ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.14
01:31
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
Я бачу жовте і рожеве.
Там, де король та королева
І там, де щастя вічний птах.
Нехай сьогодні сум в рядках
Не схожий на струмки квітневі.
В забутих райдужних світах
2024.05.14
00:51
Ніхто так запекло не нищить людей, як «спасители человечества».
Нечисть завжди береться повчати інших, як їм належить бути чистими.
Російські цінності дочекаються свого базарного дня.
Московити настільки захоплені загарбанням чужих земель, що їм
2024.05.14
00:12
Це кохання – мистецтво і таїнство, наш обряд…
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
А взаємні бажання такі креативні й творчі!
Обопільно натхненністю очі у нас горять.
Ну а передчуття викликають солодкі корчі.
Це кохання навіки з’єднає тебе й мене.
Так лунають зірки, так смакуються нап
2024.05.13
23:32
Боялась, щоб він не пішов од нас ,
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
не попрощавшись...
Яка печаль в очах:
в кутиках вуст гіркота залягла,
він здавався б справжнім в забавках немовлят,
гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
І буде вечір, і на стрічі товаришів
його
2024.05.13
17:53
Справді, з першого погляду видалося - стара.
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
Чи тим самим
2024.05.13
10:55
Тінохрінь
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
Олександр Сушко опублікував чергову, за його словами, «сатиру». Як завжди, вишукано і дотепно:
Хрінотінь звичайна (vulgaris)
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде ПО плану,
2024.05.13
10:45
Хоча на подвір’ї не чутно
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
І в хаті не видно давно, –
Ти в серці моєму присутня,
Забути тебе не дано.
І долею, знаю, до згуби
Призначено щиро мені
Твої заціловувать губи,
Для тебе співати пісні.
2024.05.13
01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.
Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів
2024.05.12
23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.
І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим
2024.05.12
21:14
Невже це й справді
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
Я тонкосльозим став од старості?
Тільки-но сирена розлуниться
Своїм протяжним воєм,
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
2024.05.12
07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
2024.05.12
06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оля Бойчук (1985) /
Проза
Допоки ти спатимеш...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Допоки ти спатимеш...
Люблю солодкі моменти самотності і тиші… Люблю ловити у цій тиші сопіння двох маленьких носиків, а самотність розділяти з чоловіком, коли він спить… Буває іноді, мені не спиться, а від його тепла і з-під трепетних обіймів не вирватися. Я заколисую свої сполохані думки теплими спогадами нашого першого літа, нашого першого слова МИ.
Пам"ятаю, як сьогодні – не спалось. Перекручувала в голові на пам'ять вивчені фрази з коротенької переписки-знайомства на Бігмірі:
01.04.07
Привіт.
Мені дуже сподобалась твоя анкета,от я і вирішив написати. Хотів би познайомитись з тобою. Мене звати Роман. Я живу і працюю юристом в м. N. Якщо тобі буде цікаво зі мною спілкуватись,то пиши. Буду радий твоїй відповіді.
04.04.07
Привітик!
Рада знайомству!
Ти ж майже мій земляк. Я в твоєму місті бувала не раз. Приємно, що тобі сподобалась моя анкета. Я ж нічого особливого там не писала, і фотки не давала. Просто хотіла знайти співрозмовників , друзів - так для цікавості. В мене навчання вимагає часто сидіти в інтернеті, але мені скучно просто щось шукати і розглядати рекламки. От я вирішила поєднати приємне з корисним, познайомитись з кимось.
Я вчуся (вірніше вже закінчую навчання) у Львові, живу, як ти вже знаєш, по сусідству від тебе. Коли придумаю щось цікавеньке, тоді знову напишу.
Чекаю на відповідь. Па-па.
З цього ж усе почалося. Далі мовчанка на місяць, у тебе – технічні проблеми на роботі, у мене – захист дипломної роботи і повернення у рідний Франківськ. Потім знову лист, уже з відвертою пропозицією зустрітися і з номером телефону. Я здивована, збентежена, заінтригована…Написала. Подзвонив. Запросив в неділю прогулятись твоїм містом. Я вагалась, бентежилась і погодилась.
Отже ж кажу – не спалося в ту ніч, перед побаченням. Та яке ж то побачення? Знайомство? Дивувалась сама собі, боялась своїх намірів. Це ж не я – я б не погодилась: «Хай перший він, навіщо то мені?» В пориві вилетіло на зауваження бабусі: « Я відчуваю, що коли не поїду, то втрачу своє щастя»
Ти ж пам’ятаєш, коханий, ту першу зустріч? Ти краще пам’ятаєш, ти був упевнений в собі, ти стояв на своїй території, а мене налякану зустрів з автобуса і повів довгими незнайомими вулицями. Ти з усмішкою спостерігав, як я сором’язливо кидаю на тебе невинні погляди, опускаю очі, ніяковію… А ти був, як завжди, відкритий і відвертий. Ти зумів за ті дві годинки дізнатись більше, ніж треба. І поцілував на прощання, у щічку..
Була тепла неділя липня, 1 липня. Неділя, яка тепер у спогадах пахне тобою, гріє бурхливими емоціями і вистукує закоханим серцем.
А тоді ми знову зустрілися в середу…. Вже у Франківську. Ти приїхав у відрядження, а я повернулась зі Львова. Пам»ятаєш? Як ти зустрів мене з автобуса ( знову)), подарував пречудові синьоокі квіти, а я пригостила піцою в честь останньої стипендії? А як ми сиділи під фонтаном на якихось документах з твого портфеля? І якось дивно так почувалися - ніби й знайомі тисячу років, але недоторкані, недоступні один одному, і тільки в перехрестях наших пальців пробігав легкий трепетний інтим.
І знову неділя, сьомий день липневої пори, сьомий день бурі в голові та почуттях – невідомість, невагомість, жага, боязнь Чого? Знову закохатися і розчаруватися? Чи довіритись почуттям?
Парк зустрів нас як завше усміхненим сонцем, оплесками зворушеного листя, і віддзеркаленням неба в плесі озер. А в глибинці ще здалеку нас прикликала бесідка, пропонувала воду з джерела. Ми їй вклонились і сховались від спеки та чужих очей. Бо нам потрібна була мить – щоб утопитись у нарешті відвертому глибокому погляді, щоб упитись устами, заплутати пальці в волоссі…щоб зупинився час бодай у цю мить. І що тебе спонукало тоді сказати, що хочеш з моїми батьками познайомитись? Звісно, я запитала навіщо тобі це. А ти , мов грім з ясного неба, впевнено і голосно промовив, що хочеш просити в них моєї руки. Було смішно і страшно, і дивно якось. Заміж? На третьому побаченні? Ти ненормальний))) Здається такою була моя відповідь, правда ж?
Чудесне було літо – закохане, гаряче, захекане у передвесільних клопотах. А осені ми подарували незабутній день. Як потім усі говоритимуть, що такі шлюби укладаються на небесах, що ми схожі мов брат з сестрою, що ми гарні і щасливі….
А хіба не так? Уже шосте літо ми зустрічаємо в подружжі... Ми не чуємо з люблячих уст звичних докорів про сірі будні, недоліки, незадоволення. Ми не закохані, а вже дійсно свідомо любимо. Ми виплели і виплекали свою любов, збудували її, загартували її і працюємо далі. Ми виховуємо в собі взаємні почуття, як третє дитя, що сопе у нашій романтичній спальні. Ми натхненно вкладаємо любов у все, що віддаємо один одному і що просимо взамін.
Хіба не так, коханий? Ось зараз наче знову зупинився час, маячком на небосхилі підморгує зоря, місяць лоскоче тебе у сні усміхненого холодним променем, а мені не хочеться забирати зіпрілу щоку з твого плеча…Я люблю тебе, чуєш? Як колись, як завжди і назавжди…
Пам"ятаю, як сьогодні – не спалось. Перекручувала в голові на пам'ять вивчені фрази з коротенької переписки-знайомства на Бігмірі:
01.04.07
Привіт.
Мені дуже сподобалась твоя анкета,от я і вирішив написати. Хотів би познайомитись з тобою. Мене звати Роман. Я живу і працюю юристом в м. N. Якщо тобі буде цікаво зі мною спілкуватись,то пиши. Буду радий твоїй відповіді.
04.04.07
Привітик!
Рада знайомству!
Ти ж майже мій земляк. Я в твоєму місті бувала не раз. Приємно, що тобі сподобалась моя анкета. Я ж нічого особливого там не писала, і фотки не давала. Просто хотіла знайти співрозмовників , друзів - так для цікавості. В мене навчання вимагає часто сидіти в інтернеті, але мені скучно просто щось шукати і розглядати рекламки. От я вирішила поєднати приємне з корисним, познайомитись з кимось.
Я вчуся (вірніше вже закінчую навчання) у Львові, живу, як ти вже знаєш, по сусідству від тебе. Коли придумаю щось цікавеньке, тоді знову напишу.
Чекаю на відповідь. Па-па.
З цього ж усе почалося. Далі мовчанка на місяць, у тебе – технічні проблеми на роботі, у мене – захист дипломної роботи і повернення у рідний Франківськ. Потім знову лист, уже з відвертою пропозицією зустрітися і з номером телефону. Я здивована, збентежена, заінтригована…Написала. Подзвонив. Запросив в неділю прогулятись твоїм містом. Я вагалась, бентежилась і погодилась.
Отже ж кажу – не спалося в ту ніч, перед побаченням. Та яке ж то побачення? Знайомство? Дивувалась сама собі, боялась своїх намірів. Це ж не я – я б не погодилась: «Хай перший він, навіщо то мені?» В пориві вилетіло на зауваження бабусі: « Я відчуваю, що коли не поїду, то втрачу своє щастя»
Ти ж пам’ятаєш, коханий, ту першу зустріч? Ти краще пам’ятаєш, ти був упевнений в собі, ти стояв на своїй території, а мене налякану зустрів з автобуса і повів довгими незнайомими вулицями. Ти з усмішкою спостерігав, як я сором’язливо кидаю на тебе невинні погляди, опускаю очі, ніяковію… А ти був, як завжди, відкритий і відвертий. Ти зумів за ті дві годинки дізнатись більше, ніж треба. І поцілував на прощання, у щічку..
Була тепла неділя липня, 1 липня. Неділя, яка тепер у спогадах пахне тобою, гріє бурхливими емоціями і вистукує закоханим серцем.
А тоді ми знову зустрілися в середу…. Вже у Франківську. Ти приїхав у відрядження, а я повернулась зі Львова. Пам»ятаєш? Як ти зустрів мене з автобуса ( знову)), подарував пречудові синьоокі квіти, а я пригостила піцою в честь останньої стипендії? А як ми сиділи під фонтаном на якихось документах з твого портфеля? І якось дивно так почувалися - ніби й знайомі тисячу років, але недоторкані, недоступні один одному, і тільки в перехрестях наших пальців пробігав легкий трепетний інтим.
І знову неділя, сьомий день липневої пори, сьомий день бурі в голові та почуттях – невідомість, невагомість, жага, боязнь Чого? Знову закохатися і розчаруватися? Чи довіритись почуттям?
Парк зустрів нас як завше усміхненим сонцем, оплесками зворушеного листя, і віддзеркаленням неба в плесі озер. А в глибинці ще здалеку нас прикликала бесідка, пропонувала воду з джерела. Ми їй вклонились і сховались від спеки та чужих очей. Бо нам потрібна була мить – щоб утопитись у нарешті відвертому глибокому погляді, щоб упитись устами, заплутати пальці в волоссі…щоб зупинився час бодай у цю мить. І що тебе спонукало тоді сказати, що хочеш з моїми батьками познайомитись? Звісно, я запитала навіщо тобі це. А ти , мов грім з ясного неба, впевнено і голосно промовив, що хочеш просити в них моєї руки. Було смішно і страшно, і дивно якось. Заміж? На третьому побаченні? Ти ненормальний))) Здається такою була моя відповідь, правда ж?
Чудесне було літо – закохане, гаряче, захекане у передвесільних клопотах. А осені ми подарували незабутній день. Як потім усі говоритимуть, що такі шлюби укладаються на небесах, що ми схожі мов брат з сестрою, що ми гарні і щасливі….
А хіба не так? Уже шосте літо ми зустрічаємо в подружжі... Ми не чуємо з люблячих уст звичних докорів про сірі будні, недоліки, незадоволення. Ми не закохані, а вже дійсно свідомо любимо. Ми виплели і виплекали свою любов, збудували її, загартували її і працюємо далі. Ми виховуємо в собі взаємні почуття, як третє дитя, що сопе у нашій романтичній спальні. Ми натхненно вкладаємо любов у все, що віддаємо один одному і що просимо взамін.
Хіба не так, коханий? Ось зараз наче знову зупинився час, маячком на небосхилі підморгує зоря, місяць лоскоче тебе у сні усміхненого холодним променем, а мені не хочеться забирати зіпрілу щоку з твого плеча…Я люблю тебе, чуєш? Як колись, як завжди і назавжди…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію