Колисаю сина я, колисаю донечку,
Ніченька беззоряна загляда в віконечко.
Ніченька беззоряна — вороняча зграя!
Я міцніш до серденька діток пригортаю…

Свічечка під образом. Ніжна колискова.
В нашім домі зáтишно, лагідно, казково.
В нашім домі зáтишно. Засинайте, милі,
Ваші душі скривдити жодне зло не в силі!

Не торкнеться вас біда і печаль розлуки,
Захистять від болю вас материнські руки,
Захистить від болю вас чарівнá співанка.
Спіть, маленькі янголи, солодко до ранку.

Буду вас, ріднесенькі, ніжно колисати,
Доки сонце променем не торкнеться хати,
Доки сонце диво нам не явить на очі,
Що нема більш на землі зловісної ночі!

2022

Колисаю сина я, колисаю донечку,
Ніченька беззоряна загляда в віконечко.
Ніченька беззоряна — вороняча зграя!
Я міцніш до серденька діток пригортаю…

Свічечка під образом. Ніжна колискова.
В нашім домі зáтишно, лагідно, казково.
В нашім домі зáтишно. Засинайте, милі,
Ваші душі скривдити жодне зло не в силі!

Не торкнеться вас біда і печаль розлуки,
Захистять від болю вас материнські руки,
Захистить від болю вас чарівнá співанка.
Спіть, маленькі янголи, солодко до ранку.

Буду вас, ріднесенькі, ніжно колисати,
Доки сонце променем не торкнеться хати,
Доки сонце диво нам не явить на очі,
Що нема більш на землі зловісної ночі!

2022

У мамині очі вдивляється небо,
У маминій посмішці грається сонце.
Вона цілий світ пригортає до себе,
Вона моє серце ховає в долоньці.

У неї госпОда, немов вишиванка,
В саду розпускаються трави і квіти,
Вона, наче пташка, встає до світанку,
Щоб ранок з молитвою швидше зустріти.

Вона біля себе збирає родину,
Для кожного є в неї час і натхнення,
У радості мить і в недолі годину
Хранимі всі маминим благословенням.

Себе до безсилля даруючи ближнім,
Для себе не просить вона допомоги.
Її не цікавлять посади престижні –
Вона свою працю присвячує Богу.

І хочеться так, щоб була непідвладна
Ні плину років, ні печаті страждання,
І як би в житті не доводилось складно,
Щоб впевнено йшла до Христа без вагання.

І, може, колись, як вона, залишу я
Нащадкам своїм добрий приклад любові,
І голос з Небес десь у серці почую:
"Дитинко моя, я пишаюсь тобою"...

_________________________
© 2017

Не вбивай мене, мамо ріднесенька,
Ось побачиш — ми будем щасливими!
Нас поєднує нитка тонесенька,
Не порви її...

Ніжно тремтливими
Ти поглядь мене, мамо, долонями,
Щоб, мов сонце, до серця торкнулося,
Потягнуся щасливо, спросоння мов,
Бо всі сумніви в тебе минулися,
Моя ненько...

А знаєш, я виросту
І, можливо, назвуть мене сонячним,
Ти ж дорогу обравши цю звивисту,
Будеш довго дивитись в віконечко
І мене обіймати так віддано!..

Я не зраджу ніколи, мій Янголе,
Не пораню тебе несподівано,
Я не буду примхливим, вибагливим,

Буду світлом твоїм серед темряви
І вестиму в небесні обителі,
І ми вдвох проростем через тернії...

Помолись до Отця Вседержителя
І не плач, бо так чисто, з надією
Твоє щастя до тебе всміхається,
Сподіваючись стати омріяним...

Знаю, мамо, що сéрденько крається,
Але ти пожалій мене, милая,
І дозволь над усе стати люблячим
І твоєю найбільшою силою
У життєвій стихії вируючій...

Не вбивай мене, мамо...

_________________________
© 2017

Я не бажаю слóва мовить жодного,
Лиш хочу ввись злетіти, наче птах, —
Ковток повітря, чистого, холодного,
І ніжний промінь сонця на вустах.

Мені обридли маски, декорації,
Які настирно пропонує світ.
Все в ньому фальш — безчестя і овації,
Слова за текстом, паперовий цвіт.

А там, за небокраєм, там, за хмарами,
Куди щоденно прагну я чимдуж,
Там щастя, яким все життя ми маримо,
Чекає зльоту непідробних душ.

_________________________
© 2017

Якщо сум нестерпно серце крає
І застиг на старті творчий злет,
Тій, яка щодня тебе чекає,
Подаруй трояндовий букет.

Відклади на завтра всі тривоги,
Зупини на вечір циферблат,
Хай вас ніжно піднесе до Бога
Квітів тих чарíвних аромат.

Подивись в її бездонні очі,
В ті, які так довго не дививсь,
Її руки лагідні жіночі
Хай тебе обіймуть, як колись.

Та, яку маленькі кличуть: "Мамо!",
Та, що робить затишним твій дім,
Буде, як у юності, так само
Тішитися поглядом твоїм.

Не шукай наснаги серед виру,
А згадай, як радісно стає́
З тою, що тобі колись так щиро
Ввірила, мов скарб, життя своє.

_________________________
© 2017

Що на серці у блудного сина,
І яким йому бачиться світ?
Він ридає в душі, мов дитина,
Хоч і погляд його, мов граніт.

Загубив він дорогу додому
Між барвистих манливих стежин.
Він тепер не потрібен нікому,
Він тепер безнадійно один.

Всі амбіції, погляди, мрії
Б'ють нещадно, немов канчуки́,
Бо без Бога ніщо не зігріє
І в біді не простягне руки́.

Так і буде нестерпно конати,
Нищівним одержимий гріхом,
Доки знову додому, до Тата
Всім своїм не поверне єством.

Не суди цього блудного сина
За негідне, бездумне життя,
Бо його скоро Батько зустріне,
Як своє найдорожче дитя!

_________________________
© 2017

Що тобі до людських балачóк —
На плеча́х є своя голова!
Не чіпляйся на слóва лихого гачок,
Бо воно смертоносним бува!

Нащо серце занурюєш ти
У бурхливий гріховний потік?
Вочевидь, для спасіння потрібно іти
В протилежний від натовпу бік.

Світ брехливий — ще той душолов,
Хитрий звабник примхливих уяв!
Та дивися, щоб раптом ти Божу любов
На ілюзію не проміняв!

_________________________
© 2019

На кінчиках пальців — кохання твоє
Ніжне-ніжне, таке тендітне.
Я дякую Богу, що ти в мене є —
Моє серце з тобою квітне.

В вустах твоїх — мед, а в очах — вогонь,
Що не палить мене, а гріє.
Я птахом лечу до твоїх долонь,
Моя радосте... моя мріє!..

Позаду горять вдалині мости,
А попереду — поволóка...
Та за руку тримаєш так міцно ти —
Я з тобою не одинока!

Так хочеться бути натхненням твоїм
І любити тебе, любити,
І спокоєм світлим наш затишний дім,
Мов дитяточко, оповити.

Над нами не владна років круговерть,
Невблаганна і непроглядна.
Що Богом поєднано, те навіть смерть
Розірвати навік не владна.

Й допоки в нас серце на двох — одне.
І Христове на двох Причастя,
Мій рідний, прошу, бережи мене,
Бо в тобі моє справжнє щастя.
_________________________
© 2019

Розламалося навпіл небо
Й дощами впало.
Простеляю його на себе,
Мов покривало.

Розбивають холодні краплі
Бруківку лунко.
Гріють люди серця закляклі
Гарячим трунком.

Місто сповіді.
Місто болю.
Надії місто.
Заховаю під парасолю
Все особисте.

Годі маски носити, годі,
Душе вразлива!..
Хай в очах в унісон погоді
Заплаче злива.

Хай змиває усе несправжнє,
Весь біль дощенту
І не ставить на дні вчорашнім
Свого акценту.

Поглинають в‘юнкі потоки
Думки лихії.
Щем вгамовує крок за кроком
Моя стихія.

Й набуває в оздобі сірій
Новóго змісту
Місто спокою.
Місто віри.
Надії місто...
_________________________
© 2019

Душе моя, в нічну годину
Ти знов не спиш, смакуєш тишу
І знов присвячуєш нестримну
Наснагу всю новóму ві́ршу.

Ти знов ховаєш непомітно
Свою печаль в рядки і строфи
І мрію, чисту і тендітну,
Несеш до власної Голгофи.

Хвилини творчості — блаженні,
Та в кого мушу я спитати —
Чи божевілля, чи натхнення
Тебе скеровує писати?

Чи мудрість, чи потворний бéзум
Сьогодні тихо стéрпить мова
З загостреним до блиску лезом
Твого сповіданого слова?..
_________________________
© 2019

Шепоче ніч терпке чиєсь їм‘я
І загляда‘ у вікна небайду́же...
Ти поруч знов, поезіє моя,
Мій відданий і незрадливий друже.

На спи́ні свіжі рани від ножа,
Але жалітись напока́з не смію —
Лиш ти одна, ніколи не чужа,
Своїм теплом долаєш безнадію...

Ти не відмовиш зверхньо в співчутті,
Не пошкодуєш щирої любові!
Ти бачиш діаманти у смітті,
І кров жива тече в твоєму слові!

Нехай болить, дотла згорить нехай
Надій пустих ломаччя просто неба!
Ти лиш в мені, благаю, не втихай —
Я в світі цім не виживу без тебе!..
_________________________
© 2019

Я дивлюся в твої безвідрадні заплакані очі,
І журбою наповнені стулені міцно вуста —
І здається мені, що прекраснії риси дівочі
Загубила безжалісно доля твоя непроста.

Ти дбайливо приймала останній утяжливий подих
Престарілих і юних, простих сіромах і вельмож,
Ти торкалася ніжно сердець — і смиренних, і гордих,
І звеличених світом людським не минала такóж.

Не дарують тепла твої змерзлі покручені руки,
І наповнює жахом холодний знебарвлений лик,
Твій прихід пророкує безбожникам вічнії муки,
А святим боголюбцям приносить свободу від лих.

І хоч наша з тобою розмова страшна і незвична,
І хоч серце тривожніше битись в мені почалó,
Я дивлюся на тебе, таку неприступну й величну,
Перед міццю твоєю в пошані схиляю чоло.

Швидкоплинне життя, та відверто зізнатися мушу,
Воно повне по вінця гріха, помило́к і облуд.
При́йде час — і мою невагому і скорену душу
Поведеш ти так само безмовно на праведний суд.

І, можливо, в той день на землі білий саван розтане
І струмками новóї весни розіллється кругом...
І, можливо, я вперше тобі опиратись не стану,
А розкривши обійми, зустріну, мов друга свого!..
_________________________
© 2019

Коли стихають світу голоси
І тане дня облуда в синій но́чі,
У мене за вікном волають пси,
Й дерева спини гнуть, мов поторочі.

Тікає сон зрадливо у пітьму,
Ховається під стріхами до ранку,
Я слухаю, не знаю лиш, чому,
Цю зоряну холодну ошуканку.

Вона вітрами в шибку гнівно б‘є,
А потім світить місяцем манливо...
Чи скаже хтось, коли життя моє
Зробилося пустим і нещасливим?..

Лиш ві́дгомін дитинства світлих літ,
Любові без умов і без кайданів,
Де тато, мама, муркотливий кіт
І аромат бабусиних тюльпанів...

Нема... нема! Зотліло все кругом
І бур‘яном колючим зарослося!..
А у душі, неначе за вікном,
Від болю одурілі пси голосять!
_________________________
© 2020

Бачиш, брате, як повниться світлом душа,
Сокровенне вплітаючи в вірш,
В небо думка злітає несмілим пташам,
І щемить в глибині все частіш?..

Онде місяць над стріхою спішно зійшов,
Сяє ясно зірок водограй...
Не зміряй своїм розумом Божу любов —
Лиш смиренням її пізнавай!

Б‘ється серце квапливо — зболілось либóнь,
Та спочити йому не пора —
У руках твоїх шпарко палає вогонь,
Ніч згорає під тиском пера!

Підіймайся і словом літай поміж хмар,
Та забути не смій одногó:
Варто помислом гордим привласнити дар —
І позбудешся, брате, його!
_____________________
2019 р.

Мені хочеться бігти босóніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли струджені лагідні руки,
Мені б нині до рук тих на мить пригорнутись!..
Мені б
заховатися в їхнім теплі від гріха, від розпуки...

І до послуху зранене серце схилити своє,
Навіжених думок зупинити невпинне волання!..
Хай душа той омріяний спокій так жадібно п‘є
І так плаче нестримно, і кається, наче востаннє!..

Лиш молитви слова... все єство зосередиться в ній —
І оновиться дивно надії свічадо розбите!
Ви не вірте, що раю немає в юдóлі земній, —
Його образ святий — православна чернеча обитель!
_____________________
2019 р.

Хмара зорі у неба кра́де.
Дощ збирається. Чóрно всюди.
Найстрашніша поми́лка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,
Хто закохане серце топче!

Б‘ється в шибку твою віконну
Серед ночі пташина вбога...
Якщо любиш — люби до скону,
Коли навіть любить незмога.
_____________________
2019 р.

Ти сьогодні сумна, лиш про мене думки твої нині —
Я невчасно прийшов у твоє повноцінне життя.
Ти не хочеш заглянути в очі мої світло-сині,
Я для тебе — принесене лихом нежданне дитя.

За вікном б'ють до свята так радісно храмові дзвони,
Закликає до Бога невпинний гучний благовіст,
Але серце твоє з кожним часом жорстоко холоне,
І наповнює розум примарний настирливий свист...

Я до тебе тягну свої крихітні ніжні долоні
І нечутно благаю мою не гасити зорю.
Подивися! — я кров'ю стікаю на древній іконі,
Я свічею у серці твоєму пустому горю!

Дай надію мені — і я стану для тебе всім світом,
Ти зі мною пізнаєш, що є нефальшива любов!
Подаруй мені шанс твою долю навік освітити
І звільнити тебе від пекельних сталевих оков.

Я такий ще малий. Так, небажаний, зайвий, невчасний...
Але є в мені Той, Хто потрібен тобі над усе.
Полюби мене, мамо, і Він твою душу нещасну
Ради тої любові для вічного щастя спасе.
_____________________
2017 р.

В напівтемряві сірій, безликій
Тихо з вітром тополя гойдається...
Переляканий, стомлений, дикий
Хтось у мене із люстра вглядається.

Дощ на шибці, немов на роялі
Гра‘ ноктюрни у тім віддзеркаленні...
Чи знайомі мені ці зів‘ялі
Тьмяні очі, сльозами знебарвлені?

В них лиш попіл згорілої мрії
Про розгорнуті крила для пóшугу...
Що ж так швидко цей день вечоріє?..
А було у нім стільки хорошого!..

Боже, серцю прости беззаконня!
Із пекельного відчаю виведи!..
Мені знов пророкують безсоння
Невблаганної пам‘яті привиди...
_____________________
2019 р.

І куди ми з тобою в недобрий цей час забрели?
Під ногами — каміння. Попереду — чорне провалля.
Ми долали цей простір.
А може, не ми то були?
Може, то лише тінь наших душ, наших мрій віддзеркалля?..

Відділя від загибелі нас необдуманий крок,
А позаду в сліпому тумані розтала дорога...
Ми — заручники власних бажань, невгамовних думок,
Та без них нам чомусь навіть зрушити з місця незмога.

Забриніла, долаючи сум, полохлива струна
І наповнила змістом нови́м цілий світ таємниче.
Чуєш, ген та мелодія скрипкою в небі луна
І до себе так ніжно серця наші стомлені кличе.

Вітром листя покірно несеться й зникає за мить
У глухій чорноті, звідки втрачене вже не дістати...
Та якщо ця безодня запрагнула нас зупинить,
То пора нам з тобою навчитись над нею літати.
_____________________
2019 р.

Мені наснився дивовижний сон —
Я знов мале допитливе дівчисько,
Співа зі мною вітер в унісон,
Черешня віття нахиляє низько,

І сонце гріє посмішку мою,
І жук-рогач ховається в долоні,
Я серед саду радісна стою
І їм солодкі ягоди червоні.

У тому сні бабуся ще жива,
Мене із хати кличе до сніданку,
І в пам'яті моїй її слова
Звучать, звучать, звучать безперестанку...

Варенички гарячі і пухкі,
Смак молока немов куштую досі,
І руки ті бабусині м'які
Мене так ніжно глядять по волоссі...

І сміх її, такий веселий сміх
Натрудженої втомленої жінки,
Він всю любов життя її зберіг
І лиш набув печального відтінку.

Торкаюся до прохолодних стін,
Вдивляюся в старі над ліжком фото,
І віриться — сумних не буде змін,
Не знатиме оселя ця скорботи,
Хоч, мов вода, біжать, біжать часи,
Тікаючи з минулого в прийдешнє...

Мене збудили діток голоси,
Солодкі, мов бабусині черешні!..

2017 р.