На Землі ще є люди.Справжні.Сильні. Їхня енергія сплетена у міцну залізну косу вже йде до вас,марширує гучним катаринським смерчем,чуєте,вона йде,тягнеться до незнаних нею людей,хоче,просить,ні наказує. " - Коля,чому ти мене полюбив?" – "За голос твій.Він одразу причарував мене-такий дзвінкий,чистий,рівний й надійний." – "А я ж то думаю,краса моя його вразила! Сині очі.Жінка не має давати собі волю,якщо підтримує стиль,то ніхто й ніколи її не засудить,то й розчарування не затримається довго коло неї".
- " Ну,що англійську вже опанувала? – раптом спитала мене наша давня знайома,батькова подруга з Америки,яка ніколи в житті не кине ззайматися дитячим ляльковим театром для хворих на ДЦП,а також свою деревяну халупку у Кетскильских горах( пер."Убий кішку"- індійські племена раніше полювали на диких кішок в цих місцинах), до вікон якої вранці навідуються пташки,по кімнатах якої шустрять дрібні еноти,лисички,й родяться оленятка.А гірська осінь така струнка,що обійняти б її і,пригорнути до себе й не відпускати.
- Я познайомилася з нею шість років назад,саме тоді вперше за довгі роки розлуки Галя Шишкіна приїхала до свої свекрухи й у московську "хрущевку", неподалік від булгаківського "Будинку критика Латунського". Що казати-бесіди англійської не вийшло,та це не дивно,ажде розлога англійська вивчена у школі так добре пасувала до мого рожевого дитинства скрізь зашитого у подорожі,й навпаки-перенесені Шишкіною біди й страждання залишили по собі строгу лаконічність існування й американську вимову.
- Думаєте,пощастило, американську вимову,мовляв,прикупити.Помиляєтесь.
- Уявіть собі картину: бетонна стіна,вдавлене у неї непритомне тіло,різке й вперте,навіть зараз;й окремо відрубана вище коліна -нога у одному чоботі на височенному підборі,саме останній факт й врятував життя Шишкіної, несамовите авто ймовірно розтрощило б всю ногу,якби журналістка Галя Шишкіна,не надумала тимчасово підрости саме у той роковий день.- "Не дивись! Не дивись! – закриваючи брудними африканськими пальцами її обличчя,благала перша небайдужа.
- "Блад! Блад! Блад!!( англійською :кров) – " – "Боже,вони що підкупити надумали,який ще блат?"Тоді вона ще не амеріканизувалась.То її питали:"Чи дає вона згоду на переливання крові.Коли до дітей у Москві ,дійшла звістка про страшне,вони з переляку застрибнули під ліжко й довго –довго ридали,боялися побачити маму такою- без однієї кінцівки,неповну,не зовсім маму,маму,яка більше ніколи не попіклується про тебе,а навпаки.Приїхали миттєво.Більше місяця очікувань,неясності й більше року,проведеного у туалетній кімнати,де найліпшою вечерею стала тарілка рису змішаного із однією сосискою на всю сімю."Пришивати?чи не пришивати? Та різати.Так думали лікарі й попри всю гуманність.не хотіли пришити їй.чужій громадянці ногу.Нашо? А раптом ще видужає й увільється у конкурентний ринок праці!Знаємо ми цих росіян!"
- Ногу пришили.Треба більше рухатися! Життя – це рух! – казала вона й йшла далі,швидко.по-діловому,знайомити нас із принадами московських вуличок.Здавалося,що вона неймовірно злиться на свою пришиту понівечену ногу,й тягне її а собою,як норовливу дворову шавку,яка не заспокоється,поки не вилає всі,хто трапляється на її шляху.
- 17-Даша з відчаю малювала смішних анімешних кіцьок,крокодильчіків у авто,вдягнених як денді.Її роботи почали купляти.Першими замовниками строкатих картинок стали китайці,вони воліли отримувати святкові листівки саме із такою витонченою звірятиною.Минав час, Даша подорослішала,тільки от мальовані звірятка зовсім не змінились,щоправда розширили свій ареол розселення- почали їздити на виставки у німецькі,італійські.французькі культурні центри,а нещодавно потрапили у топ-лідери двох американських аукціонів.
-
- Шишкіна продовжує викладати літературу й історію мистецтв,а також час від часу до старих знайомих й колишніх однокласників,більшість з яких коротає свій вік у російських забутих богом селищах,абсолютно здорові люди спиваються,живуть безцільно,у темряві образ й забуття.Рідна сестра не хоче спілкуватися із Шишкіною.бо заздрить,інша- збожеволіла,а батько покінчив із життям:випив якусь хімічну сполоку,після того.як сестра,повязана із злодієм, намагалася відібрати у нього хитрощами оселю.Чоловік цієї жінки втратив роботи.так буває інколи із митцями,що стають на бізнесову стежку.
- " Всі 10 років вАмериці у мене не було відпустки взагалі.На п'ятий рік праці на фабриці отримала вперше відпустку-один день.Якби знали,що я каліка,працювати не взяли б.Доводилось приховувати.Хворію від людських заздрощів.Всі бачать тільки затишок й гроші.Але за все заплачено й зароблено. Незабаром буде подорож по всій Португалії із родиною у авто. Такщо – живемо у подорожі,бо це теж наш життєвий щлях. Сьогодні пасмурно.Моя улюблена погода.Колібри пролітають.як навіжені.а я сиджу й думаю,як я буду демонструвати вам райдужний ставок,стрибаючу форель,дитинчят оленів й солодкі огірки,зірвані з моєї гірської грядки.Ходжу на концерти й у нічні клуби. Весь біль й провину мушу носити у собі .Будемо жити". (з останнього листа Галі Шишкіної з Америки).
- П.С.: "Страждання відкривають очі.Відсутність страждань-найбільша зневага,якою Бог може наділити людину.Та,з рештою, й їх відсутність є стражданням.Бо жити у замку- страшна річ."
Кириндясова Ксенія.3 курс,2 група.

Ви питаєте,ні,ви ріжите мої судини,велике вологе серце,пузирчаті легені,гарячу печінку,волоських горіх напівкуль мозку,мою крилату душу.Й в розрізі,на хірургічному столі критики,це все таке пласке,що й справді бачишь:не геній я.Бо геніальність завжди жива,тріпочуча й об'ємна ріж її чи їж як м'ясо дельфіна.
Тоді,у Криму,спостерігала гнитючу блакитну плоть,спостерігала із захопленням,відразою,сумом,заздрощами.Я б теж хотіла зберігти таку красу вже посмерті. Є щось геніальне в цьому.Що казать люди,чайки ви дурні,м'ясо його їсте,а от цілющі властивості голосу його не вміеєте добувать,а могли б.Скільки ліків змарніло б,а дитячих обличчь розвиднілось від хмаринних болей.
Те,що я не геній розлючує так,немов я високовольтний провід новенького тролейбусу,раптово зірваний думками "бізі-пасажирів".(біз'є)
Я ЩЕ не геній.Бо світ помер.Ще родиться новий.Перші води розтанули.
Не геній ще я.Бо генії ходять у старих шкарпетках,безглуздо помирають й довго-довго чекають.Нема снаги чекати без кінця.Й крапка.
Знаєте що? Ми ж досі не скажем....? А геній хто нам? ми йому хто?він чужак?друг?рятівник?пророк?дивак?заклана вівця прогресу?
От знаю я якесь китайське містечко,де побутує добрезна звичаєвість - увіковічувати у камені найповажніших й найблагородніших своїх поселенців.не зірок,а просто Людей.
Бог -геній.( Білл Гейтс знає, що він Бог,а от Бог не знає,що він Білл Гейтс)Ми його подоба.Хочеш не хочеш від геніальності не втечеш.Жорстоко всотуєш у себе світ й поволі отримуеш від цього кайф.Так стають геніями.Жорстоко й холодно сміюся я над курцями,біднотою,лікарями,розумниками,корупціонерами.Надаю перевагу каві із флорентійськими вежами, по краях,скрізь розпушеній кремом й полуницями.

Напрочуд спритна тигриця природа досконалими нажимами своїх витончених мускулистих лап протовптала щилину у горах Іорданії -й утворився Кольоровий каньон.Саме у його просторах благородні набатеї звели фантастично досконале місто Петру,із висіченим мавзолеєм у глибині міста,колони якого звиваються вгору як сіртакі,бо ж дуже нагадують перлини грецької архітектури.Так от великим сором ввважали набатейські аристократи бути бідними.Не було жодного жебрака.Допоки Римська імперія не об'явила Петру перепоною на морському торговому щляху.Пішли мовчки набатеї з міста.У пошуках порятунку чи просто…?Тільки їхній геній бродить по оселях Петри,наче кинутий чоловік.Ради собі дати не може.
Хочте вірте,хочте ні,але й у Священному писанні не знайдемо відкритої похвали бідності.Бідність,якщо не трактувати Біблію,як це робить більшість,метафора для розкриття духовної величі людини:"будь радий малим","не заздри","не кради","не заспокоюйся під тягарем золота".Але ж сказано також,що кожен праведний трудівник нехай буде щасливий у своєму богатстві й примножує його у добрих справах.
То ж – заклик "Чому я не геній?" – адресую нереалізованій голоті нашої держави,а також тим,хто теж не геній,але має владу.

На вскрытом теле
Я плету из вен и сухожилий крест.
Давно пора поставить Гений во главе стола.
На этом деле можно деньги наварить,
А также восхищенье и борщ
Для страждущей толпы.
Лепите,извивайтесь,плавьте,
И коптите: любовь и страх,
Молитвы и посты,
И изголовья,и мосты,
И крики чайки,и листы пресветлой королевы.
Все это вы в один присест
Из чрева творчества извлечь должны.
В эпоху глянца,шоу и бегов,
Не различимы демон и пастух
Божественных коров.
Цок-цок блестящих каблучков.
Чмок-чмок друзей и недругов.
И бред ослов. И блеянье верблюдов.
Все это подоспудно Гению Творенья.
И сотворил Господь.
И нет пределов Гения его.
Чмок-чмок,цок-цок,Ах,ох и чок.
Вот-вот!........ Ням-ням.

На вскрытом теле
Я плету из вен и сухожилий крест.
Давно пора поставить Гений во главе стола.
На этом деле можно деньги наварить,
А также восхищенье и борщ
Для страждущей толпы.
Лепите,извивайтесь,плавьте,
И коптите: любовь и страх,
Молитвы и посты,
И изголовья,и мосты,
И крики чайки,и листы пресветлой королевы.
Все это вы в один присест
Из чрева творчества извлечь должны.
В эпоху глянца,шоу и бегов,
Не различимы демон и пастух
Божественных коров.
Цок-цок блестящих каблучков.
Чмок-чмок друзей и недругов.
И бред ослов. И блеянье верблюдов.
Все это подоспудно Гению Творенья.
И сотворил Господь.
И нет пределов Гения его.
Чмок-чмок,цок-цок,Ах,ох и чок.
Вот-вот!........ Ням-ням.

На вскрытом теле
Я плету из вен и сухожилий крест.
Давно пора поставить Гений во главе стола.
На этом деле можно деньги наварить,
А также восхищенье и борщ
Для страждущей толпы.
Лепите,извивайтесь,плавьте,
И коптите: любовь и страх,
Молитвы и посты,
И изголовья,и мосты,
И крики чайки,и листы пресветлой королевы.
Все это вы в один присест
Из чрева творчества извлечь должны.
В эпоху глянца,шоу и бегов,
Не различимы демон и пастух
Божественных коров.
Цок-цок блестящих каблучков.
Чмок-чмок друзей и недругов.
И бред ослов. И блеянье верблюдов.
Все это подоспудно Гению Творенья.
И сотворил Господь.
И нет пределов Гения его.
Чмок-чмок,цок-цок,Ах,ох и чок.
Вот-вот!........ Ням-ням.

На вскрытом теле
Я плету из вен и сухожилий крест.
Давно пора поставить Гений во главе стола.
На этом деле можно деньги наварить,
А также восхищенье и борщ
Для страждущей толпы.
Лепите,извивайтесь,плавьте,
И коптите: любовь и страх,
Молитвы и посты,
И изголовья,и мосты,
И крики чайки,и листы пресветлой королевы.
Все это вы в один присест
Из чрева творчества извлечь должны.
В эпоху глянца,шоу и бегов,
Не различимы демон и пастух
Божественных коров.
Цок-цок блестящих каблучков.
Чмок-чмок друзей и недругов.
И бред ослов. И блеянье верблюдов.
Все это подоспудно Гению Творенья.
И сотворил Господь.
И нет пределов Гения его.
Чмок-чмок,цок-цок,Ах,ох и чок.
Вот-вот!........ Ням-ням.

На вскрытом теле
Я плету из вен и сухожилий крест.
Давно пора поставить Гений во главе стола.
На этом деле можно деньги наварить,
А также восхищенье и борщ
Для страждущей толпы.
Лепите,извивайтесь,плавьте,
И коптите: любовь и страх,
Молитвы и посты,
И изголовья,и мосты,
И крики чайки,и листы пресветлой королевы.
Все это вы в один присест
Из чрева творчества извлечь должны.
В эпоху глянца,шоу и бегов,
Не различимы демон и пастух
Божественных коров.
Цок-цок блестящих каблучков.
Чмок-чмок друзей и недругов.
И бред ослов. И блеянье верблюдов.
Все это подоспудно Гению Творенья.
И сотворил Господь.
И нет пределов Гения его.
Чмок-чмок,цок-цок,Ах,ох и чок.
Вот-вот!........ Ням-ням.

Мулатка,распорошенная в кофейные зерна, смачно всербнута внутрь. Злачные кипарисы помнят ее,и одной только мимикой говорят об этом. Ты идешь, как циркач, по канатной дороге четко ступая по пунктирному ориентиру из тоскливой колбасы ровно высаженных зарослей напротив входа в Омбусаду. Мягкий гравий змеится. Ты огибаешь крутой скалой модные лексусы и припортовых шлюх.

В то же время тогда же и вместе с тобой циганские шайки пересчитывают свои погремушки,расчески,лекарства,бубенцы и деньги. Мальчик Давид

смазывает ежедневную книгу из докучливых молитв Торы сырым мясом-приманкой для 3-месячного сенбернара Хусейна. Проснулся арабсий бомж.Проснулись и его собаки. И радостно запрыгали, требуя ласк.

Доброе утро! Как же правильно поздороваться после путешествия в Сон?

Приветствую восставший друг? Или : как спалось? А, это ты? Главное начать. Без приветсвия никак нельзя:оно, как вешалка, для всех серьезных хлопот и глобализации в онлайн-режиме. А где же Йотер Агава? Пойдем покажу. Больше любви.

Больше любви втиснулось на второй строчке в графе отправка поездов. Вместо колонки Москва-Жмеринка.Ну и пусть.Жмеринке же лучше.Надо же Больше любви где-то воплощаться.

Больше любви сбило курс мировой валюты на лондонской бирже.Больше любви стало причиной еще одной аварии на мосту Патона.

Как же она хотела,чтобы ее оценили! ( будучи бесценной)

Это она заставила Сонечку притвориться больной малярией,после путешествия в Африку с классом на весенние каникулы. Хотелось доставить радость родителям,которые уже устали от вызовов в школу.

Больше любви поторопило появление на свет младенца.Но ему она не была необходима. Потому что,глаза его,сизые,как молочная пенка,плохо различали где Любовь,а где Ненависть,посему все вокруг требовало тактильного разъяснения

Тогда больше любви поспешило к бедняку.Но он не смог прокормить ею семью.Хлопоты заставили оставить ее в одиночестве у большой дороги.

Больше любви притомилась. Она бросила камень в окно царскосельского особняка.И тогда два наученных лабрадора клыками разодрали ее вклочья.Хазяева же дома респектабельно не пошевилились в ее сторону.Они остались в равнодушном неведении.

Вся в проказах и застрявших клыках,Больше любви пошла в храм.Там ей разъяснили,что она есть единственное и высшее воплощение Бога. Она загрустила и ушла из храма.

Именно тогда пути свернули в редакцию."Одно слово на вес золота", "Скажи", " Скупые фразы для нас". Такие лозунги окружали здание редакции. Мудрый редактор долго правил склонение слова Больше любви,но так и не выяснил: "он","она. или "оно" перед ним. Его шибануло гениальным проблеском по голове.Вот она,сенсация! Безродная любовь ищет приюта.

На первой полосе ее повесили и разместили.
Tags:назва одного щоденника надихнула

Ви колись бачили власними очима справжнісіньку смерть? Ні,не оту із косою "аля Юлія Тимошенко",а ту,що незримим сліпим оком всмоктує у свій космічний єлюмінатор рідну людину.А вона ще дві доби буде теплою.Навть коли її заколотять у дубову труну.Її крик ніхто не почує.А крик той,то є сяяння сонечка у руках,ногах,голові,скронях й вустах.
Одного разу вона прийшла до мене.Моя померла тітка.Мій друг.Моя мати.Сестра.Наречена.Мій янгол-охоронець.Мій двійник.Моє все.Все.Гляди,як пливе у Всесвіт.А серце болить.А серце мокріє,гниє,рветься на волю.Воно уподібнене до брудної білизни,яку по змінах носять десять дітей кочової албанської родини.Хіба у шматку тканини не має памяті? Хіба зітканий колись лагідними ручками бабуні сорочечка не сумує за своїм першим й єдиним хазяїном? У тому клаптику зношеної тканини відчувається зойк полонини,де виріс срібляно-сивий лен для сорочки,зойк попраної краси й прірваної пам'яті... Стоп.Стоп-кадр.Ніколи говорити про це.Час пійшов.Всесвіт звужується кожну секунду,як горло,у якому стоїть ком сліз,як лоно на піку вищої насолоди.
Щось скінчилося.А щось не хоче починатися.
Вулиці мого міста,рабські ланцюжки машин,що тягнуться на заробітки в режимі"турецький гарем",похмурі люди у фуфайках й привітні обличчя посеред рутини - весь цей старий ярмарок давно перетворився на груду паперу,на непотрібну бутафорію.Викинути не можна,а сидіти їй,цій бутафорії у шухлядці успіху,на лаві запасних во віки.віків.Й присно.Пробельмотів п'яний піп.
Голий світ. Голий етнузіазм.Три пігулки ентузіазму на день після до й замість їжі.Кажуть так лікується моя вовкулацька тяга до ясного місяця-матрешки."Ауууууууу!!!!!!!"
18 жовтня 2007 року.З цих пір все щезло.Як у романі "Майстер й Маргарита".Навіть тіні диявола.
Лиш ми з тобою - шайтан й шайтаниха потужним смерчем заплітаємо свій дух,волю й життя кудись угору.Люди,коні й будинки летять у вихрі нашого кохання.
Кохання,яке живе навіть після смерті.Ми у долоні бога.Як жменька насіння.Нове життя.
Бо ж ти пішла моя люба тітка.Приснилася мені під Новий Рік.Як дід Мороз.Моя ти Снігуронька.Цілувати б твої вуста.Як би ж я встигла тоді,коли ти падала додолу.Коли зробила прощальний жест рукою.На годиннику 12:30 ранку.Час зупинився.

Ветер.ветре,ветреница!Размети,разлей столицу!
Ветре,ветреница,закрути мой колос-волос в жерновах.
Не смотри,что гнет вся улица отголосок фуги Баха в вое карусели.Я - разверзнутое небо,я - отколотый звезденыш,я проекция себя.
Посмотри туда,где вьюн обмокший ввысь вьюнится,по-слоновьи добродушно древеса вдыхают нас,где травиночка травинке сообщает новй сорт причуды,стройной,как крыло арфини.
Наклонив венец тяжелый,он жест лесной шкатулки,ключом рогов открыл.
Гладкий стан и гордый взгляд из-под бездны глаз.Все деревья,точно ружья,выстроились в ряд,вверх шепча привет о прибытии существа звериного,творца среди безмолвных тварей.Насторожен он.Его бессмертие тает,как мороженое летом,с каждым выстрелом ружья.Люди думают,выстрелив в оленя,искупить вину за непотребство животения.Войны,смерть,болезни- все танцует свой канкан на эшафоте,выстрелом помилованье прося.Дробь чечетки,в двери стук,бой молотка - все похоже на одно,все равняется едино-лампочке разбитого чистого оленьего нутра.Взмах рогов последний,точный,как портновские замеры.Голова его и на стене попрана не будет.Спросите,а где вторая часть трофея?Тело тонкое оленя не содержит потрохов.Как земля после пожара,служит грунтом нового цветенья.

Морського бризу радісний танок
Несе мою уяву у Пекін,де
Ранок сакурою дме,
І мошкарою мандаринчики малі
Ліплять купу субмарин з паперу.
Жовта субмарина.Розлука.
Частина друга.Степний танок.Кров.
Піт.Стовпотворіння.
Крило щаблине гартується в бою.Юнак стає мужчиной.
Його коханка перша,то розлука.
Навіки бриз морський закуто у кайдани. Нова картина. Цунами у очах собаки.

Милий,солодкий,дорогоцінній,рідний,классний,жагучій,очікуваний,рідний...Мій. Ну,долетіли вже нарешті мої поцілуночки-листівочки?Чи розбилися об скелі твого досвіду?Твої ласкаві очі хижака впевнено зайшли в мої.Вода й вогонь.Вітер й земля.На уроках хімії ми змішували,конденсували,ліпили водорідні сполуки,та от про ядерний вибух нічого не знали.Ооо!Земля зідригнулася,води вийшли із берегів.Це сталося.10000-градусна ядерна хвиля вислизнула із наших зімкнутих вуст.Ми з тобою злочинці. 19 й 50. Це не помилка коректора,це не рік якоїсь там битви чи чергової бюджетної кризи.Твоя дочка цього року стала студенткою.Мої щирі вітання.Як її звати до речі? Маша.Глаша чи Параска?Ти вже сказав їй..? Ми приречені на довічне ув'язнення десь там у жанровому Сибіру,чи у підземельних шахтах,де пану диявольська рать й страждання.Там,серед,попелу й сірки ми побачимо кратери вулканів.Вони вибухають яскравими й потужними оргазмами вогню.Щохвилинно.Уявляєш?
Візьмеш мене працювати до себе у ТВ-передачу?Бо ж я тільки там зможу суперечити тобі.Вже набридло чути оте:"Ксеня,ти нічого не розумієш.Ксеня,ти ще дитина.А потім..Ксеня,я хочу тебе." Мабуть,хтось вставив тобі всередину такий малесенький диктофончик.Там все записано.Скільки ти жити будеш.Що сказати дружині на раптову відмову їхати у Крим кататися на лижах.Взяти б,розпотрошити тебе.а це я так.
Зови мене медовуха.Грубо? Я от кожного ранку,кожного вечора після фітнесу й добрячої соляної ванни обмазую своє тіло медом.Немов язичниця.Воно стає таке все пливке,слизке й хтиве.Кожна пора всмоктує важкі краплі бджолиного корму,груди наповнюються сяяням,вуста набувають схожості із ильцем метелика.Я лечу.я лечу до тебе.Я-твоя.Пий мене.Їж мене.Запрошую на Таємну вечерю.Хочу кохатися з тобою під шаленою літньою злівою,хочу пробудити тебе не кавою,а мільонними поцілунками,хочу власноруч вилити із срібла сердечко й написати на ньому:"Моє сердце належить тобі".Тоді я стану бездушною лялькою.Мій рідній.Мій сивий філософ!Мій брутальний самець.Я закрию своїм пухкою плоттю твої бойові рани,я виношу в своєму лоні твої дітей.
А свою дружину кинь.До Лондона далеко.Чому вона не примчала першим поїздом,не прибігла до тебе,щоб накормити застиглим супчиком власного виробництва?Вона - ледача англійська бабеха.Ненавиджу.Так й бачу її у роддомі: у величезному капелюсі,суконному пальто й з похмурою маскою на обличчі.Такою вона народилася.
Вже біжить моя уява до найближчої кіностудії.Воно неодмінно візьмут мій сценарій.А називатися фільм буде "Коханці підлягають розтрілу".
П.С.:Пиши.Заходь до мене в універ.Ти любиш збирати гриби?Я їду влітку на дачу-збирати гриби,ловити рибу й вчитися водити авто.А ще-пікти наполеон.У мене вийде.Обіцяю.
Цілую. Твоя Ксю.

Несказане лишилось несказаним.Кленові листки відлітали журавлиним клином кудись у район Шамбали.Вони залишали гостропряно-гарячий дух,схожий на аромат спеченого із літніх колосків коржа.А той спечений корж був осінью.Колоски –то літо,а осінь-підсумок,себ-то шанований корж.
Рибаки несли на плечах нехитре обладнання, пульсуючі лісові пагорби випускали на волю грібні сімейства.Кому я про це тепер скажу? Все повертається із року в рік.Сонечко танцює навколо талії Землі,земля квітне,діти відкривають заново світ…Кому я про це скажу?
Кому скажу,що все це існує тільки тому й завдяки,разом й поряд,нерозривно з нею….Вона хмариночкою пливе поза обрієм,поза орбітою земного єліпсу.Несказане лишилось несказаним.Важкі боровики,клавіші її улюбленого піаніно,рибки у ставку,фотоальбом,її одяг,прикраси,кисточка для фарбування знають те,чого я не знаю.Їм вона сказала….. А мені.Ніколи……………….

День Сурка. На Східній Україні знову ): стався газовий вибух.
Чиновники сприйняли жарт Остапа Вишні " Як-би ж то знаття" й " Якось воно буде" як чисту правду: вибух стався через відсутність обізнаних кваліфікованих робітників й скорочення персоналу із 1500 до 690 працівників. Постраждали 23 чоловіки через халатність газовиків – у піковий момент не спрацював запірний газовий клапан. Більшість приладів нараховують 70 років свого механічного буття. У місцеві лікарні доставлено вже 17 чоловік із тяжкими пораненнями, троє з яких діти. Сумна статистика упевнено мігрує Східною Україною із року в рік. Україна або приречена на День Сурка або якийсь Розумний Дух природи карає конкретний отряд Блакитно-Жовтого табору. Або ж елементарно не вистачає грошей, часу й бажання виправити ситуацію із вибухом газу у Дніпропетровську. Корреспондент ВВС каже, що місцеві жителі схильні звинувачувати співробітників газової служби. Кабмін планує виділити 90 млн. гривень потерпілим й надати їм нове житло. Уряд Віктора Януковича основною причиною вибуху газу називає різке підвищення тиску на газорозподільному підприємстві.
Таке враження, що вибухи стаються по сценарію на Східній Україні планово так само, як пожежі на Західній Україні. Можна було б пояснити це специфічними кліматичними умовами й промисловою конгломерацією.Але…. Весь світ – глобальна багатобюджетна стрічка в руках владних мужів. А люди гарматне м'ясо, тобто ті, які не пройшли кастінг на володіння грошами, на служіння владі й перебування у списку "вершок суспільства". Перед очима вимальовуються кадри уявного фільму в стилі хорор, соцреалістичної стрічки й фентезі водночас. 10- річний хлопчик влаштовує підривний теракт у іракській провінції Дійала, де іракські лідери проводили самміт з метою розробки стратегії боротьби із "Аль-Каїдою". Світові лідери вирішують: влаштуємо землетрус на Філліпінах, затопимо Африку повенями, нехай туманний Альбіон піде під вод, Північно-Західна Азія має потерпіти землетрус, Греція потерпає від пожеж. Світовий уряд оголосив невидиму війну. Проти країн-суперників застосовуються технології підривної хвилі: штучні локалізовані землетруси, пожежі, повені, засухи й масова агресія людей. Деякі схильні думати, що цунами у Таїланді не свавілля природи, а результат випробовування стихійної зброї. До сих пір море повертає тайцям борг: тіла їх родичів й коханих. У очікуванні тайці розважаються на курорті, побудованому на місці катастрофи. 29 людей з глухого російського селища замурували себе у хатинах. Вони запаслися харчами й очікують на Апокаліпсис. Газовий вибух у Дніпропетровську – малий шматок тієї руйнівної сили, що породжена як цинічною владою, так й ображеною природою. Кажуть, диявол проявляє себе у дрібницях. ( газовий вибух у Дніпропетровську) Чи правда це? Катастрофи, щоденна статистика загибелі мирних жителів, вбивства й війни, голодомор,засухи, повені розпочинають й закінчують день пересічного громадянина. Чашечка кави вранці + одна-дві катастрофи + похід на роботу разом із неспроможністю зупинити шаленій плин часу = портрет 21 сторіччя. А коли ж всі ми почнемо думати про себе? Ми чекаємо на Апокаліпсис. Ще одна новина для преси.

Подружка парашутіста
Я бачу її – легкий флірт із вранішньою гліняною чашечкою капучіно на дні, якої відбликовує флорентійське небо ; на його верхівці там, тільки там , у відображенні на поверхні кавового озерця тануть верхівки флорентійських флюгерів й шпилів , сходи , завиті , як розчерк пера.
А потім - зустріч із Генієм. Чи із собою? Адже , деякі припускають, що Леонардо промалював у її обрисах свою душу.
Філігранно проступає крізь товсті бугори фарби розмите , як туманна димка у осінню негоду обличчя. Ніколи не вгадаєш : чи просяє , як спалах метеориту її звабливо - жорстока посмішка середньовічної аскетки, чи просяють очі жінки-спокусниці , які тягнуть тебе у своє бачення – і ти повільно входиш за межі пейзажу картини і вже не можеш визначити , де саме локалізувався твій погляд.
Секрет її не розгадати імідж-мейкерам секс-символів 21 сторіччя. У ній не знайдеш невпокореності Свободи , блискавично емансипованої бунтівним французьким Законом з картин Делакруа ; невинності Леди Густава Моро , невинності , що раптово зустріла порок ; первозданної жіночності Венери Ботіччелі й владного сексуального магнетизму Великої Одаліски Єнгра . Я знаю -вона не використала ані зброї жіночої зваби , ані своє впливове положення , ані шантаж , щоб змусити Леонардо поділитисяз нею своїм безсмертям. Її руки, одяг , ноги , яких не намалював Леонардо , не розкажуть про її минуле , злети й падіння , перше кохання , захоплення , соціальне походження й невиконані мрії. Кожний її обрис, кожний , підкреслено невизначений , як на іконах із ликом Христа. Відкрите, як у маляти, шо тільки но прозернуло у світ , чоло ; сиво-карі очі , що ховають важилі незміримої мудрості у зіницях й іронічно- скептично-самонадіяна посмішка насувають три віки один на одний : три виміри людської особистості , три курси тисячоліття , три фундаментальні видозміни еволюції всьго живого .
Мадонна Ліза – це епоха. Мадонна Ліза виринає, як напівзтлілий корабель із скарбом з-під товстого тіла морських глибин. Кольора ,напівтони , тіні – все поглинає постійне сяйво її обличчя , що фрагментарно виглядає із-за непорушної завіси масляного часу.
Дивовижна сила у впокоєності її очей й округлених скулах , під вагою яких усе обличчя у єдиному бажанні нахиляється, ніби прислуховуючись до чогось усередині , до чогось , що перекриває шум народних повстань й культурних революцій. Хіба міг художник вгадати , що як тільки він перенесе на холст існування цієї жінки , що воно піде тріщинами , ламаючи довершеність його техніки; крізь ці тріщини проривається воно – Нове життя. Воно пружним сонечком осяює обличчя Мадонни говорячи : » Я йду ! Я без черги! «. Не має ще черги на прості блага там , звідки воно пружно пнеться у світ, у низ до нашого столу. Мона Ліза , як Сіддхартха , що на берегах Гангу усвідомив себе Буддою, розширює своє імення на два окреслення ; вона стає Мадонною , те правічне «Ма» , знане усіма владними й безвладними світу земну жінку робить святою.

Кириндясова Ксенія 2 курс 2 група

Художнє ессе без ключового слова " фантазія"
Якби ж можна було зробити так, щоб люди міста знали один одного в обличчя? Та звичайно можна було б .Треба було б лише створити графік , за яким власники машин по дорозі на роботу підбирали жителів різних районів й будинків. Довелося правда би вставати трохи раніше, але як приємно вести світську розмову "ні про що" похмурим ранком й пити каву з круасанами , що завжди є у салони. Подібні зустрічі сприяли б не тільки набуттю корисних зв’язків у суспільстві, а й розширенню кола інтересів людей. На вихідні люби кидали б свої машини й їхали на велосипедах. Нелегальна їзда на машині у дні вікенду штрафувалася б законом.
Нещодавно у київській газеті " Резюме" з'явилася стаття про набуття Біллом Гейтсом статусу громадянина України. Сам Білл пояснює такий несподіваний вчинок не старечим склерозом , а любов'ю до українських танців. Скоро Білл стане депутатом й у майбутньому має великі шанси стати президентом України. Тоді їй не буде загрожувати ніяка Америка , ані Росія, ані блок НАТО.
Вчора я своїми очима бачила, як до якогось жебрака у професорських окулярах підійшов янгол. Він діставав кучерями до сонячного диску; його руки демонстрували таку швидку зміну жестів, що здавалося за одну секунду він міг би зробити те що кожен із нас людей робить поодинці. Янгол дістав фотоапарат й сфотографував жебрака. Потім вислав на небесний e-mail. Й його фото приєдналося до величезної картотеки тих ,хто в останне здійснює подорож на Землю. Янгол цей був одружений на земній дівчині й виступав у повітряному шоу.
Я хочу завести дома тибетського тигра. Монахи із Лхаси привозять до нас вигодованих ними у високогірних монастирях тигрів й продають людям. Ці тигри мають дивовижну особливість лікувати своїм мурликанням всі хвороби , а особливо жіноче безпліддя. Ще одна мода завіяна із східними ароматами – мода голити волосся. Всі позбавляються зайвого волосся : жінки й чоловіки. Люди більше не ходять у ділових костюмах ,а лише носять те , що їм до вподоби , а при прийомі на роботу враховуються разом із професійними навичками творчі таланти. Бути творчім – обов’язкова умова.

13 вересня в український кінопрокат вийшов фільм "Життя в рожевому світлі"режисера Оливье Даана . 8 лютого 2007 року фільмом про Єдіт Піаф відкрився 57-сьомий Берлінський кінофестиваль. Фільм увійшов у четвірку фаворитів фестивалю поруч із "Свідками"Андре Тешине,"Пограничне місто" Антоніо Бандераса й " Добрий німець" Стівена Содерберга.
Режисер фільму Даан спеціально відмовився від спілкування із людьми що знали Єдіт Піаф щоб не порушити той крихкий образ який створила його свідомість. Фільм знятий у 2007 році у жанрі біографічної драми за сумісної участі Франції Великобританії Чехії . Маріон Катійяр грає Єдіт Піаф у віці від 20 до 47 років. Раніше вона знялася фільмах " Велика риба" "Таксі " "Таксі 2" "Таксі 3 ". Паскаль Грегорі зіграв у фільмі Раймонда Ассо. Саме Ассо зробив з Єдіт справжню акторку. Про яку Чарлі Чаплін скаже: "Єдіт грає у своїх піснях те, що я граю у своїх фільмах" . Роль повії Тітін у інтерпретації Ємммануель Сенье вийшла напрочуд сентиментальною. Інші ролі епізодичні. "Життя в рожевому кольорі" – не перша спроба розповесті про жінку –легенду Єдіт Піаф . Найвідоміші кінострічки про "Піаф Гі Казаріля й мелодрама Клода Лелуша "Марсель й Єдіт" лише перед мова до історії про La Mome ( Воробішек) з вулиць Монмартру. Горобець із голосом всієї Франції. У фільм Даана не увійшло багато фактів з життя Єдіт : про відносини з її останнім чоловіком Тео Сарапо, про допомогу французьким солдатам , про її гру у фільмах . Єдіт Піаф прожила не одне, а кілька життів. Акробат. Луи Гассіон батько Єдіт й мати третьосортна шансонетка Ліна Марса Дитинство в Нормандії в борделі Лізіє серед янголов-повій. Друге народження із прозрінням молитвами повій будинку Лізіє. Перше кохання до продавця Луї. Потім втеча до легіонера Альберта.Жерар Депардьє , який зіграв Батька Лепле блискучо зобразив подив від відкриття генія у обірваній, грубій подобі вуличної клошари. Навіть тоді у дешевих пабах серед п’яниць Єдіт була прекрасна. Вона була піснею. Піснею зажатою у кулак. Загинув її чоловік Марсель Сердан й Єдіт співає "Гімн коханню" . Що спільного між простодушним Марселем що влаштовує на першому побаченні пригощає Єдіт не провареним сандвічем й напівзіркою Піаф. Жага до перемоги. У одному з кадрів щаслива Єдіт у розкішних апартаментах подає коханцю Сердану у ліжко каву. Та бачить, шо то примара. Марсель загинув. Художній прийом режисера – показати що тільки сама Єдіт силою свого кохання вирішує чи відпускати долю, чи ні.Так ,вона навчилася триматись. Співати у недов’язаному светрі під софітами театру "Жерніс" у "АBC"й "Олімпії". "Коли я не помираю від кохання коли мені нема від чоого помирати тоді я готова померти!" – казала Єдіт. Менше за все Єдіт була схожа на діву естради , на відміну від Марлен Дитріх. Скоріше на дитину. Маріон Котіньйар в образі Єдіт й не впізнаєш відразу. Скута, стримка хода , малесеньке згорблене тіло й нервове обличчя , на якому сяють глибокі-глибокі здивовані очі. Після автокатастрофи всі умовляють Єдіт не виходити на сцену :Маргарита Монно, сестра Сімона Барто. Перетягнута корсетом, три рази падає від болю Єдіт. Це вперше "ричачий горобець" не владен над співом. Але у залі все ще лунають слова "Акордеоніста". Останні кадри – загасаюча Єдіт. Примари її померлих батьків сина Марселя й Сердана кличуть Єдіт до себе. "Ні я не про що не жалію." –так відповідає Єдіт на останнє питання журналістки. Й саме цієї піснею завершується фільм."Я співаю не для всіх, я співаю для кожного" – слова із передсмертної біографії Піаф. Багато хто був схожий на Єдіт , від Мірей Матьє й до африканки Сезарії Евори. Але Піаф була тільки одна. Горобець із душею тигра.
Ксенія КИРИНДЯСОВА

Обличчя зі старої фотографії"
Спочатку я мала намір написати про когось із своїх родичів. Про матір, адже я дивлюся на світ її очима й у ту саму мить відчуваю , ніби мені набавився ще 31 рік . Точніше мої очі 31 рік назад вже палали тим самим полум’ям зневаги й життєдайної впертості 18-річної людини. Просто вони проявились ще раз , щоб знову можна було прочитати у них ті самі риси, притаманні саме всім жінкам нашого роду у такому ось віку. 18 – це коли твоє дитинство починає старіти. Воно обростає роками, як роговим панцирем , і ти нічого не можеш вдіяти. Мусиш коритися. Цікаво як воно - носити на собі чужі очі? Хтось із з кола твоєї родини дивиться на тебе і ти поволі помічаєш, що тебе ,власне тебе, він на якусь хвилину перестає бачити. Йому байдуже, що ти дитя 21 сторіччя, що ти його майбутнє - модне й прогресивне. Ця людина у твоїх очах бачить ,вірніше чує дзвінок із минулого. Потім від тебе починають чекати всі скрізь : родичі , друзі ,сім'ї й просто випадкові люди, які хоч раз пробачили двійника твоїх очей ,тих самих рис ,поведінки, що були скажімо у твоєї мами. Ти хочеш, щоб це було не так. Хочеш бути іншим. Тому що твоя схожість із батьками іноді відтягує тебе кудись назад, зупиняє твій шалений рух уперед до власної стежки. А все ж таки приємно відчувати ,що ти є носієм минулого своєї родини . Приємно знати, що ти стільки разів був вже 18-річним; виглядав саме так, як зараз й десь на духовному рівні спробував те ,що вже робили твої предки. Твої очі – це документ ,який засвідчує багатовікову традицію розвитку однієї сукупної Людини вашого роду.
Коли я помру ,то обов’язково оберу новим оселищем очі мого онука чи онучки. Навіщо мені той фруктовий рай-гарем із розмовляючими тваринами, із тисячною янгольською раттю за плечима, я ж не воїн світла. А ось продовжувати подорож світом у очах твого онука – велике щастя. Охолоджувати сльозами його зболену душу або випромінювати світло для його чи її коханої людини . Ходити іншими стежками, іншими руками творити. Коли він візьме фотографію, вона (фотографія) дасть мені голос й мій онук ( онучка) все зрозуміє. Але попри все це ,я хочу описувати не фото бабусі, яку я ніколи не бачила , але знаю що то є моя копія , не батька, мати, тьотю , а обличчя зі старої фотографії, що до глибини душі зворушило мене своїм благородством .Це обличчя Миколи Другого. Можете після цього звинувачувати мене у не патріотизмі ,але щирість є набагато дорожчою.
Старі фотографії … Люди на них скупі у рухах ; вони ніколи не дивляться прямо в об’єктив ,наче ховають щось .Сірі напівтони змушують детально розглядати кожну деталь й не відволікають від самих облич людей. А сучасні фото інколи занадто яскраві :дивишся й сприймаєш обличчя людини ,так само як авто поруч ,чи іншу деталь механіки 21 сторіччя . .. Старі фотографії не можна зняти на мобілку , чи поставити на заставку у комп' ютер; їх не можна вирізати або зісканувати, бо це виглядає ,наче якісь злочин чи гріх. Позаминулого літку я три дні була у Санкт – Петербурзі: віденські канали, паризькі фонтани, скандинавська погода, теплі білі ночі – привіт із Арктики, мозаїковий собор на крові, Казанський й Ісакіївський із паризькими химерами-янголами. Якось зайшла у одну місцеву крамничку й побачила фото царської родини. Я три рази поверталася до нього вагаючись чи купиnи мені його. Таки купила , й гаряча хвиля із самої середини серця, як вулкан накрила мене .То була безмежна любов. Безпричинна любов до царської родини.
Дзвоню туди, звідки на мене дивиться лукаве й гарне ,як в оленя обличчя царя, що кінчиками пальців притримує ручку однієї з дочок; інша донечка , що стоїть справа довірливо обхопила ту ж саму руку, імператриця із маленьким Олексієм (наче Мадонна із опущеним донизу поглядом) пригорнулась до кітеля чоловіка; ще дві доньки стоять разом наче одне ціле.
- Алло! Ну як справи ?- питаю я телефонним жаргоном у царя-оленя.
- Та ось нас щойно розтріляли. Я навіть не встиг здійснити прогулянку із сім'єю й полікувати хворого Олексія . Нам відтяли кислотою пів -обличчя, роздягли, наче рабів на торговому ринку, зірвали всі прикраси, дочки навіки повінчані із своїми катівниками через їх безсоромні дотики до юної шкіри. А я ж пропонував їм: давайте , ви візьмете моє життя й заспокоїтись. Але ж ні. Їм потрібно було знищити все старе , щоб будувати дорогу у світле комуністичне майбутнє, щоб будувати новий суспільний лад. Ну, шо ж :" Господи врятуй.. й присмири Росію" (останній запис із щоденника імператора).
- Але ж вас не знищили. Це абсурд. Вас просто здали у хлам… Де ж ви будете перебувати, доки люди зроблять вас святими й відправлять на небо?
- Іпатіївський палац зруйновано. Тож ми можемо бути лише разом. Так було так й буде зараз.
- Гроші на моєму рахунку скінчились. Я поклала слухавку. А може просто оглохла від сліз. Байдуже. Я люблю цих людей. Імператор у строгій солдатській шанелі із жовтуватим стомленим обличчям ходив нервово по вагону. Він мусив підписати документ про зречення престолу на користь свого брата Михаїла. Він так нервувався, що взяв зі столу шматок чорного хліба й почав жувати його. Раптом засоромився й почервонів. Цей факт взятий із книги відомого історика Едварда Радзинського. У уявленні новоспечених служак Нового царства рабів й голодних ,Микола Другий не був схожим на царя. Все просто: вони бачили перед собою невеличкого зросту людину у солдатській простій формі ;його обличчя із посивілими вусами й помарнілим обличчям своєю суворістю й простотою нагадувало їм обличчя рядового вояки. А статна цариця без діамантів й шовкового туалету могла б видатись такою собі німецькою гувернанткою. Цього вони й чекали ці залякані й темні люди ,що пишалися своєю бездарністю. Царська родина перетворилася на клоунів. Але таких клоунів, яких треба знищити, бо лише вони ,як це завжди водилося , говорять правду. А правда, як тісний костюм для більшовиків – її треба скинути, не за розміром вона їм. Але не ходити ж голими? Ні , правду треба спалити. Спалити так, щоб ніхто й ніколи не подумав ,що вона була, а думали , що людина завжди ходила ось так як у первинні часи гола й підвладна інстинктам.
- Миколі Другому не пощастило бути царем. Так само як Ісус Христос хотів очолити земне царство будучи нащадком царського рода Давида, але залишився лише місією. Царська родина повинна була своєю кров'ю очистити Росію від багатовікового рабства . Коли я дивлюся в усміхнені очі Миколи Другого й осяяні красою обличчя його дітей , коли я бачу ці гарні , акуратно одягнені , стрункі силуети ,сповнені якимось всеохоплюючим Законом , я знаю: не все ще втрачено. Й можливо вони, ці царські люди, десь у майбутньому подзвонять на моє фото , щоб сказати : "Все добре."
-
-
-

Диво-балерина із карамельними ручками й ніжками,із видовженою головкою вже тисячі,десятки тисяч,мільони,мільярди,трільйони років помирала,виконуючи одну й ту саму партію помираючого лебедя-Одети.Вона була механічною.Її руки,розкинуті,наче крила жар-птаха,русалчини ніжки й граційний стан у пачці креп-сюзе були нанизані на залізний механічний стрижень,що рухався у полоні закону Буравчика з-а годинниковою стрілкою.Що ж,кожен несе свій тягар.Доля Сізіфа.Вона розраховувалась за своїх сестер-коханок знатних баронів,князей й графів,титулованих вояк,що продавали себе за легеньке порхання у проміннях сонця.За танок раз-два,раз-два у шовкових ззовні й натружених ссередини пуантах.Її маленьке чесне безсмертя передавалося із покоління в покоління.Її золотаве волосся,схоже на корону короля-сонця Людовика;її виліплене у райській наковальні тіло не знатимуть ані старості,ані мук пологів.Вона помре тоді,коли її забудуть,коли хтось закриє кришку скриньки під нафталіновим пилом.Її смерть буде довгим сном.Вона буде єдиним свідком майбутнього нашої Землі.Людина 3000 року народження пробудить її від сну.Буравчик знову продовжить сверлити."Ось,як виглядали люди у перісні часи.Як ця механічна балерина-робот".Вона відповість трикрапкою.Лише вічний полонез зі скриньки скаже:"Так".Вічна слава.

Вона іде шляхом нетоптаним із краю, де у тантричній незі, земля неопалимих тисячі купин створила,
Де кожна зморщечкаїї, сцілити просить глибиною джерела. Свої сувої розпростерті спустили Небеса до нас. Вібрує пульс праюної зорі. Її схиляє стан Феб ясночолий. З юначою жагою бере у колісницю тура степового. Там,за відбіленою межею, в обіймах тура няньчиних, встає на ноги День. Як Мойсей,веде з собою будущність. Стягає саван вчорашнього людей. І ось,як у жахах аїдових, встають,як карти на пружинах, минулого зразки. Одне за одним ротом тягнуться у Світ. Цей альбінос,Мойсей нового дня, кохання пристрасть роздяга. Квапливо,по-дитячому,витирає пам'ять пристрасть з вуст. Вуста її,-то падре нашого кохання. На них благословіння:"Ameno.А вік у вік і во віки ухвалить мій устав." Взнаєм обличчя Сфінкса.Осипалось воно у прах, коли ми йшли стежками купини, вслід за слідками чотирма, що впали на зорі.