ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Інна Ковальчук (2014) /
Проза
Невигадана історія
Їй було усього неповних десять рочків. Разом з батьками, моїми дідусем і бабусею, жила вона під Києвом, у селі Ошитки, яке буде залите Київським морем. Але це – потім. А тоді, під час війни, це були чудові чорноземи. Мамі ще й досі інколи сниться поле, а за ним, скільки сягає око, – голубий обрус Дніпра… Перед тим, як був окупований Київ, прийшла звістка про те, що батько, мій дід, пропав без вісти. Мати, моя бабуся, навідріз відмовилася виїжджати з села – їй все здавалося, що чоловік повернеться, а її нема… Тож і залишилися «під німцем». Взагалі то німців у селі майже не було – до того часу, як біля напівзруйнованої снарядами каплички знайшли вбитого німецького офіцера і розбитий мотоцикл. Того ж дня в село приїхала німецька «зондеркоманда». Хати не палили – тільки вигнали всіх підряд, від вагітних жінок до старих дідів, оточили автоматниками і погнали у Бровари, де був найбільший під Києвом концтабір. Того, хто намагався заховатися, просто вбивали. Мама була маленька, тендітненька, сил небагато – тож йшла вона разом з моєю бабусею в передостанній колоні, з самого краєчка. Пам’ятає, що вразило найбільше: була її мати завжди чорнява, чорноброва, а тут волосся посіріло, а на брови ніби паморозь впала – посивіли… Такою назавжди і залишилася в пам’яті – як снігом присипаною… Бо став той шлях для моєї бабусі шляхом у вічність…
Майже поряд біля мами йшов німецький автоматник – останній конвоїр, позаду німців вже не було. Такий собі типовий «фріц», білявий, не дуже молодий. Коли одна зі старих жінок впала на дорозі, він разом з іншими німцями бив її ногами, поки не зашкандибала далі. Пам’ятає мама його очі: якісь безбарвні, глянеш – аж у грудях потерпне. І йдеш далі, бо нема куди дітися… Отак дійшли до великого села, а там жінки позбігалися з плачем, бо в колоні і знайомі були. Крик, гамір, автоматні черги… Народ сахнувся назад, і в цю ж мить «фріц» схопив мою маму за волосся і виштовхнув з колони прямо в обійми жінки, яка голосила край дороги. А колона пішла далі. І з нею найрідніша людина в світі… Мама погано пам’ятає, що було далі. Прийшла в себе вже у чужій хаті, де і залишилася до кінця війни. А тоді пішла до Києва, до дитбудинку. Потім – поліграфічне училище, заміжжя… Потім – я…
Отака невигадана історія. Інколи я питаю себе: що було би, якби не той «фріц»? «Тоді не було би і тебе», – тихенько шепоче мені мамин голос…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невигадана історія
Із історії моєї сім'ї
Перший тиждень травня робить Київ схожим на великий букет бузку, в якому острівцями біліє ніжно-порцеляновий квіт каштанів. Йду чистими, злегенька присипаними облетілими пелюстками плодових дерев доріжками ботанічного саду, дивлюся на золоті бані Видубицького монастиря, на спокійну сірувату воду Дніпра і десь всередині себе знову бачу Київ таким, як на старих післявоєнних світлинах – пошрамованим руїнами… І чую тихий голос мами, який вкотре розповідає мені про те, що відбулося з нею тоді, у страшному 42-му… Спокійний такий голос, буденний – та й очі у неї сухі: спогади їй вже не так болять, кам’яніють з роками. Тільки мамині руки, покладені на коліна, раз у раз навіщось розгладжують спідницю…
Їй було усього неповних десять рочків. Разом з батьками, моїми дідусем і бабусею, жила вона під Києвом, у селі Ошитки, яке буде залите Київським морем. Але це – потім. А тоді, під час війни, це були чудові чорноземи. Мамі ще й досі інколи сниться поле, а за ним, скільки сягає око, – голубий обрус Дніпра… Перед тим, як був окупований Київ, прийшла звістка про те, що батько, мій дід, пропав без вісти. Мати, моя бабуся, навідріз відмовилася виїжджати з села – їй все здавалося, що чоловік повернеться, а її нема… Тож і залишилися «під німцем». Взагалі то німців у селі майже не було – до того часу, як біля напівзруйнованої снарядами каплички знайшли вбитого німецького офіцера і розбитий мотоцикл. Того ж дня в село приїхала німецька «зондеркоманда». Хати не палили – тільки вигнали всіх підряд, від вагітних жінок до старих дідів, оточили автоматниками і погнали у Бровари, де був найбільший під Києвом концтабір. Того, хто намагався заховатися, просто вбивали. Мама була маленька, тендітненька, сил небагато – тож йшла вона разом з моєю бабусею в передостанній колоні, з самого краєчка. Пам’ятає, що вразило найбільше: була її мати завжди чорнява, чорноброва, а тут волосся посіріло, а на брови ніби паморозь впала – посивіли… Такою назавжди і залишилася в пам’яті – як снігом присипаною… Бо став той шлях для моєї бабусі шляхом у вічність…
Майже поряд біля мами йшов німецький автоматник – останній конвоїр, позаду німців вже не було. Такий собі типовий «фріц», білявий, не дуже молодий. Коли одна зі старих жінок впала на дорозі, він разом з іншими німцями бив її ногами, поки не зашкандибала далі. Пам’ятає мама його очі: якісь безбарвні, глянеш – аж у грудях потерпне. І йдеш далі, бо нема куди дітися… Отак дійшли до великого села, а там жінки позбігалися з плачем, бо в колоні і знайомі були. Крик, гамір, автоматні черги… Народ сахнувся назад, і в цю ж мить «фріц» схопив мою маму за волосся і виштовхнув з колони прямо в обійми жінки, яка голосила край дороги. А колона пішла далі. І з нею найрідніша людина в світі… Мама погано пам’ятає, що було далі. Прийшла в себе вже у чужій хаті, де і залишилася до кінця війни. А тоді пішла до Києва, до дитбудинку. Потім – поліграфічне училище, заміжжя… Потім – я…
Отака невигадана історія. Інколи я питаю себе: що було би, якби не той «фріц»? «Тоді не було би і тебе», – тихенько шепоче мені мамин голос…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію