Такий розбор польоті також велика праця - і потрібна.
Подобається те, що виголошені не тільки недоліки, а присутнє й знімання капеляха. Гідно.

Дуже цікаво все це читати. І, думаю, для всіх небайдужих - важливо.
Маю щире сподівання, що й вельмишановний автор, п.Ярослав, із властивою йому суто аристократичною посмішкою сприйме все написане, розведе руками, і скаже: "і справді цікаво, утім, буду щасливий побачити інші, схожі творчі спроби! Чим більше, тим краще!"

А ще, на мою скромну думку, дуже важливим є особливий кут зору на творчість Ярослава Чорногуза саме окрізь глибше розуміння притаманного йому ( як на мене - в більшості творів) стилю. І тут вже просто читачі не годяться, вони будуть як сільські рибалки на поверхні океану. Для них риби тут не буде, бо для них риба - це те, що в кошику. Тобто, я про стилістичний океан "маньєризму". Хто не в курсі, той легше сприйме порівняння "маньєризму" як "статичний" чи "динамічний" жест, форма (для заповнення і самими читачами), акорд - різних рівнів і способів існування.
Взагалі, вважається, що будь-який вислів завершується "жестом" чи ж бо акордом відчуттів ).
Нмсд, Ярослав Чорногуз природжений маньєрист, і сприймати його творчість інакше, це втрачати 99 відсотків із написаного. Фактично, по суті, автор пише "жестами", формами жестів, акордами, які чудово роззіповуються в зворотну сторону - до будь-якої складності сцен, характерів, описів, послідовностей. Переконаний, що це, в основному, робиться музично-підсвідомо, а як таке інакше робити? Суто інтелект не годиться.
Тож для мене і є неймовірною розкішшю в стосунках із творами автора - саме сприйняття пластики маньєризму, і заповнення цієї пластики саме моєю читацькою особистістю.
Чи всі здатні до глибшого, аніж на поверхні "декоративного сюжету", сприйняття? Ні. Тому не думаю, що саме в такому ключі ця "корона" буде кимсь написана. Шліфуємо і радіємо, що в нас таке є )

Так, Мирославе! Я дякую Вам за конструктивну в багатьох місцях критику, на 15-20 відсотків вона корисна для мене. На жаль, чесно визнаю, майже не був знайомий з роботами Ігоря Качуровського. Заговорили про нього в письменницьких колах нещодавно і я не встиг як слід придивитися до творчості цієї особистості. Його переклади Петрарки хвалив Максим Стріха, як найкращі на сьогодні. Ця вимога крапки в катренах, терцетах, і не перетікання речення з катрена в катрен - її дотримати мені - дуже легко, це не складно, просто я не знав про її існування...
Мені здається, що вся ця критика виникла ще й значною мірою під впливом наших словесних боїв з олександром Сушком, хтось образився за "графоманський клозет", хоч я вже стомився повторювати, що мав на увазі під цими словами не весь сайт, а лише конкретну особистість одну.
Ви не критик і не аналітик, це правда. Якби Ви таким були, то почали б свій аналіз із Образного ряду, поетичних знахідок - я це десятки разів повторював у порадах молодим і початкуючим авторам. Ви цього майже не зробили, одне -два речення напочатку і до помилок одразу майже перейшли.
Якщо б я так зробив із Вашим вінком сонетів "Уставай, Україно", то моє критичне простирадло було б утричі довшим. З точки зору ритміки він не витримує ніякої критики, його треба просто викинути в кошик, а з точки зору змісту там є дещо гарне, і через те його хвалять колеги Богдан Манюк, Галя Михайлик, покійна Світлана Костюк і т.д. Є цілі строфи по 10 складів, а є всі по 11 - дике порушення канону сонетного, не витримана схема теза-антитеза, синтез майже ніде, розривання речення між картенами також наявне, хоч Ви, на відміну од мене, знали і читали Качуровського...
Як казав Платон Майборода іншим композиторам - напишіть щось подібне самі, і тоді будете мати моральне право мене критикувати. Те саме у м"якшій формі Вам сказав і Володимир Ляшкевич. Критикувати завжди легше, ніж самому таку складну форму написати. А так виходить, що дехто хоче вивищитись над колегою, втоптавши його у бруд. На жаль, життя показує, що тим самим він сам себе ще більше принижує! За вишукуванням бліх ми не бачимо великого, то стаємо самі блохами літературними, я так вважаю, якщо не згодні - заперечте мені.
Мені прикро про це казати, але за цією статтею, окрім конструктиву мені відчулися заздрість і злість. Даруйте, Мирославе!

Що таке аристократичне середовище? Воно, звичайно, поруч із простонародністю, але окреме. Відрізняється тонкощами, натяками, які діють краще за пряму дію рівнями нижче.

Рекомендую оглянути, як це розуміється французами. Всі ті тонкощі і різноманітні характери, і щільно і кожен окремий космос - в одній музичній постановці.

Такий поступ, коли відбувається не «відціджування комахи, а ковтання верблюда»,заслуговує поваги, бо тоді він дійсно спрямований на збудування (доповнення) титанічної авторської праці.

Сподіваюся, Мирославе, що тут все так і було...
а все інше не вартує того, щоб розмінюватися на особисте, бо з процесом очікування добра від добра сьогодні, на жаль, доводиться зустрічати все рідше.

Для мене вся ця історія – вже вчорашній день. Тому зосередьмося на часі нинішньому. Тим більше, що він сприятливий для самоаналізу та самооцінки власного «я».
Дякую УСІМ за висловлені особисті міркування і бажаю творчої наснаги та внутрішньої гармонії.

З повагою.