ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
В одному царстві
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В одному царстві
В одному царстві, в одному лісовому господарстві, поміж звірини учинився спротив погіршенню життєвого рівня і утиску природних прав лісової спільноти. На сонячній галявині зібралась досить численна різношерста публіка.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
- Дайош капусту по 8 коп. за 1 кг! – кричать зайці та інші капустоїдні, підстрибуючи на місці, наче хочуть, щоб усі бачили їх, відважних і сміливих,
у прагненні задовольнити свої гастрономічні запити.
- Дайош збільшення ліміту перегризання деревини! – тримає гасло над головами сімейство бобрових під проводом старого зі вставними щелепами, але від того не менш вправного у будівництві запруд, бобра.
- Дайош геномодифіковані дубові насадження для збільшення жолудевої маси! – рохкає численне свиняче стадо, інтенсивно помахуючи хвостиками від нервового
збудження в очікуванні виконання їхніх вимог.
- Дайош право щебетати після двадцять другої години! – витьохкує пташиний хор, умістившись на розлогому гіллі високого дерева.
- Дайош інтеграцію із ЛС(Лісовою Співдружністю, яка знаходиться за глибоким світоглядним ровом на захід від чинного лісу)! – а це уже політичні вимоги, які поділяє більшість із тих, що зібралися, і які свідчать про їх високу свідомість у намаганні наблизитись до кращих зразків співіснування різних особин, інтересів і вірувань.
- Дайош, дайош, дайош – лунає з усіх боків, перетворюючись у один суцільний гармидер.
Посеред галявини на широкому кремезному пні, наче на троні, вайлувато розсівся бурмило Ведмедкович, єдиний уповноважений гарант спокою і законності у цих місцях.Навколо нього згуртувалися наближені особи із
такими ж волохатими лапами і невгомонними апетитами як і у їх чільника. Далі за ними «бикують» представники вовчої породи, як кажуть у народі, спортивної зовнішності. Це так звані «сірушки», які ладні за додаткові вольності при харчуванні замутити і порішати будь-які проблемні питання.
- І що вони там кричать, чого хочуть? – питає Ведмедкович свого казначея, відповідального за доходи і витрати лісового «общака».
- Хліба і видовищ, якщо коротко – відповідає той.
- Ну так дайте їм.
- А звідки взяти, хіба що від себе відірвати? – чухає потилицю казначей.
- Ні, від себе ні, а от до собе, то так – спромігся на логічне судження керманич. За довгі роки правління він звик до «общака», як до персонального корита і будь-які зазіхання на вміст цього корита без його дозволу розцінював як посягання на самі устої лісового господарства.
- Мудре рішення, мудре – схвально гомонить оточення.
- Хотіти ще нікому не зашкодило, це по-перше. Хочеться – перехочеться, це по-друге. І на кінець, а це по-третє, після медовухи корисно для здоров’я трохи розважитися, а не слухати цих крикунів. Їдемо на показово-виставкове полювання – приймає рішення Ведмедкович і додає:
- А цим неподобством хай «сірушки» займуться. Треба ж «хавку» свою відробляти.
Керманич зі свитою покидають галявину.
«Сірушки», накинувши на плечі овечі шкури, затісуються поміж гомінкої юрби і то тут, то там починають влаштовувати провокації – когось ногою копнуть, комусь газу в очі пирснуть, когось по голові ціпком тарахнуть. Газ і ціпки, до речі, особисто Ведмедкович закупив на гроші, які попередньо планувалися для ремонту лісових доріг, стежок і стежинок. Але своя рука-владика і чудова інтуїція зробили справу: шляхи так позаростали травою і підліском, що не пройти, не проїхати, зате учити уму-розуму протестантів засобів вистачає. Перелякані лісові мешканці розбігаються по закутках і норах, ховаються під кущиками, у непролазних хащах. Сидять тихенько, мовчать і тремтять. Повний порядок у царстві Ведмедковича. Вільно йому чинити так, як захоче. Хто насмілиться після ціпків і газу ще якесь невдоволення висловлювати? Отака то поганенька казочка.
За звичай, казки пишуться добрими людьми і завжди мають гарне закінчення на противагу більшості життєвих ситуацій, але оскільки кінець цієї оповідки не зовсім у стилі «хепі енд», то за логікою протиріччя між фантазією і дійсністю залишається сподіватися на більш вдале завершення справжніх народних спротивів політичним аналогам казкового Ведмедковича, особливо якщо народ не буде полохливим і на ціпки зможе відповісти згуртованістю, масовістю
і стійкістю. Отоді і настане для усіх горе-правителів «бед енд» не у казковому варіанті, а у реальному житті, на що вельми надіється, я так думаю, кожна мисляча і небайдужа людина, а таких, чим далі, тим більше.
25.12.2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію