Твоя хода завжди вирізнялася самодостатністю й легкою зневагою. Хоча ти й тримаєш рівно спину всюди – навіть у туалеті (а раптом і тут хтось побачить?!) – у твоїй душі тільки звалище зруйнованих мурів та розбитих вікон. Ти ходиш увечері на пиво, обговорюєш новини, перемиваєш кістки (своїм же!) друзям (які їх також перемивають тобі, коли ти не з ними), і з відчуттям оп’яніння повертаєшся додому, де тебе завжди чекає вона…
Вона практично нічого не робить сама, чекає вечері, заважає працювати, ні на що не претендує, а також тулиться час від часу... Ти роздратовано згадуєш лише зранку про невипрасувану сорочку… Здивовано вигукуєш «Бля!», вдягаєш учорашню футболку і вибігаєш у місто.

Твоя хода завжди вирізнялася упевненістю і легкою зверхністю. Хтось це пояснює «набиванням собі ціни», хтось – повною тупістю. Раніше в твоїй душі самотність співала соло, а зараз влаштовує рок-фестивалі на твою честь. Ти не зважаєш. Розвиваєш духовність, позбуваєшся агресії, заздрощів, намагаєшся не думати про секс (так життєво тобі необхідний). Можеш влити у душу грам сто коньяку, кілька келихів пива і з відчуттям щастя прийти додому, де тебе постійно чекає він – завжди однаковий, передбачуваний, ходить з місця на місце, нудить давно вже відомими фразами.
Ти його годуєш, щось кидаєш до рота й собі, а потім ви обоє завалюєтесь спати, бо завтра з ранку буде важко продерти очі.

Ти любиш носити шкарпетки у лінію. Бажано різнокольорові. І чим більше кольорів – тим краще. Твої друзі завжди жартують з цього приводу і навіть називають тебе люблячи Пеппін. А тобі це по кайфу, у тебе аж очі світяться від щастя. У тебе взагалі пунктик на шкарпетки у лінію.

Ти страшенно ненавидиш шкарпетки …. Проте, колекціонуєш рожеві та салатні. Твої друзі навіть не здогадуються про це, окрім одного, котрий час-від-часу ночує у тебе і з усмішкою роздивляється повний пакет рожево-салатних ніжників.

Ти часто засмучуєшся, хоча знаєш, що весь осад – плід твоєї фантазії. Тому любиш блукати містом, щоб вивітрити дурощі, любощі, заздрощі, ревнощі. Інколи допомагає, інколи – ще більше грузить. Але ж твоя самодостатня і з легкою зневагою хода – «плювання на всіх з високої гори».

Ти часто радієш, часом – плачеш, але намагаєшся не впускати смуток усередину. Тому їздиш громадським транспортом величезним містом, пересідаючи на кінцевих зупинках в наступну маршрутку, черговий трамвай чи перші ліпші двері, до яких вистачає духу добігти у метро…
Приступно
Підступно
І обережно
Дарунки
Обкладинки
Ладанки
Мощі
І розчин
І спокій
Що нам не належав
Зачиняться двері…
«Наступна... – Лівобережна»
Ти знаєш сотню матів, але намагаєшся обходитися без них, бо віриш, що за кожний на небі тобі дописують по 20 грн. штрафу. Ти боїшся, що після смерті довго житимеш в кредит. Уже були спроби порахувати суму за останній рік. Коли нуликів стало чотири, довелось прийняти рішення активніше контролювати свої висловлювання. А ще тобі подобається спорт – відволікає від матів.

Ти куриш, але страшенно не любиш, коли хтось димить біля тебе. Тоді згадуєш мати і свої заняття спортом, щоб зробити із цигарки вузлик, а з руки того, хто курить – рівний кут в 90 градусів, з вигином за спину.

Ти любиш приймати гостей, коли є настрій. Тоді хоч десятеро в твоїй невеликій кімнаті можуть почуватися як на футбольному полі, де практично усе дозволено. Усі вважають, ти – еталон гостинності та людяності.

Гості у тебе бувають нечасто, але якщо приходять – то завжди з великим тортом, адже ти любиш солодощі. Це як підкуп, щоб вечір був гарний і всі залишились задоволені:
Накормиш поспіхом
Власним успіхом,
Чужим поспіхом
(З тебе – усмішка)
Чаєм з печивом
…краще з маком
Або ж з маслом
Ти часто мрієш про великих. Навіть вважаєш, що вже років за п’ять ти маєш бути серед них. На кожній крутій тусівці думками з ними, а відчуттями – навіть вище.

Ти часто буваєш серед великих людей. Але природу любиш більше, думаєш над своїм основним завданням – вчити та зцілювати. Знайомі в один голос стверджують про твою незвичайність та космічність. Але тобі здається, що між тобою й космосом є тільки дві великі спільності – величезна віддаленість і страх невідомості.

Тобі завжди подобались люди. Одні – як психологічна зброя проти інших, інші – як порівняння та протиставлення, ілюзія собіподібних. У чоловіках та жінках ти вивчаєш душі.

Тобі завжди подобались ігри та люди, що в них бавляться. Проте ті, що люблять ігри, відразу починають протестувати, коли говориш їм про це. Тому ти намагаєшся не називати часопроводження грою.
Бувають випадки, коли хочеться видряпати на пабівському столику «тут був даремно витрачений час», іноді номер телефону з підписом «передзвони»... Потім перед сном аналізуєш та класифікуєш людські реакції, виокремлюючи (якщо трапились), нестандартних експонатів.

Ти… Тихо буває лише вночі, коли чути хіба-що стукання клавіатури нетбука та плямкання соковитим яблуком. Ти взагалі любиш яблука, згризаєш їх разом з качанчиком, бо хтось тобі сказав, що у насіннячку багато йоду і воно корисне для організму.

Ти… Любиш пройтися містом увечері, коли стає вільно дихати і хочеться просто розчиниться у світлі ліхтарів щоб не думати, чи рівно ти тримаєш спину. Бог з нею, ліхтарі горять не скрізь, може не добачать?

Ви обоє дивитесь новини, зазираєте в поштову скриньку, в холодильник на кухні. Обоє любите думати, відчувати. І не важливо, що тебе чекає вдома кішка, а її – подарований друзями папуга. Усе минає..

Добраніч, добраніч вам обом!

12 травня 2011