Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Роса (1964)



Критика
  1. Дозволю собі розмістити цей матеріал з Інтернету, бо вважаю цю тему вкрай важливою.
    Разошлите петицию друзьям:

    Верховна Рада України: Механізми контролю народу над владою

    Наразі в Україні немає демокрітії з багатьох причин, серед яких 2 основні:
    1. Відсутність дієвих механізмів контролю народу над владою в міжвиборчий період, що дає змогу політикам забувати про передвиборчі обіцянки наступного дня після виборів.
    2. Недосконалість виборчого законодавства, що дає змогу підкупати та залякувати виборців замість того, аби намагатись завоювати їхню довіру.
    Тому ми вимагаємо від Верховної Ради прийняття наступних законів шляхом поіменного голосування:
    1. Змін до Конституції України, що передбачають:
    - Процедуру висловлення недовіри народу Верховній раді, Кабінету міністрів, окремим міністрам, Перзиденту шляхом проведення референдуму на підставі необхідної кількості підписів без будь-яких погоджувальних процедур з боку представників влади не пізніше, ніж через місяць після подання відповідної кількості підписів до ЦВК.
    - Погодження з народом України шляхом референдуму вступу до будь-яких міжнародних економічних, геополітичних організацій і альянсів.
    - Унеможливилення будь-яких змін до Конституції представниками влади без проведенния процедури референдуму.
    2. Повернути до життя районні ради. Законодавчо врегулювати процедури відзиву територіальними громадами окремих депутатів-мажоритаріїв Верховної ради, міських, районних і селищних рад
    3. Змінити процедуру звільнення і призначення суддів: кадрові зміни в судах всіх рівнів повинні погоджуватись радами відповідних рівнів.
    4. Голосування в радах всіх рівнів, особливо у Верховній раді, зробити поіменним. Зобов'язати Верховну раду викладати на своєму офіційному сайті інформацію щодо кожного з депутатів: коротку біографію, до якої партіїфракції належить, по якому округу пройшов до Ради, в яких комітетах працює, за які законопроекти голосував з посиланням не тексти цих законопроектів, які поправки вносив. А також декларації про майновий стан за роки перебування на посаді депутата.
    5. Змінити законодавство про вибори і референдум таким чином, щоб мнімізувати ризики фальсифікацій, враховуючи досвід останніх виборів до Верховної ради. Встановити камери відеоспостереження не тільки на дільницях, а також і в окружних і Центральній вибрчих комісіях. Унеможливити порушення таємниці голосування. Зобов'язати ТВК в режимі реального часу викладати на сайті ЦВК скан-копії протоколів дільничних комісій з атвоматичним підбиттям підсумків по округах і країні в цілому. Тобто надати можливість кожному громадяднину України перевірити результати голосування по своєму округу, дільниці, зпівставити їх з даними протоколів з "мокрими" печатками, перевірити правильність підбиття загального підсумку.
    6. Зобов'язати високопосадовців і їхніх найближчих родичів подавати декларацію про майновий стан за формою, що наближується до форм статистичної звітності підприємств "Баланс" та "Звіт про фінансові результати". Тобто в такій звітності повинні зходитися актив з пасивом, мають бути класифіковані за видами всі доходи і видатки, наведена вся інформація щодо банківських кредитів і депозитів (в якому банку, під який відсоток, яка сума мінімального щомісячного внеску і т. ін.). Публікувати декларації на сайті Міндоходів, а також на сайтах відомств, до яких відносяться ці високопосадовці.
    7. Врегулювати діяльність підрозділів спеціального призначення (Беркут, Сокіл, Альфа та інші): законодавчо закріпити процедуру узгодження наказу про застосування цих підрозділів з судом, омбудсменом або іншими особами, які не допустять насилля над громадянами України. Встановити вичерпний перелік причин, для застосування таких підрозділів.

    В результаті таких комплексних дій, хто б не був при владі, чи то нинішня влада, чи то нинішня опозиція, нам не доведеться знову виходити на Майдан, аби змусити їх працювати для людей.


    Коментарі (5)
    Народний рейтинг - | Рейтинг "Майстерень" - | Самооцінка -

  2. Спроба не професійного аналізу
       Спочатку цей абзац виглядав інакше, тобто серйозно. Але я перечитала його і подумала: «Якого біса? Хіба серед тих дорослих, кому досяжна ця планетарна павутина, може бути хтось незнайомий з поняттям «психологія людини»? Та постулат про те, що дійсність навколо нас є об’єктивною, але її відображення у нашій свідомості може бути тільки суб’єктивним не те що з психологічної обізнаності, а навіть зі звичайних анекдотів виводиться на раз-два-три.. » Класична ілюстрація до цього постулату – слон і троє сліпих, кожен з котрих мав можливість помацати тільки певну частину тварини і повинен був з цього зробити висновок, як вона виглядає. Не зустрічались? Тоді просто уявіть себе на їхньому місці. Ото і є особиста точка зору кожного по відношенню до об’єктивної реальності. Але, щоб нам не було сумно, про наше сприйняття потурбувались додатково: маючи однакову п’ятірку відчуттів ми все одно частенько не можемо дійти згоди, бо індивідуальність сприйняття (так звані пороги чуттєвості) призводить до того, що коли один говорить «неприємно», інший волає «боляче», при чому жоден не бреше. Але нам і цього замало. Ми ще й вперті і недовірливі, а тому перший думає: «Прикидається, (слово-характеристику додати самостійно)», а інший, з не меншим обуренням: «Хизується, (інше слово за власним смаком)» Знайома ситуація, правда? Тому не дивно, що ми часто й густо не можемо дійти згоди навіть тоді, коли наші очі споглядають один і той же об’єкт, і ми спілкуємось на одній мові, адже по відношенню до вербального спілкування теж діє закон індивідуального бачення і сприйняття… Але, попри все сказане, ми істоти соціальні, і (хочеться вірити) розумні (от чортів закон відносності, заважає). Нам просто вигідно шукати і знаходити спільну мову, тому ми змушені якось тулити докупи власні бачення «слона» і співіснувати, намагаючись обходити гострі кути при розгляданні «медалей» з різних сторін. Саме це я зараз і хочу зробити, тобто склеїти докупи погляди інших на жанр пародії, пропустивши їх (бо інакше неможливо) через власне сприйняття і намагаючись оминати гострі кути. Отже, преамбулу закінчено (сестра таланту, судячи з усього, плакала…) , час перейти до справи.
       Я навіть не буду намагатись дати визначення пародії: це вже робилось досить великою кількістю людей до мене, і навряд чи я змогла б додати до сказаного щось нове ( щось нове для мене річ недосяжна, просто складаю власний велосипед за відомою схемою). Я свідомо буду уникати імен, бо маю на меті максимально не зачіпати можливих читачів за неприємні почуття (підкреслюю: у мої плани не входить спричинити бодай-якусь бурю в стакані з киданням опонентами одне в одного підручних засобів дошкульності).
       Отже, наче все просто: є жанр, і є творчі особистості, котрі його розвивають. І, як у будь-якому різновиді творчості, рівень здібності учасників у колупані скали градуюється від показників з позначкою «мінус» до «плюсів» перед багатозначними числами. Мене не цікавлять числові значення, я хочу дослідити тільки ознаки координат плюсів і мінусів на координатній площині жанру пародії. Отже, треба визначитись з відправною точкою своїх досліджень. З мого погляду найбільш зручним буде положення про те, що пародія базується на певному продукті творчості інших особистостей. При чому не просто базується, а з конкретними наслідками впливу на місце свого походження. Здається, тут цілком природно буде виглядати паралель з епіфітністю (орхідеї, наприклад, є епіфітами ..), сапрофітністю (теж орхідеї, деякі гриби…) чи паразитарністю (повитиця, гриби-паразити…) у світі рослин.
        Епіфіти не є загрозою для рослини-носія. Можна навіть вважати, що вони прикрашають місце свого розташування. Поставимо між ними і пародіями, котрі зазвичай називають дружніми, знак рівності, і розташуємо на наших осях координат там, де господарем є плюс, тобто позитив, принаймні на вісі ікс, котра відповідатиме за взаємовідносини пародії та оригіналу (вісь ігрек буде показником рівня здібності пародиста і не гратиме великої ролі у моїй скромній спробі дослідити певні закономірності існування жанру). Чому? Дружня пародія зайвий раз привертає увагу до оригіналу, на цьому їхня взаємодія і закінчується. І жодного негативного почуття у автора оригіналу не викликає, хіба що у разі, коли автор упереджено ставиться до пародій взагалі. (Не надто вдалий оригінальний текст навряд чи потрапить у цю категорію.) Тож подаруємо дружній пародії не менш дружню посмішку і залишимо її у спокої (хоча насправді це досить давній і товстий «археологічний» шар творчості, вартий уважного вивчення справжніми професіоналами).
       Час перенести увагу на сапрофіти. Ця категорія організмів, що живиться мертвою тканиною. Отже, нам треба визначитись з означенням мертвої тканини у творчості. Мертва тканина гниє і розповсюджує сморід. Вона патогенна і однозначно отруйна для організму, на якому виникла, чи подібних йому організмів. Омертвіння – це процес руйнації. Видалення мертвої тканини є процесом неприємним і болючим, але необхідним для порятунку організму в цілому. Рятувати можна рослину, видаляючи мертву гілку, або ж весь сад, викорчовуючи гниле дерево. Своєю появою сапрофіти вказують на наявність мертвої тканини. Отже, ми знову повертаємось до необхідності визначення мертвої тканини у творчому процесі... Тому, маємо окреслити ознаки омертвіння. Думаю, перш за все, в око кинеться втрата естетичної привабливості порівняно з живою тканиною. Невдалі порівняння, неоковирні рими, притягнуті за вуха окремі слова і вирази, невдале розкриття теми можуть вказувати на те, що садівнику-автору слід ретельніше доглядати сад своєї творчості і додатково попрацювати чи з якимось окремим деревцем-віршем, чи над своєю власною вправністю. І пародії-сапрофіти мають вказати автору на проблему. Що і роблять досить успішно. Але існують випадки, коли справа не у окремих словах чи темах, а у позиції автора по відношенню до моралі та людяності. І хоча в ідеалі ніхто з нас не бажає зла, а будь-яка дія спрямована на те, щоб зробити добро, але питання кому та за чий рахунок. Коли автор вбачає добро для себе у тому, що суперечить загальнолюдським цінностям, вже маємо справу з серйозним і великим за обсягом некрозом, небезпечним для поступального руху суспільства. Пародія-сапрофіт має вказувати на неприйнятність такої позиції. У кожного автора є почуття гідності. І це добре: воно допоможе йому не впасти в дитячий переляк перед необхідною процедурою розставання зі своїми невміннями, помилками і нерозумінням. Та якщо автору притаманне ще й почуття самозакоханості, то тримайся, нещасний «сапрофіте»: за законом «з хворої голови на здорову» ти будеш звинувачений у всіх можливих гріхах, які «садівник» зможе на тебе звалити на підставі твоєї присутності на його «приватній території». Інфантильна нездатність автора до критичної самооцінки і, як наслідок, невміння адекватно реагувати на критику призведуть до того, що ти будеш звинувачений у паразитизмі. А ти що, уявляв над своєю головою німб непогрішимості? Маєш тепер сам пройти перевірку на співвідношення здатності розуміти точку зору інших та власної самозакоханості. А також здати кров на аналіз наявності інфантильного нерозуміння необхідності гідно сприймати наслідки свого неприємного втручання у діяльність чужого «я». Але, наразі, маємо з’ясувати, чим же пародія-сапрофіт відрізняється від пародії-паразита. І тут нас очікує розчарування: чіткої межі між ними не існує. Але, в цілому, пародії-сапрофіти приносять користь якщо не самому автору, то творчості взагалі – як одній з ознак розвитку суспільства у напрямі людяності. Отже, позначимо перебування пародій-сапрофітів на координатній площині десь недалечко від пародій-епіфітів, тобто як цілком позитивне явище. А з різницею між паразитами і сапрофітами спробуємо розібратись у наступному абзаці.
       Сапрофіти і паразити… Вважаю, що зараз доречно згадати нещодавно сказану тезу : в ідеалі ніхто з нас не бажає зла, будь-яка дія спрямована на те, щоб зробити добро, питання тільки кому і за чий рахунок. Відштовхуючись від цієї тези можемо бути впевненими, що будь-який автор, схильний до створення пародії-паразита, зручно розташувавшись на пародійній ниві, вважає себе сапрофітом, а то й епіфітом .(Ну а як інакше? Не скалічена до озвіріння, не розчавлена до стану згоди оплатити помсту власним життям, особистість завжди обґрунтовує свої дії добрими намірами і життєвою необхідністю. Це – норма.) От тільки справа в тому, що чим більше ми будемо заглиблюватись в аргументи такого «пародиста», тим більше втрачатимемо орієнтири. Скажімо, написав автор в цілому гарний твір: тут і ідея досить симпатична, і втілення її вдале, і все таке інше, але певний недолік таки є (а що вдієш: «не помиляється тільки той, хто нічого не робить») . Ґрунтуючись на тому недоліку пародист створює щось своє. Мав підстави? Мав. Тобто його мета цілком епіфітна, про що він і заявляє у своїх аргументах. Молодець! Борець за красу поетичного слова! Але ж давайте поглянемо на саму пародію. Вона відверто зла і принизлива для автора оригіналу. Пародист апелює: це, мовляв, закон жанру, пародія має бути зубатою. То що, виходить, головний біль слід лікувати шляхом майстерного відокремлення голови? Навряд чи ви на це погодитесь. Допомога має бути адекватною проблемі. Відокремити голову у крайньому випадку можна тільки тому, хто несе смерть, тобто суперечить своїми діями засадам людяності. Чи мав оригінал такі якості? Ні. Тож чи заслуговував він «відокремлення голови» ? Вочевидь, ні. Тому, маємо право говорити про неадекватність самої пародії. То що, «добрими намірами дорога в пекло вистелена»? Але давайте поглянемо не на аргументи цього пародиста, а на мотиви його творчості. У нормі, будь-яка творчість має адресата і хоче бути оціненою. Дещо егоїстично, правда ж? Та з огляду на те, що ми істоти суспільні, цілком природно. Але у погоні за власною метою пародист не думав про автора, про ймовірну користь для його творчого зростання, він забув про людяність, шматував не мертву тканину, а живу плоть. От ми і дібрались до різниці: якщо напрям творчості пародиста підпорядковується тільки егоїстичній меті бути поміченим за рахунок використаного оригіналу, приниження його автора привнесенням бруду, є неадекватним до міри «провини», втрачає ознаки людяності, то, незалежно від рівня майстерності, є сенс говорити про паразитизм, котрий існує за рахунок іншого, завдаючи шкоди розвитку творчості в цілому. Адже, в ідеалі, відносини пародистів і авторів оригіналів мають бути симбіотичними, тобто взаємокорисними: отримуючи від авторів можливість розвивати свій жанр, пародисти вносять певний ігровий момент, слідкують за чистотою і стимулюють поступальний напрям розвитку творчого процесу. Тож, по суті, пародисти є специфічними критиками. А критика заради критики – це нонсенс. Неадекватна критика – ще більший нонсенс. І координати діяльності того, хто стоїть на засадах цього нонсенсу, маємо окреслити на нашій координатній площині (пам’ятаєте, вісь ікс відповідає за взаємовідносини пародії і оригіналу, отже, адекватність пародії – це плюс, а неадекватність і ворожість – мінус) десь там, де панує негативна оцінка, а отже, і негативне ставлення. Незалежно від рівня здібностей на шкалі ігрек. Бо здібності без людяності цілком здатні перетворити скальпель з хірургічного інструменту, призначеного для боротьби за життя і здоров’я, у знаряддя вбивства.
       Тож, перш ніж ставати на стезю пародійного жанру, непогано було б перевіряти себе на розуміння нюансів і тонкість сприйняття. Чи поставлю я знак рівності між інтелектом і уявою? За що легше смикати: за шворки інстинктів чи несподівані виверти логічних ланцюжків? Я маю впевненість у своєму почутті гумору? Скабрезні анекдоти на те й існують, аби з них посміятись? Так чим же відрізняється впевненість від самовпевненості? Чи схожа впевнена у собі людина на потяг, що швидко мчить своїми рейками? Можливо, літак? Чи, усе ж таки, танк? На кого більше схожий пародист: на клоуна, на жонглера, чи на еквілібриста? Дурнуваті питання? Тоді мені слід добряче подумати, бо існує загроза перетворитись на клоуна, котрий, напруживши весь свій інтелект для жонглювання скабрезними поняттями і смикання нерозбірливої публіки за шворки примітивних інстинктів на тій підставі, що на більше не вистачає уяви, з непробивною вірою танка у право чавити супротивника, мчить рейками власної самовпевненості у напрямі своєї мети: за будь-яку ціну викликати сміх заради сміху і називати себе пародистом.
        Ось така невеличка панорама відкривається з моєї далеко не ідеальної точки зору, розташованої десь на задвірках творчого процесу. Мені важко сказати, яку саме частину «слона» я змогла розгледіти, але що побачила, тим і ділюсь ( додам тільки, що це поверхневий погляд нашвидкуруч, бо розбирати «слона» по кісточках мають професіонали):)


    Коментарі (13)
    Народний рейтинг - | Рейтинг "Майстерень" - | Самооцінка -

  3. Перше враження
    Я шукала україномовний сайт. І знайшла цей. Найймовірніше що це випадковість. Але я проіснувала тут уже деякий час. Я не є визначною особистістю, тож і моя творчість не може бути визначною. Скоріш за все це гра, за допомогою якої я розширюю горизонти свого існування. І я намагаюсь пам’ятати про це кожної секунди свого перебування на цих сторінках, бо те, що для мене гра, для когось є дуже серйозною справою. І читаючи вірші, крізь змальовані у них образи, я намагаюсь розгледіти образи, що стоять ЗА ними. Мені байдуже до біографій, особистого життя і навіть думок. Мене цікавить колір, глибина і густина, а можливо, навіть запах і смак душі людини. Хтось скаже, що я намагаюсь препарувати душі. То покажіть мені життєписи письменників та поетів ( і не тільки їх), де б ці бідні душі не препарували, вганяючи, по ходу діла, у шаблон свого бачення. Кожен, хто бодай хоч щось напише, повинен очікувати, що цієї вівісекції йому не оминути. Та у мене є для себе інше, більш затерте, але симпатичніше порівняння: пролітаючи поглядом між більших і менших, яскравіших і тьмяніших, гарячих і холодних зірок я милуюсь їхнім сяйвом і мрію не зустрічати чорних дір. Мені до вподоби ця порівняно невелика і, можливо, не вічна галактика у неозорому всесвіті творчості людства. Такий ось приємний для мого невибагливого сприйняття штамп. Я думаю, що хтось уже написав дисертацію про штампи у мові і сприйнятті світу та їх суспільне значення. А я хочу написати про моє особисте сприйняття сайту, вірніше, того світу, з яким мені цей сайт дає можливість познайомитись. Тільки-но отримавши у подарунок Інтернет я ще не уявляла собі міри нахабності, яку я можу собі тут дозволити. Отримавши під своїм віршем коментар пана Гнєушева я відчула себе маленькою дівчинкою, яку слід поставити у куток. Ні, не з-за того, що написав Володимир Гнєушев мені.. Просто одразу ж потрапила на його сторінку і була вражена цілісністю, конкретністю і вагомістю його образу, не схильного до трансформацій і деформацій, серйозного навіть у гуморі.. Але конкретика виключає гру, а я не вмію бути серйозною довго. Тож поринула далі, вишукуючи сама не знаю чого. Другий образ, на який я натрапила - Леся Романчук. Цей образ викликає у мене якісь подвійні і неконкретні відчуття. Я повертаюсь до її поезії знов і знов, вчитуюсь у вірші і мені здається, ніби вірші і прозу пише пані Леся Романтично-Чуттєва, а на коментарі під ними відповідає Леся Практично-Сьогоденна. І вони у моїй уяві ніяк не хочуть поєднуватись у цілісний образ. І я собі думаю: а чи треба їх поєднувати? Виберу час, перечитаю вірші і закрию сторінку. Ті вірші, які знайдуть відгук у моїй душі, самі складуться у образ. Він буде неповний, але точно мені сподобається. Далі… а далі з’явився мені у моніторі образ Зеньо. Грубувато-простовато-кумедно-мудрий образ, який, попри все, викликає симпатію і цікавість. Він робить життя цього сайту більш справжнім, бо справжнє життя ходить по землі, а не пурхає між зорями.(Можливо тому більшість людей закінчивши школу і забуває про існування Поезії, що сучасне життя просто не залишає їм часу на мандри Чужими світами – вони і власний не завжди встигають осягнути, щоб знайти саме Свій шлях?) Так чи інакше, але образ Зеньо корисний цьому сайту і велика подяка тому, хто створив і продовжує створювати цей образ. Зеньо, Їжаки, Критус, АНТИПО – як би хто до них не ставився, та вони додають сайту родзинок, вирізняючи його між іншими, подібними інтернетівськими ресурсами. І ще одна риса сайту – тут, не тільки друкуються, тут тусуються, і ця тусовка має ознаки колективу, бо будь-який колектив має щось, що його об’єднує (надрукуватись і отримати відгуки), тенденцію до поділу на менші групи по інтересам і ієрархію відносин. Але…сайт розростається, а коли колектив стає занадто великий, він перетворюється на натовп і губить свою індивідуальність. Хоча, можливо, автори як хвилі – то приплинуть, то відхлинуть (1999р.?) А далі знову - образ за образом, що цікаві мені не стільки рівнем поезії, скільки фактурою того, що за нею криється. Але деталізувати ці образи – робота точно безкінечна, мене на це не вистачить. Єдине виключення зроблю для Оксанки Шафоростової – цей образ ще непевний, мерехтливий і чистий. Якби я була ангелом, я б просила у Бога для цієї дитини такої долі, щоб її талант розквіт соняшником найяскравішої зірки на поетичному небосхилі. От і все моє перше враження про перебування на цьому ресурсі. Тільки буде не зовсім чесно, якщо я не додам, що поки я писала, ангел доброзичливості старанно ганяв бісиків скептицизму, що стрибали навколо, намагаючись потрапити мені на плече…


    Коментарі (5)
    Народний рейтинг - | Рейтинг "Майстерень" - | Самооцінка -