ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
2024.05.15
12:46
Імла водою заливає жар,
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
Раптово зблискує Волосожар*,
Сміється тайкома собі єхидно.
Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
Кому цариця -- рідина -- обридне.
Паливода породжує той згар --
2024.05.15
10:14
Прокидається ніжне проміння,
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
Проникає крізь гілля посадки,
І щоразу дивуюся вмінню:
Світло сонячне ллється з горнятка.
І не хочу ні чаю, ні кави,
Лиш би ласка ця Божа не меркла,
І війна не торкалась заграви,
Гул сирен не впивався у серце.
2024.05.15
05:30
Невтомні мурашки
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
Будують мурашник
І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
Злагоджено й дружно
Працюють натужно
У лісі від ранку до ночі вони.
Одвічно й повсюди
В них учаться люди,
2024.05.15
05:07
Безсоння. Думки про минуле.
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
Що взяти з собою в дорогу?
Ми знову ці звуки почули -
Над містом лунає тривога.
Про сльози по рідному краю,
Про гордість і праведну силу
Сирена гуде. Докоряє!
2024.05.15
00:26
Ким народжений, тим і повзаю.
Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ну куди мені в солов’ї?
Та виспівую про любов все я…
І про чари очей твоїх.
До фіналу цієї арії -
Як у Греції до календ.
Чи ймовірний у цім сценарії
Занебесний мій хепі-енд?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Бузьки
У подружжя Паранчуків не було дітей. Вже з сімнадцять добрих літ минуло з того часу, як поженилися Оксана та Юрко, а Бог дітей не давав. Яких тілько докторів об’їздили, а ті лиш руками розводили: і нібито все добре, і Юрко здоровий хлоп, і Оксана – здорова жінка, а дітей нема. Від докторів Оксана кинулась ходити по знахарках. Ті варили якесь зілля, замовляли його, настоювали по два-три тижні, але то нич не помагало. Потім пішла по ворожках. Ворожка – то ворожка. Кидала на карти, чорнющими очиськами дивилась у них:
-Ой, жіночко! Що я можу Вам повісти? Вам пороблено, ще й як пороблено! А поробила якась чорна жінка. Ану пригадуйте собі, хто є до Вас найближчою? То якась сусідка або коліжанка.
Оксана не напружуючи пам'ять, пригадувала , певно, зо сім своїх чорнявих коліжанок, бо завжди мала їх багато. Але так і не могла зрозуміти, хто з них бажав би їй зла. А ворожка далі продовжувала:
-А ще у Вас в городі є закопаний під грушкою жмут волосся і суха жаба. То треба то викопати і спалити. Як викопайте і спалите, то, може, що з того вийде.
Навесну Юрко перекопав весь город, але таки нічого там не знайшов. Хоч орати вже не тра було.
Давно Оксана помітила, як чоловік з заздрістю дивиться на чоловіків, коли ті бавляться з дітьми. Он сусід свому малому змія летючого змайстрував і ганяють обидва. А Оксанин родич з малою ступив до хати, так Юрко дитини з рук не спускав. І агукав, і тішився, і белькотів до неї. Побачила Оксана – змахнула з очей сльозу. Хоч не хоч - сльози самі на очі навертаються.
А ще Оксана молилася. І свічки у церкві за здоров’я ставила. А як дивилась на ікону Благовіщення, то все їй здавалось, що то до неї той святий Гавриїл сходить і сповіщає чудову новину. Але чи то віра її була заслабкою, чи, може, Бог посилав таке випробування, не знала.
Було то десь під зиму. Вже бралися трохи приморозки. Оксана з Юрком обійщли господарку. Стара Маринка, Оксанина мати, сиділа під п’єцом та й гріла плечі. От би внуків поняньчити, а Бог не дає. Отак вона зі своїм Матвієм і не стали дідом та бабою. Прикро, а що поробиш?
Може, й правду кажуть люди, що хто бузьків зобидить, то дітей у тій господі вже не буде. Не принесуть. Бо птаха то Божа. Не можна її зобижати. А вони колись з чоловіком ой як зобидили тих птахів.
Ще Оксанка була малою. Прилетіли навесну бузьки та облюбували їх хату, та так, що на даху стали вити собі гніздо. Так завзято, так весело, що мала б душа радіти. А вони обоє налякались, що обгадять птахи все подвір’я. Ще й студня відкрита. Як ту воду потім пити? Виліз Матвій по драбині на дах та й скинув пташине гніздо. Ще довго кружляли бузьки над хатою, а потім зобидились і полетіли. Так більше і не прилітали. Дітей у тій хаті більше не було. Не народжувались, бо бузьки їх не носили.
-Мамо, чи можна тих птахів якось перепросити?-Оксана стояла задумана і все дивилась в височінь.
-Не знаю, дочко, не знаю. Гріх ми маємо з татом великий за бузьків. Може, якось і можна. Але як?
До весни Юрко змайстрував аж три круги під лелечі гнізда. Один заклав на стовп, другий на дах, а третій на ясена. Отак вони чекали повернення бузьків. Оксана виглядала їх кожен день з такою надією, з такою мольбою, що аж серце стискалось від жалю.
Недарма кажуть, що віра та надія творять дива. Таки то диво сталося. До давно забутого обійстя навесну прилетіли бузьки. І почали вити гніздо на старому ясені! А незабаром з’явились малі. Яким чудовим було дійство, коли старі бузьки вчили літати малих! Як усі раділи!
Дива та й годі! Певно, таки простив Господь гріх старого Матвія та його Маринки, бо до наступної весни у хаті стояла колиска, а з неї голос подавав малий Матвійко!
Бузьки літали навколо хати. Оксана усміхалась до синочка та до бузьків:
-Бузько, бузько, бузько пан!
Дай ми гроші на кафтан!
А я гроші загубив і кафтана
Не купив!
А вкінці промовляла:
-То Божа птаха, сину!
26.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бузьки
У подружжя Паранчуків не було дітей. Вже з сімнадцять добрих літ минуло з того часу, як поженилися Оксана та Юрко, а Бог дітей не давав. Яких тілько докторів об’їздили, а ті лиш руками розводили: і нібито все добре, і Юрко здоровий хлоп, і Оксана – здорова жінка, а дітей нема. Від докторів Оксана кинулась ходити по знахарках. Ті варили якесь зілля, замовляли його, настоювали по два-три тижні, але то нич не помагало. Потім пішла по ворожках. Ворожка – то ворожка. Кидала на карти, чорнющими очиськами дивилась у них:
-Ой, жіночко! Що я можу Вам повісти? Вам пороблено, ще й як пороблено! А поробила якась чорна жінка. Ану пригадуйте собі, хто є до Вас найближчою? То якась сусідка або коліжанка.
Оксана не напружуючи пам'ять, пригадувала , певно, зо сім своїх чорнявих коліжанок, бо завжди мала їх багато. Але так і не могла зрозуміти, хто з них бажав би їй зла. А ворожка далі продовжувала:
-А ще у Вас в городі є закопаний під грушкою жмут волосся і суха жаба. То треба то викопати і спалити. Як викопайте і спалите, то, може, що з того вийде.
Навесну Юрко перекопав весь город, але таки нічого там не знайшов. Хоч орати вже не тра було.
Давно Оксана помітила, як чоловік з заздрістю дивиться на чоловіків, коли ті бавляться з дітьми. Он сусід свому малому змія летючого змайстрував і ганяють обидва. А Оксанин родич з малою ступив до хати, так Юрко дитини з рук не спускав. І агукав, і тішився, і белькотів до неї. Побачила Оксана – змахнула з очей сльозу. Хоч не хоч - сльози самі на очі навертаються.
А ще Оксана молилася. І свічки у церкві за здоров’я ставила. А як дивилась на ікону Благовіщення, то все їй здавалось, що то до неї той святий Гавриїл сходить і сповіщає чудову новину. Але чи то віра її була заслабкою, чи, може, Бог посилав таке випробування, не знала.
Було то десь під зиму. Вже бралися трохи приморозки. Оксана з Юрком обійщли господарку. Стара Маринка, Оксанина мати, сиділа під п’єцом та й гріла плечі. От би внуків поняньчити, а Бог не дає. Отак вона зі своїм Матвієм і не стали дідом та бабою. Прикро, а що поробиш?
Може, й правду кажуть люди, що хто бузьків зобидить, то дітей у тій господі вже не буде. Не принесуть. Бо птаха то Божа. Не можна її зобижати. А вони колись з чоловіком ой як зобидили тих птахів.
Ще Оксанка була малою. Прилетіли навесну бузьки та облюбували їх хату, та так, що на даху стали вити собі гніздо. Так завзято, так весело, що мала б душа радіти. А вони обоє налякались, що обгадять птахи все подвір’я. Ще й студня відкрита. Як ту воду потім пити? Виліз Матвій по драбині на дах та й скинув пташине гніздо. Ще довго кружляли бузьки над хатою, а потім зобидились і полетіли. Так більше і не прилітали. Дітей у тій хаті більше не було. Не народжувались, бо бузьки їх не носили.
-Мамо, чи можна тих птахів якось перепросити?-Оксана стояла задумана і все дивилась в височінь.
-Не знаю, дочко, не знаю. Гріх ми маємо з татом великий за бузьків. Може, якось і можна. Але як?
До весни Юрко змайстрував аж три круги під лелечі гнізда. Один заклав на стовп, другий на дах, а третій на ясена. Отак вони чекали повернення бузьків. Оксана виглядала їх кожен день з такою надією, з такою мольбою, що аж серце стискалось від жалю.
Недарма кажуть, що віра та надія творять дива. Таки то диво сталося. До давно забутого обійстя навесну прилетіли бузьки. І почали вити гніздо на старому ясені! А незабаром з’явились малі. Яким чудовим було дійство, коли старі бузьки вчили літати малих! Як усі раділи!
Дива та й годі! Певно, таки простив Господь гріх старого Матвія та його Маринки, бо до наступної весни у хаті стояла колиска, а з неї голос подавав малий Матвійко!
Бузьки літали навколо хати. Оксана усміхалась до синочка та до бузьків:
-Бузько, бузько, бузько пан!
Дай ми гроші на кафтан!
А я гроші загубив і кафтана
Не купив!
А вкінці промовляла:
-То Божа птаха, сину!
26.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію