Вона не з тих, хто продає себе.
Вона – не «лялька Барбі» на вітрині.
Вона…Як є! І хтось поставить хрест
Хотів на ній, але цвіте донині.

Хтось заздрив і ламав її життя…
Вона – жива, лишилася привітна –
Не задушила буднів жорстких мла
Її жагу прекрасного і світла.

Образа у душі їй не пече,
Зростаючи в випробуваннях долі,
Вона не продається!!! Гіркий щем
Пронизує мене на кожнім слові.

Танцює і сміється від душі,
І балансує поміж пеклом й раєм –
Живе на повну, і склада вірші –
Розквітнув світ – здавалося, вмирає!

Тактика –

Галактику осягнути!!!-

Відшукати

Й викрасти

Твоє серце.

Чому дано статися –

Не минути:

Хвилювань зриваються

Мегагерци…

І лунає з пам*яті:

«Скоро зустріч!..»

Фантазую,

Методи підбираю…

Як прибратись,

Боже мій?

Пожартую! –

Стріну тебе квітами

Й короваєм!..

Мегабайти спогадів

Давлять розум.

Спогади – не здогади,

Все в порядку.

Намагалась вивести

Прозу…ПРОЗУ!..

Закохалась,

Вибачте, без оглядки…

Тактика –

Галактику осягнути!!!-

Відшукати

Й викрасти

Твоє серце!

Чому дано статися –

Не минути:

Хвилювань зриваються

Мегагерци…

Ти мариш небом,
А я – тобою,
(Мій гарний легінь, -
Нема споКою…)
Ширяеш в хмарах,
(Я – в сновидіннях,
З тобою, поряд,
Я небом синім!..)
Не помічаєш…
Дарма, що втома,
Ще раз стрибаєш…
(А я?.. Я – вдома…)
Живу тобою,
Хоча й не знаєш…
Ти мрієш небом!
А я – в розмаї!!!
Помрію трохи…
Проллюся зливою…
І заспокоюсь –
Бо є щасливою!
І час настане,
Коли ти скажеш:
«Давай зі мною
Збирати хмари?..))»

Ситуація –
Я в прострації…
Цілковито.
Тобто – зовсім.
Вже весна,
А для мене – осінь,
І у снах тепла
Серце просить.

Сервер памяті
Не ламаю, ні!
Хочу стерти
Жорсткі диски –
Імпульс спогаду
Надто близько
Про стару любов –
Хід карнизом…

Девальвація
Цінностей, ідей…
Я – боюсь робить
Перші кроки…
Споглядаю лиш
Пильним оком,
Як безжально світ
Змінює тебе…

Одразу все ти перекреслив:
Надії, мрії, сподівання...
Хотів скорити мої весни,
Приспавши нишком на світанні.

Здавалось, крига серця скресла,
Від хмелю ласок і бажання –
Й одразу все ти перекреслив -
Неначе не було кохання...

Тобі сьогодні холодно в душі,
Хоча весна вступила в повну силу.
Ти чуєш шепіт сотні голосів –
Береза довгі коси розпустила.

Мрійливість із реальністю в бою,
Реальність із мрійливістю
– тим паче,
Натхнення музу не жени свою,
То справжній скарб,
дарований на вдачу.

Скануєш мене поглядом відвертим
Не раз, не два,
і навіть не п'ятнадцять

Мурахи в штанях ;-)?
– знаю то напевно,
В думках – бажання
зближення дистанцій)))…

Поволі слабнуть,
милий хлопче, нерви? ;-)) –
Бо я холодна,
ніби брила криги.

Ти думаєш…,
а я – вже знаю певно,
До чого сіті задуму –інтриги…)))

Не вийде, любий,
навіть і не думай! –
У серці маю ВІРУ у КОХАННЯ

І можеш луснуть,
хоч сто раз від люті,
ЛЮБОВ зустріну раз в житті
й в останнє!

У мене сьогодні
Важлива робота -
Ні більше, ні менше,
А зїсти півторта,
От тільки, коханий,
На торт ти не схожий,
(що маєм, те маєм),
Назвемо пірожним...
Все буде чудово,
Тобі обіцяю,
Займемось з тобою
Ми...кавою-чаєм,
Я, ніби дитина,
Позлизую крем,
А серце співає
Ліричне : je t'aime!..
Жаль, час не чекає –
Мені пора бігти,
Я знаю напевно –
Ця зустріч на втіху,
Ти танув від мене
Вершками у каві,
З тобою ,миленький,
Барвисто-цікаво…
Залишу тобі
Замість фото,на згадку,
Велику,солодку,
Смачну шоколадку,
Дивися на неї,
Солодку і гірку,
І згадуй мене –
Найпрекраснішу жінку.

Без перешкод місячне сяйво рине в мою кімнату. Дивлюся, і дивуюся з блідого обличчя – скільки смутку і таємничості у цьому величному овалі!..
Світило владно позирає на мою сорочку, затримується на грудях…, спускається нижче і нижче…Хмари, які пливуть, закриваючи частково час від часу місяць – ніби спрямовують погляд його туди, куди той сам бажає.)))
Раптом мене охоплює думка – місяць – наче кавалер, що першої шлюбної ночі прагне розгледіти свою наречену, милуючись красою молодого тіла…І я скидаю одяг!..
Дивись, ось, така я, як є!
Купаюся у місячному сяйві, простягаю руки, окрилена радістю – от-от полечу!..
Зморена, але щаслива, засинаю, з думкою «…не дарма чекала…Диво сталося…»

Аркуш паперу...
Я бачу на ньому –
простір польоту думок.
Він просто білий.
Не скаже нікому
ця німота сторінок, -
Що я хотіла,
чекала,жадала
Та досягну у житті.
Чи як боролась
і перемагала;
що написала в листі.
Через бар”єри
йду до кар”єри,
хоч моя путь не проста.
Час наближаю
до миті прем”єри.
Скоро ця мить золота.
Мрію надію
і вірю, що долю
кожен планує свою.
“Так!” – кажу щастю
і “Ні!” – кажу горю, -
й сили собі додаю.

День зустічаю.
Образи прощаю,
що ненароком прийшли.
Впевнена,
кожен досягне розмаю,
що заглядає у сни.
Треба лиш знати,
що побажати,
як досягнути цього.
Віри й надії
не треба втрачати,
прагнути лиш одного.

(поетичний етюд)

У золоті осіннього проміння,
Чи в спеку літню – пору хлібних жнив,
Чи навесні – в струмковім гомонінні –
Який прекрасний рідний Яготин!

Вночі і вдень, смеркає чи світає,
Чи просто сонце в гаї виграє –
Невтомне плесо пісню починає:
Супій поважно шепче щось своє.

Заспівало гучно море,
А пісок йому говорить:
“Чом ревеш, щодуху пнешся?
До небес не доберешся”.

Розгнівились хвилі смілі
І пісок-нахабу змили.
Та пісчинки закружляли,
І вкололи словом-жалом:

“До небес тобі далеко:
Хмари, сонечко, лелеки
Вільно, високо ширяють,
Ти – б”єш хвилями без краю”.

Від натуги в моря піна
Народилась, закипіла,
Намочили води крила
Птаству, що в село летіло.

Море стало бунтувати,
Захотіло змити хати,
Затопити сад, плотину –
Це побачила Людина.

Розсудити суперечку
Треба, а то крах містечку.
З хати вибігла на східці,
Закричала: “Не сваріться!

Море синє, ніби небо.
Зірки в ньому – теж як треба,
Замість птиць у височіні –
Плава риба в глибочіні.

Що нема хмарок – не горе,
Справді, небо, ніби море.
Море схоже на чудесну
Даль волошечок небесну.

А, крім того, кожен знає,
Море сушу напуває,
Берег тяне, мов магнітом,
Дітлахів купатись влітку.

І дари пучин глибоких
Віддає багато років.
Море див-чудес бездонне:
То співає, то говорить...

А, буває, проти ночі
Дітлахам казки шепоче.
І дорослим так майстерно
Заспокоїть хворі нерви.

На піскові без водиці
Не рости рясній травиці.

Сам пісок – нікчемна пустка,
Ляже берегом так густо,
Без води – безплідний камінь
Вмитий хвилями старанно”.

Замовчав пісок. Несміло
Море пісню гомоніло,
Враз настала світла днина –
Уладнала спір людина.

У житті так повелося,
Що піщинки сунуть носа
В справи моря надто сміло,
Хоч для них – то кепське діло.

Не будують і не творять,
Лише марне щось говорять,
Скрізь вставляють клин за клином,
Але знайдеться людина,

Справжні що таланти цінить,
І почнуться дивні зміни:
В хвилях днів-ночей безхмарних
Той пісок розсипавсь марно.

Легкою, ледь відчутною ходою
Ступає ніжно по землі весна.
Прокинулась від сонного спокою:
Радіймо, первоцвітова пора!

Співає, грає у вітрових шалах,
Любові прагне, світла і тепла –
Весняна квітка перша запишалась,
В руках жіночих дивно розцвіла.

Від почуттів душа злетіла в небо,
З висот духовних глянула на світ –
Чого ж іще для щастя людям треба? -
Від доброти розтав найтовщий лід.

І хто зумів розгледіти, побачив,
Що кожна жінка серцем – то весна,
Пробуджує в серцях чуття гарячі,
Дарує силу вірити в дива!..

Возможно,
Я тебя люблю.
Люблю, как прежде,
В дни мечтаний...

Возможно,
Я себя гублю,
Сгорая свечкой
В ожидании...

Люблю тебя
И этот мир!!!
Когда ты есть,
Когда ты рядом.

Люблю тебя!
И, черт возьми,
Плевать мне на
Прохожих взгляды.

Tравяной чай...говорят, успокаивает нервы...
НО ЧТО УСПОКОИТ ДУШУ(?),когда ОНА мучается в неопределенности, поиске, бросаясь, как неприкаянная со стороны в сторону?...
Вчера снова уснула в полтретьего...
Ночь...холодная, сгущалась постепенно, успокаивала....
ЗВУКИ...
Hезримые звуки, безжалостно доносились отовсюду!
Я ИХ слушала молча, перекатываясь с боку на бок...
СВЕТИЛЬНИК и КНИГА - сон не идет.
Опять переворачиваю страницу, которую читала тысячи раз, но никак не могла себя заставить вдуматься в то, что там написано... насилую чтением мозг, чтоб отвлечься...)
Далеко-далеко я сейчас...И НИЧЕГО ВОЗЛЕ МЕНЯ -превратилась в воздух и умчалась, охваченная желанием...
ПУСТЬ ТОТ,О КОМ ДУМАЮ,ВДОХНЕТ под покровом ночи МЕНЯ на полную грудь!
Наполнив легкие, просочусь в его мысли и чувства...
ПУСКАЙ теперь ОН мучается!
НЕСПРАВЕДЛИВО САМООТВЕРЖЕННО ЛЮБИТЬ, если ЛЮБОВЬ без ответа!..))))))))))))

Ти написав : ”Люблю тебе!”
І то були рядки останні…
Летіла птахом до небес,
Світилась щирістю кохання.

“Я захищу тебе від сліз,” –
Колись ти говорив ласкаво…
“Троянди я для тебе ніс”
Тепер я стала не цікава ?!.

Поволі пада долу лист.
Блукаєш мороком безодні…
І розіллю я море сліз
Учора, завтра і сьогодні.

Ти написав : ”Люблю тебе!”
І то були рядки останні…

Я познала на вкус
Жизни соль, жизни мед,
Где есть минус, где плюс,
Где огонь, а где лед.

Испытать мне пришлось
Цену разным словам –
От похвал до угроз
Кругом шла голова.

Кто герой, а кто трус
Распознать нелегко –
Норовит кто-то в куст,
А герой – высоко.

Отличить я смогла
Правды зерна от лжи,
Нету звездам числа,
Звонче эхо в тиши.

Изучить корень зла
До конца не смогла:
Мысли, чувства людей -
В черно-белых тонах.

Думки нотую на папері –
В душі носити їх несила,
Бо, часом, стукаю у двері
Чужих сердець – й ламаю крила…

Шукаю, вірю у кохання,
Хоч з кожним днем іскра тьмяніє,
Але відмовитись від щастя
Без боротьби я не посмію!

Ночами мучусь у безсонні,
Буває, серце калатає,
Так,ніби на краю безодні
Стою,й часу не вистачає,

Щоб розшукати, упізнати,
Добігти, долетіть, доїхать,
Спіймати і не відпускати
Свою любов – душі утіху…

Шукаю, вірю, що поробиш,
Хоча запал мій часом слабне,
У світі фальші, вигід, грошей,
Кохання важко упізнати…

І без надії сподіваюсь,
Що разом будем – не окремо,
Минають дні, та я сміливо
Повторюю :”Contra spem spero!”