ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2020.09.23 22:23
В поемі «Мойсей» Івана Франка призвідцями бунту проти Моше названо Датана й Авірона як начебто виразників волі молодого покоління юдеїв. І жодним словом про Кораха. Натомість згідно з Торою (Святим Письмом) за бунтом стоїть насамперед він. На догоду св

Євген Федчук
2020.09.23 18:57
У Василя сьогодні перший день
Роботи у бригаді лісорубів.
Він вже звалив з десяток сосон, дуба
Та й сів, відпочиваючи, на пень.
З незвички руки, як дроти, гудуть
І у вухах немов шматочки вати.
Сидить, зовсім не хочеться вставати.
Чи ж то без нього

Устимко Яна
2020.09.23 11:15
все ближче і ближче до осені
павук вирушає за кроснами
бо важчає сонце у волоті
стає наче пиво із золота
густе із гірчинкою літепле
лускою з полови обліплене

баламкає волоті китиця

Сергій Губерначук
2020.09.23 10:54
З апартаментів панни Гі,
з якою ми романи пишем,
літали блюда дорогі,
немов фанера над Парижем.

А панна Гі у неґляжі
гляділа з висоти балкона,
як Ми робили віражі

Тетяна Левицька
2020.09.23 09:46
Криниця п'є в сосновім лісі роси,
а стежечка до неї заросла.
В журі картає сум і неба просить,
побачити цебро й перЕвесла.

Колодязі не оминайте, люди,
хоч "журавель" за обрій відлетів.
Допоки струменить у ваших грудях

Ігор Шоха
2020.09.23 09:42
У павутинні бабиного літа
літає осінь – ще на двох одна,
якщо у мене, наче Аеліта,
гостює Муза і бринить струна.

Ночами одягає оксамити
і наливає келихи... до дна,
аби лиш пригубити... і летіти

Микола Соболь
2020.09.23 05:53
До саду підкрадалася зима,
її відчув у димнім ароматі,
хоча його ще зовсім небагато
та іній хризантеми обійма.
І лід ховає воду у відрі
такий тонкий, неначе павутинка…
О, сонечко, побудь іще хвилинку
твоє тепло, мов дар на олтарі.

Олександр Панін
2020.09.22 23:10
На полювання не хочеться Мурочці -
Котик хай ловить мишей,
А за прання треба братись Єнотику,
Пратиме він без грошей.

Цуцик білизну прасує любесенько,
Старший над прасками він,
Швидко працює, ретельно, рівнесенько -

Дума Козак
2020.09.22 21:45
Баскими кіньми вдаль біжать роки,
життя екватор стрімко перетнувши.
Нам осінь щедро стелить рушники,
руду свитину чинно одягнувши.

Вечірнім парком пройдемось удвох
у світлі ліхтарів, під вітру свистом.
На зламі доль, стосунків і епох

Ярослав Чорногуз
2020.09.22 18:18
Все було занадто вже чудово -
Вірні почуття жили в мені.
Я тебе любив, леліяв словом,
Чарівні такі складав пісні.

Я тебе возносив, як Богиню,
Квіти клав на світлий п’єдестал.
Звідки те взялося баговиння,

Ванда Савранська
2020.09.22 17:04
Лорелай


На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.

Олександр Сушко
2020.09.22 16:42
На хорей подібен анапест,
Кавуни і кабачки - на дині...
Я нікому не потрібен - от вам хрест!
Тільки доні, тещі та дружині.

Отже, вільний. Впали ланцюги,
Крила не залипли марнославством.
Все в порядку. Тільки од борги

Тетяна Левицька
2020.09.22 11:28
Не питайте чому я покинула весни бузкові,
абрикосові сни і мережаних мальвів шиття.
Не збагну дотепер, досі не усвідомлю, панове,
чом летіла на ватру метеликом до забуття.

Хмарочоси торкаються сонця - душі не торкають.
У мурашниках люди, за вікнам

Петро Скоропис
2020.09.22 10:29
Краю модрин, укрий
якомога в грозу.
Як у порах кори,
їх живиці сльозу.
Лиш по мені мовчок,
ніби хвоїн пучок,
і зіниць моїх сни
од яви заслони.

Сергій Губерначук
2020.09.22 10:18
Простір просотано просом простим,
прісно просіяним – лиш прорости!
Лиш оживи! Шилом вийшовши в шал!
Колос шовково сховавши під шаль!

Коло по колу котила літа
зерном по зерну земля прасвята!
З гречки – на просо, з роси – по стерні

Олександр Сушко
2020.09.22 09:11
У Пегаса зляк! Розбіглись теми!
Тужусь над сонетами дарма.
В читачів фінансові проблеми -
Грошей на книжки мої нема.

Є на сало, інтернет, кварплату
Та пухкі зі здором пиріжки.
Попиту немає на віршата,

Віктор Кучерук
2020.09.21 20:49
Не вщухає світлоносна злива,
Хоч вже ніч прозора навкруги, –
Місячної повені розливи
Затопили світлом береги.
Закипає, піниться, іскриться
Сяйво пориваючись у лет, –
І ріка вилискує, мов криця,
І палає срібно очерет.

Євген Федчук
2020.09.21 19:29
Степи безмежні, степи широкі
Лиш вільний вітер по них гуля.
Бредуть неспішно степами роки,
Не відчуває їх ця земля.
Все так же вітер колише трави,
Все так же степом табун летить,
Та час від часу встають заграви
Аби хоч трохи степ обновить.

Олександр Сушко
2020.09.21 14:38
Людно! Ой людно! В театрі - прем'єра!
Грають виставу лише глядачі.
У режисерах - Орфей та Мінерва,
Автор відсутній, сценарій - нічий.

Плаття із золота у примадонни,
Перстень з рубіном в героя важкий.
Труппа уся - херувими іззовні,

Володимир Бойко
2020.09.21 13:46
Перкуторна перистальтика Нетиповий тип Ненормативна норма Неформатний формат Непитущий чіп Гримуча теща Вегетеріанське обжировисько Безконтактний аперкот Ортодоксальний совок

Тетяна Левицька
2020.09.21 11:22
Таїла у серця схованці
пахучий бутон любові,
та на обважнілій яблунці
дозріли плоди медові.
Зелені, червлені, сонячні,
блискучі, терпкі та кислі.
Золочені небом, це сон чи ні,
на пружнім гіллі повисли.

Сергій Губерначук
2020.09.21 10:12
У рожевому трико
з шлейфом сонної пастелі
плівся фуетист Садко
по мальованій пустелі.

Сам, як зморщений кажан,
кинутий з польоту – в старість.
Ніс, мов синій баклажан.

Ігор Деркач
2020.09.21 09:11
Минає день за днем, за роком рік...
на капищах, руїнах базилік,
у небесах лунає алілуя...
і так триває за віками вік,
допоки має жити чоловік
у Сина-Бога-Духа одесную.

Ще обирає обраний народ

Дума Козак
2020.09.21 04:05
Життя летить крізь хугу і туман,
а в сонячну годину і тим паче.
Кінчається нескінчений роман,
душа моя рядками тихо плаче…

Про чарівну любові заметіль
і кришталево-росяні світанки.
Про серця стукіт, щем і навіть біль

Тетяна Левицька
2020.09.20 21:44
У гаю, край села,
я зірвала ромашку шовкову,
і причину знайшла,
щоб до тебе вернутися знову.

Любиш... ні? Любиш...ні?
Не розкаже ця квітка лапата.
Що ж гадати мені,

Іван Потьомкін
2020.09.20 20:52
Уподобав якось лев доньку лісникову
І відтоді позабув, що то жить в спокої.
Почвалав у дім красуні, просить її руку,
Та не віда, що батькам завдає лиш муку:
Хоч і цар лев серед звірів, а доньці не пара,
А відмовиш – в хижака наготові кара.
«Бачиш,-

Шон Маклех
2020.09.20 20:26
На сонному пагорбі блідого сновиди –
Камінного ліхтаря чорнокнижників,
Що червоніє раз на століття –
Від передчуття жахливого –
Як провісник,
Серед вересового квіту ранньої осені
Я снив оксамитову казку – медову й бджолину:
Я – лицар королівств

Євген Федчук
2020.09.20 20:21
Як на озеру Долобську князі засідали
Святополк і Володимир раду тут тримали.
Ой, тримали князі раду і дружини з ними:
Що робити? Що чинити з половцями тими?
Не дають Русі спокою: розор за розором.
Чи найти на них війною чи походом скорим?
Говорила С

Ірина Вовк
2020.09.20 17:22
Картинка V. «АЛЕЯ ВІКОВИХ ЛИП» У КУТКОРІ. МОЛИТВА ДО АНГЕЛА-ХОРОНИТЕЛЯ. З появою у нашій Вовчо-Михайлівській сім’ї вітчима Зеновія Олійника, мала Ірочка з мамою Лідою почали їздити до родини ще в напрямку стародавнього села Куткір, що розкинулося у Б

Володимир Бойко
2020.09.20 16:57
Нетривале усе, що тримається страхом,
Що ламає людей, затоптавши в багно,
Як і все, що колись здобувалося махом,
Обертається прахом.
І кане на дно.

Дума Козак
2020.09.20 15:39
Ходили довго манівцями,
нас розділяв підступний тин,
та поєдналися серцями –
злились два подихи в один.

Це знову сталося… Нарешті!
Нарешті знову ми удвох!
Квітують восени черешні

Олександр Панін
2020.09.20 13:07
В суботу злодія гуртом
Схопили на базарі,
Хотіли "врізати" кийком,
Погрози промовляли.

"Ану, танцюй, як каже пан,
Танцюй, вражино, чуєш?
Із шкіри буде барабан,

Олексій Кацай
2020.09.20 11:53
на громадянській війні поміж пеклом і раєм
весь в драматичній симфонії спалених сонць
я забісовано неба комп’ютером граю
між Стоунхенджом і храмом кавказьким Звартноц

це «між» колись хтось невправно назвав «Україна»
хоча тут до краю бігти стол

Сергій Губерначук
2020.09.20 08:33
Щастя, від якого ти психічно втомлюєшся,
мешкає поруч у будинку номер сорок шість.
Тільки-но ти прокидаєшся,
йдеш на кухню й пораєшся –
як у двері вже
дзвонить щастя непрошений гість.

Гість шепоче крізь щілину,

Тамара Шкіндер
2020.09.19 21:22
Прохолоди подих все єство відчує.
Десь луна озветься в сірих комишах.
Вітер в підворотні згодом заночує.
Сирістю підступно нагонивши страх.

Це іще не осінь - відлітає літо.
Мружить сонце очі в безлічі промінь.
Це не дощ, а мряка. І перепочити

Петро Скоропис
2020.09.19 17:36
Осінній вечір в скромному, утім,
містечку, і не байдужім до мапи
(топограф у азарті був, чи квапив
свої стосунки з дочкою судді).

Киваючи на втому від причуд,
вас Простір не обтяжує на масу
рис величі, обмежуючись тут
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Шон Маклех - [ 2020.09.20 20:15 ]
    Сонний пагорб
    На сонному пагорбі блідого сновиди –
    Камінного ліхтаря чорнокнижників,
    Що червоніє раз на століття –
    Від передчуття жахливого –
    Як провісник,
    Серед вересового квіту ранньої осені
    Я снив оксамитову казку – медову й бджолину:
    Я – лицар королівства забутого,
    Королівства сонячного, хоч і холодного,
    Лицар меча іржавого та коня білого:
    Королівства вітрів і хрестів кам’яних Тір Коналл.
    Я снив під музику флейти зробленої з очерету
    Музику Тір на н-Ог – країни вічної молодості,
    Яку наспівав мені вітер – осінній філософ Неба.
    Я снив і вростав думками-коріннями
    В рихле торфовище пустища Часу:
    Снив темним минулим чи то млистим майбутнім,
    Блукаючи між кромлехами та дольменами,
    Плутаючи старі пагорби з хвилями:
    Сперечаючись з тінями, обпікаючи рот
    Словами забутими, іменами терпкими.
    Будую кам’яний дім – притулок свій вічний
    З холодними стінами відчуженості.
    Я мандрую у сні: тільки стукіт копит
    Чутний тільки мені – у сні.
    Я сплю на Сонному Пагорбі –
    На його вершині, під небом чорним,
    Під Місяцем таврованим.
    Я – нетутешній.
    Завжди нетутешній, невчасний.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (1)


  2. Іван Потьомкін - [ 2020.09.18 09:20 ]
    Леві Їцхак
    По-літньому ще припікає сонце.
    По селах християни картоплі копають,
    Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
    Сухе бадилля палять...
    ...Не злічить роботи в полі й на городі,
    Щоб не віддать морозам на поталу
    Те, що на радість рясно так вродило.
    Чом же юдеї, святочно вбрані,
    Всі до Бердичева сьогодні поспішають?
    Рош гашана, себто Новий рік, в юдеїв.
    Звістить про це весь світ
    Господь заповідав шофаром –
    Довжелезним рогом з барана,
    Покрученим, як і сама доля Мойсеєвого роду.
    Та що за диво: готові луснуть од напруги,
    Хасиди дмуть-роздувають щоки,
    А з рогу – ні гу-гу...
    Такого ще в Бердичеві не знали.
    Кагал благально поглядає на рабина –
    Стільки ж див йому Господь довірив,
    Тож, певно, що й шофар розговорить зуміє.
    Мало не самого себе вкладає й Леві Їцхак
    В шофар, а відти – тільки старечий хрип.
    «Не обійшлося, мабуть, тут без Сатани», –
    Відклав набік шофар і прокричав у небо:
    «Владико світу, Ти ж не кому-небудь,
    А нам заповідав шофаром нагадувати людству
    Про день, коли Ти світ цей сотворив.
    Поглянь – скільки ж юдеїв прийшло в Бердичів.
    І що ж?.. Ти не дозволяєш висловить на повен голос
    Любов і страх наш перед величчю Твоєю?
    А, може, як кажуть християни,
    Ти й справді нас прокляв, відріксь на віки вічні?
    Тоді...тоді поклич Івана з поля...»
    І заридав кагал, і руки простягнув до неба.
    Леві Іцхак ще раз припав вустами до шофару
    І начебто сама собою така мелодія
    В усі усюди полилася, що й у найдальших селах
    Християни поволі розгинали спини
    І з-під долонь у небеса вдивлялись.
    «Моя взяла сьогодні,– проказав рабин. –
    А Його – завтра. Життя моє Він одбере...
    Гріхи Ізраїлю звалив я сам на себе...»

    P.S.
    У Бога вимолив Леві Їцхак відпустку –
    Полежать на Сукот у курені,
    Потанцювать з кагалом на Сімхат Тора .




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  3. Шон Маклех - [ 2020.09.11 17:37 ]
    Подерта свита світу
    Філософи-жебраки епохи зневіри
    Одягають подерте на шмаття Небо
    На свої втомлені плечі-рамена
    (Наче збираються вони не мислити,
    А тягнути плуга залізного
    На полі неозорому ковиловому).
    Замість черевиків взувають вулиці –
    Діряві й цвяховані руїнами
    Будинків, в яких живуть привиди –
    Тіні людей минулого і сучасного:
    З пошкрябаними пластинками грамофонів
    Замість слів,
    З трухлявими цитатами мертвих невігласів
    Замість думок.
    Вдягають подерту сорочку міста
    Люди, що дивлять на зорі
    Без рожевих окулярів неправди:
    Сорочку зашиту кам’яними нитками ратуш,
    Залатану клаптиками сірих газет.
    Світ нинішній – старе лахміття вигадок
    Хворих на голову апостолів темряви,
    Поточений міллю утопій злих.
    Коли ж омиє тіла бронзові поколінь нових
    Життєдайна злива просвітлення,
    Весняний дощ Свободи і Радості?



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  4. Іван Потьомкін - [ 2020.09.08 12:41 ]
    ***

    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Знайшлися добрі люди:
    Винесли в ночвах.
    Не бажана вона мені
    І в перелітнім віці.
    Не прошу, як дехто
    Прийти щонайшвидше.
    З року в рік повільніш
    По землі ступаю.
    А вона за мною
    Невідступною тінню
    Чалапає позаду.





    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  5. Артур Сіренко - [ 2020.09.05 15:17 ]
    Малахітова людина
    Малахітова людина
    Кришить своє серце в сільницю,
    Хоче посолити світ
    Своєю кров’ю зеленою:
    Нерозчинною, мідною,
    Восьминоговою.
    Людина вирізьблена з малахіту
    Тупцює шляхом чумацьким
    За сіллю гіркою сивашською,
    Полічивши кістяки рогатих волів
    Та каурих мулів готських –
    Серед тирси минулого,
    Серед ковилу снів жахних.
    Малахітовий жевжик
    Співає не рапсодію – реквієм
    Кожному, хто вміє літати
    Разом з журавлем-монахом:
    Цибатим філософом сфагнуму.
    Малахітовий чоловічок
    Вважає себе коштовністю,
    Не знає як перейти брід
    Ріки Молочної білої:
    На дні соми поснулі
    Ковтають все кам’яне:
    Серед отої глини жовтої
    З якої колись глеки зліплять
    Для вина яблуневого…



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  6. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 17:59 ]
    Звичайний
    Я сидів на сходовій клітці,⁣
    зверху гримів ліфт,⁣
    і до мене піднявся чоловік,⁣
    заступивши віконний краєвид із дев'ятого поверху.⁣

    Він думав,⁣
    що я злодій,⁣
    бо не виходить по-людськи виглядати,⁣
    коли усамітнююсь.⁣

    Штучне око старого⁣
    пасувало до живого,⁣
    яке виражало лише сміх і злість.⁣

    Йому було сімдесят,⁣
    а я був чудовим сповідником.⁣

    Історії вибухали одна за одною:⁣
    про мордобої,⁣
    поганих поліцаїв⁣
    і хороших мужиків.⁣

    Сором'язливий коло під'їзду,⁣
    і жорстокий сам на сам,⁣
    дід мав неабиякий талант актора.⁣

    Рухався рвучко,⁣
    наче ми однолітки,⁣
    і жестикулював,⁣
    ніби й зі мною хотів зрозуміти,⁣
    хто чого вартий.⁣

    Себе називав «сімейним»,⁣
    і про жодну дівчину й жінку слова не мовив.⁣

    Потоки матюків,⁣
    разом із манерою⁣
    стрибати пантерою,⁣
    залатали цю прогалину.⁣

    «Я з тобою не хвилююся»⁣
    —⁣
    повторював Петро,⁣
    але здавалося протилежне.⁣

    Він боявся пауз у розмові,⁣
    а я все чекав,⁣
    коли спаде кам'яна маска брутальності.⁣

    Тільки-но мова здобрювалася словами⁣
    «чавун»,⁣
    «курило»⁣
    і⁣
    «завод»,⁣
    я йому вірив більше.⁣

    Як і в залишки його дитинної душі,⁣
    що пробиралася на озеро взимку,⁣
    і каталася по льоду до ополонки спогадів.⁣

    Час від часу я вчував⁣
    платівкове нарікання⁣
    від гурту «Колись було краще»,⁣
    але 1951 року народження⁣
    вартував чиїхось вух.⁣

    У нього виробився⁣
    слоган,⁣
    який мав ударити підсумком в обличчя.⁣

    Який робив його хорошою людиною.⁣

    Словесний логотип:⁣
    «Я нічого не чув⁣
    і я ніц не знаю»⁣
    —⁣
    поділився дідо мудрістю,⁣
    якою ти не будеш вражена.⁣

    Але я не чекав⁣
    чогось більшого.⁣

    Я просто⁣
    слухав.⁣

    Бо хто ж іще розповість про вантажника?⁣

    (вірш у прозі)

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:05 ]
    Львівські типажі
    нумо поговорімо про типаж великого міста:⁣

    про трамвайних дівчат, до яких завше хочеться сісти⁣
    про львівських пані з нахабним, і мудрим обличчям⁣
    про хіпстерів з «Вишні», яким борідка так личить⁣
    про горбача біля Ратуші, і конструктор-обманку⁣
    про тих, що п'ють віскі, а не каву, до сніданку⁣
    про міську божевільну, цю найбільшу всезнайку⁣
    про рейви підвальні, й нічні тусовки з Бабайком⁣
    про сто доларів ззаду Опери, прикритих камінням⁣

    і везіння, везіння, знову везіння:⁣

    почути, побачити, змолоти й з'їсти місто⁣
    ліплячи з нього кораблики, як рогалики з тіста⁣
    і, ступаючи хижо, павучком, по сріблі й намисту⁣

    обдивитися решту цікавих людей:⁣

    от побіг романтик, а збоку — юнак без ідей⁣
    ще нам трапиться няшка, котрій присниться Бродвей,⁣
    а вуличний шаман розіграє — на букет орхідей⁣

    і злізе ангелик підручний, і впаде чортяка з плечей⁣
    львівської химери, що не має очей⁣

    що чує запах ванілі, й солоного шоколаду⁣
    що пасує Діві Марії, в якої шукаєм розраду⁣

    від якої течуть солодкі потоки⁣
    магії молитви⁣
    на Львів⁣

    на Львів-повітря у спеку, на Львів Блошиних тиражів,⁣
    Львів-дурман, -інсталяцію, на Місто тисяч... ⁣
    типажів⁣

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  8. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:08 ]
    Присвята
    Вірш у прозі⁣
    (Частина I)⁣

    У чоловіка⁣
    За плечима — те, що для мене ще обрій⁣
    Але історію древніх начал я знаю.⁣

    Чоловіку⁣
    Пощастило народитися на сільському повітрі,⁣

    Радянська школа навчила чуйці природній —⁣
    Союз — то дивацтва й дива,⁣
    Але приємні, із чимось від біло-пахучих сорочок,⁣

    Ще син скаже, що пам’ятає газетну вирізку⁣
    Де батько-підліток займався садом⁣
    Ще син скаже, що кучерявий тато на портреті⁣
    Був схожий на Цоя не тільки ім’ям⁣
    Ще син скаже, що конспекти старого збережені⁣
    Та живуть собі з грамотами в тумбі.⁣

    А батько навчання у Франику згадає⁣
    Пацаном, коли на стрілках бував⁣
    Будував підвальні спортзали Перебудови⁣
    I дівчат на вулицях із поцілунками знайомив,⁣

    Хлопці бізнес варили⁣
    Перетікали в 90-і — злі⁣
    Частка друзів тікала в країну Америку — Мрій⁣
    (І закінчилася пісня молодечого буяння).⁣

    Прийшла банківська муштра⁣
    —⁣
    Напружена й виснажлива каторга⁣
    До батька, з-поміж роду інженерського,⁣

    І справи полетіли бистро⁣
    І гроші збиралися⁣
    І жінка з’явилася,⁣

    Моря із морів Моря⁣
    Галина галицьких кроїв,⁣

    Народила червону курточку⁣
    Що дрібно скрипіла в сніг⁣
    Заливши бензин до душі⁣
    Мовби в нове авто⁣
    Чоловіче.⁣

    Ще на подвір’ї дерево стояло в центрі⁣
    І лежав, повзав, сидів, стояв…⁣
    Другий, третій, згодом — четвертий⁣
    Кусаючи кору зубами — так, син⁣
    Кусаючи й жуючи — стояв син.⁣

    Сили ішли⁣
    Та кожна субота оновлювала —⁣
    Сакральне сіно чекало вил⁣
    Плодоносили горіхи й сливи,⁣

    Посеред степу велосипед виринав —⁣
    Маленьке поні поруч татових машин⁣
    Для ріки, що продовжувала холодити груди⁣
    Й будити пам’ять про купання Барсіка,⁣
    Вірного пса і мисливця Барсіка,⁣
    (Що був собако-гігантом):⁣

    «Спершу окунути його,⁣
    Й окунутися з Барсіком самому» —⁣
    Повідав мені заповідь тато⁣
    На концерті комарів коло кропиви та «Жу-Жу!»⁣
    Попиваючи холодний компот без цукру⁣
    Чоловічий.⁣

    Діти його росли на очах, а друзі лишалися⁣
    Навшпиньках рятувала (направду — від чого?)⁣
    Весела задирака за обідом — жінка⁣
    А буденність розбавляло кіно Іньярріту⁣
    Інтриги та півні з кіно Іньярріту,⁣

    Та життя й далі ходило й крутилося⁣
    І продовжує вертітися по колу⁣
    Поки старший син вірш завершає⁣
    Наче свою першу промову:

    (Завершальна Частина)⁣

    «Тобі лишається вдавати сьогодні⁣
    Що ти старий⁣
    Тобі лишається взяти на міць руки⁣
    Маля-сина⁣
    Й лишилося…⁣
    Жити п’ятдесят літ (плюс прожиті стільки ж)⁣
    Жити п’ятдесят літ до прожитих стільки ж»⁣

    І старший син написав поему⁣
    Життю, яке жевріє, та буде жевріти,⁣

    Довгий лист, і біографію серця⁣
    Чоловіка на ім’я Батько⁣
    Який зміг полюбити людей і село⁣
    Із ким був ближче, ніж поруч.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  9. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:24 ]
    VRLBR
    обходисвіте, що димиш колами іще у гірське повітря⁣
    на путі тобі стрінеться улюбленець греків грайливий⁣
    злови сю мить невблаганного хвилювання перед богом насолоди⁣
    маленький, ж-бо гордий, візьме Олімпієць пензля,⁣
    а після вина, сміховинний, намалює на слоновій кості блудницю⁣
    і сховає золотоволосу зі сороміцьким тремтінням до клунка твого⁣
    благодатний за трубкою, набитою шматочками листочків зі груші, потрошки що курить⁣
    Діоніс⁣



    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  10. Іван Потьомкін - [ 2020.08.28 21:29 ]
    Перельман і Хейфец
    Заграйте, Маестро Перельмане ,
    Щось із Сарасате.
    А поки настроюєте скрипку,
    Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
    ...За обідом, який завжди передував уроку,
    Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
    Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
    Я знизав плечима.
    «Як? Ви не знаєте Іцхака Перельмана?
    То ось що пораджу, дорогий поете:
    Штани останні варт продати,
    Аби хоч раз почути Перельмана!»
    Смієтесь, Маестро? Було б вам не до сміху,
    Якби знавали наставницю мою:
    Сама Голда Меїр дружила з нею.
    Питаєте, чому я вибрав Сарасате?
    Бувало, тільки-но зачую «Наспіви циганські»,
    Здавалось, сама скрипка промовляє,
    А Яша Хейфец, як-от і ви ,
    Лиш струни втихомирює смичком,
    Аби вони не позривались з надміру печалі.
    Уже в Ізраїлі почути довелося,
    Що не деінде, а тут, в Єрусалимі,
    По виконанні сонати Штрауса
    Котрийсь із в’язнів концтаборів
    Чимось важким ударив Яшу по руці,
    Із скрипкою навіки розлучивши...
    Так що заграйте знову «Наспіви циганські».
    Як пам’ять про Яшу і наставницю мою.
    Може, й вони почують їх.
    Тепер уже на тому світі.







    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати: