Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юлія Євтушенко (1992)



Художня проза
  1. Відгомін минулого


    «Відгомін минулого» Євтушенко Юлія

    Дощ. Я чую, як його краплини вистукують свій ритм по шибці. Я підходжу до спітнілого вікна, намагаюся вгледіти щось у пітьмі, але зусилля марні. Раптом думки поринули в минуле. Згадала, як колись у дитинстві я малювала квіти на шибках, згодом їх витіснили сердечка та написи «кохаю». Зараз холодні пальці вже не тягнуться до шибки…
    Дощ стих, і я навіть трохи зраділа. Його шум мені заважав абстрагуватися від спогадів. Тиша. Але тепер ніби чогось не вистачає. Можливо, звичного ритму? І я беру прозору коробку зі своїм минулим. Серед фантиків, листів, засушених пелюсток троянд знаходжу свого годинника. Золотистий браслет, великуватий за розміром, з циферблатом та нерухомими стрілками – це саме та річ, якій я колись так щиро раділа. І не тільки через те, що я давно мріяла мати годинник, а й тому, що ця річ була від Нього.
    На великому камені сиділи ми, дивилися на далекі зорі, і з нами була Осінь, але не в ролі третьої зайвої, а як помічниця. Вона махне своїм віялом чи поправить свій багряний шарфик, а Він пригорне мене і зігріє холодні руки. Саме того вечора Він подарував частину себе, яку я носила кожного дня. Часто я просто прислухалася до тікання, а потім уже не могла позбутися цієї звички. Його подарунок був безцінний для мене. Я не відчувала землі під ногами, але в голові вертілася думка: «Звідки він знав, що я хотіла годинник?» Якось потім я запитала в Нього про це. Він пояснив: «На першому побаченні ти зізналася, що ніколи не мала годинника». Мене тоді дуже вразила його уважність до моїх слів.
    Пам’ятаю, як уперше забула годинник удома, і цілий день був догори дригом. Таким невдалим днем буває у когось п’ятниця тринадцятого.
    Час плинув, а Він був у моєму серці. Здавалося, що наше кохання буде вічним. Але не так сталося… Я шукала причину, будь-що, що б допомогло зрозуміти зміну в наших стосунках. Мої пошуки були безрезультатними. А тим часом Осінь крала Його в мене, ставала поміж нами. Кохання доживало останніх днів. Залишалося тільки поставити крапку, і я її поставила.
    На руці ще блищала Його частинка, тому що мені не хотілося забувати минуле. Із дня в день я переходила зі своїми спогадами і думала, що час буде найкращим порятунком.
    Раніше я не була забобонною, але потім згадала, що годинник – на розлуку.
    Місяці передавали один одному естафету плинності, а годинник якимось чином опинився в тій коробці, що досі зберігає відгомін минулого.


    2010р.


    Коментарі (1)
    Народний рейтинг -- | Рейтинг "Майстерень" -- | Самооцінка -