ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:13
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й

Іван Потьомкін
2022.01.19 14:03
Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
і народ вигнаний із землі своєї.
І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
«Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
- І

Петро Скоропис
2022.01.19 13:51
Ось дім, що Джеком поруйнувавсь.
Ось мур, затовстий, як на м’ятий бакс,
і Гансам обабіч відтак – хана.
Це – Іваном викладена стіна.

Це стіна, яку спорудив Іван.
Немаркий, з відтінком уподобань
будівничих, сіріє сирий бетон,

Микола Соболь
2022.01.19 09:16
Лізуть п’яні орки у святий Дніпро,
щоб на Водохрещу гріх із дупи змити.
А ти, українцю, брате, тут ніхто.
Твою славу й віру топчуть московити.

Розіп’яли душу на своїй землі.
За свободу й волю видають кормигу.
Україна-ненька триста літ у млі,

Віктор Кучерук
2022.01.19 05:14
На зміну забарвленням сивим,
З’явились вгорі голубі, –
Неначе в дитинстві, щасливим
Сьогодні здаюся собі.
Нарешті урвались хуртечі,
Лишивши згромаджений сніг, –
Немов би в часи молодечі,
Не чую прискорених ніг.

Домінік Арфіст
2022.01.19 01:32
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плечі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…

Микола Дудар
2022.01.19 01:27
Як той паук, що простір в’яже…
Як той, ну словом, резонанс…
Як той димар, що повен сажі…
Як безіменний в простір пас…
Оскільки я ще на папері,
Якоїсь ночі олівцем
Ти, на дзвінок, одкриєш двері
І ми озвучимо все це…

Тетяна Левицька
2022.01.18 19:09
Що у житті тобі не додала?
Перцю, чи солі, медової ласки?
Чорною відьмою я не була,
не одягала зрадливої маски.

Вміла знімати мігрень з голови,
доторком пальців рубці лікувати.
Стерви вам вішають роги, а ви

Микола Дудар
2022.01.18 16:09
Не відмовляйтеся від стресу!!!
Без нього як? Ніяк, авжеш
Життя безлике без ексцесу
Як і без смерті, без пожеж…
Як і без кулі, без кинжала
Як без любові, сну і мрій
Людині завжди чогось мало
Згадайте будне: «сам не свій»

Ігор Шоха
2022.01.18 13:16
Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,

Олександр Сушко
2022.01.18 13:01
Уночі зателефонув брат. - Привіт,- каже. - Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник? - Ага. Третя година. Але тут така справа… - Треба грошей, мабуть? - Ага. - А кіко? - Чотири з половиною тисячі доларів. - А коли потрібно? - Сьогодн

Микола Соболь
2022.01.18 06:13
Все повернеться на круги своя
і відповіді будуть, і дилеми.
Хай не змовкає пісня солов’я
та про кохання пишуться поеми.
Ми, звісно, в Божім світі не святі.
Можливо й нам вготовані Едеми?
Ніщо так не цінується в житті,
як чай гарячий і тепло взаєми

Віктор Кучерук
2022.01.18 05:25
Недовіра, бридливість, опаска
Не лишає консьєржа з тих пір,
Коли вслід за сусідською хаскі
Я вівчарку виводжу на двір.
Невідомо чому він лякається
І сторониться нас без кінця,
Адже має горіхову палицю
І в кишеню поклав камінця.

Юлія Івченко
2022.01.18 04:43
що хотів ти мені сказати, о, мій місячний, Едельвейсе,
що не перша я, що не друга, не десята й для тебе дитинна.
вже спокійна така сьогодні. поряд пес мій, що зветься Лессі.
вже стоптала чотири стежини й босі ноги в крові протестів
і мене зачекалася р

Ярослав Чорногуз
2022.01.18 03:00
Вже світанок у висі чарівній воскрес,
Усміхнулося сонце ласкаво.
П’ю любов осяйну, як дарунок небес,
Як солодке ранкове какао.

Чи це Божа, погляньте, із хмари рука -
Піднялася вгорі величаво?
Шоколадно-молочна цілунків ріка

Микола Дудар
2022.01.17 20:04
Кілька днів тому шановний мною, і не тільки мною, пан Михайло Маслій закинув у мою стрічку «Стрілецький романс», у виконанні Назарія Яремчука на слова Степана Галябарди. Пісня вразила до сліз. Усі дні підряд переслуховував десятки разів. Виписав слова, за

Ігор Деркач
2022.01.17 19:33
Течія, що оминає броди,
понесе і нас у тихі води,
де усіх очікує Харон
і цікавий, дуже довгий сон...
і не буде іншої нагоди
дочекатись тої нагороди
за роки життя у боротьбі
із собою... тоне у журбі

Домінік Арфіст
2022.01.17 12:54
під копитами пилюга…
я то там… то знову тут…
я не просто волоцюга –
я принаймні Робін Ґуд…
на землі шукати раю
надаремно… я в раю…
я ніщо не забираю –
я все чисто віддаю…

Микола Соболь
2022.01.17 07:26
Зламані крила у мрії.
Ранок в кімнаті німий.
Серце вкриває завія
і телефон мовчазний.

Пісня твоя лебедина
й досі лунає мені,
ласкою сповнена лине,

Віктор Кучерук
2022.01.17 06:31
Заколисує шлях порожнеча.
Тихне вітер у плетиві віт.
Одягається в сутінки вечір
І помалу затьмарює світ.
Переповнене тишею небо
Заіскрилося краплями зір, –
Тільки сіються букви як-небудь
На привабливо-чистий папір.

Володимир Бойко
2022.01.16 22:57
Чомусь не любить ніхто Росію,
Росію бісить та нелюбов,
Вона шаліє, вона воліє
Уже назавтра пролити кров.

Хоч море крові по всьому світу,
Аби вклонялися їй усі,
Нехай судилось за те згоріти

Ольга Олеандра
2022.01.16 22:32
Зорі. Зорі.
Неозоре
небо, вкрите ніччю моря.
У безмежному просторі
подих часу,
подих долі.
Воля вибору історій,
власних пензликів, узорів,

Ігор Шоха
2022.01.16 22:17
Друже... ми дозволяли собі так звертатись один до одного заочно, зате завжди щиро... і в цей печальний час прийми моє щире співчуття у зв'язку з передчасною кончиною твого брата. Я знаю, що означає втратити рідного і молодшого у розквіті сил та ще й пр

Марія Дем'янюк
2022.01.16 20:24
Задивилася Марічка:
сині очі має річка,
а волосся - довгі хвилі,
в них лілеї серцю милі,
скачуть сонячні яскринки,
наче золоті рибинки,
відображення хмарин -
справжнє диво із дивин,

Євген Федчук
2022.01.16 19:58
Дідусь на вже стареньких «Жигулях»
Онука віз зі станції додому.
Приїхав з міста півгодини тому,
Дививсь, як стигне колос на полях,
Як пролітають сосни та берізки,
Хатки над шляхом, сховані в садках,
Лелеки у червоних чобітках…
І раптом дід як загал

Юлія Івченко
2022.01.16 16:23
Дві червоних сумних троянди
він брату поклав на пухнасту могилу.
Було в нього трему повно й дерева стогнали біло
і звук кольорів мішався із вітами винограду,
що з братом колись ростили.

—Спи мій, ріднесенький Вікторе,
Був ти за батька справжнього

Микола Соболь
2022.01.16 14:42
Чи є хоч щось жаскіше для людини,
чим рев землі та сліз по домовині.
Тримайся!

Микола Соболь
2022.01.16 14:41
Чи є хоч щось жаскіше для людини,
чим рев землі та сліз по домовині.
Тримайся!

Ігор Шоха
2022.01.16 11:26
Союз не клеїться по швах,
усім нема куди тікати.
В електорату їде дах, –
кого й навіщо обирати?

Яка юрба – такі й вожді...
а де узяти їх, видющих,
коли й поети, по нужді,

Ярослав Чорногуз
2022.01.16 09:33
Попри всі наші дикі сварки з Олександром Сушком, настає момент у житті, коли в нього вривається смерть близької людини, і відбувається переоцінка духовних і життєвих цінностей, коли вона, смерть, урівнює всіх і примирює ворогуючі сторони. Такою сумною по

Віктор Кучерук
2022.01.16 08:03
То погуляю десь годинку,
То знову в хаті кам’яній, –
Мелькають дні, немов сніжинки,
Несеться час, як вітровій.
Хоч сніг нетанний на асфальті
Давно мій погляд утомив,
Уже боятися не варто
Застою лютої зими.

Микола Соболь
2022.01.16 07:22
В чагарях російськомовних,
паростки синів козачих
переповнили жертовник,
волю схоронили й вдачу.

Виміняли на горілку:
шаблю срібну, лук і стріли…
Москалю продали жінку,

Микола Дудар
2022.01.15 22:12
Ой діду - діду, діду - діду…
Ну як же нам без вас, онукам?
Тако б, зустріти пообіді -
Гобоєм всівся би на руки…

Ой діду-діду, діду-діду
І не кажіть, що «по цимбалам»
Ще пам’ятаю цьоцю Ліду…

Сергій Губерначук
2022.01.15 19:27
Дід Лександр поклав сопілку у свою засмальцьовану торбу. Встав на ноги. Сержант пробудився і був готовий виконати будь-який наказ хазяїна. – Сержант! Ми йдемо на обід. Розворачуй круторогих! Упірод! У корів теж є свій розпорядок дня. Вони вже відчували

Ігор Деркач
2022.01.15 13:00
Каюся і сповідаюсь,
що накопичую гріх
і не пиляю усіх,
поки за небо тримаюсь,
поки у мізках пітьма
і у совка, і в чинуші,
дряпаю вірші... і душі,
ну, і серця зокрема...

Віктор Кучерук
2022.01.15 05:34
Тобі належне віддаю
За те, що вмієш ти словами
Журу розвіяти мою,
Мене приводячи до тями.
Приносить втіху голос твій
Душі утомленій терпінням,
Коли вчуваю знов: Не смій
Ніколи думать про старіння.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

віктор Зозуля
2022.01.16

Ольга Буруто
2022.01.12

Олександр Осмолович
2022.01.04

Вероніка Кабарчук
2021.12.28

Любов Ю
2021.12.22

Наталія Близнюк
2021.12.12

Ольга Малишко
2021.12.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2022.01.19 14:27 ]
    Моше-рабейну (Мойсей - наш учитель)


    Навіщо могила Моше схована від людськго ока?
    Бо відомо було Всеблагословеному, що Храм має бути зруйнований
    і народ вигнаний із землі своєї.
    І не прийшли б тоді на могилу Моше, плачучи вмовляти:
    «Моше, Учителю наший, устань і молися за нас!»
    - І встав би Моше та й вимолив би відмінити згубний присуд:
    - адже праведники бажані Господу після смерті ще більш, аніж за життя свого.
    Агада, частина перша, «Могила Моше»

    «Хай би й до неба велич його сягала,
    І голова аж хмар торкалась,
    Помре і він також.
    І всі питатимуть: «А де ж він?»
    Не думав про це Моше,
    Та сказано було якраз про нього.
    Бо ж тільки він сходив на небо,
    І хмари були в нього під ногами.
    З Господом стояв лице в лице.
    І з Його рук узяв скрижалі...
    Та ось не хтось там з ангелів,
    A сам Всевишній сказав:
    «Наблизивсь ти, Моше, до смерті.
    Дай Єгошуа бен Нуну від твоєї слави,
    А далі – на вершину Нево зійди
    І там свій вік земний скінчиш».
    «Але ж це не та земля, куди я вів юдеїв...
    Ти ж знаєш, скільки труда й скорботи
    Пішло на те, аби переконать їх,
    Що Ти - єдиний.
    Аби жили, як Ти велиш.. .
    В поневіряннях і горі бачив я братів своїх,
    А зараз у щасті хочу бачить потойбіч Йордану...
    Хоча б одну-єдину мить...»
    «На старості ти, мабуть, призабув,
    Що сказано було, коли Мені ти не повірив.
    Пригадуєш, як замість раз,
    Tи в скелю посохом ударив тричі?
    За зневіру Я відплатив тобі:
    У Край Обіцяний із ними ти не ввійдеш».
    «Гадав я. що за сорок літ поневірянь в пустелі
    Ти вже простив мені той гріх...»
    «Таке не забувають і тим паче не прощають».
    «Якщо не велено живим мені туди ступить,
    Дозволь хоч мертвим буть серед юдеїв ...
    Нехай хоч кості мої в той край перенесуть,
    Як-от несуть вони Йосефа кості...»
    «І тут по-твоєму не вийде:
    Йосеф в Єгипті сказав, що він – юдей.
    А ти у Мідіяні приховав свою породу».
    «Якщо не хочеш присуд Свій змінить,
    То залічи мені той час,
    Коли Ти відкривсь в купині неопалимій.
    Коли сорок днів і ночей
    Стояв перед Тобою на горі я,-
    І Ангелові смерті не віддай мене на глум!»
    «Трудами своїми ти заслужив,
    Аби Я Сам опікувавсь тобою».
    «І наостанок: дозволь з народом попрощатись.
    Стільки разів я заступавсь за нього.
    Люблю братів своїх, бо ж і я – лише один із них...»
    І став Моше біля підніжжя Нево, юдеї - довкола нього.
    «Брати і сестри!- звернувся проводир.- Простіть мене...
    Сварився з вами ...Гнівався на вас...
    Та знайте, що то все з любові...»
    «Прощаємо!- в степу, перед Йорданом, розлунилось.-
    Горе тобі, бен Амраму.
    Наче кінь, мчав ти поперед нас,
    І ось кістки твої залишаться отут, в пустелі...
    Прости ж і нас, рабейну!»
    Суворим поглядом Всевишній квапив,
    І проспівав Моше останню свою пісню,
    Як наказав йому Господь.
    Неначе дощ, лилась та пісня, мов роса,
    Що в спеку все поникле оживляє...
    І стала пісня та Всевишньому за свідка,
    Коли Ізраїль доводилось судить.
    А далі вийшов Моше на гору,
    Оглянув увесь край, куди юдеї ввійдуть,
    І спочив там ста двадцяти літ, які дано було прожить .








    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.79)
    Прокоментувати:


  2. Олена Малєєва - [ 2022.01.17 23:17 ]
    Тому що ти...
    У мене очі пусті...
    Вони вже багато бачили...
    І ці вуха багато чули, а серце переганяло кров мільйони разів, по колу...
    А ти, такий незграбний, юний.
    Я не розчаруюся в тобі ніколи...
    Тому що ти...
    Тому що ти...
    Немає тобі ціни.
    Я вже знецінила тебе, щоб не боятися втрачати.
    Хто ти? Де ти? Ти?
    На папері знаки, букви...
    Я читаю життя.
    Танцюю свій танок.
    Лиш тебе не в змозі прочитати.
    Лиш тобі не в змозі танцювати.
    Ти такий недосяжний...
    Дивися на мене. Будь ласочка.
    Адже і для тебе. Недосяжна. Я.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  3. Олександр Козинець - [ 2022.01.12 21:31 ]
    Цвіт папороті
    мавко-мавко
    стань мені дівчиною
    хоча б сьогодні
    хоча б на трішки

    хлопче-хлопче
    дарма мене просиш
    не пара я тобі
    не тебе обійматиму

    бо як почує батечко
    як відчує матінка
    не пустять мене
    наступного року
    на свято
    хороводи водити
    трави гладити
    людей розглядати

    то ходи-но зі мною мавко
    хоча б «гречаники» танцювати
    хороводи водити
    пісень слухати
    вогню вклонятися

    гур-гур юначе
    ми це щодня робимо
    танці завжди водимо
    колись цьому й людей навчили
    щоб у розвазі
    тяжкість душі
    вони віддавали стихіям

    сьогодні я маю берегти
    ліс і воду
    щоб люди силу знаходили
    душу оновлювали
    тіло зцілювали
    але не шкодили живому
    не рвали
    квіти папороті

    але ж хіба папороть квітне?
    це ж лише легенда?

    юначе-юначе
    ти навіть не уявляєш
    стільки папороті квітне
    в купальську ніч
    але люди
    не бачать квітів
    і ти будь обережним
    ступай м’яко сьогодні на трави
    вже дві квітки папороті
    ти сьогодні зім’яв
    сам того не знаючи
    тому тобі й легко зараз
    тому тобі й радісно нині
    тому ти бачиш мене

    гур-гур юначе
    гур-гур юначе
    й полопотіла


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  4. Олександр Козинець - [ 2022.01.12 21:50 ]
    Реставрація
    приходили сьогодні майстри
    домовлялися про ціну
    обговорювали з Господарем
    термін та обсяг роботи

    реставруватимуть моє обличчя
    трохи хвилююся
    адже це перша реставрація
    з часу його створення
    на стіні цього храму

    чоловіки приємно пахнуть
    радію що ніхто з них не курить
    з самого ранку
    прочитавши молитву
    обережно збивають дошки
    й роблять риштування
    аби зручно
    працювати на висоті

    я не знаю коли
    та хто
    написав у цій церкві мій портрет
    та коли майстер його завершив
    а храм освятили
    моє обличчя почало дихати

    воно дивилося на кожного
    хто сюди приходив
    відчувало навіть помисли людей
    не кажучи про їхні душі

    з часом обличчя старіло
    час бере своє
    навіть якщо мова йде
    про живопис на стінах

    за кілька століть
    якийсь молодий іконописець
    тоненьким шаром фарби
    замалював моє обличчя
    повністю
    залишив від справжнього
    тільки ніс та очі
    все інше
    новими фарбами
    перемалював
    та «омолодив»

    завтра розпочнеться реставрація
    я хвилююся
    не стільки від того
    щоб нові майстри
    не перемалювали мене знову
    як через те
    щоб вони
    не відлущили стару фарбу
    й не побачили
    хто я насправді

    один із них
    як тільки сонце встало
    навіть не снідавши
    почав обережно зчищати
    фарбу з моєї щоки

    занадто зацікавлено
    він вдивляється
    в мої очі

    невже впізнає?


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (1)


  5. Артур Сіренко - [ 2022.01.09 03:07 ]
    Чорний мармур
    Місяць безбородим Фідієм –
    Скульптором потойбічних Атен
    Вирізує з чорного мармуру ночі
    Сову.
    Серце зимового вітру
    Стугонить білою кров’ю
    Шестикутними голками Неба –
    Нетутешнього старчика
    В якого вкрали золоті монети зірок
    Люди.
    У місті дивному,
    В якому живуть не люди – опудала,
    Родичі снігових потвор
    Зліплених марно
    На очах жовтих вікон
    Будинків німих.
    Сова пугикає в простір –
    Порожнечу чорну зимової ночі –
    Книгу, де пишуть снігом
    Білим по чорному,
    Пишуть слова крижані
    Епохи вовків.
    Бачиш – ночі стають кришталевими,
    Бачиш – вікна згасли як свічки,
    А біле мовчання
    Ріже як хліб
    Крик сови.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  6. Артур Сіренко - [ 2022.01.01 15:41 ]
    Дощ просвітлення
    Зимовий дощ – це холодні сльози
    Блідого замерзлого меланхоліка Неба,
    Це одкровення синьої книги,
    Яку писав принц дерев і квітів
    Довговолосий втікач Сітхартха
    Словами мовчання і опалого листя –
    Це дощ просвітлення.
    Дощ, який звик замерзати й тужавіти –
    Ставати скляним. Він хотів бути дзеркалом
    Але марно. Він хотів бути срібним.
    Але даремно. З його краплин
    Не змайструєш кулі для вурдалака,
    Не зробиш хреста чи годинника –
    Не той час, не ті перехрестя
    На дорогах, які не пройти, не проїхати,
    Не проповзти пластуном на череві.
    Лише дощ – одкровення й просвітлення.
    Лише краплі в обличчя – холодні як доторки
    Сніжної королеви – божевільної дочки Космосу.
    Лише кульки води на шкіру, в зіниці очей,
    Ніби хтось хоче шпурнути твою душу нетлінну
    У бездонне озеро Часу, в містерію слів забутих
    Білого племені сильних людей,
    Що йшли за стадами оленів
    На північ. Де зорі і холодно.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2021.12.20 00:27 ]
    Сліди на снігу
    А ти шукав відчаю
    На березі березня,
    На скелястій громаді
    Грудня.
    А знаєш, прийшла вже зима –
    Така, хоч сідай в корабель
    «Безнадія» -
    Шхуну чужу з вітрилами сірими,
    З торочками штрипіхатими
    Парусини – прядива льону
    З вітрил хрестоносців шматків
    (Пливи).
    Така вже зима, хоч лишайся
    Серед руїни готичного храму
    Химер лякаючи криком сови,
    А ти сподівався,
    Що грудень сховав в калиту
    Золота таляр – Сонце.
    Думав, що він глитай
    Та поверне – бо мусить,
    Як річка не стане,
    Як все не засне
    У країні сколотів,
    Де біля вогнища гріються
    Діти діви-змії Апі.
    А ти шепотів, сподівався,
    Мріяв про лева –
    Золотом грива,
    І сліди на снігу
    До примарного Сонця,
    Слухав стукіт копит,
    Що стихав-завмирав:
    А воно вже зима –
    Коням бракне трави,
    А вівці – пастуха,
    А Небу білявому – Сонця.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: