ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
2024.05.04
05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослава Сидор (1967) /
Поеми
Монолог Христа на хресній дорозі
Солоний піт і кров липка.
Удари стеклі нагаями,
Тернова паворозь вінка.
І кожен крок - провал в урвище.
І кожен рух - зірвання жил.
Оскаженілий натовп свище.
Господь далеко, мов чужий.
Мій хрест!.. Розвалює рамено.
Ще мить - розсипиться хребет.
Що це за постать коло мене?
Симон з хрестом пішов вперед.
Не знаєш, що несеш, Симоне!
Хай Бог тебе благословить.
А твою душу мир огорне
За цю мою спочинку мить.
Туманом очі застилає.
Сорочка в ранах запеклась.
А що мене іще чекає?
Ця смерть лиш тільки почалась.
Ще крок.Ще крок. Не бийте, досить.
Я ж маю тіло як і ви.
Син Бога вас смиренно просить.
Він вам потрібен ще живим.
Ген там на пагорбі високім
Під чорним небом в чорну мить
Віддам з ребра останні соки,
Й душа полегшенно злетить.
І знов удар! Знов Хрест на мені.
В коліна х біль! Я аж присів.
На спині вирвані ремені.
А хтось на рани сипнув сіль.
Я спростувався різко з болю.
З очей полили сльози стрімко.
Он, розпрощавшись із юрбою,
Іде мені на зустріч жінка.
І полотном біленьким, чистим
Втирає сльози обережно:
"Не плач, Ісусе, кріпись, Христе!"
О, як я вдячний їй безмежно
За співчуття в хвилини глуму,
За добре слово в самотині.
І вже із радості, не з суму
Лишаю образ на хустині.
Десь, ніби легше стало трохи.
Вона вдихнула сили в мене.
І не гудуть так сильно ноги,
І не болить уже рамено.
Свята Вероніка від нині.
Це милосердя образ вічний.
Мій образ на її хустині,
То доказ тих подій трагічних.
О вулиці Єрусалима,
Вузькіґі кручені, мов змії.
Пройшов я вас й каміння злива
Паде на мене, мов завія.
І по щоці, по грудях,Боже!
Я чую - з вуха кров тече.
І вже ніхто не допоможе
І не підставит більш плече.
ОЧереп! Череп!Ти вже близько,
І тінь від тебе душу криє.
Я знову впав. Чомусь тут слизько.
Під ноги вилив хтось помиї.
Я послизнувся на рибині,
Що вже затхнулася давно.
Так ваші душі пахнуть нині,
Спустившись на гріховне дно.
Гарячий камінь під стопами.
На гору тяжко Хрест нести.
Я не прощаюсь люди з вами,
Хоч наближаюсь до мети.
Яке гаряче це полудне.
Здається мозок закипить.
І ице довкілля велелюдне
Готове з мене крівцю пить.
А так і буде.Тіштесь в злобі.
На те сюди я і прийшов,
Щоби в людський, вашій подобі
Віддати вам і тіло й кров.
То ж їжте й пийте! Хрест вже ложать!
І я лягаю на той Хрест.
О відгукнися, Отче, Боже!
О покажи свій Божий перст!
Мовчить Отець Так має бути.
І розривають цвяхи плоть.
Не міг же Ти мене забути!
Мій Бог, мій Цар і мій Господь!
Я піднімаюсь над горою,-
І тіло корчиться від ран.
І муха чорна над щокою
У рану цілить на таран.
Літіють в небі чорні круки.
Поживу чують за версту.
Як терпнуит з болю мої руки.
На мить я, начебто заснув.
Й побачив очі Бога віщі.
Ні, в них не біль, не жаль, не страх.
Там - сила, воля, мудрість, вищість,
І правда вічна й злоби страх.
"Дивися, Сину, й набирайся
Всього, що бачиш ув очах.
Ну а тепере назад вертайся,
Закінчуй те, що вже почав!"
Відкрив я очі - Хрест, Гогофа,
І я вмираю на Хресті.
Ні це не жах, не катастрофа.
Це сонце сходить у житі
Цілого людства. Це Офіра
Що людям волю принесе.
Аи переможе завжди віра,
Хай з окривавленим лицем!
Мій біль такий уже ріжучвий.
Пече розірвана губа
І спрага люто мене мучить,
Й корчі у животі й ногах.
У горлі щось моїми клекоче.
Чи може й жовч? А може й кров.
Шумить у вухах, тіло корчитью
І знову крики! Крики знов!
Та ивже вмираю! Вже тихіше!
Мушу розбійникам сказать,
Щоби покаялись скоріше,
Аби нове життя почать.
Один - повірив! Йде зі мною!
А другий - темний і глухий.
Опам:ятайся! Бог з тобою!
Повір. відпустить він гріхи.
Небо стемніло, ніби хоче
На землю впасти геть пластма.
Прости всім людям, Аба, Отче!
У них же ж тями-бо нема.
А в крику тім, я чую, наче
Мене хтось болісно зове.
І гірко-гірко скрушно плаче.
Той плач мені аж душу рве.
І крізь туман всіх сліз і болів
Очі на звук пливуть у даль.
І бачу матір свою в долі.
В ЇЇ очах - розпука й жаль.
Вже не змінити, мамо суті.
Не плпч!Утішся! Я терплю!
Повір, ми Богом не забуті.
Й повір, що я Тебе люблю.
Переді мною - римський воїн.
Підняв він спис і б:є в ребро.
Ти хлопче добру справу скоїв.
Бо так вже тіло затекло.
Мене наблизив ти до Бога
І вкоротив страждання час.
Прийми, мій Отче, духа мого!
І в цю хвилину світ погас!
Я вже відбув і вже відбувся!
(Спасибі, Боже мій за все!)
Й до Тебе знову повернувся,
Й уздрів Твоє ясне лице.
Найвища благодать духовна.
Що не доступна на Землі -
Побачить в небі свого Бога,
Відчути силу Його слів!
Я знаю, що вернутись мушу
Й невірним віру дарувать.
Подати їм безсмертну душу
Й воскресле тіло показать.
Засвідчить міць і велич Бога.
В безсмерті полягає зміст.
І мною пройдена дорога -
Людям до неба - вічний міст!
Написано: Великодна п:ятниця 2006 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Монолог Христа на хресній дорозі
Гарячий камінь під стопами.
Солоний піт і кров липка.
Удари стеклі нагаями,
Тернова паворозь вінка.
І кожен крок - провал в урвище.
І кожен рух - зірвання жил.
Оскаженілий натовп свище.
Господь далеко, мов чужий.
Мій хрест!.. Розвалює рамено.
Ще мить - розсипиться хребет.
Що це за постать коло мене?
Симон з хрестом пішов вперед.
Не знаєш, що несеш, Симоне!
Хай Бог тебе благословить.
А твою душу мир огорне
За цю мою спочинку мить.
Туманом очі застилає.
Сорочка в ранах запеклась.
А що мене іще чекає?
Ця смерть лиш тільки почалась.
Ще крок.Ще крок. Не бийте, досить.
Я ж маю тіло як і ви.
Син Бога вас смиренно просить.
Він вам потрібен ще живим.
Ген там на пагорбі високім
Під чорним небом в чорну мить
Віддам з ребра останні соки,
Й душа полегшенно злетить.
І знов удар! Знов Хрест на мені.
В коліна х біль! Я аж присів.
На спині вирвані ремені.
А хтось на рани сипнув сіль.
Я спростувався різко з болю.
З очей полили сльози стрімко.
Он, розпрощавшись із юрбою,
Іде мені на зустріч жінка.
І полотном біленьким, чистим
Втирає сльози обережно:
"Не плач, Ісусе, кріпись, Христе!"
О, як я вдячний їй безмежно
За співчуття в хвилини глуму,
За добре слово в самотині.
І вже із радості, не з суму
Лишаю образ на хустині.
Десь, ніби легше стало трохи.
Вона вдихнула сили в мене.
І не гудуть так сильно ноги,
І не болить уже рамено.
Свята Вероніка від нині.
Це милосердя образ вічний.
Мій образ на її хустині,
То доказ тих подій трагічних.
О вулиці Єрусалима,
Вузькіґі кручені, мов змії.
Пройшов я вас й каміння злива
Паде на мене, мов завія.
І по щоці, по грудях,Боже!
Я чую - з вуха кров тече.
І вже ніхто не допоможе
І не підставит більш плече.
ОЧереп! Череп!Ти вже близько,
І тінь від тебе душу криє.
Я знову впав. Чомусь тут слизько.
Під ноги вилив хтось помиї.
Я послизнувся на рибині,
Що вже затхнулася давно.
Так ваші душі пахнуть нині,
Спустившись на гріховне дно.
Гарячий камінь під стопами.
На гору тяжко Хрест нести.
Я не прощаюсь люди з вами,
Хоч наближаюсь до мети.
Яке гаряче це полудне.
Здається мозок закипить.
І ице довкілля велелюдне
Готове з мене крівцю пить.
А так і буде.Тіштесь в злобі.
На те сюди я і прийшов,
Щоби в людський, вашій подобі
Віддати вам і тіло й кров.
То ж їжте й пийте! Хрест вже ложать!
І я лягаю на той Хрест.
О відгукнися, Отче, Боже!
О покажи свій Божий перст!
Мовчить Отець Так має бути.
І розривають цвяхи плоть.
Не міг же Ти мене забути!
Мій Бог, мій Цар і мій Господь!
Я піднімаюсь над горою,-
І тіло корчиться від ран.
І муха чорна над щокою
У рану цілить на таран.
Літіють в небі чорні круки.
Поживу чують за версту.
Як терпнуит з болю мої руки.
На мить я, начебто заснув.
Й побачив очі Бога віщі.
Ні, в них не біль, не жаль, не страх.
Там - сила, воля, мудрість, вищість,
І правда вічна й злоби страх.
"Дивися, Сину, й набирайся
Всього, що бачиш ув очах.
Ну а тепере назад вертайся,
Закінчуй те, що вже почав!"
Відкрив я очі - Хрест, Гогофа,
І я вмираю на Хресті.
Ні це не жах, не катастрофа.
Це сонце сходить у житі
Цілого людства. Це Офіра
Що людям волю принесе.
Аи переможе завжди віра,
Хай з окривавленим лицем!
Мій біль такий уже ріжучвий.
Пече розірвана губа
І спрага люто мене мучить,
Й корчі у животі й ногах.
У горлі щось моїми клекоче.
Чи може й жовч? А може й кров.
Шумить у вухах, тіло корчитью
І знову крики! Крики знов!
Та ивже вмираю! Вже тихіше!
Мушу розбійникам сказать,
Щоби покаялись скоріше,
Аби нове життя почать.
Один - повірив! Йде зі мною!
А другий - темний і глухий.
Опам:ятайся! Бог з тобою!
Повір. відпустить він гріхи.
Небо стемніло, ніби хоче
На землю впасти геть пластма.
Прости всім людям, Аба, Отче!
У них же ж тями-бо нема.
А в крику тім, я чую, наче
Мене хтось болісно зове.
І гірко-гірко скрушно плаче.
Той плач мені аж душу рве.
І крізь туман всіх сліз і болів
Очі на звук пливуть у даль.
І бачу матір свою в долі.
В ЇЇ очах - розпука й жаль.
Вже не змінити, мамо суті.
Не плпч!Утішся! Я терплю!
Повір, ми Богом не забуті.
Й повір, що я Тебе люблю.
Переді мною - римський воїн.
Підняв він спис і б:є в ребро.
Ти хлопче добру справу скоїв.
Бо так вже тіло затекло.
Мене наблизив ти до Бога
І вкоротив страждання час.
Прийми, мій Отче, духа мого!
І в цю хвилину світ погас!
Я вже відбув і вже відбувся!
(Спасибі, Боже мій за все!)
Й до Тебе знову повернувся,
Й уздрів Твоє ясне лице.
Найвища благодать духовна.
Що не доступна на Землі -
Побачить в небі свого Бога,
Відчути силу Його слів!
Я знаю, що вернутись мушу
Й невірним віру дарувать.
Подати їм безсмертну душу
Й воскресле тіло показать.
Засвідчить міць і велич Бога.
В безсмерті полягає зміст.
І мною пройдена дорога -
Людям до неба - вічний міст!
Написано: Великодна п:ятниця 2006 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" Монолог біженця, переселеного на Западенщину. (Майже за Орроуелом )"
• Перейти на сторінку •
"Нас не кликнуть на "біс""
• Перейти на сторінку •
"Нас не кликнуть на "біс""
Про публікацію