ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.28
18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
Та для неї — світ заходиться радістю...
Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...
Це тобі набридли поети та романтизм...
2024.05.28
17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.
2024.05.28
14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.
У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
2024.05.28
12:13
Віч-н-віч з минулим у батьківській хаті
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
лишатися лячно посеред жалів.
Заклякнули стрілками на циферблаті
секунди й години минулих часів.
Щем кігтями шкрябає згоєні рани,
мов привид туманний повзе по стіні.
На ніжні зап'ястки залізні кайдани
2024.05.28
11:47
червня відбудеться 190-й показ легендарної вистави «Швейк»
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
за участю зірок Національного театру ім. Івана Франка Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва.
Двадцять років аншлагів!
Театр Франка. Ми - на балконі.
На сцені - Бенюк і Хостікоєв.
У залі
2024.05.28
10:28
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2024.05.28
10:02
Коли стогне Дніпро за Шевченковим словом, зневіра
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
заповзає вужем у найглибші куточки душі
і тоді я мечем убиваю підступного звіра
та спиняю коня, що весь змилений мчить до межі.
Горизонти хиткі вони ближчають з видихом кожним
і яснішим стає журавлине
2024.05.28
08:47
Ірисів полум'я вже загорілось,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
Ніби Ірида спустилась з небес.
Райдужні в неї божественні крила,
А для землі - подарунок чудес.
Грація, магія, тайна травнева -
Все в оксамитових рисах квіток.
Гама відтінків, мов хвіст павичевий,
2024.05.28
05:15
Краса приваблює помалу,
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
Хоча такою вічно є, –
За світлі сни світліша далеч
Сріблом і злотом виграє.
Прозріння сповнює до краю,
Від сну пробуджуючи, зір
І по новому відкриває
Все те, що бачив до цих пір.
2024.05.28
00:28
Так буває, що серце бодай у сміливця
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
Може раптом дізнатися, що таке жах.
Не фатально, можливо, але помилився.
І все вийшло не так, як хотіла душа…
Вислизає із рук майже втілена мрія.
Взагалі-то стосунки – неначе зірки,
Що привабливо світять, та з
2024.05.28
00:14
Мене немає в списках сьогодення.
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
Мої слова - розпливчасте відлуння
Минулих днів. Занедбані бажання
Перетікли у скривджений талан.
Пишу нікому не потрібну книгу,
Де кожне слово - відголосок туги.
Від'ємне все: натхнення і наснага.
Майбутнє - наче п
2024.05.27
23:44
Коли п. Гундарєв запропонував мені написати таке есе, то перше, що мені спало на думку, це те, що тема трюїстична, збита, сама собою зрозуміла. Але я швидко згадав сьогоденну соціально-політичну ситуацію й змінив своє ставлення. Отже мені, як українцю
2024.05.27
19:03
На згарищі покинутих надій,
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
В руїнах марнославства та обману
Сховали честь і совість під завали,
А далі всіх навчаємо: "Не вір!"
Невже забули, хто ми є такі?
На диво швидко вигоїли рани
На згарищі покинутих надій.
2024.05.27
18:31
Ніколи я не знав такого щастя,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
З роками усе більш тебе люблю!
Які би не спіткали нас напасті --
Переживу усі, переболю.
Перепливу ці океани горя,
Перелечу лелекою у рай.
Лиш будь зі мною, будь зі мною поряд,
2024.05.27
14:40
Ось читаю щойно опублікований вірш Артура Курдіновського
«Бий москаля!»:
Якщо нарешті вільним хочеш стати,
Щоб вільною була твоя земля, -
Безжалісно, жорстоко та завзято
Бий москаля!
Ти не напав! Це він прийшов до тебе!
Ти бачив. Добре знаєш,
2024.05.27
12:57
Є віра. Є закон. А є придурки,
Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які на слово вірять в казна-що.
А за вікном війна, тривога, гуркіт,
Країну перетворюють в ніщо.
Із вирію не повернулись мрії,
Христос мовчить, у бісів сабантуй.
А землячки - не люди - чорні змії,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Чорнява Жінка (1965) /
Публіцистика
АНТИПО-2, або Щоденник Антипоетичного змагання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
АНТИПО-2, або Щоденник Антипоетичного змагання
07.03.08
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості
07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…
9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:
Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,
10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:
І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:
Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.
11:14
Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.
………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.
(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)
11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:
При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.
11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:
Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.
Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?
Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…
11:49 Тьохканьє стає мінорним:
Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.
11:52 Ні! Ще не все потєряно!
Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя
(невже сталося?!)
11:55
В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.
12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!
Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.
12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…
Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.
12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:
З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.
Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.
12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???
12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)
12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…
Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.
13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.
13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?
13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:
Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?
13:21 Далі – ще цікавіше:
Не в місті лишив я свою пуповину…
15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:
Із пам"яті й серця – геть,
Що перемежалися речитативом
Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.
16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:
У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.
18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…
20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості
07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…
9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:
Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,
10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:
І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:
Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.
11:14
Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.
………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.
(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)
11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:
При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.
11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:
Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.
Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?
Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…
11:49 Тьохканьє стає мінорним:
Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.
11:52 Ні! Ще не все потєряно!
Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя
(невже сталося?!)
11:55
В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.
12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!
Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.
12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…
Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.
12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:
З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.
Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.
12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???
12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)
12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…
Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.
13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.
13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?
13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:
Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?
13:21 Далі – ще цікавіше:
Не в місті лишив я свою пуповину…
15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:
Із пам"яті й серця – геть,
Що перемежалися речитативом
Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.
16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:
У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.
18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…
20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію