ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2021.09.23 11:41
Ховає осінь в темну тогу
змарнілий обрій самоти.
Ти знаєш дещо, більше тОго
я б не змогла розповісти.

Не дочитав оповідання,
а зупинився на тире.
На півдорозі сподівання

Петро Скоропис
2021.09.23 11:24
Це вірші про те, як лежать на землі камені,
пересічні камені, половина яких не бачить сонця,
прості камені сірого кольору,
прості камені, камені без епітафій.

Камені, що приймають наш поступ,
білі під сонцем, а поночі – камені
подібні до великих о

Віктор Кучерук
2021.09.23 06:01
Сипнули клени листям поріділим
І тихий шурхіт тишу налякав,
Коли воно журливо затремтіло
На стеблах рано обважнілих трав.
Тіснилося, формуючись у килим
Холодний, різнобарвний і м’який, –
Суцільно покривало навіть схили
І в отвір проникало будь-яки

Олександр Сушко
2021.09.22 17:03
Під клобуком - темінь, у душі - черва,
За амвоном - пляшка недогону.
Втік Христос, а Матір Божа ледь жива -
Лавра у чортячому полоні.

Тут живе ненависть, тут - гніздо гріха,
Чорна лють до рідної країни.
Сіє смуту й розбрат патріарх-пахан,

Валентин Ліпчинський
2021.09.22 13:24
Шукаю дівчину-коханку,
Хоча б на ніч одну,
Шукаю з вечора до ранку,
Не знаю, чи знайду.

А навкруги дівчат багато -
Красивих, молодих,
Вони лиш пробують літати -

Володимир Бойко
2021.09.22 09:56
Краще голий король, ніж голе королівство. Краще Леся Українка, ніж Генадій Москаль. Краще Іван Заєць, ніж Павло Вовк. Краще файна кава, ніж паскудний Кива. Краще ЛГБТ, ніж КГБ. Краще ДБР, ніж ДНР. Краще бути забрьоханим, ніж забреханим.

Іван Потьомкін
2021.09.22 09:02
А діти виростуть.
От тільки б нам не старіть.
Щоб дівчина,
Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
Не кинула, мов докір:
«Дядьку...»
Аби дружина наніч не сказала:
«А пам’ятаєш?..»

Віктор Кучерук
2021.09.22 08:08
Хрусне гілка, тукне дятел,
Зникне сойка завчасу, –
Доокола стільки свята,
Що з душі зникає сум.
У березовому гаї
Під ногами пружний мох, –
Серед віт пташа співає
Спозарана аж за двох.

Олександр Сушко
2021.09.22 02:46
Грушо! Прийшла пора
Всохнути. Чи не так?
З бивня слона - тура,
З тебе - крихкий штурпак.

Грушо! Моя рідня! Родиш із року в рік...
Вперше твій плід підняв прадід мій - січовик.

Ярослав Чорногуз
2021.09.21 23:46
Народ вкраїнський схильний до краси,
І радо помагав своєму пану --
Аристократу духу, не тирану
Перетворить на казку ці ліси,

Гаї, діброви, схили кам’янисті,
І річку Кам’янку, раніш — Багно,
Постало диво справжнє тут, воно --

Ігор Герасименко
2021.09.21 20:29
Борей за вікнами шумів
з Ямалу молодим шаманом.
А я тривожним і сумним
тремтів. Цього було замало:

скажені закружляли джини,
і джипів завищали шини –
зламалась українця мужність.

Віталій Білець
2021.09.21 17:49
Как дивен вечер в час осенний,
В окно стучится тишина…
Ручьем грядущих сновидений
Плывет обманчиво Луна.
Я эту тишь всем сердцем слышу,
И вновь рассказываю ей,
Как звезды сеются на крышу
Судьбы изменчивой моей.

Ігор Деркач
2021.09.21 11:16
Слухаю дощ ніччю німою
капає крапає накрапає
знаю
знущається
зі скупою сльозою
прощається
зі мною
вересень безповоротно

Олена Музичук
2021.09.21 11:07
Як там у тебе?
у мене й досі
небо як небо
осінь як осінь
бабине літо
нас оминає
і не чекає
танок сюїти

Олександр Сушко
2021.09.21 10:30
Не люблю мусонів. От пасати -
Те що треба, бо приносять мир.
Проти ночі краще не писати,
Бо до ранку буде хай Бог ми.

А якщо наважився - тримайся!
Не кажи, що не попереджав:
Від любовних сліз не буде спасу,

Віктор Кучерук
2021.09.21 10:17
Золотяться потроху дерева
І рудіють навкіл бур’яни, –
Затуманились дні вересневі
Та заглибились ночі у сни.
Віддаляється, меншає, гине,
Мов надія на щастя, тепло
І, на жаль, відчувається нині,
Як все більше холоне чоло.

Олександр Сушко
2021.09.21 00:44
Розум та мудрість кардинально відрізняються одне від одного. Якщо перше - це вміння складати два плюс два, то друге - це вміння не брати в борг оті два плюс два, навіть якщо дуже потрібно. А тепер порахуймо: скільки у нашій державі людей розумних, а скі

Микола Дудар
2021.09.20 20:57
Казковий день усім потрібен
Не кожен, знай, знаходить місце
…Чому мовчиш, мій любий вітре?
Якщо вже так, присядь на східце

Торкнись мене, мого обличчя
Мій настрій - твій, любязність спільна
Вгадай, чого собі я зичу?..

Дума Козак
2021.09.20 15:56
Ніч оксамитова погляд лохиновий
вперла у купу руїн.
Тихо… Укутаний в саван сатиновий,
сумно тече часоплин…
Місяць-сновида у сутінок плетиві
склепом небесним пливе.
Скрипка кленова, як вирок поетові,
душу бере за живе…

Микола Дудар
2021.09.20 14:32
Вибір без вибору об одинадцятій
Знижка на світло - підлі приємності
Втомлені хитрощі втомлені "працею"
Геть із життя набридли взаємності
Знижка не родичка знижка це капості
Кістка у горлі ох і видовище
Я розповім вам про ваші незграбності
Лише ко

Олександр Сушко
2021.09.20 10:31
Вмерли звуки, запахи, прасвітло,
А ще вчора з музою на мітлах
Облітали сполом парадиз.

Ані манівців, доріг- стежинок...
Отже, надійшов фінал, спочинок
В ямі, повній мертв'яків та гільз.

Ігор Деркач
2021.09.20 10:19
А на імперії зла
оперували орла –
шию пришили дволику
як у пуйла...
та на осла
що не поший, то велике.

***

Володимир Бойко
2021.09.20 02:01
Карл у Клари украв окуляри,
Клара у Карла украла лорнет,
Потім продала його за доляри
Й виклала відео в Інтернет.

Микола Дудар
2021.09.19 20:32
І хто оце узяв і заманив…
Запитую себе самого вкотре
Чому не я? І чим я завинив
І як же я без тебе, люба Мотре?…

Хіба піти й забутись поміж трав
Злягти разом із ними у покоси
Хіба не ти казала "Боже збав..."

Євген Федчук
2021.09.19 19:36
Сьогодні урок не звичайний у нас.
Минулого разу домовились з вами,
Що ви розпитаєте тата і маму,
В книжках пошукаєте, знайдете час
І кожен розкаже легенду про квіти,
Яку йому, врешті, удасться знайти.
А, щоб цікавіше дійти до мети
(Бо ж квітів й ле

Сергій Губерначук
2021.09.19 13:23
Я чую вас, кому потрібні вірші,
летючі фрази й дози антитез.
Без нас, поетів, наступає тиша
на кожен ваш поступливий протез.

І я не в Бога, просто є печалі,
які людина вимушено жде,
йдучи півколом злої пекторалі,

Олександр Сушко
2021.09.19 11:48
Голі скелі...вітер...зимно...
Сажа і біда на крилах.
Бач, у небі - хмара диму?
Це гніздо моє згоріло.

Під горою - орча варта,
Кат, сокира гостра, плаха...
Людолови-москалята

Ігор Деркач
2021.09.19 10:22
А персоналії нон ґрата,
які із владою на «ти»,
минають ґрати
і по блату
займають вигідні пости.

***
А у нашій історії авторів – тьма,

Володимир Бойко
2021.09.19 10:20
Перестав матюкатися і йому відібрало мову. Лизав задницю начальству і спіймав облизня. Занедужав на морську хворобу і залишив по собі мокре місце. Обмочився і підмочив репутацію. Вистрибнув зі штанів і був покараний за порушення дрес-коду.

Руслан Лиськов
2021.09.18 22:37
Вони ночами йшли через пустелю,
Віслюк, дві постаті і на руках Дитя.
Здавалось, що не буде вороття
До тихого, спокійного життя,
А вічно буде ніч, пісок і скелі.

Як підіймалось сонце, то вони
Ховались у печери й порожнини.

Володимир Невесенко
2021.09.18 21:59
Душа роптала: «Я від туги плачу.
Сльоза моя густіша ніж ропа.
Давно вже світу білого не бачу,
немов сліпа.

