ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
Я - ТАКИЙ...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я - ТАКИЙ...
Державна машина переїхала мене – слава Богу, не розчавила! Але ж боки пом’яла добре – і печінкам дісталося.
Трудовий мій стаж не піддається обрахунку, не всі його більші-менші періоди зафіксовані документально. Малим я пас колгоспних корів – ну то й що? Підлітком вивозив перегній на засніжені поля; з ранньої весни був причіплювачем на тракторі, а наприкінці літа скиртував солому й возив намолочене збіжжя до елеватора. А ще був молотобійцем у кузні, сторожем на баштані, землекопом і вантажником... Мало чим я займався до свого повноліття, аби не пропасти з голоду! Кому це потрібно знати сьогодні, коли я вже став пенсіонером – «дармоїдом» держави?!
Треба подякувати безіменним державним писарям бодай за те, що «записали» мене в реєстр ветеранів праці. Воно ж, гадаю, рівноцінне медалі чи хоча б почесній грамоті.
А це зовсім недавно мені милостиво надано ще й статус «дитини війни». Смішно: сивий, змарнілий чоловік якось одразу змалів і став дитиною війни. Та ж я – дитина своїх батьків, яких я, на жаль, не знаю, бо вони загинули в лихий воєнний час, лишивши мене, півторарічного, круглісіньким сиротою. Матір-батька мені замінила бабуся. Вона й називала мене своїм синочком, мимоволі плутаючи мене зі своїм справжнім сином-кавалеристом Іваном Великородом, який поліг на полях війни. Сином нації я не став, бо це було під забороною, а сином «батька Сталіна» я не міг уважатися, оскільки мене породили на світ куркулька і комуніст, що «посмів» пропасти безвісти, не полишивши довідки про те, що він – не зрадник совєцької Родіни. Отож я був пасинком, байстрюком, нічийним – мене нібито й не існувало.
Лиш тепер мене «всиновили»: я став дитиною війни. А це вже можна прирівняти до ордена. Жаль, що не причепиш на голі груди цей віртуальний «орденок».
Звісно, пільги в мене є. Насамперед мені не треба, як то було ще недавно, ходити на службу (та хто мене й візьме на яку-небудь службу!); по-друге, я можу спати безпробудно хоч цілу добу (але чомусь мені не спиться); по-третє, я вільний робити, що мені заманеться (цим я, власне, і займаюся); їхати куди завгодно й куди мені закортить (біда, що немає за що і з чим виїхати не те що до Львова – до сина та онука, а й навіть у порівняно недалеке Штормове, на бабусину могилу); зрештою, маю «священне» право на безкоштовний проїзд у міському транспорті (крім таксі, звісно, і маршруток)...
Усі перелічені «пільги» я заслужив безумовно, навіть без зафіксованого кріпосницько-колгоспного піонерсько-комсомольського стажу. Починаючи з вісімнадцятирічного віку й до виходу на пенсію по старості, я попрацював на різних посадах і в різних галузях сорок два роки. До трудового стажу увійшли три роки солдатської служби і два роки навчання на Вищих літературних курсах, добрий десяток літ журналістської роботи, невтомна творча (письменницька) праця, що увінчалася на сьогодні кількома десятками книг різного жанру. Отже, до визначення «ветеран праці» я маю право долучити ще одне слово: «заслужений».
Але – навіщо? Заради амбітності, із почуття загостреного самолюбства? Надмірним егоїзмом я не страждаю, а от від підвищеної пенсії (за особливі заслуги) я б не відмовився, бо таки страждаю від «заниженої оцінки» моїх трудів-здобутків-заслуг. Бо що то є – триста сімдесят шість гривень, яких мені не вистачає навіть на оплату комунальних послуг. А ще ж треба купити сигарет і чаю! А харчуватися за що? А лікуватися?! Я ж не просто пенсіонер, я хворий пенсіонер, бо все життя моє проходило в екстремальних умовах, бо я надірвав своє здоров’я воєнним сирітством, повоєнним голодом, рабською роботою в колгоспі та на комсомольських ударних будовах, нелегкою службою в радянському війську і т. д., і т. п.
Рідна-чужа державо, не знущайся наді мною, признач мені достойну пенсію, якої б вистачало на хліб та ліки! І не принижуй мене штучно придуманим статусом «дитини війни»: я не хочу цього, я протестую проти цього! Зваж на те, що я – горда людина, з гордого роду Великородів. Мені не треба нічого чужого – я хочу мати своє, кровне, зароблене чесною працею і чесним та совісним життям!
В Україні, як відомо, немає заборони на професії, у тому числі на професію літератора. Але чомусь робиться вигляд, ніби такої професії, як письменник, у нашій державі не існує. Триває це вже п’ятнадцять років: літературний процес занедбаний, видання книг не фінансується, гонорар авторам не виплачується. Я видаю свої книжки за власний рахунок (точніше, за рахунок друзів і шанувальників) і безкоштовно віддаю тираж у школи, вузи, бібліотеки, роздаровую знайомим. Отакий мій письменницький «бізнес».
Та я не плачу, не прошу співчуття. Лиш хочу, аби мене не принижували й не лицемірили переді мною: мовляв, ми любимо вас і цінуємо ваш труд... Я такий, що можу послати лицемірів-брехунів від влади якомога подалі й «незалежно» доживати свій вік на розмочених у теплій воді сухарях. Я – такий...
2006
Трудовий мій стаж не піддається обрахунку, не всі його більші-менші періоди зафіксовані документально. Малим я пас колгоспних корів – ну то й що? Підлітком вивозив перегній на засніжені поля; з ранньої весни був причіплювачем на тракторі, а наприкінці літа скиртував солому й возив намолочене збіжжя до елеватора. А ще був молотобійцем у кузні, сторожем на баштані, землекопом і вантажником... Мало чим я займався до свого повноліття, аби не пропасти з голоду! Кому це потрібно знати сьогодні, коли я вже став пенсіонером – «дармоїдом» держави?!
Треба подякувати безіменним державним писарям бодай за те, що «записали» мене в реєстр ветеранів праці. Воно ж, гадаю, рівноцінне медалі чи хоча б почесній грамоті.
А це зовсім недавно мені милостиво надано ще й статус «дитини війни». Смішно: сивий, змарнілий чоловік якось одразу змалів і став дитиною війни. Та ж я – дитина своїх батьків, яких я, на жаль, не знаю, бо вони загинули в лихий воєнний час, лишивши мене, півторарічного, круглісіньким сиротою. Матір-батька мені замінила бабуся. Вона й називала мене своїм синочком, мимоволі плутаючи мене зі своїм справжнім сином-кавалеристом Іваном Великородом, який поліг на полях війни. Сином нації я не став, бо це було під забороною, а сином «батька Сталіна» я не міг уважатися, оскільки мене породили на світ куркулька і комуніст, що «посмів» пропасти безвісти, не полишивши довідки про те, що він – не зрадник совєцької Родіни. Отож я був пасинком, байстрюком, нічийним – мене нібито й не існувало.
Лиш тепер мене «всиновили»: я став дитиною війни. А це вже можна прирівняти до ордена. Жаль, що не причепиш на голі груди цей віртуальний «орденок».
Звісно, пільги в мене є. Насамперед мені не треба, як то було ще недавно, ходити на службу (та хто мене й візьме на яку-небудь службу!); по-друге, я можу спати безпробудно хоч цілу добу (але чомусь мені не спиться); по-третє, я вільний робити, що мені заманеться (цим я, власне, і займаюся); їхати куди завгодно й куди мені закортить (біда, що немає за що і з чим виїхати не те що до Львова – до сина та онука, а й навіть у порівняно недалеке Штормове, на бабусину могилу); зрештою, маю «священне» право на безкоштовний проїзд у міському транспорті (крім таксі, звісно, і маршруток)...
Усі перелічені «пільги» я заслужив безумовно, навіть без зафіксованого кріпосницько-колгоспного піонерсько-комсомольського стажу. Починаючи з вісімнадцятирічного віку й до виходу на пенсію по старості, я попрацював на різних посадах і в різних галузях сорок два роки. До трудового стажу увійшли три роки солдатської служби і два роки навчання на Вищих літературних курсах, добрий десяток літ журналістської роботи, невтомна творча (письменницька) праця, що увінчалася на сьогодні кількома десятками книг різного жанру. Отже, до визначення «ветеран праці» я маю право долучити ще одне слово: «заслужений».
Але – навіщо? Заради амбітності, із почуття загостреного самолюбства? Надмірним егоїзмом я не страждаю, а от від підвищеної пенсії (за особливі заслуги) я б не відмовився, бо таки страждаю від «заниженої оцінки» моїх трудів-здобутків-заслуг. Бо що то є – триста сімдесят шість гривень, яких мені не вистачає навіть на оплату комунальних послуг. А ще ж треба купити сигарет і чаю! А харчуватися за що? А лікуватися?! Я ж не просто пенсіонер, я хворий пенсіонер, бо все життя моє проходило в екстремальних умовах, бо я надірвав своє здоров’я воєнним сирітством, повоєнним голодом, рабською роботою в колгоспі та на комсомольських ударних будовах, нелегкою службою в радянському війську і т. д., і т. п.
Рідна-чужа державо, не знущайся наді мною, признач мені достойну пенсію, якої б вистачало на хліб та ліки! І не принижуй мене штучно придуманим статусом «дитини війни»: я не хочу цього, я протестую проти цього! Зваж на те, що я – горда людина, з гордого роду Великородів. Мені не треба нічого чужого – я хочу мати своє, кровне, зароблене чесною працею і чесним та совісним життям!
В Україні, як відомо, немає заборони на професії, у тому числі на професію літератора. Але чомусь робиться вигляд, ніби такої професії, як письменник, у нашій державі не існує. Триває це вже п’ятнадцять років: літературний процес занедбаний, видання книг не фінансується, гонорар авторам не виплачується. Я видаю свої книжки за власний рахунок (точніше, за рахунок друзів і шанувальників) і безкоштовно віддаю тираж у школи, вузи, бібліотеки, роздаровую знайомим. Отакий мій письменницький «бізнес».
Та я не плачу, не прошу співчуття. Лиш хочу, аби мене не принижували й не лицемірили переді мною: мовляв, ми любимо вас і цінуємо ваш труд... Я такий, що можу послати лицемірів-брехунів від влади якомога подалі й «незалежно» доживати свій вік на розмочених у теплій воді сухарях. Я – такий...
2006
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію