ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анастасія Поліщук /
Проза
Як же забути?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Як же забути?
У легкому блакитному платтячку, білих туфельках, усміхнена, зачарована сонячним ранком, стояла Горислава на подвір’ї. І все то таке пишне та миле, убране літніми пахощами, прикрашене квітами, радує очі. І кожен день для Горислави – свято.
Весело влітку на вулиці – іграшки та забави. І грошей заробиш за один день більше, аніж батьки – за місяць. Жаль, правда, зривати зелені листочки з вишень чи яблунь – та наступної весни знову ж виростуть. І жартів багато, і веселощів … А коли піде дощ, то наробиш паперових човників –і нумо пускати на воду! І пливе, пливе той човник по калюжам, поки не здолає його вода, поки не змокне та не потоне… І тоді знайдеться інша забавка – ляльки, або ж побігати в квача, чи в хованки пограти. На все вистачає часу, і сонця, і світла, і натхнення. Буває, і в хату не заженеш дітвору.
Але сьогодні – не той день. Горислава із серйозним видом ходить по подвір’ї, чекає дорослих. Он яка на клумбі квіточка – неначе зірочка! – горить-блимає, дивиться на дівча. А он ромашки, коврики, рукавички та стокротки – так і розстелились різнобарвним килимом, так і світяться життям, красою, рідною землею. По тину поплелись кручені паничі, немов пурпуровою ковдрою, вкрили загорожу. Любо глянути на квіткове царство у себе вдома.
Нарешті вийшла мати – усміхнена, закосичена щастям, і батько – теж з ласкавими, добрими очима. Для Горислави і сьогодні, і вчора, і завтра – урочистість, а для батьків – що ж поробиш – не щодень. От нарешті мають іти кудись на парад чи на концерт – справжнісінький тобі концерт! Горислава ще жодного разу на такому не була за увесь свій вік, за всі свої п’ять років!
Правда, що матінка увечері любила заводити пісню – лунку, щиру, гарну – аж самому підхопити було бажання і нести її до себе і до людей у серце… І про соловейка, і про дівчину та козака, і про жито, про барвінок, про калину… Батько умів грати – на чому тільки він не вмів грати! І на сопілці втне, і гітару опанує, і скрипку. Отож як почне що веселе заводити – ноги самі просяться до танцю, і Горислава так і скаче по кімнаті, такі вихиляси вміє! Чула ще бувало пісні – якісь не співочі вони, не рідні… Та й мала – не все могла зрозуміти у тих словах, у тій музиці, у тих танцях.
Концерт мав бути на славу: люду – як зернят в маківці, вулиці – просторі та чисті, небо – безжурне, сяюче. Поки тривала днина, поки пекло сонце – виступали тітки та дядьки в синьому з білим вбранні. Гарні голоси, гарні мелодії, хіба що мова незнайома Гориславі – через слово розуміла дівчинка їх спів…
Час спливав. То тут, то там виднілись продавці з цяцьками та їжею. Гориславі купили чічку в коси – радості не було меж: все то думала, яка чудова прикраса, яка блискуча, та ще й до сукенки личить! Сонце вже хилилося на обрій і залишало на небі пишні бузкові квіти – неначе оті паничі на тині заполонили увесь овід. Небо зайнялось вечоровими іскрами, горіло…
- Для мене горить! – подумала Горислава.
А от і почався вечірній концерт. От зараз буду співати, раділо дівча у тата на руках.
На сцену вийшла перша артистка – пані у зеленому платті, яке було все майже прозоре, мов решето. І як їй не соромно, пронеслось у думках у маленької дівчинки. Далі почалася музика – та така гучна та непривітна – не знати звідкілля вона взялась. Горислава, наче заворожена, дивилась на сцену, слухала пісень. Приємний голос пролунав, досяг вух глядачів… Горислава все ще так дивилась, наче то була не співачка, а казкова істота.
Довго були вони на святі – закосичена щастям мама, добрий тато і маленька Горислава. Стільки нового дізналася вона за сьогодні, скільки думок відвідали її дитячу, ще не заклопотану буднями голівку.
Поверталися додому – і зорі знову горіли для Горислави. І оченята, неначе дві намистинки, світлом відповідали небесному багаттю. Такий приємний та теплий вечір. Такий ніжний, загадковий вітерець. Мале дівча спиняло свій погляд на деревах, що обіймали листям той вітрець, на чорному асфальті, що вицокував від кроків, на будинках, що тепер стояли фортецями та замками. Вона ніколи не втомлювалася дивуватись світові…
І лише вдома, сидячи на ліжечку, Горислава згадала про концерт. Вона намагалася розібрати, якою то мовою співано – але дарма! Одне через одне розуміла слова, допитувалася у себе, що то все значить, але не могла відшукати у пам’яті. Вона чекала хоча би одну з тих пісень, щоб повністю осягнути, як то вона осягала мамині співанки, але жодного разу не змогла.
- Надобраніч, Гориславочко! – зайшовши до кімнати, сказала мама.
- Матусю, чекай, - промовила дівчинка. Трохи задумавшись, запитала: – А про що був концерт сьогодні?
Мати здивовано підвела брови.
- А ти хіба не зрозуміла, доню?
- Трішечки, матусю. Зовсім трохи. Хотіла би я навчитися тій мові, котрою говорили на сцені. Можна?
І дівчинка так заглянула матері в очі, так дивилась на неї, що у мами заіскрилися сльози, намочивши чорні, наче ніч, вії. Зітхнувши, та промовила:
- Побачимо, донечко, подивимось. Підеш до школи – там навчать. Тільки ж дай мені одну обіцянку.
- Яку, мамо?
- Не забувати тих пісень і тої мови, що ми з татом тебе навчили. Добре, моє сонечко?
- Гаразд, мамо, як же забути те все? – здивовано пролепетало дівча. І показуючи десь зліва, мовило: - Те, що тут, матусю, воно ж не пройде ніколи, так?
Мати схвильовано посміхнулася, поцілувала доньчине чоло і, вимкнувши світло, вийшла з кімнати надвір. Перед нею стояло небо, усміхаючись доньчиними вустами, шепочучи доньчині слова…
А Горислава закрила очі, намагаючись мерщій заснути. І все то снилися їй соловейки, кущі рум’яної калини, верболози, дівчина та козак, жита… Українські жита…
Весело влітку на вулиці – іграшки та забави. І грошей заробиш за один день більше, аніж батьки – за місяць. Жаль, правда, зривати зелені листочки з вишень чи яблунь – та наступної весни знову ж виростуть. І жартів багато, і веселощів … А коли піде дощ, то наробиш паперових човників –і нумо пускати на воду! І пливе, пливе той човник по калюжам, поки не здолає його вода, поки не змокне та не потоне… І тоді знайдеться інша забавка – ляльки, або ж побігати в квача, чи в хованки пограти. На все вистачає часу, і сонця, і світла, і натхнення. Буває, і в хату не заженеш дітвору.
Але сьогодні – не той день. Горислава із серйозним видом ходить по подвір’ї, чекає дорослих. Он яка на клумбі квіточка – неначе зірочка! – горить-блимає, дивиться на дівча. А он ромашки, коврики, рукавички та стокротки – так і розстелились різнобарвним килимом, так і світяться життям, красою, рідною землею. По тину поплелись кручені паничі, немов пурпуровою ковдрою, вкрили загорожу. Любо глянути на квіткове царство у себе вдома.
Нарешті вийшла мати – усміхнена, закосичена щастям, і батько – теж з ласкавими, добрими очима. Для Горислави і сьогодні, і вчора, і завтра – урочистість, а для батьків – що ж поробиш – не щодень. От нарешті мають іти кудись на парад чи на концерт – справжнісінький тобі концерт! Горислава ще жодного разу на такому не була за увесь свій вік, за всі свої п’ять років!
Правда, що матінка увечері любила заводити пісню – лунку, щиру, гарну – аж самому підхопити було бажання і нести її до себе і до людей у серце… І про соловейка, і про дівчину та козака, і про жито, про барвінок, про калину… Батько умів грати – на чому тільки він не вмів грати! І на сопілці втне, і гітару опанує, і скрипку. Отож як почне що веселе заводити – ноги самі просяться до танцю, і Горислава так і скаче по кімнаті, такі вихиляси вміє! Чула ще бувало пісні – якісь не співочі вони, не рідні… Та й мала – не все могла зрозуміти у тих словах, у тій музиці, у тих танцях.
Концерт мав бути на славу: люду – як зернят в маківці, вулиці – просторі та чисті, небо – безжурне, сяюче. Поки тривала днина, поки пекло сонце – виступали тітки та дядьки в синьому з білим вбранні. Гарні голоси, гарні мелодії, хіба що мова незнайома Гориславі – через слово розуміла дівчинка їх спів…
Час спливав. То тут, то там виднілись продавці з цяцьками та їжею. Гориславі купили чічку в коси – радості не було меж: все то думала, яка чудова прикраса, яка блискуча, та ще й до сукенки личить! Сонце вже хилилося на обрій і залишало на небі пишні бузкові квіти – неначе оті паничі на тині заполонили увесь овід. Небо зайнялось вечоровими іскрами, горіло…
- Для мене горить! – подумала Горислава.
А от і почався вечірній концерт. От зараз буду співати, раділо дівча у тата на руках.
На сцену вийшла перша артистка – пані у зеленому платті, яке було все майже прозоре, мов решето. І як їй не соромно, пронеслось у думках у маленької дівчинки. Далі почалася музика – та така гучна та непривітна – не знати звідкілля вона взялась. Горислава, наче заворожена, дивилась на сцену, слухала пісень. Приємний голос пролунав, досяг вух глядачів… Горислава все ще так дивилась, наче то була не співачка, а казкова істота.
Довго були вони на святі – закосичена щастям мама, добрий тато і маленька Горислава. Стільки нового дізналася вона за сьогодні, скільки думок відвідали її дитячу, ще не заклопотану буднями голівку.
Поверталися додому – і зорі знову горіли для Горислави. І оченята, неначе дві намистинки, світлом відповідали небесному багаттю. Такий приємний та теплий вечір. Такий ніжний, загадковий вітерець. Мале дівча спиняло свій погляд на деревах, що обіймали листям той вітрець, на чорному асфальті, що вицокував від кроків, на будинках, що тепер стояли фортецями та замками. Вона ніколи не втомлювалася дивуватись світові…
І лише вдома, сидячи на ліжечку, Горислава згадала про концерт. Вона намагалася розібрати, якою то мовою співано – але дарма! Одне через одне розуміла слова, допитувалася у себе, що то все значить, але не могла відшукати у пам’яті. Вона чекала хоча би одну з тих пісень, щоб повністю осягнути, як то вона осягала мамині співанки, але жодного разу не змогла.
- Надобраніч, Гориславочко! – зайшовши до кімнати, сказала мама.
- Матусю, чекай, - промовила дівчинка. Трохи задумавшись, запитала: – А про що був концерт сьогодні?
Мати здивовано підвела брови.
- А ти хіба не зрозуміла, доню?
- Трішечки, матусю. Зовсім трохи. Хотіла би я навчитися тій мові, котрою говорили на сцені. Можна?
І дівчинка так заглянула матері в очі, так дивилась на неї, що у мами заіскрилися сльози, намочивши чорні, наче ніч, вії. Зітхнувши, та промовила:
- Побачимо, донечко, подивимось. Підеш до школи – там навчать. Тільки ж дай мені одну обіцянку.
- Яку, мамо?
- Не забувати тих пісень і тої мови, що ми з татом тебе навчили. Добре, моє сонечко?
- Гаразд, мамо, як же забути те все? – здивовано пролепетало дівча. І показуючи десь зліва, мовило: - Те, що тут, матусю, воно ж не пройде ніколи, так?
Мати схвильовано посміхнулася, поцілувала доньчине чоло і, вимкнувши світло, вийшла з кімнати надвір. Перед нею стояло небо, усміхаючись доньчиними вустами, шепочучи доньчині слова…
А Горислава закрила очі, намагаючись мерщій заснути. І все то снилися їй соловейки, кущі рум’яної калини, верболози, дівчина та козак, жита… Українські жита…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію