Антураж: Глибоке маргінесно-підземне задуп'я у найчорноземніших місцинах світу. З отої глибини, у часи відлиги, коли вічна мерзлота СРСР стала танути, потягнувся кволий пагінець українського відродження і народовладдя, - повільно потягнувся, бо глибоко сидів у щільно затоптаному місці, та й украй кволий був. А над головою у цього пагінця ще ті брили - кам'яні і льодяні.
- Хіба пройти без всесвітньої допомоги через цю щільність, спаяну лютими морозами совдепії, а ще раніше - царизму східного і західного?! - гомоніли клітинки-"інтелектуали", - та й хіба ми у той бік ростемо! Потрібно у зворотньому, прямо до Америки!..

Але всесвітньої допомоги не відбувалося і не відбувалося, а пагінець особливо і не сподівався, і ріс далі, залишаючи позаду омертвілі лушпайки герман, лавриновичів і головатих, підбираючи дорогою інших різних паразитів, що таким чином вирішили вийти на поверхню.
Але до поверхні було ще далеко. А ось місця, через які проростав пагінець, виглядали подеколи дуже навіть звабно - мякі, насичені перегноєм кубельця-печерки. Та пагінець не спинявся, ріс далі, а осілі в кубельцях лушпайки-паразити тикали услід чутливими до здобичі вусиками, "які нічого не крали", і звинувачували паросток, що той петляє, огинає брили, не пробивається через бетон, і що живий ще той пагін, що не зупинився, росте далі...

Петляй, Пагоне, далі, рости попри все, бо природа твоя прагне цього, бо для цього ти і посаджений Богом у ці, понищені бісівщиною, чорноземи!

Постфактум:
(Щодо програшу проукраїнських сил на президентських виборах)
                           "Потрібні нові люди, справжній національний лідер..."
    Безумовно потрібні нові особистості, і вони є, зростають - це помітно, і це тішить. Одначе слово "люди" я би не вживав, бо "людина", це результат, який є досконалим і насправді використання цього означення в контексті виборів, як на мене, підозріле.

Чи повинен взагалі бути національний лідер? Я категорично проти такого бачення. Але це не значить, що повинно творитися те свинство, яке розпоширюють "псевдопатріотичні сноби" - оце ганебне "противсіхування" і неходіння на вибори. Себто, тотальний ідіотизм глибокодупного критицизму.
    Ми живемо не лише в країні Україні, а і в державі Україні, тобто повинні вести себе вкрай відповідально щодо України і Українства. А отже проявляти свої особистісні дурні чи мудрі погляди до певного, вирішального моменту. Як ото другий тур виборів Президента, наприклад.
Кожне українське "я" після цього повинно засунути свої непомірні амбіції глибоко у шухляду єства і долучити свій скромний голос за ту кандидатуру, яка отримала більшість проукраїнських голосів, і є об'єктивною реальністю досягнутих українським суспільством пропорцій і компромісів. І КРАПКА! ВСЕ ІНШЕ НА НИНІШНЬОМУ ЕТАПІ ВИЖИВАННЯ УКРАЇНИ ЗЛОЧИН!

Чому ж так не стається?
Мої скромні розмисли привели мене до однозначного висновку, що пошуки такого безперечного лідера, і як наслідок "протесне голосування" - є відображенням глибокої аморальності певної групи "протесного виборця". Ця компанія насправді підсвідомо шукає отого Місію, який (яка), рятуючи країну, повинна врятувати і особистісно кожного такого "грішника". Натомість управління державою не передбачає такого. Перепрошую, але "Кесарю Кесареве, а Богові Богове"! Отже замість того, щоби діяти раціонально, по-державному, маленькими кроками йти у вірному напрямку, дуже багато з нас (у першу чергу, і від надмірних, не пов'язаних із осягненням поняття ДОБРА, знань, а також і від абсолютної відсутності знань і практики доброчинства) шукає іншого, глибоко особистісного!
У цьому корінь проблеми, і залишається тільки призвати всіх наших патріотів до дзеркала і запропонувати їм пильніше приглядітися до себе - можливо пора вже собі сказати правду? Хто ти, і чи вартий ти того, на що претендуєш!
Облиш порятунок своєї душі собі - і об'єднайся для порятунку України найширшим колом!

    Ще раз повторю слова невідомого мені автора щодо вирішальних моментів у нашому житті, бо краще не сказати:
"Якщо ти не здатен до об'єднання, то ти не патріот, а гоноровий ідіот!". Роздрібненість патріотичних сил - нищівна загроза українству! Об'єднання передбачає якогось лідера. Треба об'єднуватися навколо того, що є. Життя покаже, чи виправдає він довіру людей. Якщо ні, то прийде інший. Але сили будуть вже згуртовані. А так будемо мати розбрат і далі. І тоді марні сподівання на якусь кращу долю."

Шановна Z,
Ви цитуєте коментар і закономірно запитуєте, що це?:
Коментар: "Майстер-клас та й годі! Якщо вже кортить перекладати з російської на українську, то робіть це коректно. А так маємо переклад з російської на суржик.
Де Ви бачили в українській мові такі слова та звороти як: "банька", "Угорю", “Пособи!”, "нахмурить лице"
"Тщательней нужно", Пане Редакторе, писати ;-), особливо коли маєш статус R1"

Це життя, шановна Z! :)
Утім, і тут помітні деякі його літературні різновиди, про які додам пару слів нижче, хоча відповіді на конкретний коментар можете переглянути на відповідній сторінці перекладу Володимира Висоцького "Банька" http://www.maysterni.com/publication.php?id=9202

Про мистецтво - від кохання і до любові?

В мене інколи складається враження, що посеред авторів і читачів, закоханих в українську мову, літературу, є такі, які зробили собі з видимої їм частини Прекрасного такого собі Ідола, і бачать Предмет тільки певним чином, можливо, як фотографію коханої. А їхнє творче існування наповнене служінням цій світлині - у цьому для них сенс буття - оберігати видимі їм завіти і устої, а, зрештою, і свій образ, своє бачення, з певною поляризацією - бачення себе високими у високому служінні? Чи не тому вони так жорстко відносяться до різноманітних живих, актуальних, інколи експериментальних процесів співпраці інших з мовою в середовищі Поезії, до повноцінного використання тих Її континентів, яких самі вони не бачать, чи не освоїли? Думаю, що основне тут, схоже, ось у чому: а де, власне, Мистецтво, так?
Якщо вважати, що Мистецтво, це завжди передовий фронт "боротьби" (звичайно, що не відповідний поняттю земному, війни) з'єднання - Творчості, Любові, Свободи Особистості – і, щонайменше, в обсязі Мови і Культури (як сукупності різноманітних традицій продовження Життя в напрямку Творця). То в тому ж напрямку погляду можна побачити і чисельні Шедеври мистецтва, які, наче значимі колишні перемоги вселяють сили і дух у передові частини, приймають, лікують, надихають зранених, втомлених, виховують, направляють, одним словом, виконують свою геніальну місію. А ще є і охоронці шедеврів Мистецтва, так? що, в основному, тилові частини творчих сил, бо не всі шедеври бастіонами височать на передовій, і більшість їх вже за спинами. :) Потрібні такі охоронці? Дуже потрібні! Але чи тільки вони потрібні? Чи тільки у цій охороні - надія на майбутнє, на достойне сучасне мови, літератури? Бо десь таки, цілком очевидно, потужно гуркочуть земні війни :)
Для мене також очевидно, що потрібно рухатись далі, тим більше, коли напрям таки більш-менш відомий -)

Ось така картинка, шановна Z, в мене виникла перед очима.

Так чи інакше, наша мова і література напуваються творами мистецтва – і це найголовніше, і ця тема буде завжди актуальною :)
Для наших поважних критиків тут ніби і поле діяльності - якщо взяти наш скромний ресурс “Майстерень”, то, наприклад, на головній сторінці блок "Кращі твори" ("Усі вибрані твори") - вони претендують на відношення до того самого Мистецтва. Будь-ласка, якщо є бажання - відкривайте нам очі :)
Та, частіше за все, це обопільний процес.

З повагою, редактор.

Привіт вам, шановна Z!

У першу чергу, вдячний за ваш дозвіл оприлюднити листа на сторінках “Майстерень”.

Дякую за теплі слова, дякую за розуміння, а також за щирі пояснення вашого бачення ситуації, подій. Не зміг відразу відписати вам через технічні несправності, тільки щойно все виправили.

Знаєте, у кожного ніби своя дорога, і, можливо, усі ці шляхи рівноцінні,
якщо їх проходити з достоїнством і людяністю. Інша справа, що можна ставити перед собою більш високі завдання, більшого від себе вимагати
і з різних причин, наприклад, аби таки пройти свою дорогу до дарованої
кожному Вищої цілі.

Я згідний із вами, що коли вимагати кращого тільки від оточення, то нічого
доброго з того не вийде, а деякі наші автори свідомо чи підсвідомо
орієнтовані тільки на формування поблажливого до своєї персони оточення.

А створивши таке оточення, намагаються ним керувати і керувати в напрямку зовсім не поетичному.
Усвідомлені такі діяння, без жодних думок образити кого не будь, я би назвав "університетською практикою". Це, як на мене, модель поведінки переважної більшості наших гуманітаріїв - авторів, які працюють у великих колективах науково-дослідницьких чи навчальних закладів і добре знають, як у таких колективах “триматися на плаву”.
Можливо це правило також успішно діє на інших самвидав-ресурсах, утім, окрім нашого. На нашій поетичній території визначальною річчю є авторський поетичний рівень, який проявляється серйозністю чи не серйозністю авторської поезії, серйозністю коментарів, глибиною бачення, красою рядків, співпрацею з мовою.

Звичайно є різні прояви такої, ще раз перепрошу за деяку неточність моєї назви, "університетської практики". У випадку поетичної талановитості
автора-гуманітарія, окрім формування оточення, шліфування тонкощів
перебування у ньому, відбувається і барвний мистецький процес, який у цьому строгому оточенні поетичних, наукових, фахових, в основному,
посередностей, набуває характеру яскравої гри. І без жодної явної
серйозності. Мистецька серйозність - серйозне порушення правил в оточенні посередностей. Чи не звідси і купа наукових розробок у напрямку "смерть автора", "смерть поезії", і інших містифікацій?

Така "університетська практика" помітна і в творчості деяких наших
талановитих “Самвидав” авторів. Але думаю, що це минуще. Таланти зобов'язані проростати вглиб.

Стосовно не надто талановитих в поезії авторів-гуманітаріїв, що сповідають
"університетську практику" на території "Самвидаву", - вони на сторінках "Майстерень" хочуть знайти приємне, комфортне для себе
"наче творче" існування. Створюють частими лестощами і захвалюваннями, і зависоким оцінюваннями своє "робоче" оточення. І, так чи інакше, таким ось чином намагаються ним керувати. Але наш ресурс “Самвидаву” направлений до іншого щастя, Поетичного. :) Тому неминуче і виникають конфлікти під час свідомих чи не свідомих спроб таких авторів
утримати свій статус у житті "Самвидаву", а отже і втримувати "Майстерні" на своєму рівні, впливати на напрямок загального руху. :(

Є , також, багато проблем і в не гуманітаріїв, але останні на нашому ресурсі чомусь ніколи не займаються створенням осередків, на кшталт, зон впливу.

Так, чи інакше, загальні розмови на загальні не поетичні теми будуть із загальних сторінок невдовзі частково вилучені. Вони "житимуть" у чатах, і на авторських сторінках усіх тих, хто не проти такого спілкування.

І ви правильно зауважили, шановна Z, що ставити оцінки "у помсту" ніяк не можна. Ті, хто роблять такі речі, а це часто відбувається і на тлі емоційного, захвалювального типу коментування, будуть тимчасово позбавлені можливості оцінювати інших, але тільки на час свого мистецького становлення.

А зараз про найбільш делікатне.

Шановна Z, стосовно вашої творчості маю відчуття, що є декілька речей, які мимоволі тиснуть на вас. По-перше, ви юна і приваблива жінка, і цілком природно, що обставини складаються частіше таким чином, що вам важко відійти від дійства, де ви на передньому плані. Повторю, це у вашому випадку природно і в майбутньому, за правильного вашого курсу не суперечитиме подальшому поетичному зростанню.
Друге, умови в Україні, нині не найлегші для зосередження зусиль тільки на мистецтві поезії, але кількість праці і тут завжди переходитиме у якість.
Як кажуть мудрі - легкі шляхи відкриваються тільки після важкого.

Мої поради вам - десь у середині себе погодитися із тим, що варто шукати і знаходити прекрасне за межами себе, що навчитися виходити із себе “дорогої” дуже важливо, бо колись це таки станеться всерйоз і надовго, отож - дрібниці і не дрібниці Життя за межами вашого прекрасного "я", як орієнтир. І не потрібно неймовірних зусиль! Головне отримувати від такого дослідження насолоду.
Насолоду здобуття себе завтрашньої.

Успіхів вам, успіхів нам усім. :)

Щиро ваш, редактор.