ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
2024.04.29
07:50
Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.
Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
2024.04.29
07:39
Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
2024.04.29
05:28
Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
2024.04.28
23:06
Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.
Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
2024.04.28
18:08
То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,
облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
2024.04.28
18:06
Станули сніги
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
Зима закінчилася
Дні усе довші
Весна настала
Пташиний спів лунає
Сонечко гріє
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталя Чепурко (1964) /
Публіцистика
Про любовь, внутренних критиков и прокрастинацию.
Эпизод первый "Я в тебя верю".
Я сидела на стуле в огромной прихожей, прижавшись грудью к коленям, и чувствовала, как у меня дрожит все тело от страха и волнения. Я говорила: "Я не смогу! Мне так страшно! Я чувствую, что я выхожу в плавание по океану на маленьком беззащитном плотике, который может смыть первой же волной! Я не смогууууу, я не хочу отрываться от твоего большого и надежного корабля, я сама не смогуууу" - ныла я.
И в ответ услышала те_самые_слова, ставшие одними из самых важных в моей жизни: "Если бы я однажды не оказался на маленьком плотике один на один с океаном, я бы никогда не стал капитаном такого большого корабля. Я тебя люблю и хочу, чтобы ты была счастливой и знала из своего опыта, как много всего ты можешь сама. Тогда у тебя появится возможность не зависеть, а выбирать все, что ты сочтешь для себя нужным. Я тебя хорошо знаю и знаю, что у тебя есть все, чтобы и у тебя получилось".
Я знала, что в этих словах много любви. Я чувствовала, что именно такого проявления любви мне не хватило в детско-родительских отношениях - когда в меня верят, когда меня не пытаются сделать зависимой от себя, манипулируя моими слабостями, когда меня фокусируют на том, в чем я сильна и поддерживают меня любовью, уважением и доверием в том, что я справлюсь.
С трясущимися коленками я отправилась в самостоятельное большое плавание. И только благодаря тому, что в этом плавании я оставалась один на один с жизненными стихиями я узнала, на что я на самом деле способна и где на самом деле мои тонкие уязвимые места, в которых мне нужна поддержка.
Ключевым в этом моменте для меня оказалось то, что я знала, что такое мое отделение от "корабля" являлось не отвержением меня и не моим бегством. Это была возможность выбрать свою жизнь, и я ей воспользовалась.
* * *
Глубокое переживание любви не имеет ничего общего с желанием привязать. Скорее, оно в основе своей несет глубинное желание счастья тому, кого любишь. И часто самая полезная для счастья забота в том, чтобы не инвалидизировать того, кого любишь, делая за него что-то, а давая ему возможность выбирать самостоятельно, поддерживая верой в него.
Эпизод второй "Нет ничего только для избранных".
Я с детства не любила математику. Все, что связано с цифрами и усидчивостью, вызывает у меня состояние тихого ужаса, от которого я цепенею и мозг прекращает свою работу по всем фронтам.
При встрече с кучей бумажек, законов, расчетов налогов и отчислений, внутри себя я встречалась со шквалом посланий из детства: "Математика - не твое", "Тебе лучше рисовать, но не лезть туда, где нужно думать", "Ну, я же знаю, что ты тупая, чего тебе объяснять?", "Обожемой, Ксюша и математика - это конец света, проще застрелиться, чем что-то объяснить!" и пр.
Сидя перед компом, где высвечиваются бланки квитанций, в которые нужно внести расчеты, которые я понятия не имела, как производить, я могла только сначала сидеть со стеклянными глазами, наполненными ужаса, а потом откладывать это дело. Потом снова подходить, цепенеть и снова откладывать.
Если был кто-то рядом, то я начинала ныть и жаловаться на то, что застрелиться проще, чем это понять и посчитать (да-да, голоса из прошлого имеют свойство присваиваться и со временем обесценивание себя становится таким же, каким оно было в там-и-тогда от других).
Когда я ныла и жаловалась, я очень нуждалась в поддержке.
И вот, мое заветное желание сбылось - во время очередного нытья, где я на полном серьезе сообщала о том, что "это невозможно понять", я в ответ услышала спокойное и уверенное: "Я в этих делах пока ничего не понимаю, но знаю, что нет ничего, чего бы я не смог понять".
Этот прекрасный мужчина сел перед компом, чего-то там долго читал-читал в интернете, а потом начал считать-считать и все посчитал и заполнил! Обожемой! Человек, который понятия не имел о том, что перед ним, не стал ныть и оправдываться, не стал охать, ахать и сочувствовать, он просто СЕЛ И СТАЛ ДЕЛАТЬ, опираясь на свою уверенность в том, что нет ничего, чего бы он не смог понять!
Нет, ну вы слышали?! Оказывается так можно! Оказывается можно фокусироваться на фактах, а не на внутренних критиках, которые за годы проживания в моей голове стали жирными троллями, которые ни фига на реальность не опираются, а только обесценивают, обесценивают...
А ведь и правда - если кто-то придумал квантовую физику, язык программирования или сопромат и если нашлись люди, которые их поняли, то это значит, что все эти широко распространенные внушения "Это не твое", "Лучше тебе туда не соваться", "Ну, ты все равно не поймешь, чего тебе объяснять" - это только внушения людей, основанные только на их личных процессах, но реальность-то совсем другая. У кого-то быстрый темп, кто-то помедленнее, но если люди с синдромом дауна получают высшее образование, то WTF?! Что это за внушения?! Нет ничего, в чем могут разбираться только избранные. Вопрос решается желанием, временем и повышением уровня самоподдержки.
Эпизод третий "Начните как-нибудь"
Однажды я позвонила своему коучу. Мне так много всего хотелось сказать, и все такое важное, что услышав в трубке "Але?" у меня случился затык, я не знала, с чего начать разговор. Слава богу, я вспомнила, что можно сказать про то, что сейчас со мной происходит, чтобы уж совсем не молчать: "Ээээ... так много всего, что я даже не знаю, с чего начать". На что мой замечательный коуч очень доброжелательно поддержала меня, сказав: "Ну, начните как-нибудь".
Обожемой! Оказывается, начинать можно невнятно, нецеленаправленно, неидеально! И это не конец света, это не провал, это просто невнятное начало, которое совсем не говорит о том, что и завершение дела будет таким же. Так мне понравилась эта фраза, что я решила ее опробовать и на других делах, когда много всего важного нужно сделать, но совершенно непонятно, с чего начать.
Самым "экзаменационным" на "начни как-нибудь" за всю мою историю был эпизод, когда я стояла перед государственным учреждением с кипой бумаг, не понимая даже толком, чем именно занимается этот государственный, с позволения сказать, орган. Ситуация осложнялась тем, что языка государственного я тоже не знала. И даже не знала, куда мне нужно идти, переступив порог этого учреждения с загадочным и многообещающим названием "содра".
Ну и как-то зашла, как-то нашла русскоговорящего, как-то повезло с тетенькой-госслужащей, которая все документы заполнила за меня там, где нужно было писать от руки на неведомом мне языке, как-то вошла в мое положение и как-то просто так, бесплатно, помогла мне сделать какой-то важный документ за 1 день, вместо 7, потому что как-то я обозначила свое положение, что, мол, завтра уезжаю. И таких начал "как-нибудь", увенчавшихся успехом, стало много после этого неидеального разговора с моим коучем. И благодаря этому "начните как-нибудь", "магическим" образом стало двигаться то, что казалось мне совершенно неподъемным.
И оборачиваясь назад, я вспоминаю, сколько раз из-за незнания как начать я не начинала вообще ничего, откладывая дела до лучших времен. Как много симпатичных мне людей я потеряла из-за незнания как подойти и начать знакомство... эхх..
Автор: Аляева Ксения
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про любовь, внутренних критиков и прокрастинацию.
Эпизод первый "Я в тебя верю".
Я сидела на стуле в огромной прихожей, прижавшись грудью к коленям, и чувствовала, как у меня дрожит все тело от страха и волнения. Я говорила: "Я не смогу! Мне так страшно! Я чувствую, что я выхожу в плавание по океану на маленьком беззащитном плотике, который может смыть первой же волной! Я не смогууууу, я не хочу отрываться от твоего большого и надежного корабля, я сама не смогуууу" - ныла я.
И в ответ услышала те_самые_слова, ставшие одними из самых важных в моей жизни: "Если бы я однажды не оказался на маленьком плотике один на один с океаном, я бы никогда не стал капитаном такого большого корабля. Я тебя люблю и хочу, чтобы ты была счастливой и знала из своего опыта, как много всего ты можешь сама. Тогда у тебя появится возможность не зависеть, а выбирать все, что ты сочтешь для себя нужным. Я тебя хорошо знаю и знаю, что у тебя есть все, чтобы и у тебя получилось".
Я знала, что в этих словах много любви. Я чувствовала, что именно такого проявления любви мне не хватило в детско-родительских отношениях - когда в меня верят, когда меня не пытаются сделать зависимой от себя, манипулируя моими слабостями, когда меня фокусируют на том, в чем я сильна и поддерживают меня любовью, уважением и доверием в том, что я справлюсь.
С трясущимися коленками я отправилась в самостоятельное большое плавание. И только благодаря тому, что в этом плавании я оставалась один на один с жизненными стихиями я узнала, на что я на самом деле способна и где на самом деле мои тонкие уязвимые места, в которых мне нужна поддержка.
Ключевым в этом моменте для меня оказалось то, что я знала, что такое мое отделение от "корабля" являлось не отвержением меня и не моим бегством. Это была возможность выбрать свою жизнь, и я ей воспользовалась.
* * *
Глубокое переживание любви не имеет ничего общего с желанием привязать. Скорее, оно в основе своей несет глубинное желание счастья тому, кого любишь. И часто самая полезная для счастья забота в том, чтобы не инвалидизировать того, кого любишь, делая за него что-то, а давая ему возможность выбирать самостоятельно, поддерживая верой в него.
Эпизод второй "Нет ничего только для избранных".
Я с детства не любила математику. Все, что связано с цифрами и усидчивостью, вызывает у меня состояние тихого ужаса, от которого я цепенею и мозг прекращает свою работу по всем фронтам.
При встрече с кучей бумажек, законов, расчетов налогов и отчислений, внутри себя я встречалась со шквалом посланий из детства: "Математика - не твое", "Тебе лучше рисовать, но не лезть туда, где нужно думать", "Ну, я же знаю, что ты тупая, чего тебе объяснять?", "Обожемой, Ксюша и математика - это конец света, проще застрелиться, чем что-то объяснить!" и пр.
Сидя перед компом, где высвечиваются бланки квитанций, в которые нужно внести расчеты, которые я понятия не имела, как производить, я могла только сначала сидеть со стеклянными глазами, наполненными ужаса, а потом откладывать это дело. Потом снова подходить, цепенеть и снова откладывать.
Если был кто-то рядом, то я начинала ныть и жаловаться на то, что застрелиться проще, чем это понять и посчитать (да-да, голоса из прошлого имеют свойство присваиваться и со временем обесценивание себя становится таким же, каким оно было в там-и-тогда от других).
Когда я ныла и жаловалась, я очень нуждалась в поддержке.
И вот, мое заветное желание сбылось - во время очередного нытья, где я на полном серьезе сообщала о том, что "это невозможно понять", я в ответ услышала спокойное и уверенное: "Я в этих делах пока ничего не понимаю, но знаю, что нет ничего, чего бы я не смог понять".
Этот прекрасный мужчина сел перед компом, чего-то там долго читал-читал в интернете, а потом начал считать-считать и все посчитал и заполнил! Обожемой! Человек, который понятия не имел о том, что перед ним, не стал ныть и оправдываться, не стал охать, ахать и сочувствовать, он просто СЕЛ И СТАЛ ДЕЛАТЬ, опираясь на свою уверенность в том, что нет ничего, чего бы он не смог понять!
Нет, ну вы слышали?! Оказывается так можно! Оказывается можно фокусироваться на фактах, а не на внутренних критиках, которые за годы проживания в моей голове стали жирными троллями, которые ни фига на реальность не опираются, а только обесценивают, обесценивают...
А ведь и правда - если кто-то придумал квантовую физику, язык программирования или сопромат и если нашлись люди, которые их поняли, то это значит, что все эти широко распространенные внушения "Это не твое", "Лучше тебе туда не соваться", "Ну, ты все равно не поймешь, чего тебе объяснять" - это только внушения людей, основанные только на их личных процессах, но реальность-то совсем другая. У кого-то быстрый темп, кто-то помедленнее, но если люди с синдромом дауна получают высшее образование, то WTF?! Что это за внушения?! Нет ничего, в чем могут разбираться только избранные. Вопрос решается желанием, временем и повышением уровня самоподдержки.
Эпизод третий "Начните как-нибудь"
Однажды я позвонила своему коучу. Мне так много всего хотелось сказать, и все такое важное, что услышав в трубке "Але?" у меня случился затык, я не знала, с чего начать разговор. Слава богу, я вспомнила, что можно сказать про то, что сейчас со мной происходит, чтобы уж совсем не молчать: "Ээээ... так много всего, что я даже не знаю, с чего начать". На что мой замечательный коуч очень доброжелательно поддержала меня, сказав: "Ну, начните как-нибудь".
Обожемой! Оказывается, начинать можно невнятно, нецеленаправленно, неидеально! И это не конец света, это не провал, это просто невнятное начало, которое совсем не говорит о том, что и завершение дела будет таким же. Так мне понравилась эта фраза, что я решила ее опробовать и на других делах, когда много всего важного нужно сделать, но совершенно непонятно, с чего начать.
Самым "экзаменационным" на "начни как-нибудь" за всю мою историю был эпизод, когда я стояла перед государственным учреждением с кипой бумаг, не понимая даже толком, чем именно занимается этот государственный, с позволения сказать, орган. Ситуация осложнялась тем, что языка государственного я тоже не знала. И даже не знала, куда мне нужно идти, переступив порог этого учреждения с загадочным и многообещающим названием "содра".
Ну и как-то зашла, как-то нашла русскоговорящего, как-то повезло с тетенькой-госслужащей, которая все документы заполнила за меня там, где нужно было писать от руки на неведомом мне языке, как-то вошла в мое положение и как-то просто так, бесплатно, помогла мне сделать какой-то важный документ за 1 день, вместо 7, потому что как-то я обозначила свое положение, что, мол, завтра уезжаю. И таких начал "как-нибудь", увенчавшихся успехом, стало много после этого неидеального разговора с моим коучем. И благодаря этому "начните как-нибудь", "магическим" образом стало двигаться то, что казалось мне совершенно неподъемным.
И оборачиваясь назад, я вспоминаю, сколько раз из-за незнания как начать я не начинала вообще ничего, откладывая дела до лучших времен. Как много симпатичных мне людей я потеряла из-за незнания как подойти и начать знакомство... эхх..
Автор: Аляева Ксения
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію