ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Поеми
Ода моєму роду
Та перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ода моєму роду
"...З історії свого роду
дещо пам'ятаю.
Напишу про нього оду,
Хай люди читають..."
Ніла Волкова
Мов карти, людей тасувалаТа перша війна світова,
Дорогами біженців гнала...
До чого тут гарні слова?
Зима була дуже холодна --
Аж вила хурделиця в полі!
З багатостраждального Гродно
Сюди вас закинула доля.
Ви їхали довго лісами,
В Чернігівськім раз ночували,
І там конячину останню
Голодні вовки розірвали.
Бабуся – красуня Хеленка
Була відчайдушна пані!
Рятуючи діток маленьких,
Впряглися з сестрою в сани.
Багато зазнали ще лиха.
Всю зиму сюди добирались.
Було тут, як в раї, тихо.
В Полтавщину всі закохались.
В чудовому краї зеленім
Звикали вони, обживались.
Шляхетну бабусю Хелену
Оленою тут називали.
Невеличку хатку придбали,
Посадили вишневий садок.
Якось, в смутах тих виживали
Та ростили своїх діток.
Розцвіла яскраво та ніжно,
Підростаючи, мама Ганна.
Дуже швидко і заміж вийшла
Тут за батька мого Івана.
Красень був циганського роду,
Як високий, міцненький дубок.
Від нього здоров’я та вроду
Взяв у спадок їх старший синок.
Так жили, кохались, красиві,
Разом труднощі всі долали,
Та не довго були щасливі –
Все клята війна обірвала.
Війська наші все відступали,
Вже фашисти топтали стежки.
Якого ж страхіття зазнали
В окупованих селах жінки.
Матусю в Німеччину гнали,
Пощастило втекти з дороги.
Партизана німці впіймали.
Катували, палили ноги.
А на спині зірки вирізали.
Людей же зганяли, на зло,
Дивитись на це вимагали.
Наостанок, спалили село.
Пройшовши війни лихоліття,
Іншим вже повернувся тато.
Він не міг нестатки терпіти,
Хотів весело жити, гуляти.
Незаміжніх було багато,
Та і вдів немало зосталось.
На такого красеня, тата,
Дуже всі вони задивлялись.
Він матусю тоді покинув,
Що під серцем мене носила.
Полетів наш «орел», полинув,
Загуляв десь на повну силу.
Епідемії різні, холод...
Смерть людей, як траву, косила.
А тоді ще й страшенний голод!
Звідки, мамо, ти брала сили?
Нас ростила і працювала,
І будиночок будувала,
Пряла, шила і вишивала,
Ще й корівку для нас тримала.
Та й бабуся була майстриня:
Вишивала, хустки в’язала.
Пам’ятаю я ще й донині
Ті казки, що вона складала!
А коли мій невірний тато
Повернутись хотів до рідних,
Не пустили його до хати –
Мама горда була, хоч бідна.
Брат підріс – на Донбас «забився».
Звідти – в Армію на три роки.
Я робила в своїм дитинстві
Вже до успіхів перші кроки.
Та померла бабуся мила –
То була моя перша втрата.
Це вона мене всьому вчила,
В душу вклала добра багато.
Духмяніли акації білі
І троянди жовті щоночі!
Їх так мама моя любила,
Хоч розлуку вони пророчать.
І сама була, наче квітка,
Тільки рано вона зів’яла,
Все здоров’я віддавши діткам,
Щоб нестатків вони не знали.
І настала страшна розлука –
Підкосило матусю лихо.
Вона мужньо терпіла муки.
Відійшла, посміхнувшись тихо.
Коли в землю ту домовину
Опустили, затьмарився світ...
Залишилась я, майже дитина,
В безпорадних п’ятнадцять літ.
Біль такий мені не забути,
Ще й тепер, як вогнем, пече,
Та підтримали добрі люди,
Брат підставив своє плече.
Через рік вже на ноги стала,
Пробивалась сама в житті.
Добре вчилась і працювала,
Ціль поставивши у майбутті.
Все було: і любов до краси,
Як у всіх, і щастя й розпука,
Моя гордість – чудовий син,
Моя радість – моя онука.
І життя, хоч важке, не пусте.
Були успіхи, були втрати.
Богу вдячна я вже за те,
Що духовно була багата.
І за те, що пробивсь яскраво
Вже, неначе, забутий талант.
Хоча пізно і не для слави,
Але щоб розповісти Вам
2011
Світлій пам'яті моєї матусі Новікової Ганни Григорівни
Присвячено
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію