ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тата Рівна
2020.11.26 21:45
П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
Порожнеча, немає сну ні в одному оці
Незворотність абсурдного сушить голову
Голова засушена на тарань
Що там буде завтра? Яка історія?
Яка парадигма прийдешнього?
Амплітуда коливань?
Смішні до бе

Євген Федчук
2020.11.26 19:39
Спекотний день зміняла врешті ніч,
Навколо все примарніше ставало,
Бухикати гармати перестали
І пил, і дим поволі осідали.
Вже б можна було чути людську річ,
Але у вухах наче шмаття вати,
Хіба до ранку відновиться слух.
Як віспою подовбано навкруг

Ярослав Чорногуз
2020.11.26 19:37
З Діани гроту йдем до бельведеру,
Сталлоне, Гір, також Ален Делон
Вже відбули краси своєї еру,
Та вічно юним бог є Аполлон.

Як та весна, він молодий і дужий,
Красуні Артеміді – рідний брат.
Ці діти Зевса і Латони дружать,

Олександр Панін
2020.11.26 17:08
Біжать Баранюги
міцні, круторогі,
Викрешують іскри
в борні,
Могутні, уперті
у битвах завзятих,
В очицях палають
вогні.

Іван Потьомкін
2020.11.26 13:39
Як почувся півня спів,
Лис на ферму полетів.
Прибіга. Примружив око:
«Є м’ясце, та зависоко...
Любий друже, я б хотів,
Щоб ти поруч мене сів.
Мав би я тоді нагоду,
Віддать шану твоїй вроді».

Ігор Шоха
2020.11.26 13:31
Ще гуляю... мріями блукаю...
не блуджу, та іноді гадаю, –
де мої синиці й журавлі:
чи у небі, чи в його імлі?
Знаю, що ніде немає раю
на моїй дорозі по землі.

Де-не-де розвіяні по світу

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:55
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило

Ніна Виноградська
2020.11.26 10:53
Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
У повітці змовкли давно вже не труджені жорна,
Бо голод прийшов у моє слобожанське село.

Немає у матері нині для діток зернини,
Одну картоплинку щоранк

Тетяна Левицька
2020.11.26 08:54
Огорну тебе теплом,
неймовірною любов'ю,
Нахилюся над чолом
й витру смуток сивиною.
Задрімаю на плечі,
безтурботно, як дитина.
Буду вогником свічі
палахтіти безупинно.

Сергій Губерначук
2020.11.26 06:06
З-перед вістря гострого спису,
що насамперед,
стебло встигає на коліна впасти,
бо усе за законами трави:
де подихи, прояви, сік і тяжіння.

Полишивши роздірливу яму,
що довго у яр обертається,

Микола Соболь
2020.11.26 05:08
Вперше земля не пахла землею
і вперше від неї тхнуло…
З дерев погризли залишки глею*,
на продаж тягли баули…

«Ой, дайте мені хлібчика трохи,
діточкам треба щось їсти.
Двоє вчора померло в Явдохи…

Тата Рівна
2020.11.25 22:31
На подорож у минуле немає квитків
А лікар мій каже, що це шкідливо й не варто
Вертатися у місця прожитих життів
Пити щоразу ту саму вже спиту кварту

«Ніяких минулих життів. Не твоє. Забудь!» —
Спросоння шептали подушка й гіпертонія
Але я уперт

Олександр Олехо
2020.11.25 10:11
Місце гріха – душа
Місто гріхів – планета
Ось допишу віршА
Стану на шлях аскета…

Окіл живе юрба
Помстою і брехнею
Лаю в душі раба

Тетяна Левицька
2020.11.25 09:35
Була колись ти ружею,
що пнулася до неба.
Рукою хтось байдужою
зламав красиві стебла,

в землі лишивши корінця,
та навесні опісля,
пелюстям відродилася,

Микола Соболь
2020.11.25 07:24
А на душі так любо
і щастя через край.
Дай поцілую губи,
спиваючи розмай…
Таке палке кохання
буває раз в житті.
Ти перша і остання
у сонмі почуттів.

Сергій Губерначук
2020.11.25 06:09
Спи, моя радосте, цить –
бо й простирадло вже спить.

Подушки більш не вищать.
Ковдри посохли й блищать.

Навіть заснуло трюмо,
ані дзеленькне воно.

Володимир Бойко
2020.11.25 00:30
Ведмежа конституція Кроляча проституція Теляча інституція Псяча контрибуція Мавпяча еволюція Бананова революція Заяча позиція Бичача амбіція Котяча композиція Індича інквізиція Свиняча пропозиція Тхоряча опозиція

Олена Багрянцева
2020.11.24 22:17
Прогноз на завтра: вітряно і сніг.
Грудневий жаль у грудях, як загроза.
Ти нетерпляче станеш на поріг,
Укритий смогом втоми і доріг,
В моїх обіймах грітись від морозу.
Ти несміливо станеш на поріг…

Переведу годинники назад.

Олександр Бобошко Заколотний
2020.11.24 21:02
Побіг по сир до супермаркета «Мишоловка»,
а там товари
вже два тижні
як подорожчали.
Людей до біса. Вже розкуплено все солодке;
нестерпні черги

Іван Потьомкін
2020.11.24 19:32
Вертали козаки в рідну Україну
І так говорили молодій дівчині:
«У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
В нас хати біленькі у садочках тонуть.
В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
Повірила Галя клятим буз

Роксолана Вірлан
2020.11.24 17:18
Не те щоб ніч, - а радше - чорний злак....
Не те щоб злак, - а зірна зав'язь думки,
Що вплила, ненароком, - просто так,
В зіницю нашорошену відунки.

І вгледіла...і вгледіла стара,
Що блиск осінній,стовчений бісятком,
Босятком вітру - свистом по

Олександр Сушко
2020.11.24 17:03
Ви помітили, що чоловік та жінка навіть гавкають по різному? Я не кажу про силу звуку чи тональність. Зрозуміло, що у чоловіків голос набагато нижчий за частотою та амплітудою, оскільки довжина зв’язок більша, аніж у прекрасної половини статі. Я кажу про

Серго Сокольник
2020.11.24 14:04
Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?

Тетяна Левицька
2020.11.24 11:18
Перший сніг, заметіль,
сліпить очі, сльозяться на вітру,
наскрізь дме навкруги,
увірвалась раптово зима
в моє місто осіннє,
у жовто-гарячу палітру
понасипала крейди,
інакшої фарби нема

Сергій Губерначук
2020.11.24 08:47
На неоднаковому полі,
що сяє від зорі до сну,
я зустрічав мінливу долю,
нечисту і ясну.

Вона то в санях серед снігу,
застрягне, лізе чи повзе,
то в яґуаровому бігу

Ярослав Чорногуз
2020.11.24 08:17
Голі віти, вітер безголосий,
І обличчя саду вже старе.
Гребінь загубила пізня осінь -
Опадає листя із дерев.

Голі віти щуляться, мов терни,
Пройми усміхаються вікон.
Сутінь насувається химерна,

Володимир Бойко
2020.11.24 02:35
«Товарищ москаль, на Украину шуток не скаль» - але москалі Маяковського не чують. Та які там сівозміни, коли скрізь по полю міни. Поганий той генерал, що не уявляє себе рядовим солдатом. Краще бути оббріхуваним, ніж оплакуваним. Краще посваритися з др

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 20:05
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими

Євген Федчук
2020.11.23 19:41
В давнину в любистку дівчаток купали,
Щоб вони із того гарні виростали.
Щоб любили хлопців гарненькі дівчата,
Хлопчиків в любистку слід було купати.
Ще дівчаткам в ліжко той любисток клали,
Щоб не чуже – власне щастя обирала.
І щоб було щастя з нею

Ярослав Чорногуз
2020.11.23 14:06
Шановна редакціє “Поетичних Майстерень”, уся ПееМівська родино!

Щиро вражений, здивований і зворушений присвоєнням мені високого статусу майстра R1.
Висловлюю свою найщирішу вдячність моєму доброму другові, адміністратору і власникові сайту Володими

Тетяна Левицька
2020.11.23 10:01
Дорогий, шановний редакторе "Поетичних Майстерень" пане Володимире! Хочу Вам щиро подякувати, що дослухалися до мого прохання і підвищили статус Ярославу Чорногузу! Дуже приємно, що наші думки співпадають і що сайт - "Поетичні Майстерні" підтримує по

Микола Соболь
2020.11.23 09:11
Олжа, здається, нині у ціні.
Нещирість – смуток засіває в серці.
Країна потопає у війні,
зійшлися воля і неволя в герці.

Була надія: зломимо хребта
корупції – заживемо, панове!
Чи вдача нині в козаків не та?

Тетяна Левицька
2020.11.23 08:59
Не ридай, моя ластівко, смуток мине,
перша зморшка, так личить печалі.
Об дороги круті, тільки оком моргнеш,
не одні ще зітруться сандалі.
Кожен хрест свій несе від народження й до
тих хвилин, що закриють повіки.
Та в дуплі сива пташка в'є тепле г

Сергій Губерначук
2020.11.23 06:27
Немає сумніву.
Червоні черевики
дорогу перейшли не там.
Я попрощавсь з твоїм життям.
Злам.

Є певні докори.
Це докори сумління,

Таміла Леськів
2020.11.22 21:12
Я дякую вам, вороги,
За вашу безцiнну науку,
За те, що кармiчнi борги
Сплатила, пройшовши крiзь муку,
Страждання i вiдчай душi
Самотньої, болi тiлеснi.
Я вдячна за зради чужi
I збиткування безсловеснi.

Дума Козак
2020.11.22 21:02
Поміж сріблястої пряжі дощу,
під парасолею світлої хустки
вгледів тебе і уже не пущу
в серце бентежне вагання пелюстки.

Ти саме та, що так довго чекав,
марив ночами, пірнав з головою
в різномаїття липневих отав,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Аліса Аделаїда
2020.11.25

Валерій Докид
2020.11.18

Владислав Сотніков
2020.11.17

К Ґерц
2020.10.15

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Тата Рівна - [ 2020.11.26 21:18 ]
    Незворотність абсурдного
    П‘ята ранку, лунко й холодно, не приходять думки
    Порожнеча, немає сну ні в одному оці
    Незворотність абсурдного сушить голову
    Голова засушена на тарань
    Що там буде завтра? Яка історія?
    Яка парадигма прийдешнього?
    Амплітуда коливань?
    Смішні до безумного наміри вижити й бути щасливим
    Лускають ніби кульки з дешевої гуми на презентації базарного кіоску
    Самозванці обвішані гірляндами самозвань
    Самовпевнено линуть на нерест як астронавти на Місяць
    Лабораторія квазі правди —
    Суспільство приймає правила гри і це не гра —
    На поминальні свічки за новонародженими надіями скоро забракне воску
    Парафінові ляльки-вуду відмили свою репутацію щоб відмивати нал
    Стус Василь знову корчиться і конає, опльований Фемідою
    З інфопроводів міднотрубних запах трупний та кал
    І померлі лелеки в небі — громадяться пірамідами
    Хмари перетворивши на труповозки

    Хоч проводь екскурсії, влаштовуй тут гонки на квадроциклах
    Будуй інфо центри, продавай вхідні квитки

    Незворотність абсурдного, як спіральна модель Баррі Боема, має свої витки та цикли
    І навіть символи закінчених етапів — вінки та квітки.

    23.10.2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  2. Олег Завадський - [ 2020.11.20 17:15 ]
    ніч

    у миготливому сузір’ї світляків
    крізь цупке павутиння дрімоти
    сторожко наслухав бузиновий кущ
    торішнє шарудіння їжаків
    і здригнувшись від совиного сміху
    пазухою повною пташенят
    чіпко вростав жовторотими снами
    в нічну симфонію цикад

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2020.11.20 02:17 ]
    Межа ностальгії
    Падолист вчорашніх віршів,
    Пізня осінь гіркої кави самотніх роздумів
    На килимі мертвого листя,
    Що нагадують жмутки непотрібних рукописів
    Алхіміків-чорнокнижників епохи чуми
    (І жодного клаптику шовку)
    Малюють межу ностальгії –
    Білою фарбою холодного відчуження:
    Яка завтра зникне під таким же білим снігом
    Ще більш холодим, аніж байдужість тих,
    Що пішли в сутінки – сутінки світу,
    А не моєї свідомості, бо там Ніщо.
    Межа –
    Я переступаю її вологе лезо:
    Розумію, що Час розрізаний,
    Час кавалкований і пошматований:
    А я наодинці з епохою темряви –
    Навіть Бог втомився і вирішив відпочити
    Від споглядання цього заціпеніння.
    А десь в пивницях старого замку серця
    Шумовиння вина кольору вохри
    Тих часів коли Сонце грона повнило
    Солодким соком пізньої радості.
    От тільки крук на мосту Тайгайському
    Отому з якого видно потяги,
    Що летять у степ осінній
    Мене щоразу запитує
    (Щоразу як падолист):
    «А може в тому замку живуть привиди?
    Сивочолі, шляхетні та неприкаяні –
    Може таки живуть?»


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Тата Рівна - [ 2020.11.18 16:52 ]
    Фудзі
    із книги «Дівчинка Босха»

    конструювання непотрібних світів
    інших світів
    дивних світів усередині кожного нас —
    тупна справа всякого паломника персональної Фудзі

    можна любити власних синів
    можна убити власних синів
    можна ростити власних синів
    поки
    вони не почнуть вже ростити нас

    потім
    коли закінчаться світи
    тільки траві залишиться прорости
    потім
    коли залишаться сини снами
    ми самі прийдемо у їхні сни

    завжди
    коли сонце пролітає над головами
    ми постаємо його пророками на Землі
    Фудзі притискаючи ногами
    на її столі — хлібом лежачим —
    вихолодаємо
    й уже тоді даємо траві поживу...

    щоразу
    як затихають ієрихонські труби —
    я цілую сама себе у холодне чоло
    і лягаю спати розуміючи що —
    може й навіки
    конструюючи нові світи
    персональної Фудзі

    © Тата Рівна, 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  5. Шон Маклех - [ 2020.11.08 02:03 ]
    Шкіряний човен
    Ми тесали свій човен
    З твердого ірландського дубу,
    В якому лишив свої ікла
    Чорний вепр Торкдув,
    З дубу, якого торкнувся Белл блискавками,
    Якого сушило Сонце і зрошував Дощ –
    Дві стихії, якими одвічно клянуться ірландці (ми).
    Ми майстрували щогли
    З гнучкого ірландського ясена,
    Що самотньо ріс на горі святого Патріка
    І поклонявся осінньому вітру.
    Ми здіймали вітрила з льону,
    Що ріс під синім небом,
    І вбирав його кольори в пелюстки
    І радів кожному дню світлому,
    Ми знімали останні сорочки,
    Вибілювали їх морською сіллю
    На сліпучих променях
    Білого липневого Сонця.
    Ми обтягували човен волячою шкірою –
    Міцною, як наші жили
    Чорного рогатого велетня,
    Що блукав пагорбами Бруг-на-Бойн,
    Пив з озера Лох-Ло.
    Ми – чотирнадцять віруючих і троє невіруючих,
    Пливли чотирнадцять літ –
    Наздоганяючи руде бородате Сонце.
    Ми ступили на зелену землю острова
    Тір-на-н’Ог і повернулись:
    Будувати монастирі з дикого каменю.

    Ми плили в шкіряному човні думок
    По зеленим хвилям історії
    Ми – монахи ірландського Неба…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  6. Олег Завадський - [ 2020.11.06 17:35 ]
    вечір

    був саме той час
    коли жовті крильця метелика
    заплітали бузкові тіні жоржин
    у зелену мелодію цвіркунів
    од якої пробуджений вечір
    старішав просто на очах
    і полохкими цівочками спогадів
    перетікав крізь ніздрі кажанів
    у чорне море ночі

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  7. Борис Костиря - [ 2020.11.04 20:48 ]
    "Втома культури початку століття..."
    Втома культури початку століття,
    Остеохондроз застарілих ідей,
    Крик безхатченка на звалищах думок.
    Ми піднімаємо зогнилі лахи
    І шукаємо в них нові сюжети.
    Перепріла їжа не допоможе
    Вгамувати голод на пустирі часу.

    23 лютого 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  8. Борис Костиря - [ 2020.11.01 18:45 ]
    Мовчання
    Твоє мовчання проростає з голосу
    Втомленої ночі у субтропіках плоті.
    Твоє мовчання народжується з крику
    Спраглої тиші в пустелі міста.
    Твоє мовчання можна підпалити,
    І воно горітиме в антисвітах.
    Безмовність стане дороговказом
    На роздоріжжі абсурдів.
    Воно здатне замінити волання
    Безкінечних мітингів,
    Які ведуть лише у прірву.
    Мовчання розтікається по дереву
    На безліч галактичних гілок.
    У ньому мудрість і безумство світу,
    Яйце, із якого виникне світобудова.

    23 січня 2020


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  9. Борис Костиря - [ 2020.10.30 21:25 ]
    "Я шукаю інформацію в Інтернеті..."
    Я шукаю інформацію в Інтернеті,
    Ніби в морі, сповненому піску.
    Таке море нагадує безмежну пустелю,
    У якій неможливо нічого впіймати.
    Голос волаючого у такій пустелі
    Може бути страхітливим,
    Але нечутним.
    Навіщо закидати невід
    У мертве море?
    Що там можна знайти?
    Дорогоцінні камені
    Миттєво перетворюються
    На скельця, плоди в’януть,
    Вода стає затхлою.
    Уламки минулого
    Неможливо втримати в руках.
    Минуле однаково помститься,
    Зіб’є з ніг і перетворить
    Вино на оцет.

    21 грудня 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати: