Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Богдан Бастюк (1949)
Життя - жнива в своїй найпершій суті.
Пісочком стануть скелі-стрімчаки,
А учорашнє, нинішнє й майбутнє -
Немов коріння, стебла, колоски...


Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Кременецький Іван Потій, [ 2008-07-05 18:40:14 ],
на сторінці поезії     "На все пора"   Бастюк Богдан

Коментатор Ольга Ілюк, [ 2008-07-05 20:31:13 ],
на сторінці поезії     "Рядки зі зміною тональності"   Бастюк Богдан

Коментатор Редакція Майстерень, [ 2008-07-05 22:28:55 ],
на сторінці поезії     "Рядки зі зміною тональності"   Бастюк Богдан

Коментатор Тетяна Дігай, [ 2008-07-06 07:04:24 ],
на сторінці поезії     "На все пора"   Бастюк Богдан

Коментатор Мирослава Меленчук, [ 2008-07-06 08:56:17 ],
на сторінці поезії     "Рядки зі зміною тональності"   Бастюк Богдан

Гарно, однак для прекрасного мені не вистачає "безпитань", а питання у мене є.
"На вікон порозмивані квадрати." - взагалі за інформативністю мені видається зайвим цей рядок. По-перше, "вікно" уже було до цього, а хочеться образності на кожному кроці. "Плечі вулиць", "щоки стін" і тут - "вікон квадрати" - даруйте, але розчарування.
Потім "пітьмі шелестливій" і "тихий сад" викликали знову бунт моєї уяви. Тут я налаштувалася, що під дощем чути лише шелестіння листя дерев, як раптом сад при цьому залишається тихим. Як? Та і під густими пасмами дощу почути , як вовтузиться і сопе їжак - певно, потрібно сидіти не на лавці, а під лавкою. :)Але це лише мої відчуття. Просто ділюся тим, що виникало під час читання.
І знаєте, у нас в селі ніколи не було свого електрика - тільки районний. :(
"Коли я щиро заздрив… їжакові,
Що жив тоді у тебе у саду…" - а навіщо заздрити їжакові? Щоб знаходитися поруч з коханою? Але ж їжакові до неї діла не було. :) Але розумію, в молодості закоханій про таке не думається.
Коментатор Редакція Майстерень, [ 2008-07-07 11:53:38 ],
на сторінці поезії     "До крапки в дискусії"   Бастюк Богдан

Як на мене, автор має право на погляди в усі сторони. Власне, як і читач.
Але ми, читачі, не можемо диктувати авторові, що писати.

У нашому ж колі - авторів, напевно найдоцільніше ефективно витрачати свій час, і коментувати близькі для себе на даний момент теми.
Тобто я би радив шановним критикам бути трохи егоїстами - шукаючи для себе вигоди, звертати увагу не на ідеї, ідеологію, а на художню сторону, на ті чи інші прийоми, вирішення.

Якщо нас цікавлять практичні деталі, альтернативне бачення їх вирішення - то є зміст у коментуванні, а якщо не йдеться про якусь вигоду для нас, то у чому сенс коментування?

З іншого боку навряд чи доцільно підходити до кожного авторського творіння із найвищими вимогами. Тобто є й ескізи, є завершені чи не завершені картини - і то, й інше має свою цінність.
І, головне, автор публікує на "Майстернях" свої твори не стільки для нас, читачів "Майстерень", скільки для самого себе. Автор формує свою бібліотеку, додає, віднімає - це його творча Майстерня.

Тобто завжди буде актуальним такий образ - Операційний стіл перед нашими, глядацькими, очима - за склом монітора, але наскільки ми можемо і повинні втручатися у ті процеси?
1   2   3   4