити. Як і ця жінка на велосипеді, яка в спеку мусить виконувати свою роботу, за яку платять копійки…
А я ? Де б я хотів бути ? Чому так важко на душі , хоча здається немає від чого ? Чому здається що все, що я роблю щось не те чого б я хотів ? Щось зовсім не те, і щось зовсім не так. Але я на мить зрадів , що хоча б хтось щасливий, хоча б хтось зробив те, чого не вдалося мені. І мені радісно за цього чоловіка , за цю жінку тому що щастя не купити ні за які гроші, не проміняти на автомобіль з кондиціонером, не вкрасти у сусіда. Щастя воно або є або його немає. Але життя іде, де бідні заздрять багатим, багаті хочуть багатіти ще більше, і перші і другі в решті решт залишаються в дурнях, бо кожного чекає одне і те ж саме з різницею у вартості домовини… І дуже рідко трапляються такі яких я зустрів сьогодні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію