ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Світло згаслої зірки 2
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло згаслої зірки 2
(Продовження)
Життя – яка це дивовижна річ! Воно і складне, і важке, і неймовірно цікаве! Все у ньому урівноважено. Забравши у Михайла щасливе дитинство, доля подарувала йому поетичний талант, який яскраво проявився ще у школі-інтернаті.
Малий Мишко ріс надзвичайно спостережливим та вразливим хлопчиком. Він міг подовгу задивлятися на якусь примітивну травинку, увінчану, неначе бусами, світлими росинками. Або спостерігати за білосніжними хмарками у глибокій небесній синяві – які ж чудернацькі форми часом створювала з них природа!
Ось породисте старече обличчя з волохатими бровами та вусами, горбатим носом і посмішкою тонких губ, а поряд якась велетенська риба, широко відкривши рота, намагається схопити маленьку рибку. А ось, кудлате собача, задравши кумедного хвостика, мчить кудись, відірвавши від землі товстенькі лапки.
Чимало дивовижного можна побачити і на річечці – он де синя бабка з прозорими крильцями, майже непомітна на стеблі очерету, тільки великі очиці райдужно переливаються та сторожко спостерігають за навколишнім світом.
Від цієї досконалої краси розпирало груди, хотілося стрибати, сміятися і плакати від радощів та захвату, що Мишко і робив, доки не навчився виражати це красивими, мелодійними словами, які невідомо звідки приходили в його голову, наче хтось із неба нашіптував їх хлопчині!
Але з роками, все частіше згадував ті страшні події свого дитинства та голодні післявоєнні роки. Про це свідчить ще один його вірш:
***
Пам’ятаю:
Перша осінь
По війні,
А я босий
По колючій,
По стерні.
Полотняні
Недобілені штанці,
Колоски у мене в торбі
І в руці…
Босі ноги. Думки босі.
Босий я–
Партизанить десь і досі
Вся сім’я.
Кононадяться грозово
Десь фронти –
Окопалися навічно
Там брати.
Пам’ятаю,
Мов було –і не було:
В півтори ноги
Ішов Хилай Дмитро,
Півтори руки
Привіз в село Дем’ян.
А в селі–
Лише пожарища
Й бур’ян.
А жіноцтво косарює
В третій серп.
А діди молотять жито
В третій ціп.
Поперек мій
На стернищі
Так отерп,
Що спочити на обніжку
Я присів…
(далі буде)
Життя – яка це дивовижна річ! Воно і складне, і важке, і неймовірно цікаве! Все у ньому урівноважено. Забравши у Михайла щасливе дитинство, доля подарувала йому поетичний талант, який яскраво проявився ще у школі-інтернаті.
Малий Мишко ріс надзвичайно спостережливим та вразливим хлопчиком. Він міг подовгу задивлятися на якусь примітивну травинку, увінчану, неначе бусами, світлими росинками. Або спостерігати за білосніжними хмарками у глибокій небесній синяві – які ж чудернацькі форми часом створювала з них природа!
Ось породисте старече обличчя з волохатими бровами та вусами, горбатим носом і посмішкою тонких губ, а поряд якась велетенська риба, широко відкривши рота, намагається схопити маленьку рибку. А ось, кудлате собача, задравши кумедного хвостика, мчить кудись, відірвавши від землі товстенькі лапки.
Чимало дивовижного можна побачити і на річечці – он де синя бабка з прозорими крильцями, майже непомітна на стеблі очерету, тільки великі очиці райдужно переливаються та сторожко спостерігають за навколишнім світом.
Від цієї досконалої краси розпирало груди, хотілося стрибати, сміятися і плакати від радощів та захвату, що Мишко і робив, доки не навчився виражати це красивими, мелодійними словами, які невідомо звідки приходили в його голову, наче хтось із неба нашіптував їх хлопчині!
Але з роками, все частіше згадував ті страшні події свого дитинства та голодні післявоєнні роки. Про це свідчить ще один його вірш:
***
Пам’ятаю:
Перша осінь
По війні,
А я босий
По колючій,
По стерні.
Полотняні
Недобілені штанці,
Колоски у мене в торбі
І в руці…
Босі ноги. Думки босі.
Босий я–
Партизанить десь і досі
Вся сім’я.
Кононадяться грозово
Десь фронти –
Окопалися навічно
Там брати.
Пам’ятаю,
Мов було –і не було:
В півтори ноги
Ішов Хилай Дмитро,
Півтори руки
Привіз в село Дем’ян.
А в селі–
Лише пожарища
Й бур’ян.
А жіноцтво косарює
В третій серп.
А діди молотять жито
В третій ціп.
Поперек мій
На стернищі
Так отерп,
Що спочити на обніжку
Я присів…
(далі буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію