ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2022.07.07 10:20
Лежало під кленом, мов лист, пожухле
загублене кимось Єванґеліє.
Глаголило тихо.

Не спав монастир – дівоцтво притрухле
у корчах шукало Єванґеліє.
Не молено, тихо.

Микола Соболь
2022.07.07 07:47
Купальська ніч грозою йде зі сходу.
Із тих країв, напевно, що й орда.
Що ти несеш слов’янському народу?
Чому з тобою поруч йде біда?

Купальська ніч, хай вогнище осяє
твою довіку нескінченну тьму.
І сонце зійде хай над небокраєм,

Віктор Кучерук
2022.07.07 06:22
Горобина ніч минула
І безсоння відійшло, –
Перед досвітом заснуле,
Снами тішиться село.
Лиш мені чомусь не спиться
На світанні з усіма,
Хоч вже й духу громовиці
Поміж хмарами нема.

Сергій Губерначук
2022.07.06 22:25
Ступає Цар Господь убогою землею,
скаравши всіх і всяк за первородний гріх…
Ятрять і кров, і плоть, і всі церкви з єлею…
Позаду розпач-плач. Тепер – самотній сміх!!!

Регоче Сам Творець над власними думками!
І Хто ще є над Ним? Бо звідки ж доля ця?.

Іван Потьомкін
2022.07.06 13:11
Я сина вчив мовчати біля моря.
Не говорив йому: “Дивись,
Он Кара-Даг напруживсь аж до тріщин,
Щоб море до плюскоту найтоншого вловить”.
Не говорив:
“Дивись, як зависа над морем Кара-Даг.
Мовби збирається забрати клаптик суші,
Колись так необачно да

Микола Дудар
2022.07.06 08:33
Переселю свій тенор у сопрано…
Від цього ж не закінчиться життя?
Приходить ніч, а слідом свіжий ранок
І кожен з нас вгрузяє в забуття…

Це якщо я, чи ви… чи зовсім інші…
Каприз на те й існує, що каприз…
Проціджуються вистраждані вірші

Віктор Кучерук
2022.07.06 07:31
Позолочений сонечком обрій
Розчиняється в сутінках синіх, –
Підкотилось під серце недобре
Щось таке невідоме донині.
Вечоріє небачено швидко
І минає в могильній мовчанці, –
Заяложена мухами шибка
Не вилискує весело глянцем.

Микола Соболь
2022.07.06 06:31
Мовчать світанки, ніби оніміли.
І небо не розродиться дощем.
Вишукуючи уцілілі цілі,
летять ракети гаспида бичем.
Усе живе паде відразу мертвим.
Шматує плоть гартована шрапнель.
Людина все вигадує для смерті
та руйнування створених осель.

Шон Маклех
2022.07.06 01:05
А знаєш, Всесвіт нагадує яблуко,
Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
І полетіло-зірвалось:
Летить досі з минулого в майбутнє,
А я слухаю тупіт копит
Коли пишу кострубаті верлібри
Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
Що як зорі – ні дому,

Микола Дудар
2022.07.05 11:55
Тримаюсь, не чіпай… А ти забудь. До себе:
Та боронь Боже, край… та скільки того неба
А хто-небудь зітре? Cлова вам не розсада
Не голосом арен… ой не сміши досада
Встарілий стиль, хіба, шматочками осилим
Іржа, забув? труба… усе своє під килим…
Таке ж

Іван Потьомкін
2022.07.05 11:10
Якщо захворію,
лікарям докучати не стану,
звертаюсь до друзів
(не вважайте, що, може, звихнувсь):
постеліть мені степ, завісьте вікна туманом,
в узголів’ї поставте
зорю осяйну.
Я ходив напролом.

Микола Соболь
2022.07.05 09:03
Допоки мізки промивала клізма
дядьки сурйозні, певно, із обкома
на трьох ділили благо комунізма
і піонерку, що завжди готова.
Вона була підкована ідейно,
у комсомол чекаючи посвяти
уся наука цінностей сімейних –
вождям комуни треба догоджати.

Ярослав Чорногуз
2022.07.05 08:40
Миті щастя в яві знов є --
Висі золотавий шлях.
Все наповнено любов’ю
У моїм, твоїм життях.

Ніби з рання до смеркання,
Мов троянда чарівна,
Усміхається кохання,

Віктор Кучерук
2022.07.05 05:20
Затоплює сонячне сяйво
Опівдні навколишній світ, –
Над жовтими нивами жайвір
Здійнявся в співучий політ.
Засліплений світлом, вглядаюсь
В обпечену ніжно блакить, –
Лиш синь невимовно безкрая
На обширах неба лежить.

Тетяна Левицька
2022.07.04 23:13
У місті тиша, як в селі,
Та не літають журавлі
І солов'я не чути.
Вишневі зорі вдалині,
Чомусь нагадують мені,
Сюїти незабутні.

Вертає думка повсякчас,

Володимир Бойко
2022.07.04 16:20
Зайнялася трава,
Спалахнули дров
І згоріла москва.

Здичавілий шойгу
Дременув у тайгу
І замерз у снігу.

Ніна Виноградська
2022.07.04 14:15
Поранені, нескорені, побиті
І зрадою, й підступністю русні.
Що танками по зеленавім житі
Й смертями в цій неназваній війні.

Отій, де плаче нині кожна мати,
Яка чекає вісточки синів.
Міста розбиті і згорілі хати,

Олександр Бобошко Заколотний
2022.07.04 13:49
Війна – це не лише коли «Ура!»,
але й коли і рани, й руйнування,
і, втративши душевну рівновагу,
плетешся ночувати до метра.
А там навколо мармур і граніт.
І трохи менше чути,
як гримить.

Ярослав Чорногуз
2022.07.04 08:06
Нічка огорне, нічка зоріє,
Видива сіє ясні.
Знову прийшла ти, лагідна мріє,
У дивовижному сні.

Приспів:
Хвилі волосся, хвилі волосся,
Ніжні, як море вночі.

Микола Соболь
2022.07.04 06:27
Тихими кроками, стишено
небо сіріє в імлі.
Буря прикрилася тишею.
Чи те здається мені?
Скоро розродиться хвищею,
люттю, борвієм в зелі.
Силами правиться вищими.
Ніч настає на землі.

Віктор Кучерук
2022.07.04 06:10
Хоча борвій нарешті вщух
І зник у смерках, як примара, –
Холодні крапельки дощу
Сочились довго ще крізь хмари.
Неначе плакали світи
За нелюдів страшні провини,
Бо клятий присмак гіркоти
Вчувався в кожній крапелині…

Ігор Шоха
2022.07.03 23:20
                    І
В ауру часу... у чашу надій,
а не у пащу війни... у прибій
падає сонце за обрій...
за течією... у гирлі ріки
мого життя, де тасує роки
вік водолія суворий.

Євген Федчук
2022.07.03 21:08
В півтемряві заїжджої корчми
Два козака-товариша зустрілись.
На лавці попід стінкою усілись,
Поки іще не занятій людьми.
Замовили по кухлику за стрічу
Та за здоров’я випили обох.
Чим-чим, а цим вже не зобидив Бог.
Та так, напевно, козакам і личить.

Сергій Губерначук
2022.07.03 14:43
Шапіто веселий!
Я дивлюсь і сміюсь!
Ловко!
Ха!
Хула-хуп упаде.
Компроміс.
Цирк закривсь.
Змовкло!

Іван Потьомкін
2022.07.03 12:06
Ще як не став ненависним Саулові,
Давид під пальмою трудився
Над котримсь зі своїх псалмів.
Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
Мовби зі сну прокинувсь,
Бачить: шершень доїдає павука...
«Яка ж несправедливість, Боже,-
Одвернувсь юнак

Микола Соболь
2022.07.03 08:03
Спогади затесалися скабкою під нігтем.
Ой, летіть, летіть у вирій кляті.
Протирала окуляри доля брудним віхтем.
Тому, певно, і не бачу свята.
Закувала зозуленька на Миколи в травні.
На городі сходили бур’яни.
Відбивала чиюсь вдачу зозулиця справно.

Віктор Кучерук
2022.07.03 06:14
Якщо візьму й поставлю ціль,
То я, завжди легкий на спомин, –
До вас іще вернусь звідтіль,
Де повно рідних і знайомих.
Стривожу кожного отим,
Чим зміг йому запам’ятатись,
Коли веселим чи сумним
Міг віршів ряд декламувати.

Ярослав Чорногуз
2022.07.03 00:37
Мерехтять смарагдами берези,
Сонечко пливе за небокрай.
Гомонить із вітром сад поезій,
Цей -- руками виплеканий — рай.

Усмішки трояндові навколо
Садівник розсипав, наче сни --
Поміж верб, нахилених додолу --

Володимир Невесенко
2022.07.02 22:42
Там гривні дроблять на рублі
і «маєм» обзивають травень,
в чужому місяться котлі
і чужакам співають славень.

Така ось правдонька жасна.
Згадав – аж холодом війнуло;
Вже скільки осеней минуло,

Вікторія Лимар
2022.07.02 19:06
За мотивами жахливих подій, що сталися 27.06.2022
в місті Кременчук Полтавської області, в торгівельному
центрі «Амстор».

Нашіптувала наче доля:
«Нездужаєш? Лишайся вдома.
Біль головна – потрібен спокій,
Не їдь наразі на роботу».

Микола Дудар
2022.07.02 15:16
Простий хлопчина. Не з Полісся…
Хоч і задиристий як грім…
Зустрінеш - випрямись - не бійся
Достатньо праведности в нім…

Якщо, бодай, не росіянин…
Без злого умисла бодай…
В житті Господньому - мирянин

Галина Кучеренко
2022.07.02 12:20
Кати не ймуть віри - ти досі живий!
Спотворюють вимір проклятих подій,
У злобі скаженій рвуть небо на шмаття,
Лишають по собі криваві багаття…

Черговий день світла руйнується жахом,
Насіяно в житі кривавого маку.
Мордують тебе ненажерно й запекло

Редакція Майстерень
2022.07.02 11:32
Гаррі (Юрій) Табах (Гэри Табах, англ. Gary (Yuri) Tabach) — американський військовий діяч, капітан 1-го рангу жорстко про ситуацію в Україні і навколо України.


Ольга Олеандра
2022.07.02 10:26
Бувшії люди, нібито браття.
Парость імперського горе-прокляття.
Сповнені жовчі, просякнуті нею.
Суне отрута понад землею.

Згублених душ спорожнілії скіти.
Згубною гниллю щедро залиті.
Дірки в дахах хтось ретельно надряпав.

Микола Соболь
2022.07.02 08:16
Про любов не пишеться ні слова,
про кохання серце теж мовчить.
Не життя, хтось скаже, а полова,
не людина – здичавілий сич.
Нехай кажуть. Що мені пересуд?
Друзів не нажив, а ворогів…
але й ті, як лід весною скреснуть.
Не таю на жодного свій гнів.

Віктор Михайлович Насипаний
2022.07.02 08:05
Кілька слів зв’язать не може
По – англійськи впертий Рома:
- То мені не треба, схоже.-
Він бурмоче в школі й вдома.

- За кордон колись захочеш,-
Каже вчителька дитині,-
Як ти там без мови, хлопче,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16

Олександра Самойленко
2022.05.24

Іронія Я
2022.05.20

Віолетта Лі
2022.05.18

Іван Григорків
2022.05.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2022.07.06 13:29 ]
    ***
    Я сина вчив мовчати біля моря.
    Не говорив йому: “Дивись,
    Он Кара-Даг напруживсь аж до тріщин,
    Щоб море до плюскоту найтоншого вловить”.
    Не говорив:
    “Дивись, як зависа над морем Кара-Даг.
    Мовби збирається забрати клаптик суші,
    Колись так необачно даний морю”.
    Не говорив:
    “Заздрить Кара-Даг однолітку своєму:
    Гасать наввипередки з вітром,
    Сміятись з чайками
    І кораблі, наче дітей, чукикать...
    А що йому?
    Пильнувати пустотливе море,
    Аби в скажених своїх грищах
    Воно не вистрибнуло в безвість?..
    Коли й од кого одержав той наказ?
    Як легко все ж
    Із вартового перерости в невільника...”
    Я сина вчив мовчати біля моря.
    Спраглими губами
    Перехилявсь до моря Кара-Даг.








    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  2. Шон Маклех - [ 2022.07.06 01:57 ]
    Всесвіт-яблуко
    А знаєш, Всесвіт нагадує яблуко,
    Що висіло на гілці дерева-порожнечі,
    І полетіло-зірвалось:
    Летить досі з минулого в майбутнє,
    А я слухаю тупіт копит
    Коли пишу кострубаті верлібри
    Та фіалкові елегії про кімерійців-блукальців,
    Що як зорі – ні дому, ні прихистку:
    Лише стигле яблуко, яке летить-падає.
    Яке колись було квіткою – вогню.
    Псалом. А знаєш, я співав колись
    У церковному хорі
    Храму дітей вдови
    Біля якого мальва цвіте. І пахне м’ятою.
    Пил годинників, завірюха клепсидр
    У місті над річкою – над Бористеном,
    Де височіє дерево – старе, як світ ящірок,
    Шрам на шрамі, але далі цвіте і росте –
    В Небо мовчання. А знаєш, давно вже
    Мурували будинок – білий, білий
    Як вишня весною, як одкровення,
    Будували на радість Сонцю,
    Місили глину у ночвах Ночі,
    Доки блискавка-спалах
    Не провістила грозу.



    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (3)


  3. України Сокор - [ 2022.07.03 19:21 ]
    Воїнам присвячується.

    Воїни Слави, воїни Добра,
    Боронить Україну настала пора.
    Вам шлях віщають зорі світів,
    Пам’ять предків і Героїв Синів.

    Ваша відвага січових стрільців,
    Звитяжна хоробрість славних козаків.
    Звільняйте Україну, громіть ворогів -
    Орків потворних з древніх віків.

    Воїни Слави, воїни Добра,
    Величність і могутність вам з Роду дана.
    Переможно крокуйте, співайте пісні
    Відлуння кроків звучать по Землі.

    Ви сильні духом і з вами весь світ,
    Єдність народів для ворога гніт.
    Гуртом поборемо Московську чуму
    Вона мирно жити не дала нікому.

    Були ми віками в полоні “братів”,
    Волю плекали ціною життів.
    Нам Бог надсилає зіркову хвилину,
    Що б ми зберегли Русь-Україну.
    Червень 2022 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Іван Потьомкін - [ 2022.07.03 12:34 ]
    Шершень і павук



    Ще як не став ненависним Саулові,
    Давид під пальмою трудився
    Над котримсь зі своїх псалмів.
    Скліпив повіки, довіривсь струнам гусел...
    Мовби зі сну прокинувсь,
    Бачить: шершень доїдає павука...
    «Яка ж несправедливість, Боже,-
    Одвернувсь юнак од наруги тої,-
    Трудівника он поїдає дармоїд...
    А Тобі начебто байдуже...»
    І долина до псалмоспівця з високості:
    «Як, невігласе, насміливсь ти судить
    Про Мої створіння? Стривай – невдовзі
    Ще пошкодуєш за недовіру».
    І справді: зненавидів Саул
    Співця свойого й зятя:
    Найбільше мав той поводження в народі.
    Стало ім’я Давида шановане повсюди .
    Тож цар наміривсь порішить його.
    Зробив би справно задум, якби не діти –
    Йонатан і Мелхола, та ще й дружина.
    Змушений був поневірятись юнак на чужині,
    Навіть удаючи із себе божевільного.
    В пустелі Зіф знайшов урешті-решт притулок -
    Печеру, заткану зусібіч павутинням.
    Савул з людьми теж опинивсь в пустелі
    В пошуках ненависника свого.
    Дізнавсь про те Давид . Поночі сам увійшов
    До царевого намету. А там , мов дерево розлоге,
    Хропів Савуловий воєначальник Авенір.
    Проліз поміж ногами велетня Давид,
    Узяв царевий спис і дзбан з водою.
    Тільки наміривсь вийти, як доти
    Зігнуті в колінах колоди-ноги богатиря
    Випростались тай опустились на юначі плечі.
    «Боже праведний, не дай загинуть!»-
    Прошепотів Давид. І тої ж миті
    Велетень знову зігнув ноги в колінах.
    Уже на волі опинившись, почув Давид,
    Як з посвистом шершень з намету вилетів.
    Прошепотів псалмоспівець у безгомінні:
    «Прекрасні, Боже, всі Твої створіння!
    Не мені, рабу Твоєму, про них судить.
    Я ж бо сам – останнє і найменше з них!»


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  5. Артур Сіренко - [ 2022.07.01 23:42 ]
    Всесвіт без снігу
    Всесвіт без снігу
    Завбільшки з троянду
    Розповідає необачному перехожому
    Про сни мандрівного голуба
    У ритмі ковальського стуку
    Сьогодні.
    Татусь Христофор –
    Італієць. Він чув про зоряну флейту
    Дерев’яного хлопчика.
    Тому і поплив. Шукаючи шовк.
    А знайшов три іржавих цвяхи,
    Що прагнули дерева-плоті
    Легкого як крик
    Дивачки зозулі.
    Над прірвою
    Серед мокрої папороті
    Ховаєш три шрами на спогадах
    У лісі чаклунки сови
    Мислиш: «Ми тут!»
    А там голоси – куди не дійти,
    Не доплисти і не долетіти,
    Де пророцтва подерті на клапті.
    Білі іспанські сорочки
    Як мушлі
    Ховають бронзову шкіру
    Він Сонця ледачого.
    Тікають (чому?)
    Ці люди останнього берега,
    Люди води, кипарисів і ластівок
    За видноколи солоні
    Шукаючи Всесвіт без снігу.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  6. Шон Маклех - [ 2022.06.29 23:47 ]
    Ріка імен
    Вічність – там, за дверима,
    За порогом, що встелений шовком
    Осені.
    На заплавах ріки імен
    Плавають черепахи:
    На панцирах знаки:
    Письмена народу забутого:
    Читай.
    Відчиняю двері Вічності
    (Бо стукала, бо ж писано:
    «Стукайте і відчинять»)
    І запитую: «Хто ми?
    Де ми? Навіщо?»
    А Вічність дивиться на мене очима сірими
    Наче вона колись, а не тут.
    А на кожному чумному хресті
    Знак риби –
    А ти думав, що ти чорнокнижник
    Мандруючи тими дорогами –
    Від хреста до хреста
    Напитуючи рибалок –
    Де вони плели свої сіті?
    Віршую норвезькою –
    Підбираю метафору до слова
    «Приходь»,
    Бо сам прийшов до човна
    Якого трощили хвилі,
    З якого майструють двері
    У світ весняного саду,
    Де під кущем квітучим трояндовим
    Закопано ключ золотий
    Від брами камінної
    Яку сторожив гідальго
    Сан Педро.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  7. Іван Потьомкін - [ 2022.06.26 12:38 ]
    З голосу Езопа
    Коза й віслюк в однім хліві жили.
    Та друзями натомість не були.
    Коза щоразу потерпала,
    Що корму їй дають чомусь замало,
    А віслюкові неквапливому (бозна за віщо?)
    Щодня несли корму вдвічі більше.
    Коза і так, і сяк метикувала
    І врешті-решт сусідові сказала:
    «Оскільки змушують тебе тяжко робити,
    Хоч день якийсь ти мусиш одпочити».
    Та, знаючи, що голова у віслюка – макітра,
    Дає йому пораду хитру:
    «Удай, що знепритомнів ти,
    І в яму цю негайно упади!»
    Як радила коза, віслюк так і зробив,
    Та мало не на смерть розбивсь.
    «Загоїть рани спроможні лиш з кози легені»,-
    Порадив ветеринарний геній.
    Віслюк господарю зазвичай був вартніш,
    Тож і пішла коза під ніж.

    Р.S.
    Надмірна хитрість вряди-годи
    Веде до непоправної біди.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (3)


  8. Артур Сіренко - [ 2022.06.25 10:41 ]
    Персидська троянда
    Пишна персидська троянда
    Яку оспівав життєлюб Хайям
    Шипом зозулястим (ні, кинджалом)
    На пучках чуттєвих лишає слід
    Глибокий, як прірва між зорями
    На схід від годинника,
    Що вказує вістрям стрілок-ножів
    Межу
    Між буттям і вітрилом:
    Синім – кольору мандрів:
    (Зникай чи пощезни – за видноколом)
    Їх наповнює музика міста:
    Поліса, де збудували «Арго».
    Тесей недолугий з мармуру білого
    Майструє колиску, а не саркофаг
    Для немовляти епох – Поліфема:
    Щойно з’явився на світ матінки Лідії,
    Щойно на берег він зиркнув
    Оком чорним єдиним
    На скелі пеласгів-рибалок,
    Що Істину-рибу
    Ловлять між хвилями мрій,
    Де мойри живуть коло дерева Ночі –
    Це дворище, насправді,
    Це зовсім не Коринф,
    Це Аркадія вогнищ
    Прощання.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  9. Артур Сіренко - [ 2022.06.23 11:38 ]
    Птах кольору пилу
    Тому, хто стояв біля брами
    Люди приносили подаяння:
    Кидали до дірявого капелюха
    (В якому могла б розміститись Галактика)
    Замість блискучих драхм
    Слова,
    Які він збирав у торбу,
    Але не поніс на торжище:
    Виміняв їх на нічного метелика
    У Турові – місті князів, зубрів та лебедів.
    Тому, хто стояв біля брами
    Сказали, що це дерев’яне збіговисько
    Храмів, веж, палат та халуп,
    Цей прихисток древлян та дреговичів –
    То насправді Теби Золотобрамні –
    Кадмея Драконяча – місто намиста Гармонії,
    Де шукають орбіти планет астрологи
    І ніхто не знає, що відбулося,
    Але всі знають, що буде:
    На вістрі меча і на полі жита.
    Той, хто стояв біля брами
    Відчував, як ми всі летимо,
    Як пророцтва переплавляють на золото,
    Як лишається сірий попіл
    На дні скринь, де ховали надії
    Чи то не пускали їх волю –
    Ці останні нещастя – дарунки Пандори
    В обійми вітру-чужинця
    Люди, які блукали дорогами.
    Стає так самотньо
    Віснику, що стояв біля брами,
    Коли рушає він шляхом лилика
    Затискаючи в жмені
    Синій кавалок Неба
    І мріючи про журавля в руках –
    Птаха кольору пилу.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  10. Іван Потьомкін - [ 2022.06.22 13:41 ]
    П’ятизначний номер

    Не пригадаю вже, де це було.
    Здається, в Амстердамі.
    В трамваї, простовіч мене,
    Сидів і спав, схрестивши на грудях руки,
    Дідусь. Майже мій одноліток.
    Я б не згадав його сьогодні,
    Якби про сон тільки йшлося.
    Нічого дивного в тому нема:
    У транспорті сплять і літні, й молодь.
    А пригадався той дідусь…
    П’ятизначним номером
    Неподалік зап’ястя.
    Жаром обпекло мене, як уявив
    Розпечене залізо, під яким шкварчала
    Дитяча ніжна шкіра, всотуючи в себе
    Довічну фашистську стигму.
    «А на його місці міг же буть і я!»-
    Подумалось. Хвалити Бога, обійшлось
    Голодом та глумлінням «фріців »...
    І все ж той п’ятизначний номер
    Обпіка мене й сьогодні,
    В’яже в один ланцюг
    Тих, хто пройшов концтабори,
    І тих, кого туди не встигли запроторити.
    В один ланцюг, парадоксально названий –
    «Діти війни».
    Начебто не мати, а війна нас породила.






    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  11. Іван Потьомкін - [ 2022.06.21 19:49 ]
    ***
    Ні, не з історії я знаю
    Донедавна найстрашнішу з воєн.
    Самому довелося бачить,
    Як вели колони наших бранців,
    Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
    Як начебто в качину зграю,
    Регочучи фашисти цілились
    В парашутистів на Букринськім плацдармі...
    Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
    Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
    Тоді вважав я за німецьку мову...
    Відки ж було мені малому знати,
    Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
    Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
    Чимало осколків повиймала з плином часу,
    Але один так і лишився назавжди побіля серця...
    ...Вершники у касках і на конях,
    Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
    У вакуацію нас виганяли з хат.
    Наче вівці, брели ми курним шляхом,
    Не знаючи, куди й навіщо.
    Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
    На руках у матері - ще менший од мене брат.
    Я клуночок несу з харчами.
    Од утоми й спеки от-от впаду.
    Раптом спинивсь мотоцикліст
    І жестом наказав сідать в коляску.
    Недовго, щоправда, там ми спочивали.
    Благодійника спинили криком.
    І знову опинились ми в колоні...
    ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
    Та й досі ношу побіля серця один:
    Печальні очі мотоцикліста того,
    Цукерку, що він дав тоді мені ...

    P.S.
    У найстрашнішім сні не міг уявить, що фашистська гидь причаїлась там, звідки неслось удаване братерство. Нескоро загоїться ця рана.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  12. Шон Маклех - [ 2022.06.19 13:03 ]
    Танці кентаврів
    Слова-кентаври
    Танцюють навколо вогнища,
    Сови дивляться вниз
    З верховіть наших снів
    Вниз – на книгу розкриту ріки,
    Що тече в незбагненне
    З пагорбів досвіду.
    У Римі коштовних ілюзій
    Новітній Сенека
    Збирає у глеки години –
    Грона достиглі Часу.
    Винороб. Уп’ємось отим трунком
    Колись. Ночі зоряних флейт
    На березі моря акацій,
    Що відцвіли ще тоді,
    Коли ми були юні –
    Ми – учні Орфея, рибалки містерій.
    У дзеркалі бронзових тіней
    Приблуда печаль
    У приймах у Кроноса
    Для хустки вишукує прядиво звісток.
    Щовечора віолончелі – фіалок
    Музику грають правдиву –
    Про що?
    У домі людей і котів
    Давно оселивсь божевільний,
    Кентавра пальто (чи попона)
    Вся в дірах від пострілів.
    Думки наче руки
    Шукають навпомацки
    Віру.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  13. Іван Потьомкін - [ 2022.06.18 22:46 ]
    ***


    Задовго до того, як стати інвалідом,
    Я по містах шукав не музеї чи руїни башт,
    А звичайнісіньких людей.
    У тиші парку любив послухать
    Колискову для невсипущого онука.
    На пляжі стежив, як замки виростають із піску...
    Любив оцю незапрограмовану ідилію.
    Казав собі: «І тут все, як у нас».
    І от ця одинакість була для мене
    Втіха набагато більша, ніж галереї чи руїни башт.
    І ось тепер, коли я став невиїздним з Єрусалима,
    Коли всі дні, окрім шабата, однакові мені,
    Бо не ганяюсь назирці за скороминущим,
    А вдовольняюсь тим, що доокола,
    Якщо й шкодую, то не за Римом чи Парижем,
    А за Грищенцями, що на Канівщині…
    ...І скорботним болем відгукується серце.




    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  14. Артур Сіренко - [ 2022.06.18 12:08 ]
    Пейзаж намальований димом
    Пейзаж намальований димом:
    Ще жива поезія проростає зелом:
    Можна гру починати – гру серед квітів:
    Бо літо.
    Пейзаж придуманий жайвором:
    Тільки степ – голий як бубон шамана:
    Музика, з якої виліплюють образи
    Птахи, що розучились літати,
    Риби, які розучились плавати,
    Хмари, що розучились бути подушками
    Сну.
    Коли ти лежиш на траві
    І слухаєш, як вистукує дні
    На дереві карбів (з якого збудують хижу)
    Замість дятла зеленого чорний лелека
    (А я кликав зозулю
    Щоб летів її крик
    Слідом
    За мною…)
    Штовхаю човна, що тесаний завтра
    З дубу, що виріс з жолудя
    В якому був схований світ,
    Я – недоречний
    Штовхаю човна
    У хвилі ріки
    Яку нарекли Еріданом
    Сивобороді нащадки Сократа –
    Елліни мрій.
    Штовхаю човна,
    Що попливе у майбутнє
    Серед пейзажу,
    Що намальований димом.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  15. Іван Потьомкін - [ 2022.06.17 16:33 ]
    Несхибний почерк "ревнителів свободи" в Україні


    -Петруха что ты там нашел?
    -Спроси у лейтенанта, говорит: бухгалтер.
    -Деревещина…Наверное бюстгалтер.
    -А ты чего несешь? Похоже на трико.
    -Содрал с пацанки. Сопротивлялась целка.
    Да мне, ты знаешь, конечно, не впервой.
    -А я тринадцатый в ряду, где взвод «жарит» вдову…
    ***
    …Гребуть усе, що трапиться під руку.
    Не гребують нічим, бо все підвладне кулям,
    Що розлітаються, мов мухи, по оселях:
    І падають діди з руками, за спину скрученими,
    І немовлята на той світ із цицькою матусі йдуть…
    ***
    …Хортами драпають «визволителі» в ліси,
    І вже не в голові їм Свято Перемоги,
    Коли не тільки наші вдатні вояки, а й баби з вилами
    Женуть недолугу зграю у пітьму ненаситної Расєї.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  16. Іван Потьомкін - [ 2022.06.14 16:38 ]
    ***

    Не кожен спроможен так пройнятись задумом Господнім,
    Щоб хіті всупереч відсторонить її.
    Навіть Мойсей, котрий єдиний розмовляв зі Всевившнім,
    Безсилий був зрозуміть Його задум і вдарив «у скелю своїм жезлом двічі».
    І був Господній присуд: «За те, що ви не ввірували в Мене,
    щоб явилась святість Моя на очах Ізраїлевих синів,
    ви не введе цієї громади до Краю, що дав Я їм» (Книга Числа, 20:12).
    То що ж казати про потвору кагебістську, котра гатить із бункеру свойого ,
    Щоб стерти з лиця землі мою любу Україну,
    Невдовзі розпростерти пазурі на цілий Божий світ?
    А що як задум Всевишнього зводиться до того,
    Аби до нитки розорить Росію і дать поневоленим
    Століттями народам звільнитися нарешті з-під її гніту,
    А шосту частину суші звузить до природніх розмірів
    І називать не Росія, а така собі задрипана Московія?
    Може, за це страждає безневинна Україна?!.
    Та поки задум Господній вершиться, катюга гатить із гармат чоловічими тілами,
    Нищить зведене руками поколінь, приріка світ на голодну смерть...
    Почуй , Всемогутній Боже, голос тих, хто довіря Тобі!







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  17. Артур Сіренко - [ 2022.06.08 16:56 ]
    Оксамитове літо: вечір
    Тягар літнього вечора,
    Сутінок тога для патриція-лилика –
    Це мовчання оксамитових
    Лускокрильців: тільки відтінки сірого
    І потойбічні ноти,
    Які ніколи не опанує скрипка
    Зеленого музики світанку.
    Сонце вдягнене у волосяницю
    Ховається у прихисток Будди:
    Лишає нам на згадку дерево,
    Що загортається ковдрою ароматів –
    Для них – жителів темряви.
    (Де ти, Ендіміоне?)
    У колисці заграви
    Спить Геката – володарка
    Чорних собак. Повелителька змій.
    У лісах молитов і трагедій
    Подарує мені ненаснилі
    Квіти жасмину – окрайці свідоцтва,
    Що літо прийшло лебедине
    На озеро тиші, на річку мовчання,
    І тої маленької істини
    Білі шматки палімпсесту про те,
    Що життя – це мідяк, гріш потертий
    Який колись кинув – нам – жебракам
    До капелюха солом’яного
    Прямісінько з Неба
    Бог.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: