ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
16:44
Почуй холодну, люба, вічність –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
секунди краплями кап-кап…
Все ближче люта потойбічність,
матерії новий етап…
Катарсис при знятті напруги
трансформувався у катар,
а сублімація наруги –
2024.04.28
16:25
Ще поки не в Цареграді на риночку тому,
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
А своїм конем степами гаса без утоми
Славний Байда-Вишневецький. Козацького роду,
Хоч говорять, що походить з князів благородних.
Грає кров, пригод шукає Байда в чистім полі,
Сподівається на розум та козацьку д
2024.04.28
16:23
Після травня наступає червень,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
змиються водою москалі
і прийде пора змивати зелень
геть із української землі.
***
Поки є надія на Гаагу
і на лобне місце сяде хан,
2024.04.28
14:16
У священному гаю на хвильку зупинились,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
На святій землі поміж дерев.
І нема рабів душею чорноницих,
І не чути крику і тривоги рев.
І жахіття вже не ріжуть лезом по живому,
Розчинились сіль війни, зловісний час.
В пеклі запалали темні всі потвори,
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Олехо (1954) /
Проза
Філософія мудрості
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Філософія мудрості
Уночі я прокинувся від фізично неприємного відчуття присутності чогось стороннього
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
у кімнаті. Була задушлива літня ніч. На тлі відкритої кватирки я побачив чийсь невиразний силует. Напружуючи спросоння очі, я поступово звик до напівтемряви, а тут ще місяць широким рогом визирнув із-за хмаринки прямо у мою кімнату. Побачене неабияк спантеличило мене: на вікні, вчепившись у дерев’яну раму пазурами, сиділо маленьке совеня.
- Не спиш? – раптом мовило воно, водячи головою зі сторони в сторону.
- Ти хто? – не знайшовши нічого кращого, запитав я.
Можна було подумати, що спілкування зі совеням, яке вміє розмовляти, для мене звична річ.
- Мудрість твоя – відповіло совеня, кліпаючи великими очима.
- А чому ж така маленька? - не без іронії поцікавився я.
- Так тобі це краще знати. Хіба це ти перечитав сотні томів людської думки у вигляді книг, замислювався над сенсом життя, блукав лабіринтами філософських запитань, писав вірші і шукав своє «Я» у вічних сумнівах і роздумах? Мабуть, що ні.А хіба не ти так безглуздо витрачав визначений тобі долею час на порожні розваги, безтурботне існування на рівні інстинктів і буденної суєти? Мабуть, що ти. Отож не питай, чому я не виросла хоча б до середньостатистичних розмірів виду совиних. Маєш те, що заслуговуєш.
Я замахав головою, закліпав очима, намагаючись прогнати цю мару непотрібних мені
повчань від якогось там совеняти, оскільки був цілком задоволений собою і не вважав себе останнім дурником на цій грішній землі. Мара дійсно розвіялась. Лиш на тому місці, де щойно сиділо совеня, колихалась від якогось незрозумілого протягу фіранка, наче птах махав крилами. За мить і вона зупинилася. У мертвій тиші цокав годинник, немовби повертаючи мене до реального світу.
- От дурня - подумав я і протягнув руку за пляшкою пива, що зазвичай завжди стояла біля мого ліжка, щоб я міг у будь-яку хвилину хильнути із неї. Пляшка була напівпорожня, ще одна, зовсім порожня, стояла поруч. Пиво з пластмасової пляшки було таке бридке, наче це була… тут я утримаюсь від порівняння, виходячи із естетичних міркувань. І так гидко стало чомусь на душі. Осяяна місячним світлом біля стіни навпроти мене, стояла книжкова шафа, данина колишній моді, і, якби не деякі дрібнички, що знаходилися на поличках разом із книгами, я б певно роками не відкривав її.
- Може, почитати що-небудь? – подумав я. - Авжеж, завтра обов'язково пошукаю чогось цікавого. Та і з пивом потрібно зав'язувати, мало б хоча смак, а так пійло якесь. Більше жодного ковтка - подумав я, засинаючи.
Раптом у голові, як на широкому екрані кінотеатру, великими рекламними літерами засвітився надпис « ВІТАЮ. РОЗУМНЕ РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО. ДАЛІ БУДЕ».
- Що буде? - я уже практично спав. - День буде, життя буде…
І снилися мені цієї ночі не Вітьок із Серьогою, мої друзі, перевірені часом, пивом і футболом, і, навіть, не та струнка панянка із сусіднього під’їзду, яка щодня витончено цокає каблучками повз моє вікно, йдучи ранком на роботу і повертаючись увечері додому, а снилась велика сова, що сиділа на підвіконні на місці годинника і ритмічно кивала волохатою головою: Цок-цок… добре є. Цок-цок… добре є.
11 квітня 2013р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію