1
Прекрасний час для проповіді. В місті
гнітюча тиша. Вулична сторожа
із ранку п’є вино, кидає кості.
Намісника немає, все спокійно,
якого дідька нидіти надворі?

Чудовий час для проповіді. Небо
забите хмарами, вирує море,
на вулицях похмурі громадяни,
яким набридло нудьгувати вдома.
Стікаються до головного храму,
що увінчав єдиний пагорб в місті.

Найкращий вигляд на округу звідси,
і мури захищають від вітрів,
і гавань унизу, як на долоні,
а, головне, чутки спочатку тут
з’являються, а потім вже деінде.

І як інакше, раз і храм, і місто
належні одному і тому ж богу,
що змінює подекуди ім’я,
але ніколи вінценосний титул.

2
На площі перед храмом постать в хутрі.
Стоїть недвижно, час від часу стрімко
здіймає вгору руку з криком: “Досить!”

Юрба густішає. Настирні зайди
шепочуть в кожне вухо: “Се пророк!”
“Невдовзі!.. Станеться!.. Моліться!..”
                                            -“Досить!”

У городян, які останнім часом
частенько бачать вельми схожі дійства,
на хмурих лицях злі усмішки.
                                            -“Досить!”
Невже на світі може бути гірше!
Куди вже далі, гірше не буває!
Зима сувора видалась, весна
немислимо запізнюється.
                                            -“Досить!”
Штормить. Штормить. Штормить. Нічого більше.
Ні кораблів нових, ні караванів,
ні заробітку - тільки хтиві зайди!
А Цезарю плати належне.
                                            -“Досить!”
Єдина втіха бачити, що іншим
подекуди буває гірше. З храму
виходить жрець, грозить пророку.
                                            -“Досить!”
Із себе витиснувши всіх бродяг,
юрба, мов по команді, відступає.

Прислужники, що вибігають з храму,
лупцюють палицями волоцюг,
збивають з ніг нестямного пророка.

Юрба регоче і свистить услід
побитим зайдам, що дрібочуть схилом,
накульгуючи, стогнучи, здійнявши
кумедно-урочисто на руках
свого пророка тіло. - Esse dignum
spectaculum, ad guot respiciat
intentus operi (sic) suo deus.*

Вирують хмари. Гуркотить прибій.
Прекрасний час для проповіді
бурі.

(* лат. - Ось достойне видовище,
аби на нього оглянувся бог, споглядаючи своє творіння)

3
Кімната для приїжджих. Вид на місто,
відновлене царем на стражі моря.

Біля вікна важкий дубовий стіл,
просяклий хмелем, дві широкі лави.

Одягнутий у кольорові шати
чорнобородий велет-фінікієць
кладе на стіл тарелі повні страв
й великі чаші: - Сам перецідив,
розбавив доброю водою в міру.
З корицею і медом, не вино -
нектар божественний, умножить сили!

Мандрівники – статечний афінянин,
геть сивий, та на вигляд ще міцний,
і гарно складений, середніх літ,
в недорогій накидці чоловік,
напевно з галлів, схожий на волхва,-
кивають вдячно.
            Афінянин мовить
за звичаєм місцевим похвалу -
слова подяки і землі, і небу,
Молодший ж бо долоні склавши разом,
прикривши очі, молиться без слів.

Поважний афінянин благодушно
стіл оглядає із-під сивих брів.
Господар ж усміхається - в задумі,
яку ціну узяти за ночівлю.
Багатий може дати і денарій,
а з бідного - хіба візьмеш сестерцій?
Та ще й оповідав цей афінянин,
що галла, вочевидь, пограбували,
в одній пов'язі стрів його в пустелі,
мовляв, тому на нім така хламида.
Грек в доброті своїй пропонував
і кращі шати, та дивак був проти –
накидку прийняв від слуги! Тож певне,
платитиме за нього афінянин.

Єдине, варто вести перемови
з ним наодинці, щоб не чув бідняк,
тоді вторгує не один денарій.

Але який! Оце ввійшов б і голим
у сяйну Кесарію. Бо повинен!
Якби не афінянин вже б сидів
під вартою у кам'яній сторожі!
Та й чи потрібні місту злидарі,
чи наніц пограбовані в пустелі?
Платити має кожен за нічліг,
та й щоб віщати різне городянам
потрібно мати відповідний вигляд.

Тим більше в місті, де живе намісник,
де дві безодні охопили сушу -
з одного боку вічна спрага Риму,
а з іншого - намісників жадання!
Та як би не було – вони прийшли
аби отримав хтось монети срібні!
Господар задоволений собою.
Не кожен вміє точно рахувати.

4
Хвала Юпітеру, відкрилось небо!
Вітри притихли, втамувались хвилі.

На обрії помічені вітрила!
До порту мчать ватаги хлопчаків,
летять провулками відлуння руху.

Служителі, що продають за храмом
богами не спожиті кусні м’яса,
волають голосно про добрі ціни,
і тихше про заслаблого жерця,
що палицею лупцював пророка.

Люд збурений, що ціни піднялися,
і страшать зайді, що і досі в місті!
І взагалі, усе це неспроста –
присутність схимників, їх побиття,
хвороба, наслана жерцю, погода,
що прояснилась раптом, - жди біди!

Утім, розмови швидко ущухають -
над містом лине переможна мідь,
у порт заходить корабель торговий.

Хвала Юпітеру, відкрилось море!

5
Мартинів дикий галас. Плюскіт хвиль.

Слідів не залишаючи на гальці,
ступає тінь. Спиняється поблизу
захопленого видом моря галла.

Той зачаровано глядить у далеч,
наповнену ефіром осяйним.
Пориви вітру тануть у хвилястім
волоссі чоловіка.
                            -“Йе-шу-á...”

Волання птахів, шепотіння хвиль.
І сонце - тепле, ще ласкаве, сонце.

Тінь, змінюючи обриси неспішно
підходить зовсім близько: “Йе-шу-á"

І налітає вереск дітлахів,
що здалеку прибігли - по дорозі
уздовж розкішних віл, повз акведук, -
шум котиться до лінії прибою,
де і стихає. - О, Таласса!- Діти
торкаються води - хто обережно,
а хто і входить глибше. Гомонять.
- “Ще не зігрілося.”,
- “Кажу, за місяць
пірнати будемо.",
- “О! глянь, поглянь -
на обрію і тут, і там вітрила.”

- “А чули? В Маритимі чудодій
зцілив сліпого!”,
- “Вигадки! Ти бачив
того сліпого?!”,
- “Кажуть, звична справа,
але не кожному це по кишені.”
- "Та ні, це правда!"
- "Вигадка і тільки."
- “Давай спитаємо у чоловіка!”
- “Зважай! Бо дасть тобі по голові!”

Ватага просувається до галла.
Тінь відступає за каміння.
                                        -“Йе-шу-á!"

Кружляння чорно-біле, плюскіт хвиль.
І сонце лагідне іще, не яре.

6
Чудесний день!

Проміння білить стіни
будівель кам’яних, блищить на бронзі
скульптур, привезених сюди з Еллади,
кохається зі свіжістю садів,
цвіте веселкою понад фонтаном
на площі головній, і сліпить очі,
до моря звернуті.

Прекрасний день!

Величні колонади. Небо. Спокій
весняної пори, коли усе
іще попереду – усе найкраще.

Біля палацу Ірода, де нині
намісника притулок, велелюдно.
В палац прибули слуги і готують
палати для господаря нового.

Сирійського легата глашатай
вигукує нові укази Риму,
зачитує порядок привітання
правителя під час проїзду містом.

Народ хвилюється – новий намісник
очікується вже за кілька днів.
Подейкують, що еллін, родом з Понту.
О, зрозуміло, в будь-якому разі
якісь відмінності повинні бути
між греками, що збудували місто
і греком, присланим збирати гроші,
але суттєвими - ніяк, ніяк! -
бо грек усюди, як відомо, грек.

Прекрасний день!
Новини теж прекрасні!

7
В юрбі глузують над жартівником,
який доводить, що не має греків -
той підіймає руку й додає,
що фінікійців теж немає, - нині
є тільки ті, що носять тогу, й інші.

Довкола гам на еллінській, зібравшись,
поважні громадяни гомонять
поміж собою про діла насущні,
про подорожі, про торгові справи,
дають обітниці, зійшовшись в цінах,
і тягнуться поволі, хто куди.
Та мало хто відразу йде додому.

Бідніші залишаються на місці
послухати ораторів, багатші
розходяться у пошуках розваг -
до іподрому, до амфітеатру,
а сивочолі завертають в лазні, -
міркуючи, утім, про те саме:
що новому наміснику до серця?

Немов у відповідь з Агори лине,
що попереду буде лиш найкраще,
нові імпрези, та зростання статків.

А ось у кого що зростиме - неясно.
Але ніхто ніде не забуває
сказати слово щирої хвали
Тиберію - за мудрість царювання!

Казання вельми схожі на змагання,
нехай без переможців, тільки участь,
та навіть кислий вираз на обличчі
хороша тема для палких доносів.

Пташиний щебет, ніжно-плинне світло,
і запахи, хвилюючі, весняні.
Спасибі Цезарю тобі за день!
Чудовий день! –
очікувань
прекрасних.

8
Закон цей повернув не так давно
із забуття сам імператор Август:
здавен до суду притягали тих,
хто зраджував своєму війську, чи
державі шкодив і своїй громаді,
чи ж бо дурним державним управлінням
вчиняв образу величі народній.

Цілком прийнятні правила, допоки
до суду звали тільки за діяння.

За мовлення ж ніколи не карали.

Але часи минали і слова
навчилися не тільки промовляти,
але записувати і читати
усі кому не лінь. На самоті,
без форуму, уважного до мови,
тепер уже було не розібрати
де правда, де обман і хитрий наклеп,
що потребують суду і закону!
Не кожен словом вірний, як Вергілій,
хоч букви зовні ніби ті ж самі.

Але й не кожен Цезар – мудрий Август,
який у добре зрозумілих цілях
повернення до строгої моралі
використанням батьківських законів
образу величі не підміняв
бажанням розібратися зі знаттю!

Доноси заохочував, читав їх,
але не більше, доставало знати,
що дій лихих довкілля не планує.

Втім, Август, залишаючи по собі
Тиберія, вважав, тепер народ
нагоду матиме за ним посумувати.

Напевно правильно вважав - Тиберій
ненавидіти зміг не тільки знать,
і змусив чи не всіх про всіх писати.

Суддівство було строгим і закони
виконувалися. Хоча по суті -
Образа величі вже визначалась іншим.

9
Публічне побиття пішло на користь.

Пророк, одягнутий у гарні шати,
посеред учнів, вимитих і тихих,
стрічає всіх бажаючих. Учора
тут був різноманітний люд з околиць,
а нині вже поважні городяни.

Цілком достатньо вигуку: “я бачу!”,
а потім ще: “я ходжу!”, “я зцілився!”,
аби привабити бідніший люд,
і декількох порад стосовно грошей,
аби прийшли на другий день багаті.

Що більший статок ваших прохачів,
то легше з ними дати собі раду.
Бо так чомусь складалося одвіку,
як більшає майна, натомість менше
таланту, мудрості стає. А вихід -
ховати статки від самого себе
здається хибним, зовсім неприйнятним.
І кожен крок поглиблює безвихідь,
яку сприймаєш за нестачу статків.
Здається, гроші уладнають все,
та основне ховається в "здається".

Пророк окрилено бубнить слова
незрозумілі, видимо, купцеві,
бо він розгублений, глядить тривожно,
і слуги теж розгублено стоять.

10
Коли пророк змовкає, то найближчий
від нього справа сивочолий учень
встає і гарним голосом віщає,
що все відбудеться найкращим чином -
казна борги купцеві поверне,
звертатися до суду не потрібно.
А потім з натяком приповідає:
- Учитель каже, що не справедливість
утілюється в благо, а доцільність.

Слова про суд втішають прохача,
він хоче одного, аби чимшвидше,
питає: - Скільки?

Учень, підійшовши
до нього, каже: - Попередньо тридцять,
і тридцять по поверненні вам боргу.

Купцю не до вподоби розмір плати,
одначе знак дає помічнику,
і той витягує монети срібні
із вибитим зображенням тріумфу
Тіберія над ворогами Риму.

Там, де запряжені сьогодні коні,
За Августа були слони. Квадрига,
пришвидшилася у своєму леті,
але полегшала. Що краще? Хтозна.
Та поки ціни не ростуть – все добре.
І решту плати, як борги повернуть,
купець, звичайно, що не принесе.
Про це помічники пророка знають,
тому й беруть відразу чим побільше,
а повернуть борги торговцю, чи ж бо ні,
хіба когось окрім купця хвилює?

Його виводять через задні двері,
бо при парадних вже черговий гість.

Красуня прагне вірної поради.
Натомість має щедрий подарунок.
Пророк запрошує її в свої покої,
такі поради шепчуть тільки віч-у-віч.

11
А на Агорі не стихало дійство.
Оратор прагнув довести, що жінка,
у будь-якому випадку, є лихом.

Та, як на зло, серед юрби міщан
з’явились міми й розпочали грати
комедію на схожу тему, й люд,
відразу скупчившись довкола них,
раз по раз оплесками, диким сміхом
збивав оратора: - Вони гадають,
що народившись жінкою, по праву
вже володіють (оплески) отим,
чим платимо ми їм за насолоди,
короткі насолоди їхнім тілом!

Якби платили (крики, сміх) ми після,
тверезо, так би мовити, коли
бажання не потьмарює нам глузду,
тоді би (дикий сміх) ці неподобства
не відбувалися!.. – Оратор змовк,
помітивши потилиці і спини
колишніх слухачів та опонентів.

Промова не завершена терзає
нутро промовцю, він глядить суворо
з підвищення свого на площу, велич
якої вкрита цим мізерним людом.

Промову не завершено! Не тішить
промовця й те, що в римських володіннях
немає мімів кращих за оцих.

В перерві від загальної уваги
оратор мріє, як було би добре,
коли б жінки грошей не вимагали,
принаймні в нього, наперед. Та він
не відає про те, що опоненти,
на нього вже придумали донос.
Про руйнування цінностей одвічних!
Мовляв, грошима міряє любов.
Бо ж так і Божество на троні теж
любитимуть лише за грубі гроші!
А це грозить розтратою казни!


12
Центральна площа з гомінким фонтаном
була фонтаном і сама – з постійним
бучним людським пінявим переливом
униз, до гавані і кораблів,
і вгору, до центральних вулиць міста,
що тут перетинались.

Будівничий,
свідомо опустивши площу нижче
від вулиць на десяток сходин, зміг
надати форми їй амфітеатру,
і відокремити від суєти
(одної на угоду дещо іншій).
Тому будь-хто послухати міг виступ
чи просто посидіти, відпочити,
поглянути на гавань, на палац
намісника, на пагорб храму, та
пройтись по мозаїчних плитах між
величними скульптурами, відчувши
усю свою мізерність перед Римом.

Хоча була це тільки Кесарія -
колишня твердь Стратонової Вежі,-
на Августом дарованій землі
заснована тому літ п’ятдесят,
іще царем колишньої Людеї.

13
- Боги сьогодні не потрібні люду.

Жадання більшості такі прості -
щасливо жити, тихо відійти,
померти в старості, свічею м’яко
дотанути жовтавим воском тіла.

Боги ж бо завжди вимагають - більше
служіння, відданості, боротьби,
і жодного порушення кордонів
дозволеного. – Сивий афінянин
вказав долонею на буйний натовп
довкола мімів. - Істину пізнати
геть неможливо у юрбі, в розвагах.
Бо полишаючи богів, вони
ідуть в нікуди. У священні храми
натомість входять пустка і руїна.
І я вже бачу ті часи, коли
на запитання – хто у вас найкращий? -
вони всерйоз казатимуть про себе.
І все довкола знищиться стократ,
і сто разів поновлюватись буде,
та кожним разом гірше, доки сліду
не лишиться від нашої природи.
Натомість прийде інша суть речей, -
від натовпу охочих на розваги.
То що, Ісусе, можна з цим зробити?

- Хіба на те не вища від земної
існує воля? - Пильний погляд гала
на мить спинився на обличчі грека.
- То і навіщо думати про всіх,
коли від кожного залежить доля
його і ближніх - має чути серцем,
не слово, а веління отого,
що зветься совістю, а ще любов'ю.
То ж головне – відчути і здійснити.
Тож доки серцем відчувати можеш,
майбутнє і зростатиме в тобі,
і віра в Інше, Вище над собою.

Внизу на площі зойкнула юрба -
один із мімів граючись упав,
здираючись колоною, - підвівся,
й хитаючись покинув людне місце.
Підвівся і Ісус із каменю свого,
із усмішкою легко доторкнувся
до еллінського грубого плеча:
- Ось бачиш, друже, треба спершу впасти,
аби покинути оте, що не твоє.
Ніхто не омине свого страждання,
та зможе вчасно встати і піти.
Та прощавай. У серці будь щасливим,
бо раз пожертвами не згадують тебе,
ти станеш вільним від земних скорбот,
вони лягатимуть на інші плечі.
Тобі ж тому й дозволено піти.

В Ісусових очах майнуло щось
подібне на зажуру, - та за мить
він усміхнувся і махнув рукою
комусь у вирі гомінкого люду.
І так глядів, допоки дивна діва
в оточенні прекрасноликих слуг
не підійшла: - Йдемо старий, старіти.
Побачився? почув? Тож геть печалі!
І голосно, розкішно розсміялась,
торкнувшись ніжною рукою галла.

14
І наче розгорнулось безліч крил,
над площею майнув духмяний вітер.
Пропали міми, Афінянин, Діва.

Увагою забутий на трибуні,
завмер промовець. Вже здійнявши руку,
аби надалі честити жінок,
у мить лиху для себе зором стрівся
із однією з тих, що промайнули
немов видіння чарівне повз нього,
і з тим застиг.

Під свист і насміхання
в оратора з очей лилися сльози,
він згадував тепер своє життя,
і не знаходив радості у ньому,
співмірної з відчутим щойно ладом.
З красою, котру не звести в слова,
а тільки у розчулене ридання.

Відтак із сутіні його єства
украй чужа пробилася підказка:

Скажи: - Тут зрозуміло і без слів -
воістину, жінки і лихо поруч!

14
“Хвала богам, все йде як і належить!
З’явилася торгівля, є пожертви.
Провісник, як пророк, тут має успіх,
підтримуємо, звісно, в міру сил.

Як далі підуть справи - буде видно, -
але назбираного вже чимало!
І з прокуратором новим судно
ввійшло у гавань вчора по обіді.

Штандарти, позолочені щити,
квадрига імператорська, скульптура
Тиберія на ній, намісник з військом,
врочисте вручення ключів від міста,
святкова церемонія у храмі,
затим на площі головній, розкішна
вечірня трапеза, відтак гуляння
нічні, забави, оргії, вистава
місцевого театру в лазнях, міми,
актриси, і короткий сон солдата.

Сьогодні - зустріч з митарями і
відвідання місцевої скарбниці,
нарада із військовими, обід,
прийом вельмож, отримання дарунків.

Усіх їх після огляду знесли,
як Цезарю належні і державі,
на судно, що до Риму завтра плине.
З оказією шлю ним і свої
дари в скарбницю головного храму,
а також і цього свого листа,
в закінченні якого я бажаю
здоров’я Богорівному! І сили
Юпітеру у звершеннях його!”

Жрець-настоятель закінчuв писання,
полегшено зітхнув і кинув оком
на гарний перстень з диво діамантом -
в дарунок від провісника. Підвівся.
Поглянув у вікно і мовив тихо:
- О краєвид богів, свята природа.
І суєта суєт життя людського.
А що звідтіль являються спокуси -
від них іду до істин.

Urbs venalis!*

.........................................
.........................................

2005-2007

Urbs venalis* - продажне місто.



© Copyright: Володимир Ляшкевич, 2007