не дозволяй сумнівам ганьбитись над своїми мріями.

призупинись аби відчути час.

не знаєш броду,не пали мости.

свої змішалися з чужими,чужих вже більше ніж своїх.

усі невірні ясно що невірні,а от чи вірні,-вірні всі.

чим гіркіші ліки,тим солодше одужання.

в світлих головах,чорні думки.

мрії народжують бажання.

спинися мить хоча б на мить,хоча б на мить спинися мить.

ліпше коли на тебе не зважають,ніж коли тебе зневажають.

хвилина часом коштує життя,бува життя не коштує хвилини.

всі наші мрії навіки,усі надії на епохи.

віки вкладаються в епохи,епохи ерами стають.

не покидай мене,приходь у снах до мене,не залишай мене,бо ти в моїй душі.

ти поцілуй мене востаннє,ще подаруй мені кохання мить.

п*янка любов до забуття,розлука як гірке похмілля.

ти бережи свою любов,бо проклинатимеш розлуку.

людей міль*ярди,нас лиш двоє.

не вір нездалим дохторам,бо Бог зціляє навіть безнадійних.

ніхто крім моєї долі,мою долю не вирішує.

всі в шоколаді,хто при владі.

на дикім пляжу я не ляжу,сміятись будуть як покажу.

десь взнали кляті папараці,шо в Трампа був чиряк на ср..ці.

то дуже делікатний фах,жінкам дивитися у пах.

людей на світі є багато,така як ти це тільки ти.

на неї лиш зненацька глипнув,і зразу ж розумію,-влипнув.

є свояки сред чужих,є чужаки межи своїми.

в комині всі коти чорні.

для дупи купував собі свічки,але вони були до ср...ки.

ці недоторкані особи,злодії ,волоцюги і нероби.

москаль катюшу заспівав,коли півлітру допивав.

співали гімна москалі,тому гімну що у кремлі.

те слово депутаче,як лайно собаче.

в сарказмі доля оптимізму,а в песимізмі весь сарказм.

велике має значення,якщо помите начення.

серед царів спокон віків,завжди хватало мудаків.

крадуть свої,а на чужих спирають.

в світах далеких хочеться додому,а вдома хочеться в далекії світи.

запхали рило у корито,жеруть ,крадуть все шито крито.

вони вже з*їли все що у кориті,вже і корито доїдають.

дають субсидії,бо ледве снидієм.

забули маму,забули тата,брат до сестри не йде,сестра не йде до брата.

і лани широкополі,і Дніпро і кручі,все нагарбали собі обранці пи...дючі.

якщо в пуляресі валюта,то буде в ліжку і Анюта.

жінки привабливі і гарні,про вас завжди думки вульгарні.

ще є натхнення слава Богу,її погладити за ногу.

там хлоп задовільняє хлопа,нам нахрина така Європа.

хіба не похир те що нахир?

дівчата з довгими ногами,хлопів залишать із рогами.

дівки повідпускали манік*юри,щоб було чим гребти куп*юри.

проводять тендери,Остапи Бендери.

ця наша влада,-кінь троянський.

три букви ті такі об*ємні,дівочим спогадам приємні.

мені кохана на сніданок,завжди дає блідих поганок,а на вечерю із комори,цебрить солені мухомори.

таку як ти я вперше покохав,таку як ти я покохав востаннє.

їх було зрання тридцять два,а після бійки половина.

якщо їм прописати клізму,їм буде не до комунізму.

мамзель піде на авантюру,якщо покажеш їй куп*юру.

давай дівчатам Бенджаміна,і будеш гладити коліна.

якщо нема мети,нема куди іти.

тобі трембіту я не дам,бо маєш ти свою бандуру.

всіх благ,собі не наблагаєш.

то гарне хобі,бути в тобі.

бабам тепер хлопам не шкода,такі тенденції і мода.

тулилась тулька у пуделку,ніяк не лізла на виделку.

ми як заграли на трембіті,то по цимбалах ваш рояль.

дівкам не жалую трембіти,якщо захочуть подудіти.

нема кохання без гроша,тому й болит мені душа.

а більшість з тих що в БПП,потрібно здати в ЛТП.

по суті суть,завжди відсутня.

не завжди всякі звіздарі,нам можуть правду назвиздіти.

така дилема споконвічна,любов скороминуча,а розлука вічна.

грішу,пишу,смішу,спішу,а з ким,кому,куди ,не знаю.

я маю дані,що ви віддані,але віддались не мені.

дівки нездалий золять вермут,вони його напевно вернуть.

не ми здивовані дивами,дива дивуються із нас.

прийшов до вас,а ви пішли,а я подумав та пішли ви...

самому нудно,а з жінками трудно.

і на Петра кондитера знайдемо аудитора.

серед апостолів були і остолопи.

та протилежна стать слабка,мені вкорочує віка.

живемо разом стільки літ,живемо так як пес і кіт.

господь зі мною ,дідько з нею.

вона невірна то ймовірно,а те що вірна неймовірно.

мене лякали,а самі боялись.

думки глибокі,помисли мілкі.

хоч і велике ти цабе,але пішлемо і тебе.

чим добріше добро,тим підступніше зло.

за сто умовних одиниць,лежать дівчата горілиць.

чим грубша асигнацій пачка,тим ліпша з дівкою балачка.

морально стійкий,це коли горілка нахир,а баби похир.

Ти знаєш, так важко
Примусити всіх говорити про себе
Або добре, або нічого...
Піти за обрій,
Без сумніву і печалі...
Осінь така цього року красива
І така важка...
Наповнити б кров'ю своєю
Усі життєдайні граалі.
І пити, пити її, а потім
Блювати кров'ю.
Пів'яблука...
Ті пів'яблука я віддала тобі
А ти мовчки кинув на землю
Той заборонений плід
І тільки я отримала це знання.
Я знаю все,
Що було, що буде...
Тільки не розумію, що відбувається зараз...
Я загубилася в часі,
Пролітає з шаленою швидкістю повз
Шикарна автівка.
Там їдє пані з золотою косою
І порожніми очима,
Убік Сурсько-Литовського
Кладовища.
Вона вийдє з автівки,
Вимкне свій телефон,
По якому вирішувала термінові
Важливі справи.
Її зустріне при вході на кладовище священник
Протягне келих вина.
Вона осушить його до дна.
І ляже сама, в приготований гроб.
І помре, а потім її закопають.
І ніхто не заплаче.
Бо вона прожила наповну.
Я б хотіла так само,
Але жевріє ледь життя
І несила піти в небуття.
Я піду в похоронне бюро
Замовлю найдорожчу труну
І буду щоночі в ній засинати,
Не сама...
Звісно, я маю снрдійне,
Та несила випити стільки,
Щоб уже не прокидатися
І щоб про мене не казали нічого.
Бо хорошого мало.
Всі захоплюються мужністю тих,
Хто має волю до життя.
Але, вони ніколи не думали,
Наскільки мужність потрібна,
Щоб мати волю до смерті.

Жовтень кульгавим грішником
Шкандибає до храму старих єрЕтиків
Білих друїдів забутої секти
Катарів з міста Альбі –
Виноградарів сизих ягід
Знавців давнього трунку –
Напою шаленства тракійців.
Жовтень королем позолоти
Катом в плащі розкішному
Стріляє мені в скроню.
Жовтень – німий свідок
Осені патріарха.
У кишені напхано листя –
Того – кленового, того – повного барв,
А жмені повні каштанів –
Гірких горіхів майбутнього,
Твердих як іспанські кулі
Грабіжника злого Пісарро.
А мені долати стежини
Кам’яних і чужих Піренеїв
У пам’яті тільки етюди
Невдахи й вигнанця Пікассо.
Не чекайте від мене мовчання,
Не чекайте від мене образи,
Чекайте від мене помсти
Коли жовтень злим танцюристом
Стріляє мені в скроню –
Так наче я не прочанин,
А божевільний гідальго,
Вершник німої осені…

Пливла по річці тиша
            порцелянових снігів,
                        не змішуючи струмені
білих думок
            і чорних сновидінь
                        у скрижанілому капкані берегів,
і мовчазні рибини спогадів
            пускали
                        бульбашки край дна
льодовикового річища,
            мов низки планет зимових.
                        В ікринках тих бульбашок луна
срібно спливала до склянистої поверхні,
            де урочисто линула тиша…
                        Погойдувала ледь її
плавниками булькотіння,
            ними шукаючи
                        на сплески нуртовища згоду, потім – свободу
для річки, що впадала у саму себе
            із побиванням
                        навроченого кригоходу.

2019

не давай своїм мріям зістаритись.

де ти ідея,і де я?

в останю путь ,-попутчиків не треба.

бальзам душі моєї,-осінь золота.

речетативом,речення речуть.

не хоче люд,нездалих блюд.

у кожного мачо,своя мочалка.

небо як океан,але не має дна.

моя симфонія,-іронія.

чомусь пропали лікарі,лишились тільки дохторі.

якщо ти мачо,то мачай і далі.

зовнішній світ безмежний,але внутрішній світ глибиніший.

слова як перли,з писка перли.

мені доволі,тільки волі.

якщо тебе покине віра,то твої мрії залишаться сиротами.

класична трійця,він вона і гроші.

дружбу водять між собою,ніч ,сон і смерть.

ніч це пора закоханих,геніїв і лиходіїв.

темна ніч породжує світлі думки.

зірки на небі непідвладні мороку.

чи зустрічаєш ти світанок.

туман і ніч,-це брат з сестрою.

чорні коти,це діти ночі.

таємниці ночі,належать тільки ночі.

вночі панує сон.

хоронять вдень,ховають вночі.

сутінки,темрява,морок,імла,це слуги ночі.

ніч притуплює зір,але загострює слух.

вночі панує підсвідомість.

життя поділене на день і ніч.

твій сон присниться тільки тобі.

у кожного сну,-свій господар.

сни це діти мрій,сподівань,і розчарувань.

вночі страх сильніший,але невидимий.

жахи живуть за рахунок ночі.

не псуй олій на свою клепку.

слова помацати не можна.

зозуль не слухають роки.

з таким лицем,портрети не вдаються.

післав дружину,не вертається,видей там добре почувається.

вони такі хирозматичні,оті особи політичні.

не важно хто був першим,важно хто зліз останнім.

у шлюбі був він позашлюбним.

любов на стороні така різностороння.

якщо люстрацію змінити на кастрацію,то можна відродити націю.

не зліть добро,і не задобрюйте зло.

я злу назло добрішим буду.

вона стоїть перед очима,а жінка з буком за плечима.

із громадянської дружини,чомусь зробилась громадська.

Відповісти



цитати
Каммора
4 жовтня 2019, 14:08:08

Хто все життя хоче стати іншим,той ніким не стає!

Сміялась дико Несміяна,коли побачила в Івана!
Ми по пияцтву вдаримо горілкою!

На виробництві відриваються,без відриву від виробництва!

Так очищали організми,що спухли отвори від клізми!

Часом іскра Божа стає феєрверком!

Ви доктор не прописуйте свічок,бо вже від них болить підсвічник!

Не сподівайся на вождів,що вийшли родом із жидів!

Не годин спати,то рахуй до трьох,заснути хочеш,то до пів четвертої!

Він молодої добивався,а від старої відбивався!

Її покликати хотів я ,та передумав і післав!

Ми можем і післа післати!

Посла послали не туди!

Розрай мене ти моя Рає,я коло тебе як в раю!

Раніше кликали ,тепер лиш посилають!

Прийшов до неї,опинився в ній!

На мене насилають порчу,натуру вбити хочуть творчу!

В собак я бачу наміри людські,в людей я бачу наміри собачі!

Слова побігли наперед,думки лишились десь позаду!

Перегорну життя свого сторінку,сторінка є,життя нема!

Вона за мною ходить тінню,прийшов кінець моєму животінню!

2019 рік

Ніч
Закутала нас у свій плащ
На вершині гори Кнок на Рів
Гори Королів Коннахту.
Ніч
Закутала нас у свій чорний плащ
З ґудзиками зірок, з дірками Ніщо.
І в цьому плащі кольору Тьми
Ми мріяли про майбутнє,
Про зелені пагорби Ерінн,
Про пісні Тір на н-Ог –
Країни,
Де ми будемо збирати квіти шамроку –
Конюшини, що цвіте білим –
Кольором чистоти.
І в цьому плащі кольору очей заплющених
Нам снилися трави –
Зелені як світ навесні,
Запашні, як травень просторів Маг Ео.
У цьому плащі нам було не тісно –
Шовковому плащі оксамиту
Кольору крила крука –
Отого – з ім’ям Морріган,
Отого – Каханна Прехан,
Нам було там не тісно,
Нам було там затишно,
Нам було там тепло.
І ми чули музику арфи
Старого товстуна Дагди.
Арфи, яку вкрали холодні вітри,
Арфи, яку йому повернуло Сонце…

Місто,
Де Сонце лише прокидається:
Не знає тендітне й ліниве
Чи то лише сон – його нетривке продовження,
Чи справді місто, що живе лише о цій порі
Реальність:
Плетиво дхарм матерії й часопростору.
Сонце лише зазирає –
Продирається крізь сутану темряви,
Крізь саван сивий розпухлих хмар,
Але воно бачить очима вогненними
Місто, яке живе лише на світанку
А потім знову вмирає,
Конає в нових вогняних стрілах
Світила, що надто гаряче
Для його стін прозорих.
У тому місті живуть тіні –
Свідки старих повстань
І нових революцій та бунтів –
Тіні Платона – на стінах печер
Яке називають Містом:
Містом Світанку.
Воно закутається в ковдру хмар
І буде спати сном старих паротягів
(Де всі колії залізні іржаві,
А світлофорами банькуваті сови)
До світанку наступного,
Що неминуче настане
Після довгої ночі з більмом Бетельгейзе
Серед неба чорного – сліпої баби-історії.
Місто Світанку
Оживає лише на мить
Щоб знову стати
Руїнами духу.

Прислухайся. Ти чуєш тихі кроки осені?
Що принесе тобі вона?
Плоди, що народилися з весняних квітів...
Чи опале листя?
Осінь — завжди кінець, вмирання, згасання.
Жовта кульбаба продирається на світ Божий,
Каштан скинув листя і знову зацвів.
Все навкруги показилося і трохи я —
Не полишають думки, що вони це навмисне...
Вирішили порадувати мене весняним цвітом зараз, бо,
Хто зна, може я вже не побачу весни.
Все закінчується.
Я прийшла сюди так ненадовго.
Потанцювати на святі життя,
Випити склянку вина,
Зірвати гарячий цілунок...
То чому сиджу самотня,
Спостерігаючи, як свято проходить повз?
Чи не тому, що я не для того.
Кожен має своє призначення і свій шлях.
Мій шлях — осінь.
Цвіти, кульбабо!
Вітер рознесе твоє насіння...

Стежка, на якій кроків не чути
А лише шепіт
Слова неясні, незрозумілі,
Звуки стишені
І знову – мовчання.
Стежка, яка не веде нікуди,
Навіть у хащі,
Навіть у нетрі,
Навіть у сирість вертеби,
Навіть туди.
Стежка, якою мусить блукати
Кожен прочанин чи подорожній,
Кожен їжак з думками-колючками,
Кожен вухань з хвостом-епіграфом
Чи то епітафією для всіх несміливих,
З тонким скляним серцем для вина черленого:
З серцем-мішенню,
Кожен гризун з зубами репліками,
Кожен мисливець з ножем правди,
Кожен, хто заблукав
З торбою повною часу,
Повною днів, років, століть
Епох і тисячоліть,
Кожен сумний босоногий
Мусить ходити колами,
Вертатися до сухого дерева –
Щоразу, аж доки не зверне обабіч –
На стежку, що веде у Ніщо.
Стежка, на якій ніколи трава не виросте,
Навіть блекота отруйна,
Навіть нетреба колюча,
Навіть звіробій-кат,
Навіть лунарія забуття
Не проросте з отого от шляху битого,
Розбитого й проклятого.
Стежка, яку ніколи не споглядає Місяць –
Цей підсліпкуватий забудько,
Цей заброда ґотичної тьми.