Колись і я веселу мала вдачу,
а нині в смутку коротаю дні.
І, що роки у тілі твоїм трачу, –

Іван Потьомкін
2021.09.18 19:53
Случилось это летом 1982 года. Поддавшись устным и письменным рассказам о “cнежном человеке”, вместе с такими же любознательными отправился и я в горы Таджикистана. И тут небезынтересно будет рассказать о моих спутниках. В большинстве своем это были прив

Олександр Сушко
2021.09.18 17:05
Нудьгуючи, втелющився у шлюб,
Купив жоні фату в рожевих рюшах.
Коли мовчить, то я її люблю,
А забуркоче (каюся!) - не дуже.

Просвердлює писклявий голосок
І вічне "Дай!" (а пенсія маленька).
Ходити вже не можу без кальсон,

Ігор Герасименко
2021.09.18 15:45
Дружили в пів серця, в пів сили сварились.
Не тепло – не холодно хай буде завше.
Як раптом на голови щастя звалилось,
дві замкнені душі в заручники взявши.

Звалилось на груди, звалилось на плечі.
Побачив уперше м’яку, безпорадну.
Проте не про вте

Дума Козак
2021.09.18 15:18
Візьму у руки шаблю вікову,
від часу потемніла її криця.
Гетьманську пам‘ятає булаву
ця бунтівна домаха-блискавиця
і старшини козацького пернач,
і загрубілі у боях долоні,
і вітру свист, коли степами вскач
баскі літали запорожців коні.

Сергій Губерначук
2021.09.18 14:40
Закарбовано очі в душі аж пророчій,
аж запеклій і вічній небесній душі.
Щось у серці полоще. Це кров
чи вже мощі?
Ні. Напевно, це щось найстрашніше
й страшніш…
Це любові любов за останком кохання
на обмеженій гойдалці вічного пхання
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Марія Артамонова
2021.09.11

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Алекс Міс
2021.07.31

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14

Конрад Ренегат
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2021.09.22 09:02 ]
    ***

    ...А діти виростуть.
    От тільки б нам не старіть.
    Щоб дівчина,
    Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
    Не кинула, мов докір:
    «Дядьку...»
    Аби дружина наніч не сказала:
    «А пам’ятаєш?..»
    ...А діти виростуть.
    От тільки б якомога довше
    Із ними друзями лишатись.
    Щоб їхні друзі нашими були.



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  2. Шон Маклех - [ 2021.09.18 00:18 ]
    Свято руїн
    Ми – сновиди, в очі яких зазирає Місяць
    Миємо плетені очеретяні сандалі елегій
    У холодних струмках сутінок Ренесансу
    У ніч оксамитову лелечину й лохинову
    Перед святом руїн.
    Ми – поети забутого «вчора».
    Збудую собі не палац – кляштор пісень сумних,
    Не замок камінний, а башту – голкою в хмари,
    Напишу на блакитному небі пісню самотніх,
    Підберіть до неї мелодію на скрипці кленовій
    Королівства зелених каменів Тір Еоган,
    Хочу випити солоне холодне вино Лох-Фойл
    Бо я теж трохи з клану Мак Лохлайнн –
    Так кричали мені лебеді – білі як сніг,
    Дзвеніли мені золотим ланцюжком на лапах.
    Завтра свято руїн! Привітайте мене останнього
    Мешканця цього пустища – порожнечі кульгавого часу.
    На скрипці кленовій замість мене зіграє вітер –
    Серце моє сповнить холодом Істини,
    Псалом проспіває кланам майбутнього,
    Феніям камінної долі прийдешнього.
    Дочасно. На руїнах моїх надій.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (5)


  3. Іван Потьомкін - [ 2021.09.17 09:30 ]
    Пошук
    І пішов він розшукувать
    Долі своєї початок,
    Та забув, що треба робить це неспішно,
    І стомивсь, і присів на узбіччі.
    І тоді наче хтось прошептав:
    «А що як пошукать кінець долі?»
    Підвівся.
    Став навшпиньки.
    Бачить –
    Котить хлопчик на нього
    Втричі більшу за себе зорю.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Герасименко - [ 2021.09.15 12:10 ]
    Трислів’я 21-25
    21
    Осінь. Оси – босі

    22
    Осою гасаю красою, кусаю

    23
    А жінка і зірка, і жилка

    24
    Зірка?.. – Дірка!.. Гірко…

    25
    Маємо мальви – маяки-маятники

    15.09.2021


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  5. Іван Потьомкін - [ 2021.09.14 22:19 ]
    Юдей духово

    Відтоді, як з ночов кленових
    Мене життя закинуло в цей світ,
    Не пригадаю дядька Хведося
    Без стружок та олівця за вухом.
    Теслею був знаний
    Дядько на Канівщину всю.
    А в Грищенцях
    Його вважали ще й диваком.
    Не пив і не палив.
    Цуравсь ікон і церкви.
    Штундою був дядько і говорив мені:
    «Повсюди, Бог, Іванку.
    Повсюди Його око».
    По роботі дядько допізна читав.
    В селі бібліотеки не було,
    І він в суботу вирушав до Канева.
    З книжками заходив до перукаря Арона.
    Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
    Про що годинами вони там говорили,
    Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
    Коли занурився у Книгу Книг...
    ...Двом характерникам було про що погомоніть.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  6. Іван Потьомкін - [ 2021.09.14 08:08 ]
    ***

    Не мертвими приходять в сни мої рідні.
    «Якже рясно родять яблуні твої, –
    Кажуть щоразу мати. –
    А яблука – так найсмачніші».
    Сестра Онила дорікає:
    »Щось ти запишався, брате,
    Минаєш наші Грищенці.
    «А ти вже, мабуть, героїня...»
    «Ні, другий орден маю.
    Онукам віддала на забавку.
    Не перед телятами ж
    Удосвіта в них хизуватись».
    ...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
    Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
    Грудку землі сухої кинув на труну.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  7. Іра Буцяк - [ 2021.09.09 16:23 ]
    Давно відомо: всі битви заздалегідь програні
    Давно відомо: всі битви заздалегідь програні
    А особливо – битва з собою…
    Ця найпекельніша битва можливостей
    І неможливостей – тебе…
    І найбільша мужність – бачити,
    Що ти все більше гаснеш:
    з кожним втраченим шансом,
    З кожним дощем липневого ранку,
    З кожним засушеним букетиком:
    Від друзів, на пам'ять…
    Залишаються
    Слова
    Сліди
    Світло з прихилених дверей спогадів
    Інших – про тебе.
    Вони ходили тобою як в’юнкою дорогою
    Вони блукали тобою,
    Продирались хащами твого болю і страху
    І врешті вийшли кудись туди,
    Де підхилені двері світяться
    Краплинками липневого дощу,
    Прозорим словом,
    Невловимим посміхом
    І – такою палючою присутністю…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Іван Потьомкін - [ 2021.09.09 09:58 ]
    ***

    А як роки візьмуть мене попідруки
    І на Нево захочуть повести,
    Аби востаннє, немов Моше-рабейну,
    Оглянув я і виднокруги, і прийдешнє,
    Ми сядемо й помовчимо зазвичай,
    То перш, ніж встати і сказати: «З Богом!»
    Спитаю я своїх проводирів:
    «А щось нове відкриється мені?
    Чи вдалині набачу те, що бачу й нині?»
    І як обоє по-роденівськи похиляться в задумі,
    Щоб перервати негостинну тишу,
    Скажу рокам:
    «А знаєте що, хлопці,
    Поки ще ноги носять,
    Зійдімо на Чернечу гору!..
    Бо ж завинив я перед рідним краєм,
    Що стільки літ лиш думаю про нього...
    Та й Кобзареві не віддав останню шану».
    Цікаво б знати,
    Чи згодяться на це мої проводирі?



    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  9. Тата Рівна - [ 2021.09.05 15:51 ]
    Моцарту Себястьяна Швайкерта у Львові
    пам‘ятник у камзолі
    міг би бути доречним
    на думку усіх сведущих
    культурного коду адептів

    міг би стояти у місті
    красивим великим знаком
    фалічно-музичним знаком
    причетності до культур
    красивим як — дім культури
    красивим як псевдоквартали
    якихось помпезних будинків
    де зараз сидять —
    профспілка
    бюро шоурум
    та собес

    майбуть
    міг би бути доречним
    але зробили без

    жахливі позбавлені люди
    чеснот і можливо цноти
    і точно без профосвіти —
    їх гнати б у шию та —
    сьогодні керують світом
    антихристи (без профосвіти)
    і ставлять свої ідеї
    на площах хороших міст
    де пахне накопана кава
    заварена правильно кава
    й неправильно теж заварена
    своїм ароматом п‘янить
    і листя кленове опале
    у лиця інтелігентні
    підірване вітром ніби
    класична соната — летить

    а тут їм поставили нащось —
    напевно оті що й Подолу
    втулили велике та чорне
    дуже страшне оте —
    цей пам‘ятник — без інструмента
    без кучерів —
    без камзолу —
    вам кожна дрібна дитина
    розкаже —
    це ж — просто змова
    це точно велика змова
    убити у нас красу
    красу красу красу
    убити у душах наших
    на наших прегарних площах
    позбавлених майже зовсім естетики та краси
    естетики та краси
    у наших містах прадавніх
    що знали часи і кращі
    усе чим вони пишались
    а будуть тепер конати від сорому та страждань

    бо хто вам таке дозволив
    а їм хто таке дозволив
    той пам’ятник без камзолу
    у соціум наш нести
    зробіть нам — милого пана
    наївного ніжного пана
    щоб личко було чудовим
    щоб — скрипка — і розлітались
    як пташечки нотні листи
    щоб скрипка в руках — тендітних
    щоб — банти на туфлях ладних
    щоб все як в людей порядних
    на площах порядних міст

    бо ми як візьмемо вила
    та всиплемо на хвіст солі

    а пам‘ятник без камзолу
    стоїть і дивується наче —
    епоха пройшла та вийшла
    давно через інший хід
    модерн залишився в тому
    минулому вже столітті
    і виклики зовсім інші
    несе кожна мить нова
    а хтось ще ламає списи
    а дехто ще пише вірші
    про дике своє суспільство
    поламане на дрова
    побите мов хвора псяка
    порепане від ілюзій
    відірване від контекстів
    які — учорашній день

    їм мало дядьків у шапках
    у довгих плащах та шубах
    і піших — і на коні
    їм мало фальшивих історій
    сентиментальних історій
    альтернативних історій

    цей пам’ятник музиканту
    у місті однім хорошім
    говорить
    що ні?...


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  10. Артур Сіренко - [ 2021.09.02 23:39 ]
    Ладнати вітрило
    У високій вежі людських сподівань
    Налий мені в чашу срібну –
    Блискучу, як зорі посліплі –
    Білі як смуток по тризні, по требі
    У ніч над горою Кайлас,
    Чорного трунку гіркого
    Налий! Терпсіхоро!
    У кров мою бузинову,
    Трунку порожнього степу,
    Де вітер-опришок полиновий
    І сіль на устах. І на рану від кулі.
    По краплі.
    Налий мені в чашу з тавром Мінотавра
    У світі мигдалю гіркого як Час. Наш.
    Ладнаю вітрило:
    Сіре, бо льон відсинів, відчорнів:
    Плисти по мертвим морям,
    Камінь втопити – там, де безодня,
    Блукати в пошуках білого цвіту
    Дерева, що віщує печаль навесні,
    А наразі, на полі куріпок
    На полі моєї журби
    Сонях розстріляно,
    Сонях, що Сонцю вклонився
    Розстріляно кулями –
    Важкими як якір, гіркими як сон
    Під дірявим човном
    На березі озера чаплі.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Іван Потьомкін - [ 2021.08.31 09:11 ]
    Найкраща з молитов моїх


    Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
    Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
    Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
    По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
    Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
    Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
    Церкви і синагоги оминаю.
    В собори заглядаю лиш туристом.
    Молюсь щоранку на івриті.
    Щоправда, на відміну од праведних юдеїв,
    Молюсь на самоті.
    Без свідків.
    А головне – без посередників.
    Себто тих, хто титул речника Господнього прибрав собі.
    Навіть із любим рабі Нахманом просто зійшов би
    На котрийсь із пагорбів
    І мовчки випростав би в небо руки.
    То, сподіваюсь, була б найкраща з молитов моїх.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  12. Артур Сіренко - [ 2021.08.25 17:50 ]
    Плавання кам'яних хмар
    Міста мов човни кам’яні
    Дрейфують у бік Вавилону.
    Минуле нагадує: бриз небокараю
    Вітрила наповнював важкістю
    І гнав кораблі кам’яні до заграв,
    Де скрипки зі снігу (зі сміху)
    Співали про келих важкий золотий:
    Отой,
    Що все мимо, все мимо (обабіч)
    Проносив Господь
    До пори і до часу (бо сам же просив).
    А нині громадище (ні, корабель)
    Чи може то хмара цеглин,
    Чи то лабіринт – печерок з жарівками,
    Що на вітрилах (таких же камінних)
    Несуть сині хвилі (як небо)
    Прямісінько в гавань Мардука –
    До воріт Вавилону, де жреці навісні
    Торгують майбутнім: покрадений час
    На терези. І за безцінь.
    А від ока до ока хмари пливуть:
    Теж кам’яні, бо забракло води
    Навіть в уяві. Лишається мармур
    Для хмар і богині Іштар:
    Ідола з брили звільнити
    І розтрощити чоло на дорозі –
    На бруківці зачовганій
    Міста п’яного. Не мрій.
    Просто не мрій. Бо вже досить.
    Мрій.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: