ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Гончаров (1985) /
Поеми
Чтобы исполнить свою мечту, следуй знакам
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чтобы исполнить свою мечту, следуй знакам
Будни Егора ничем не отличались от большинства людей. Работал в столице, ездил каждое утро на маршрутке, после работы по пути домой звонил друзям и договоривался о встрече, чтобы хоть как-то «подкрасить» уходящий день.
… Сколько я могу тебя ждать? – глядя в глаза, говорила Она, - сколько ты будешь меня не замечать? Я устала, мне нужны Ты и твоя Любовь! – требующе, капризно и тихо продолжала девушка. Она сидела за столиком открытого кафе, потягивая свежеприготовленный дымящийся кофе, тут же возле нее на столе лежал «Алхимик». Невольно перевел взгляд на книгу… «Алхимик, Алхимик… кажется, я ее читал, но вдруг сам Алхимик, нарисованный на книге, начал шевелить губами и, глядя на меня, моргать голубыми глазами, глазами, которые можно встретить у мудрецов, познавших истину мира… Я почувствовал себя неловко, я не мог расслышать, о чем говорит старик, но его губы шевелились в унисон с ЕЕ губами, и казалось, то, что говорила ОНА, говорил и старик. Вдруг меня вырвал из этого безумства напорный телефонный звонок в кармане джинсов…
…Пора вставать, (это звонил будильник), до отъезда маршрутки оставалось
полчаса (хорошо хоть остановка в «двух шагах» от дома). Пока заваривалось кофе, я привел себя в порядок, затем перекусил пиццей, оставшейся после вчерашней «заседаловки с друзьями», выпил кофе и поспешно вышел из дому.
По пути на работу я опять вспомнил этот странный сон, подобных снов за всю жизнь видел много раз, но этот почему-то никак не покидал мою голову, что-то в нем было особенное... Долго не думая, приписал его к последствиям тяжелого трудового дня, посиделок с друзьями допоздна и просмотра фильма ужасов.
18:00. Конец рабочего дня. Пробки и давка в метро, все торопились домой, раздражаясь от того, что не могут попасть вовремя к семейному ужину или к любимому сериалу. Пробравшись с трудом в вагон метро, поймал себя на мысли, что две остановки можно было и прогуляться парком, но почему-то всегда казалось, что на метро быстрее, хоть и торопиться было некуда. Среди множества голов и плеч я увидел отрывок книги, которую читала девушка (это я понял по руке, державшей ее), но больше меня привлекла фраза, которую я успел прочитать, прежде чем меня успели человеческим потоком вытолкнуть из вагона: «Если я – часть твоей Судьбы, когда-нибудь ты вернешься ко мне.»
…« Сколько я могу тебя ждать?» - снова перед глазами встал этот сон. – «Вот глупости, мистика какая-то, - очередной раз отмахнулся я от этой мысли. – Нужно позвонить друзьям, сегодня будет футбол». Я потянулся к телефону, но он был разряжен «Не расстраивайся, это даже к лучшему, сегодня чудесный день», - сказал мужской голос за моей спиной, я обернулся и заметил лишь одну парочку, парень что-то рассказывал своей избраннице, бурно жестикулируя, и ко мне не имел никакого отношения. Неподалеку мамочки выгуливали своих карапузов, и мое внимание привлекло то, как маленький мальчик вырвал из клумбы цветок с корнем и протянул его светловолосой кудрявой малышке, в ответ она его поцеловала - это было так трогательно, что я вдруг почувствовал, как мое сердце застучало чаще и по телу разлилось приятное тепло, а на устах невольно засияла улыбка. На пути все больше и больше стали попадаться влюбленные пары «Странно, - подумал я, – раньше ничего подобного не замечал, нужно зайти и купить что-нибудь перекусить, а то дома еще буду нескоро». Вдруг мои мысли прервал плач девочки лет пяти, она стояла под деревом и маленьким пальчиком указывала кверху: «Дядя, мой шалик улетел», - и снова зашлась в реве. Я обернулся: оказалось, кроме меня в округе «дядь» больше не было. Недолго думая, я достал малютке ее потерю, на что она ответила: «Вы такой клясивый, давайте встлетимся сегодня вечелем в кафе», - не успел я ничего ответить, как она уже вовсю бежала к своим качелям во дворе.
Кафе, в которое я обычно заходил перекусит, почему-то было закрытым (а ведь здесь всегда было многолюдно?) Еще одно, где можно перекусить, было через дорогу, я уже думал, что потерплю до дома, как неожиданно передо мной остановилась машина, и улыбчивый водитель жестом приглашал перейти дорогу, хоть я этого делать не собирался, а просто стоял у края дороги. «Мистика», - подумал я, переходя проезжую часть. Не успел я дойти до кафе, как какая-то старушка навязчиво, не давая прохода и сбивая с ног, пыталась продать мне единственную розу, которая у нее была. «Надоели эти бомжи», - подумал я и дал ей деньги. «Сынок, сегодня твой день, он принесет тебе счастье, не упусти его». «Наверное, мало дал», - подумал я и полез в сумку за кошельком, но на секунду невольно поднял глаза, чтобы взглянуть на старушку, а ее и след простыл, как будто ее здесь никогда и не было. Я судорожно начал искать ее взглядом, в толпе и у входа в кафе, а в голове звучал ее старческий, но добрый голос: «…он принесет тебе счастье, не упусти его». Мой взгляд привлекла раскрытая книга, лежащая на столике, дымящаяся чашка кофе и нежные ухоженные руки, со вкусом подобранная блузка, прямые черные волосы, аккуратный подбородок, красивая форма полных губ… Не заметил, как подошел слишком близко к столику, все это было чертовски знакомо, сердце мое забилось, в голове все перепуталось, и я ничего не соображал, а в душе чувствовалось тепло. Я заметил краем глаза фразу в книге: «Чтобы исполнить свою мечту, следуй знакам», я вспомнил, что встречал эту книгу в метро, и «О, Господи!» во сне…
От того, что я задел ногой стул, она подняла на меня свои большие, чистые голубые глаза…. Мои губы невольно выдавили: «Привет!», а она поднялась и взяла меня за руку…
«Жизнь тем и интересна, что в ней сны могут стать явью» (Алхимик)
Владимир Гончаров
… Сколько я могу тебя ждать? – глядя в глаза, говорила Она, - сколько ты будешь меня не замечать? Я устала, мне нужны Ты и твоя Любовь! – требующе, капризно и тихо продолжала девушка. Она сидела за столиком открытого кафе, потягивая свежеприготовленный дымящийся кофе, тут же возле нее на столе лежал «Алхимик». Невольно перевел взгляд на книгу… «Алхимик, Алхимик… кажется, я ее читал, но вдруг сам Алхимик, нарисованный на книге, начал шевелить губами и, глядя на меня, моргать голубыми глазами, глазами, которые можно встретить у мудрецов, познавших истину мира… Я почувствовал себя неловко, я не мог расслышать, о чем говорит старик, но его губы шевелились в унисон с ЕЕ губами, и казалось, то, что говорила ОНА, говорил и старик. Вдруг меня вырвал из этого безумства напорный телефонный звонок в кармане джинсов…
…Пора вставать, (это звонил будильник), до отъезда маршрутки оставалось
полчаса (хорошо хоть остановка в «двух шагах» от дома). Пока заваривалось кофе, я привел себя в порядок, затем перекусил пиццей, оставшейся после вчерашней «заседаловки с друзьями», выпил кофе и поспешно вышел из дому.
По пути на работу я опять вспомнил этот странный сон, подобных снов за всю жизнь видел много раз, но этот почему-то никак не покидал мою голову, что-то в нем было особенное... Долго не думая, приписал его к последствиям тяжелого трудового дня, посиделок с друзьями допоздна и просмотра фильма ужасов.
18:00. Конец рабочего дня. Пробки и давка в метро, все торопились домой, раздражаясь от того, что не могут попасть вовремя к семейному ужину или к любимому сериалу. Пробравшись с трудом в вагон метро, поймал себя на мысли, что две остановки можно было и прогуляться парком, но почему-то всегда казалось, что на метро быстрее, хоть и торопиться было некуда. Среди множества голов и плеч я увидел отрывок книги, которую читала девушка (это я понял по руке, державшей ее), но больше меня привлекла фраза, которую я успел прочитать, прежде чем меня успели человеческим потоком вытолкнуть из вагона: «Если я – часть твоей Судьбы, когда-нибудь ты вернешься ко мне.»
…« Сколько я могу тебя ждать?» - снова перед глазами встал этот сон. – «Вот глупости, мистика какая-то, - очередной раз отмахнулся я от этой мысли. – Нужно позвонить друзьям, сегодня будет футбол». Я потянулся к телефону, но он был разряжен «Не расстраивайся, это даже к лучшему, сегодня чудесный день», - сказал мужской голос за моей спиной, я обернулся и заметил лишь одну парочку, парень что-то рассказывал своей избраннице, бурно жестикулируя, и ко мне не имел никакого отношения. Неподалеку мамочки выгуливали своих карапузов, и мое внимание привлекло то, как маленький мальчик вырвал из клумбы цветок с корнем и протянул его светловолосой кудрявой малышке, в ответ она его поцеловала - это было так трогательно, что я вдруг почувствовал, как мое сердце застучало чаще и по телу разлилось приятное тепло, а на устах невольно засияла улыбка. На пути все больше и больше стали попадаться влюбленные пары «Странно, - подумал я, – раньше ничего подобного не замечал, нужно зайти и купить что-нибудь перекусить, а то дома еще буду нескоро». Вдруг мои мысли прервал плач девочки лет пяти, она стояла под деревом и маленьким пальчиком указывала кверху: «Дядя, мой шалик улетел», - и снова зашлась в реве. Я обернулся: оказалось, кроме меня в округе «дядь» больше не было. Недолго думая, я достал малютке ее потерю, на что она ответила: «Вы такой клясивый, давайте встлетимся сегодня вечелем в кафе», - не успел я ничего ответить, как она уже вовсю бежала к своим качелям во дворе.
Кафе, в которое я обычно заходил перекусит, почему-то было закрытым (а ведь здесь всегда было многолюдно?) Еще одно, где можно перекусить, было через дорогу, я уже думал, что потерплю до дома, как неожиданно передо мной остановилась машина, и улыбчивый водитель жестом приглашал перейти дорогу, хоть я этого делать не собирался, а просто стоял у края дороги. «Мистика», - подумал я, переходя проезжую часть. Не успел я дойти до кафе, как какая-то старушка навязчиво, не давая прохода и сбивая с ног, пыталась продать мне единственную розу, которая у нее была. «Надоели эти бомжи», - подумал я и дал ей деньги. «Сынок, сегодня твой день, он принесет тебе счастье, не упусти его». «Наверное, мало дал», - подумал я и полез в сумку за кошельком, но на секунду невольно поднял глаза, чтобы взглянуть на старушку, а ее и след простыл, как будто ее здесь никогда и не было. Я судорожно начал искать ее взглядом, в толпе и у входа в кафе, а в голове звучал ее старческий, но добрый голос: «…он принесет тебе счастье, не упусти его». Мой взгляд привлекла раскрытая книга, лежащая на столике, дымящаяся чашка кофе и нежные ухоженные руки, со вкусом подобранная блузка, прямые черные волосы, аккуратный подбородок, красивая форма полных губ… Не заметил, как подошел слишком близко к столику, все это было чертовски знакомо, сердце мое забилось, в голове все перепуталось, и я ничего не соображал, а в душе чувствовалось тепло. Я заметил краем глаза фразу в книге: «Чтобы исполнить свою мечту, следуй знакам», я вспомнил, что встречал эту книгу в метро, и «О, Господи!» во сне…
От того, что я задел ногой стул, она подняла на меня свои большие, чистые голубые глаза…. Мои губы невольно выдавили: «Привет!», а она поднялась и взяла меня за руку…
«Жизнь тем и интересна, что в ней сны могут стать явью» (Алхимик)
Владимир Гончаров
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію