ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юля Костюк (1999) /
Проза
Збіг чи доля?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Збіг чи доля?
- Аню, ну скільки можна тебе кликати? Зараз все охолоне. – почувся із кухні невдоволений крик.
- Ну зараз, мам, ще 5 хвилин і йду, - відповіла дівчина, продовжуючи зосередженно клацати по клавіатурі, неначе від цього залежало її життя, - главу тільки допишу, останню… Сподіваюсь, що останню.
- Люба моя, якщо ти зараз не підеш на кухню, то наступну вечерю я приготую із твого папуги, - у голосі матері вчувалося явне роздратування, яке характерне всім матерям, чиї діти вже декілька годин сидять голодними.
- О, тільки Адольфа не чіпай будь ласка, бо ще одну «Боротьбу» забракує цензура. Вже йду, - Анна встала із плюшевого медведя, який останнім часом заміняв їй пуф і попленталась на кухню, насвистуючи набридливу мелодію собі під носа.
- Ти чого така весела? – матір вже була готова вичитувати лекцію «У всьому винен комп’ютер», але хороший настрій доньки пом’якшив її сердечко.
- Мамо, мамоооо, я дописалаааа, дописала, ти чуєш? – дівчина почала танцювати навколо столу якісь не зрозумілі танці, схожі на ритуальні жертвоприношення з нотками епілепсії.
- Воу, заспокойся і поясни нормально. Що ти дописала і чому зараз пародіюєш лангуста?
- Фанфик свій дописала. Про найкращого в світі чоловіка із карими очима та ідеальними манерами.
- Ти б шукала його краще, а не описувала. Їж давай.
Наступного ранку Анна ніжилась в ліжечку навіть не підозрюючи, що сьогодні саме той день, коли її життя перевернеться із ніг на голову. Звичайна п’ятниця, канікули в університеті. Ну хіба можна придумати ідеальніший час для того, щоб офіційно розслабитись і нічого не робити? А, стоп. Вона згадала, що купила абонемент в спортзал і для того, щоб Юля з котиком не почали кидати в неї тапками, дівчині доведеться протриматися хоча б тиждень. Ну що ж, дівчат і тварин розчаровувати не можна, вибору не залишається, доведеться вставати. З неохотою Аня таки встала з ліжка, точніше, сповзла з нього і відправилася у ванну.
«Бути чи не бути? Зробити макіяж чи піти поїсти?» - саме перед таким стратегічно важливим вибором постала дівчина, тримаючи в одній руці туш, а в іншій – виделку. Із мішками під очима, але задоволена правильним вибором, вона вийшла з дому, увімкнувши улюблену музику в навушниках.
Погода була чудовою, дощ лив, неначе хотів змити з себе цю мерзотність(людей), а вітер, схоже, вирішив взяти участь в забігу на довгі дистанції. «Добре, що не фарбувалась», - подумала Аня, стоячи на черговому світлофорі. Настрій був підозріло хорошим. І що б це могло означати? Майже біля залу її погляд зупинився на юнаку, який був як дві краплі води схожим на героя її фанфику. Високий, із скулами, якими ковбаску нарізати можна, ідеальною осанкою і одягнений в чорне довге пальто. Задивившись, дівчина мало не врізалась в скляні двері залу. Вона затрималась перед ними, вагаючись: «А може підійти і познайомитись? Тим більше, геніальна пікап-фраза вже готова. Хочааа, це ж з ним потім на побачення доведеться йти і я зал пропущу. А коли в нас народяться діти, я розжирію, стану негарною і він мене кине, сказавши, що я сама до нього на вулиці причепилась, він навіть не хотів знайомитись. Стоп. Аню, ало, ти чого? Розслабся. Але, ідея правильна, нехай перший знайомиться». З такими думками дівчина відчинила двері і зайшла досередини.
Присідаючи вже в черговий раз, Аня розуміла, що хлопець не виходить з її голови. Вона вже навіть почала картати себе за те, що не підійшла до нього, коли мала таку можливість, але тут, її роздуми перервав юнак кавказької зовнішності, який поставив свою руку їй на плече і промовив: «Спартсмєнка, ти там хочеш фундук наприсідати?» Мдааааааа, схоже, не вона одна тут пікап-мастєр. Ну що ж, доведеться використати свої вміння відшивати всяких там. Не промовивши ні слова на такий уїдливий «комплімент», дівчина гордою походкою відправилася до іншого тренажера, оглянувши горе-залицяльника презирливим поглядом.
Закінчивши займатись, Аня прийняла душ, переодягнулась і вийшла із тренажерки, її незмінними супутниками були думки про чорноволосого інтелігента. Коли дівчина зайшла до кімнати, першою ж справою вирішила почитати відгуки до свого фанфика, про який зовсім забула через чарівного незнайомця. Гортаючи слова захоплення, її погляд зупинився на дуже знайомій фізіономії на аватарці. Невже? Тремтячими руками Анна розгорнула фотографію повністю і завмерла. Як? Як таке може бути? Стоп. «А може, я сплю?», - подумала дівчина і для достовірності вщипнула себе за руку. Ця ідея виявилася не надто хорошою, бо вона аж підстрибнула від болю. Видно, здивування зняло обмеження із сили. На фото був саме той юнак, якого Аня бачила сьогодні біля спортзалу – чорнявий, з ідеально підібраним одягом і такою звабливою позою. Коли здивування почало потроху відступати, а по тілу знову почала з нормальною швидкістю текти кров, її голову відвідала цілком логічна думка: «ВІН ЧИТАВ МІЙ ФАНФИК?????????». І це була остання логічна думка на найближчі 15 хвилин. Стоп. Коли Аня опанувала себе, вона вирішила прочитати, що ж саме написав цей прекрасний незнайомець під її творінням. «Чудово! Я в захопленні! А в головному герої з кожним наступним рядком все сильніше впізнаю себе. У вас талант, Анно», - прочитавши цей коментар дівчина викрикнула: «Звісно впізнаєш себе. Я те саме сьогодні думала!». Різного роду думки, неначе тарганчики-параноїки металися в її голові. Із цього трансу Аню вивела ритмічна музика, яка, неначе сотні маленьких єнотиків, пронизала її тіло. Це було нагадування про заняття в автошколі. Дівчина подумала прогуляти його цього разу, адже в такому стані водити автомобіль їй буде важко, але маленький єврей в середині голови нагадав їй, що заняття оплачено, а значить, пропускати його не можна. Ну що ж, і тут вибору не залишається. Доведеться іти.
Всю дорогу Анна не випускала із голови цю ситуацію. Аналізувала, фантазувала і знову аналізувала її ще раз і ще раз. Невже це справді могло статись? Вона зустрілась очима із інструктором і неголосно привіталась. Чоловічок відповів їй легким кивком і запросив одразу ж приступити до практики. Дівчина сіла за кермо і запитала: «Куди поїдемо?» Інструктор задумався, оглянув заповненість бензобаку, потім перевів погляд на Аню і, нарешті, відповів: «В місто. Найкращих перешкод, ніж наші дороги і пішоходи не придумаєш» Дівчину дуже здивувала ця фраза, адже це було всього-лиш її друге заняття і проводити його в центрі людної столиці було дещо небезпечно, проте, вона була задоволена довірою інструктора, тому швидко завела машину і, навіть, на деякий час викинула із голови думки про галантного любителя фанфиків. Щоправда, зовсім ненадовго.
Вона їхала по Васильківській і зацікавлена розглядала зустрічні машини. Цікаво, чи багато в них людей, які потенційно можуть виявитися її знайомими? Роздуми перервав глухий удар і голосний крик інструктора, який цензура забороняє передавати прямою мовою. Невже вона збила людину? І що тепер буде? На тремтячих ногах дівчина обійшла машину і просто не повірила своїм очам. Це вже не можна назвати простим збігом обставин. Доля, не інакше. Аня від несподіванки, а може, від істерики, почала голосно сміятися, чим викликала здивування не тільки інструктора, а і чорнявого високого юнака який, на щастя, не постраждав. Дівчина допомогла хлопцю піднятися і почала розповідати йому все, починаючи від спортивного залу і закінчуючи фанфиком. Він згадав про історію раніше невідомої йому авторки, в якій так влучно описували всі його риси і від несподіванки почав сміятися разом із дівчиною. Вони весело реготали, тримаючись за руки, і не могли повірити в цей жарт долі, а інструктор, не розуміючи, що відбувається, але в душі радіючи, що машина залишилась цілою, сам сів за кермо і поїхав у найближчий паб відходити від шоку.
- Ну зараз, мам, ще 5 хвилин і йду, - відповіла дівчина, продовжуючи зосередженно клацати по клавіатурі, неначе від цього залежало її життя, - главу тільки допишу, останню… Сподіваюсь, що останню.
- Люба моя, якщо ти зараз не підеш на кухню, то наступну вечерю я приготую із твого папуги, - у голосі матері вчувалося явне роздратування, яке характерне всім матерям, чиї діти вже декілька годин сидять голодними.
- О, тільки Адольфа не чіпай будь ласка, бо ще одну «Боротьбу» забракує цензура. Вже йду, - Анна встала із плюшевого медведя, який останнім часом заміняв їй пуф і попленталась на кухню, насвистуючи набридливу мелодію собі під носа.
- Ти чого така весела? – матір вже була готова вичитувати лекцію «У всьому винен комп’ютер», але хороший настрій доньки пом’якшив її сердечко.
- Мамо, мамоооо, я дописалаааа, дописала, ти чуєш? – дівчина почала танцювати навколо столу якісь не зрозумілі танці, схожі на ритуальні жертвоприношення з нотками епілепсії.
- Воу, заспокойся і поясни нормально. Що ти дописала і чому зараз пародіюєш лангуста?
- Фанфик свій дописала. Про найкращого в світі чоловіка із карими очима та ідеальними манерами.
- Ти б шукала його краще, а не описувала. Їж давай.
Наступного ранку Анна ніжилась в ліжечку навіть не підозрюючи, що сьогодні саме той день, коли її життя перевернеться із ніг на голову. Звичайна п’ятниця, канікули в університеті. Ну хіба можна придумати ідеальніший час для того, щоб офіційно розслабитись і нічого не робити? А, стоп. Вона згадала, що купила абонемент в спортзал і для того, щоб Юля з котиком не почали кидати в неї тапками, дівчині доведеться протриматися хоча б тиждень. Ну що ж, дівчат і тварин розчаровувати не можна, вибору не залишається, доведеться вставати. З неохотою Аня таки встала з ліжка, точніше, сповзла з нього і відправилася у ванну.
«Бути чи не бути? Зробити макіяж чи піти поїсти?» - саме перед таким стратегічно важливим вибором постала дівчина, тримаючи в одній руці туш, а в іншій – виделку. Із мішками під очима, але задоволена правильним вибором, вона вийшла з дому, увімкнувши улюблену музику в навушниках.
Погода була чудовою, дощ лив, неначе хотів змити з себе цю мерзотність(людей), а вітер, схоже, вирішив взяти участь в забігу на довгі дистанції. «Добре, що не фарбувалась», - подумала Аня, стоячи на черговому світлофорі. Настрій був підозріло хорошим. І що б це могло означати? Майже біля залу її погляд зупинився на юнаку, який був як дві краплі води схожим на героя її фанфику. Високий, із скулами, якими ковбаску нарізати можна, ідеальною осанкою і одягнений в чорне довге пальто. Задивившись, дівчина мало не врізалась в скляні двері залу. Вона затрималась перед ними, вагаючись: «А може підійти і познайомитись? Тим більше, геніальна пікап-фраза вже готова. Хочааа, це ж з ним потім на побачення доведеться йти і я зал пропущу. А коли в нас народяться діти, я розжирію, стану негарною і він мене кине, сказавши, що я сама до нього на вулиці причепилась, він навіть не хотів знайомитись. Стоп. Аню, ало, ти чого? Розслабся. Але, ідея правильна, нехай перший знайомиться». З такими думками дівчина відчинила двері і зайшла досередини.
Присідаючи вже в черговий раз, Аня розуміла, що хлопець не виходить з її голови. Вона вже навіть почала картати себе за те, що не підійшла до нього, коли мала таку можливість, але тут, її роздуми перервав юнак кавказької зовнішності, який поставив свою руку їй на плече і промовив: «Спартсмєнка, ти там хочеш фундук наприсідати?» Мдааааааа, схоже, не вона одна тут пікап-мастєр. Ну що ж, доведеться використати свої вміння відшивати всяких там. Не промовивши ні слова на такий уїдливий «комплімент», дівчина гордою походкою відправилася до іншого тренажера, оглянувши горе-залицяльника презирливим поглядом.
Закінчивши займатись, Аня прийняла душ, переодягнулась і вийшла із тренажерки, її незмінними супутниками були думки про чорноволосого інтелігента. Коли дівчина зайшла до кімнати, першою ж справою вирішила почитати відгуки до свого фанфика, про який зовсім забула через чарівного незнайомця. Гортаючи слова захоплення, її погляд зупинився на дуже знайомій фізіономії на аватарці. Невже? Тремтячими руками Анна розгорнула фотографію повністю і завмерла. Як? Як таке може бути? Стоп. «А може, я сплю?», - подумала дівчина і для достовірності вщипнула себе за руку. Ця ідея виявилася не надто хорошою, бо вона аж підстрибнула від болю. Видно, здивування зняло обмеження із сили. На фото був саме той юнак, якого Аня бачила сьогодні біля спортзалу – чорнявий, з ідеально підібраним одягом і такою звабливою позою. Коли здивування почало потроху відступати, а по тілу знову почала з нормальною швидкістю текти кров, її голову відвідала цілком логічна думка: «ВІН ЧИТАВ МІЙ ФАНФИК?????????». І це була остання логічна думка на найближчі 15 хвилин. Стоп. Коли Аня опанувала себе, вона вирішила прочитати, що ж саме написав цей прекрасний незнайомець під її творінням. «Чудово! Я в захопленні! А в головному герої з кожним наступним рядком все сильніше впізнаю себе. У вас талант, Анно», - прочитавши цей коментар дівчина викрикнула: «Звісно впізнаєш себе. Я те саме сьогодні думала!». Різного роду думки, неначе тарганчики-параноїки металися в її голові. Із цього трансу Аню вивела ритмічна музика, яка, неначе сотні маленьких єнотиків, пронизала її тіло. Це було нагадування про заняття в автошколі. Дівчина подумала прогуляти його цього разу, адже в такому стані водити автомобіль їй буде важко, але маленький єврей в середині голови нагадав їй, що заняття оплачено, а значить, пропускати його не можна. Ну що ж, і тут вибору не залишається. Доведеться іти.
Всю дорогу Анна не випускала із голови цю ситуацію. Аналізувала, фантазувала і знову аналізувала її ще раз і ще раз. Невже це справді могло статись? Вона зустрілась очима із інструктором і неголосно привіталась. Чоловічок відповів їй легким кивком і запросив одразу ж приступити до практики. Дівчина сіла за кермо і запитала: «Куди поїдемо?» Інструктор задумався, оглянув заповненість бензобаку, потім перевів погляд на Аню і, нарешті, відповів: «В місто. Найкращих перешкод, ніж наші дороги і пішоходи не придумаєш» Дівчину дуже здивувала ця фраза, адже це було всього-лиш її друге заняття і проводити його в центрі людної столиці було дещо небезпечно, проте, вона була задоволена довірою інструктора, тому швидко завела машину і, навіть, на деякий час викинула із голови думки про галантного любителя фанфиків. Щоправда, зовсім ненадовго.
Вона їхала по Васильківській і зацікавлена розглядала зустрічні машини. Цікаво, чи багато в них людей, які потенційно можуть виявитися її знайомими? Роздуми перервав глухий удар і голосний крик інструктора, який цензура забороняє передавати прямою мовою. Невже вона збила людину? І що тепер буде? На тремтячих ногах дівчина обійшла машину і просто не повірила своїм очам. Це вже не можна назвати простим збігом обставин. Доля, не інакше. Аня від несподіванки, а може, від істерики, почала голосно сміятися, чим викликала здивування не тільки інструктора, а і чорнявого високого юнака який, на щастя, не постраждав. Дівчина допомогла хлопцю піднятися і почала розповідати йому все, починаючи від спортивного залу і закінчуючи фанфиком. Він згадав про історію раніше невідомої йому авторки, в якій так влучно описували всі його риси і від несподіванки почав сміятися разом із дівчиною. Вони весело реготали, тримаючись за руки, і не могли повірити в цей жарт долі, а інструктор, не розуміючи, що відбувається, але в душі радіючи, що машина залишилась цілою, сам сів за кермо і поїхав у найближчий паб відходити від шоку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Для народу і науки" Володимира Стойка"
• Перейти на сторінку •
"Що було б, якби Шерлок жив у Галичі?"
• Перейти на сторінку •
"Що було б, якби Шерлок жив у Галичі?"
Про публікацію