ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Христенко (1958) /
Проза
Нове життя (Уривок з роману ч.1)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нове життя (Уривок з роману ч.1)
Вечоріло. До Нового року лишалось кілька годин. Місто, охоплене передсвятковою лихоманкою, гуло, мов стривожений вулик. Так було і здається, що так буде завжди.
Таня, студентка другого курсу Харківського Університету, також поспішала. Вже п'ята вечора, а вона ще без зачіски.
З неба, ніби з величезного пульверизатора, моросив дрібнесенький дощик. Було напрочуд тепло, але морозець — льодових справ майстер — робив свою справу, перетворюючи дороги і тротуари на блискучу ковзанку. Перехожі скорочували крок, йшли обережно і невпевнено, наче пінгвіни, кумедно вихиляючись у різні боки, аби втримати рівновагу. Невдахи, яким не вдалось уникнути падіння, емоційно, не добираючи слів, висловлювали все, що вони думають про таку погоду.
На пішохідному переході стояла бабуся. Її некрасиве обличчя було пошматоване глибокими зморшками, а великий крючкуватий ніс нависав над верхньою губою, вкритою коротесенькими чорними вусиками. Згорблене роками і незгодами тіло правицею спиралось на дерев'яну сучкувату палицю. Ліва рука цупко тримала затерту сумку, схожу на клунок — певно, з новорічними подарунками для самої себе. Світлофор привітно сигналізував: «Шлях вільний», - але старенька розгублено стояла, не довіряючи своїм тремтячим ногам перенести крихке, мов кришталь, тіло через проїзжу частину, схожу на дзеркало, в якому мерехтіли різноколірні вогники вечірнього міста. Дівчина кинула на бабцю здивований погляд і рушила назустріч зеленому світлу. В голові її закрутилась думка: « Десь я її вже бачила.» Мозок натужно рився у шухлядках пам'яті, шукаючи збіг образів. Згадала! Давно, ще в дитинстві, татко читав маленькій Тані казку про Бабу Ягу. Саме на її зображення з книги і була схожа старенька.
« А чому Баба Яга така зла?» - питала у тата. А він, поміркувавши, відповідав: «Давним давно, коли вона була ще маленькою дівчинкою, як ти, в неї не було ні мами, ні татка, ні старшої сестри і ніхто її не любив. Однолітки глузували з того, яка вона бідна і некрасива. Бідолашна плакала, ображалась — та все дарма. Коли трохи підросла - оселилась у дрімучому лісі, бо серед диких звірів їй було затишніше жити, ніж серед людей...»
«А мені її жаль... Справді.» - подумала Таня, зупиняючись.
За мить дівчина перетнула вулицю у зворотньому напрямку і наблизилась до незнайомки. Та, зацементована безвихіддю власного становища, продовжувала стояти, мов скіфська кам'яна баба.
- Дозвольте, я Вам допоможу, — ввічливо мовила дівчина, протягуючи руку до бабусиної сумки. Та, здригнувшись від несподіванки, ніби хтось розбудив її посеред ночі, насторожено зиркнула на Таню, водночас притискаючи обшарпаний клунок до себе, наче то був її найдорожчий скарб. З під довжелезних густих брів блиснули глибокі, як два дула двостволки, пронизливі очі . Холодний погляд припнув Таню до бруківки, ніби шпилька метелика. Налякані до нестями «мурахи» табуном пробігли по дівочій спині, шукаючи порятунку. Їй стало так моторошно, що захотілось крикнути: «Мамо!» - і побігти неозираючись якнайдалі. Кілька секунд, під скануючим поглядом-рентгеном бабці, вона боролась з власними страхами і врешті, опанувавши себе мовила: « Не бійтеся, я хочу допомогти». Здивована власною хоробрістю, дівчина запокоїлась і навіть легенько усміхнулась. Подумалось: « Дарма я злякалась. Бабуся ж сама боїться, аби її не ошукали.»
На обличчі старої з'явився непідробний подив: « Та невже? За скільки років у півторамільйонному місті нарешті знайшлася добра душа, яка хоче мені допомогти?! Отакої! А я вже й не сподівалась...»
З певною недовірою вона протягнула дівчині свій клунок і взяла її під руку, продовжуючи пильно вивчати чепурне молоде обличчя. Світлофор знову доброзичливо засвітився зеленим і вони неспішно рушили.
На тому боці вулиці старенька обплела лагідну дівочу руку своїми вузлуватими, схожими на коріння, пальцями і заплющила очі. Таня відчула, як дивне тепло з легким поколюванням потекло через її долоню, наповнюючи все тіло відчутяям легкості і ейфорії.
За хвильку, ніби опритомнівши, бабуся подивилась зволоженими від сліз очима на дівчину і мовила: « У тебе буде цікаве життя. Матимеш люблячого чоловіка і двох діток, а пізніше — ще трьох: онуків.»
- Дякую, - відповіла дівчина і чарівно посміхнулась. - А давайте, я Вас додому доведу.
- Та ні, не треба. Тут я вже сама.
- До побачення. З Новим Роком!
- Біжи, дитинко, біжи. На тебе чекають.
Бабця ще довго стояла, проводжаючи поглядом Таню, яка їй нагадала давню заповітну мрію - мати доньку.
Озирнувшись навкруги, старенька нарешті помітила, яким чудовим буває цей світ. Вперше за довгі роки він посміхнувся їй і вона, зрадівши, як мале дівча, що отримало довгоочікуваного подарунка від Діда Мороза, зробила крок у нове життя.
13.02 2013р.
Таня, студентка другого курсу Харківського Університету, також поспішала. Вже п'ята вечора, а вона ще без зачіски.
З неба, ніби з величезного пульверизатора, моросив дрібнесенький дощик. Було напрочуд тепло, але морозець — льодових справ майстер — робив свою справу, перетворюючи дороги і тротуари на блискучу ковзанку. Перехожі скорочували крок, йшли обережно і невпевнено, наче пінгвіни, кумедно вихиляючись у різні боки, аби втримати рівновагу. Невдахи, яким не вдалось уникнути падіння, емоційно, не добираючи слів, висловлювали все, що вони думають про таку погоду.
На пішохідному переході стояла бабуся. Її некрасиве обличчя було пошматоване глибокими зморшками, а великий крючкуватий ніс нависав над верхньою губою, вкритою коротесенькими чорними вусиками. Згорблене роками і незгодами тіло правицею спиралось на дерев'яну сучкувату палицю. Ліва рука цупко тримала затерту сумку, схожу на клунок — певно, з новорічними подарунками для самої себе. Світлофор привітно сигналізував: «Шлях вільний», - але старенька розгублено стояла, не довіряючи своїм тремтячим ногам перенести крихке, мов кришталь, тіло через проїзжу частину, схожу на дзеркало, в якому мерехтіли різноколірні вогники вечірнього міста. Дівчина кинула на бабцю здивований погляд і рушила назустріч зеленому світлу. В голові її закрутилась думка: « Десь я її вже бачила.» Мозок натужно рився у шухлядках пам'яті, шукаючи збіг образів. Згадала! Давно, ще в дитинстві, татко читав маленькій Тані казку про Бабу Ягу. Саме на її зображення з книги і була схожа старенька.
« А чому Баба Яга така зла?» - питала у тата. А він, поміркувавши, відповідав: «Давним давно, коли вона була ще маленькою дівчинкою, як ти, в неї не було ні мами, ні татка, ні старшої сестри і ніхто її не любив. Однолітки глузували з того, яка вона бідна і некрасива. Бідолашна плакала, ображалась — та все дарма. Коли трохи підросла - оселилась у дрімучому лісі, бо серед диких звірів їй було затишніше жити, ніж серед людей...»
«А мені її жаль... Справді.» - подумала Таня, зупиняючись.
За мить дівчина перетнула вулицю у зворотньому напрямку і наблизилась до незнайомки. Та, зацементована безвихіддю власного становища, продовжувала стояти, мов скіфська кам'яна баба.
- Дозвольте, я Вам допоможу, — ввічливо мовила дівчина, протягуючи руку до бабусиної сумки. Та, здригнувшись від несподіванки, ніби хтось розбудив її посеред ночі, насторожено зиркнула на Таню, водночас притискаючи обшарпаний клунок до себе, наче то був її найдорожчий скарб. З під довжелезних густих брів блиснули глибокі, як два дула двостволки, пронизливі очі . Холодний погляд припнув Таню до бруківки, ніби шпилька метелика. Налякані до нестями «мурахи» табуном пробігли по дівочій спині, шукаючи порятунку. Їй стало так моторошно, що захотілось крикнути: «Мамо!» - і побігти неозираючись якнайдалі. Кілька секунд, під скануючим поглядом-рентгеном бабці, вона боролась з власними страхами і врешті, опанувавши себе мовила: « Не бійтеся, я хочу допомогти». Здивована власною хоробрістю, дівчина запокоїлась і навіть легенько усміхнулась. Подумалось: « Дарма я злякалась. Бабуся ж сама боїться, аби її не ошукали.»
На обличчі старої з'явився непідробний подив: « Та невже? За скільки років у півторамільйонному місті нарешті знайшлася добра душа, яка хоче мені допомогти?! Отакої! А я вже й не сподівалась...»
З певною недовірою вона протягнула дівчині свій клунок і взяла її під руку, продовжуючи пильно вивчати чепурне молоде обличчя. Світлофор знову доброзичливо засвітився зеленим і вони неспішно рушили.
На тому боці вулиці старенька обплела лагідну дівочу руку своїми вузлуватими, схожими на коріння, пальцями і заплющила очі. Таня відчула, як дивне тепло з легким поколюванням потекло через її долоню, наповнюючи все тіло відчутяям легкості і ейфорії.
За хвильку, ніби опритомнівши, бабуся подивилась зволоженими від сліз очима на дівчину і мовила: « У тебе буде цікаве життя. Матимеш люблячого чоловіка і двох діток, а пізніше — ще трьох: онуків.»
- Дякую, - відповіла дівчина і чарівно посміхнулась. - А давайте, я Вас додому доведу.
- Та ні, не треба. Тут я вже сама.
- До побачення. З Новим Роком!
- Біжи, дитинко, біжи. На тебе чекають.
Бабця ще довго стояла, проводжаючи поглядом Таню, яка їй нагадала давню заповітну мрію - мати доньку.
Озирнувшись навкруги, старенька нарешті помітила, яким чудовим буває цей світ. Вперше за довгі роки він посміхнувся їй і вона, зрадівши, як мале дівча, що отримало довгоочікуваного подарунка від Діда Мороза, зробила крок у нове життя.
13.02 2013р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію