ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2021.03.02 14:25
В байдужих водах Рік, узятий течією,
Лишився я один без вірних моряків:
Індійці здобиччю зробили їх своєю,
Припнувши голими до писаних стовпів.

І не жалкую я про втрачену поклажу
Фламандського зерна, англійського ткання.
Одразу як мого не стало

Серго Сокольник
2021.03.02 13:46
притча. оригінальний сюжет***

Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,

Олена Музичук
2021.03.02 11:24
– Тобі «у сумі самоти»
до мене ще іти й іти
одному... пішки... як до неба.
А що іще поетам треба?

Тобі – дорога суєти
не так до мене як до себе,
мені до іншої мети,

Ігор Деркач
2021.03.02 11:18
– Пообіцяй мені ці дні,
коли уже і лютий плаче,
і я чекаю на удачу
і на дарунки весняні.

Як не поділимо остачу,
усе тобі, а не мені –
і наші кольорові дні,

Олександр Бобошко Заколотний
2021.03.02 11:13
Масна земля уже готова до візиту весни.
Масній землі уже кортить, щоб в неї – плуг чи лопата…
В передостанню люту ніч мені мій батько наснивсь:
такий незвично молодий, і все казав, що не палить.

Та ні, не кликав у якусь там неземну паралель.
Пита

Дума Козак
2021.03.02 10:24
Колись у ліс забрів один медвідь.
Сподобалась йому зелена хаща
і залишився в тому лісі жить
топтун Мишко, з дитинства роботящий.

Його громада радо прийняла
в розкішні лісові свої пенати,
та заячу посаду лиш змогла

Сергій Губерначук
2021.03.02 08:11
Друге березня. Сон.
Ви, мій любий герою,
на кордоні поезій чужих і моїх.
Зсуньмо зримий заслон
з тих думок, що горою
тиснуть в очі до Вас з перечитаних книг.

Хід минулих подій

Микола Дудар
2021.03.01 21:56
Переродіть, переіначте
Своє, згублене між лих..
Дворище з виглядом… тим паче,
За новиною страх притих.

Перестеліть, переконайте
Частину збуджених причин
І краєвид сюди додайте

Тетяна Левицька
2021.03.01 09:45
Хоч на картах таро ворожи,
Дама пікова - горда, свавільна.
Нащо я тобі, правду скажи? -
Не розбещена, тиха, наївна.

У очах глибини таїна,
і минулого глею сум'яття.
Неможливо дістатися дна

Микола Соболь
2021.03.01 07:44
Гарних, весняних днів,
ярого сонця у вікна.
Чуєш, лунає спів?
У світі весна розквітла.
Тихо дзюрчать струмки,
так сходить зима злиденна.
І понесло думки
помежи березок і кленів.

Сергій Губерначук
2021.03.01 05:57
Переливайся з себе – в мене,
цю кров поезії помнож,
дерева зодягни в зелене,
гаї фантазій розтривож.

Відвідай місто після зливи,
де скніє три мільйони я,
весновельможна диво-діво,

Микола Дудар
2021.02.28 20:11
Ти сам собі спільноти вольних дум…
Оброслої в обставинах облуди
Як каже наш товариш - рідний кум:
- Перетомивсь, виходь частіше в люди…

Забудь про справедливість, і про гнів…
Чи розірви, чи сплюнь у слід «абись-ку»
Землі потрібен дощ і перегній -

Євген Федчук
2021.02.28 19:50
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.

Микола Соболь
2021.02.28 11:21
Дешевих ні віршів, ні танців
чомусь у житті не люблю
дівчаток ванільних із глянців*
по долару, чи по рублю.
В час ярий і темну годину
коли обіймає нас мла,
не можу терпіти людину,
що мимо нужденних пройшла.

Ігор Шоха
2021.02.28 09:39
ІЩо багатії – це не еліта
знаємо, але забули всі,
як вони учили нас радіти
салу і дешевій ковбасі.
Маємо і те опанувати,
що юрба цінує кулаки.
Та куди поділись козаки,
що гопак уміли танцювати?

Олена Побийголод
2021.02.28 08:51
Прочитайте знову
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.

Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,

Сергій Губерначук
2021.02.28 08:18
Січень минув, як липень.
Лютий повторить серпень.
Рік під ногами рипне.
Наше кохання терпне.

Руки твої прогрію
радістю після горя.
Вірю в свою Марію,

Олексій Кацай
2021.02.28 04:45
дзеркального всесвіту люди дзеркальні
повільно
скафандри свої з амальгами
вдягають за люстром

тож я користуюся цим аби спільно
втекти із фасеточним людством
від пристінків чисел

Сергій Гупало
2021.02.27 21:57
Cильніший буду і за перемогу,
Яка до себе вабила здаля.
Було спочатку легко, босоного,
Та задалеко бігало маля.

Неначе це не я, воно ж – окреме…
Були на виріст одяг і думки.
Ряхтлива засіяла діадема,

Дума Козак
2021.02.27 15:23
Не дисидент я і не політв‘язень,
за булаву гетьманську не борець,
не научився говорити в‘яззю,
іти по трупах до чужих сердець…

Не ліз на трактор взимку на Майдані,
на східнім фронті небо не тримав,
та і у складі жодного із кланів

Ігор Деркач
2021.02.27 12:03
Щезає в сивині туману
вітрил оранжевий міраж
та утлий човник оріґамі,
який іде на абордаж
в обійми свого капітана
сомнамбулою по воді...
і обірвалася тоді
струна між нашими серцями

Олена Музичук
2021.02.27 11:58
Я не була твоя Ассоль…
Билиною біля причалу
за неї я зіграла роль,
коли нежданого чекала.
Надія, віра і любов
мене за обрій поманили...
я уявляла знов і знов
у гавані його вітрила.

Сергій Губерначук
2021.02.27 08:39
Зринув ранок на день
з круговерті туману.
Ніч загине
в найдальшому вирі від нас.
Знов одурена ти,
біла, мов порцеляна,
ніби статуя
біля вікна на весь час.

Микола Соболь
2021.02.27 07:19
Мовчиш укутавшись у плед.
Потріскує вогонь в каміні.
А губи від вина кармінні
стають солодшими за мед.

Нехай хурделиця мете
Дороги всі назад закриті.
Прекрасна ти в своєму скиті…

Микола Дудар
2021.02.26 19:25
І начебто до розпачу пристало…
І начебто нечіпаний ніким…
І більшає увага до металу,
І зменшується попит до музик.

Закутий в день - праобразом братання…
Навіщо вам переспів й пересказ?
Ти визвеш на двобій себе востаннє.

Володимир Бойко
2021.02.26 17:34
Ще лютий місяць надворІ,
Мороз тріскучий на зорі,
Але удень яскраве сонце
Весняно світить у віконце.

На хідниках довбають лід,
Асфальт скидає сніжний гніт,
До сонця гріє сіру спину,

Петро Скоропис
2021.02.26 11:19
Скрип у гарби гучніш
у гущі тіней узбіч,
гучніш, що далі вони
від колючок стерні.
У колії від коліс
підвід – і бід, і вісь
горластіш, що далі луг,
і листя густіш округ.

Ігор Шоха
2021.02.26 10:55
Усіх турбує доля краю...
а влада не відповідає
на запитання: « Чий же Крим...
чому Феміда ще сліпа є...
якою карою лякає...
........................................?»
Ще не осів Майдану дим,
а неуку нема науки

Віктор Кучерук
2021.02.26 09:53
Залишилось небагато
Потоптати ще доріг, –
На побляклім циферблаті
Стрілка стишує свій біг.
Вже зажуреним привітом
Світлофор зачервонів
І продовжує горіти
Він без зміни кольорів.

Сергій Губерначук
2021.02.26 08:04
Що таке «залога»?
Фінікійці,
філістимляни із сектора Ґаза,
семітологи,
що таке «залога»?
Я надумав від’їжджати до Венесуели, –
але
задник мого годинника погнутий,

Микола Соболь
2021.02.26 07:00
Диміло парою варення,
пахтіло літо за вікном…
Перепочинь хоч трохи, нене,
таким легким, обіднім сном.
А їй хіба до сну, а хоче ж…
Воно чи звариться саме?
Темніші нині стали ночі
та вітер прохолодний дме…

Юлія Івченко
2021.02.25 23:07
Троянда кольору бордо бродить кімнатою.
Вже п’ятий день її краса про вас нагадує,
манливо тягнеться до уст і перетягує
хороше до хороших всіх людей.

За вами сумувала… Ви писали кленами -
кому вже як дано… А я ходила венами
широких рік і дні з

Євген Федчук
2021.02.25 20:48
Дядьку Степане, ви ж були
Із нашим князем Святославом.
Русі з ним здобували славу.
І, кажуть, бачили, коли
Загинув він від печенігів.
Вже сивий, хоч і не старий
Степан в отвіт заговорив.
А голос в нього, наче крига:

Вікторія Лимар
2021.02.25 15:13
Лютень, як завжди, весні на заваді.
Всесвіт надасть саме їй перевагу!
Риси ж зимові втрачають наснагу,
підпорядковані діючій владі.

Крига під сонцем зникає повільно.
З неї мерщій через всі перешкоди
вперто збігають струмочками води!

Олена Побийголод
2021.02.25 13:39
Початкове слово
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.

Що не так із п’ятим «А»? -
Як зірвавсь зі швори весь!
Віра Павлівна сама

Домінік Арфіст
2021.02.25 12:19
віє вітер по Волині
студить зболені долоні
виє біль по Україні
скачуть коні… скачуть коні…
назбирала собі болю
від кісток народу Леся...
той прикличе собі долю
хто ім’ям землі назветься…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Пан Сам
2021.03.01

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22

Вікторія Павлишин
2021.02.03

Валентина Інклюд
2021.01.08

Іван Іванченко
2021.01.05

Анастасія Федорова
2020.12.21

Богдан Грай
2020.12.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Палагея Кукуй - [ 2021.02.08 20:37 ]
    130 килограмм одиночества
    История, которую хочу Вам поведать не о мачо или физике-ядерщике, не о депутате Киевсовета или парикмахере с Крещатика, а о простом парне Сене. Вы спросите, мол, чем знаменит этот парень, а я отвечу – ничем, кроме того, что он просто жил и живет доселе в моем родном хуторе. Являясь по совместительству одноклассником, товарищем, внуком, и просто поглотителем всяких вкусностей и яств полуфабрикатных.
    Дважды краснознаменный хутор Щекотухи расположен на берегу когда-то полноводной и богатой на рыбу реки Муть. Днесь река обмелела и заилилась вследствие антропогенного влияния, безмерности использования природных богатств особями, давно забывшими о совести, морали и чести.
    Сенька жил на другом краю хутора вместе со своей бабушкой и дедушкой. Мать Сени умерла рано от какой-то страшной и неизлечимой болезни, а про отца я не знаю. Сеня произрастал в достатке, сытости, тепле и был щедро избалован вниманием со стороны дедушки и бабушки. Учился посредственно, на тройки. Потом пошел работать шофером к депутату, со специализацией «Принеси, подай, иди на фиг, не мешай!», собственно, как и другие люди, которые работают у таких персонажей. Но еще Ванга намекала, что придет время, когда грянет заря из-за горы, и засветится все вокруг розовым, и повылазят белки из своих дупел!
    Думаю, надо сказать пару слов о женщинах Сени. Собрав и проанализировав немало сплетен и рассказов, вычленив из них основное, стало понятно, что никаких женщин у Сеньки не было. Самую первую он в порыве страсти чуть не задушил в школе, слава Богу, что успели оттянуть! Вторая чуть не лопнула, объевшись макаронами, приготовленными по старинному рецепту прадедушки. А далее была вереница длинноногих алчных дур и наивных простушек из электрички на автостанции «Выибичи», которые готовы отдаться за пачку зефира.
    По мере возмужания Сени, прибавлялись и его килограммы на боках, животе и ягодицах. На сегодняшний день он весит более 100 килограмм, с обхватом талии почти 2 метра, и продолжает расти. У него нет шеи и коленей, все срослось или переходит в другие органы.
    И при этой «картине маслом» одноклассник продолжает рассказывать басни про свою популярность у женщин, незаменимость на работе, и что характерно складно врет про регулярное посещение тренажерного зала. Который если он и посещает, то ест там сало на скорость или метает свиные окорока. А может просто прижимается к полу, как прапорщики военных частей во время городской комиссии.
    Да, Сеня был знатным фантазером, любил он завернуть про себя так, что первые в списке «Форбс» призадумаются. Все бы ничего, пущай веселит людей увлекательными рассказами, но тут другая каверзность – время, оно нещадно и бесповоротно бежит вперед. Время никогда не ждет, никого не жалеет. Одно дело рассказывать басни про свою сверхуспешность, когда тебе лет 18 – 20, и совсем другое, когда за 30. Когда у сверстников уже дети в школу ходят, а у тебя даже девушки постоянной нет. Соврать можно кому угодно, да только себя никогда не обманешь. Если у тебя ничего нет, то тут как не рассказывай, ничего и не появится.
    Шли годы, Семен рос. И вырос он из салона автомобиля премиум-класса до салона буса по перевозке продуктов в магазины. И тут злокозненный рок сыграл с ним злую шутку – излишки, неучтёнку, зачастую полуфабрикаты или колбасы, можно было подъедать прямо на месте, что и делал мужчина, когда-то разделявший со мной школьную скамью.
    Жаль ли мне Сеню? – Жаль! И очень жаль, именно поэтому я и пишу сей рассказ, ибо не всегда в жизни можно проявить жалость по отношению к кому-то, потому что она губительно сказывается на развитии и становлении личности, ее целеустремленности и адаптации к изменчивости реки жизни. Или попросту оскорбляет человека, так как он настолько отравлен своими грезами и мечтами, что не видит реальных вещей, а может и видит, но ничего сделать не может или не хочет.
    Одиночество и обжорство – это болезни современного общества. Но если вторую можно еще как-то вылечить, то с первой намного сложнее. Как писал Э. Асадов: «Как много тех, с кем можно лечь в постель. Как мало тех, с кем хочется проснуться», выразив этой фразой всю глубину возникшей проблемы. На первый взгляд простая красивая фраза, но, сколько в ней раскрывается смысла: и о моральности, и о безысходности, и о поисках того, кто поймет тебя, примет таким, каков ты есть и полюбит всем сердцем.
    Беда Сени не в том, что он тянул в рот все, что пахло и имело аппетитный вид, а в том, что заврался себе, утратив связь с реальностью. Желая понравится остальным, он себя настоящего потерял в пышных рассказах о вымышленных богатствах и армии красивых поклонниц.
    Возникает одиночество из-за того, что, по сути, людям не нужны другие люди, и всякий смотрит, как бы что-то поиметь с другого или другого. Каждый ищет, где сытнее, теплее и проще. Люди все чаще стали жить инстинктами, и беда в том, что они даже не животные. Даже самые свирепые животные не способны на подобное, хотя нет! – паразиты способные. Паразиты имеют схожие повадки с такими людьми – жить за счет другого, высасывать соки и саму жизнь.
    А обжорство можно лечить разумными диетами, хорошими комедиями и работами в поле, например, на сахарной свекле или картошке.
    Что я еще могу сказать о Сене? – да, пожалуй, ничего, кроме того, что человек этот настолько хороший и добрый, что возникает желание ему помочь и поддержать. Подставить дружеское плечо под 130 килограмм или вместе съесть пять литров супа, мне – 0,5 л, ему – 4,5 л (улыбнулась). Если это поможет делу, то можно попробовать!

    __________

    «Задницу можно подтирать лопухом,
    деньгами, газетой, зайцем, но карманом!…»
    (Неизв.)

    г. Киев, лес, 04.02.2021


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2021.02.06 12:52 ]
    ***

    Серед зими, як горобці поснули,
    І пітьма по кімнаті залягла,
    Балконні двері стиха прочинились,
    І на порозі... батько стали...
    Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
    Ми Баха далі слухали удвох –
    Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
    Здавалось, Бах переконать хотів,
    Що все те пережито не стільки ним, як нами...
    Хотів я батькові про це сказати.
    Відчинив повіки –
    Ні музики, ні батька.
    Навстежінь балкон.


    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  3. Шон Маклех - [ 2021.02.03 17:50 ]
    На схід від Сонця, на захід від Місяця
    Йду я від заходу Сонця
    На його горобиний схід –
    Туди, де воно прокидається,
    Де воно вмивається
    І виглядає між пагорбами,
    Де воно розтулює вогняні очі,
    Щоб споглядати каміння:
    Особливо оцей – Камінь Долі,
    Я йду від заходу Місяця,
    Де він ховається переляканий,
    Подивившись на Ночі Зла,
    Де Місяць знаходить спокій,
    І виймає свої сни з торби,
    До наступної тьми банші,
    До наступних криків боліт,
    До наступних сутінок Пака.
    Я йду до сходу Місяця,
    Туди, звідки він викочується,
    Звідки його чекаємо:
    Ми – сліпі у темряві,
    Ми – жадаючі світла,
    Нехай ось такого – холодного,
    Нехай ось такого – підступного.
    Я йду від берега моря,
    Де хвилі співають реквієм
    За старим рибалкою –
    Пастухом оселедців.
    Я йду до іншого берега
    (Бо на острові куди не підеш –
    Приходиш берега хвилями битого*),
    До берега, де хвилі сині
    Такі ж солоні, як сльози,
    Де замість риб лускатих
    Плавають срібні ножі**.
    Я з клану блукальців –
    Волоцюг рудочубих,
    З клану каменярів вільних,
    Що збудують вам башту,
    Вам – вбраних в картаті кілти.

    Примітки: Назва твору взята з назви казки народу країни, яку в нас в Ірландії називають Лохланн.
    * - а не всі в нас в Ірландії знають, що ми живемо на острові. Я знав одного Ронана Мерфі з Кілкенні, який був впевнений, що Ірландія це такий материк.
    ** - мені розказували колись, що в озері Лох-Дерг замість форелі плавають срібні ножі і відкладають в його прозорі води ікру на Страсну П’ятницю, але це неправда. Срібні ножі водяться і ловляться інколи в сіті рибалкам в морі біля селища Данґарван, що в графстві Вотеорфорд.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)