ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя тобі нехай, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
2024.04.29
13:58
Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
2024.04.29
12:22
Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.
За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
2024.04.29
11:37
ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
2024.04.29
07:54
Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.
Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тіна Рагас (1986) /
Проза
Готична казка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Готична казка
Ніччю йшов мандрівник. Саме Ніччю, бо вона, беззоряна, німа й непроглядна, була скрізь. Вона була всім. І небом, і землею, які наче злилися воєдино, і усім поміж ними. Мандрівник дихав Ніччю, впускаючи її прохолодно-тужливий дотик у своє серце. Вона - як дно океану, – пустельно-чорне, без початку й кінця. Там завмирає час, бо сам губиться у своєму відліку, а німотний крик тиші перетворюється на затягнену, тривалістю у вічність. паузу. Саме такою була ця ніч. І загрузнути б у цій темряві мандрівникові на шляху до міста аж до самого ранку, якби не малесенька, радісно-зваблива цятка світла у далині. Вона – як рятівний маяк. Кличе, підморгує, вказує правильну дорогу. І мандрівник, долаючи втому, прямує саме на її поклик. Де світло – там домівка, там життя. Вогник більшає і більшає, розтинаючи нещадно навпіл, наче бісектриса, простирадло ночі. Безжально і нахабно посягає на монополію мороку. Вперед і вперед йде мандрівник.
Чорної-чорної Ночі, від мороку якої Місяць і зорі втікають з неба геть, а люди не бачать жодних снів, у хатині неподалік невеликого містечка, у єдине на цілу околицю вікні, мерехтіло світло. У цій хатині жила Відьма. І у чорному велетенському Казані, що здіймався мало не до стелі, варила зілля, раз по раз вкидаючи в нього то кропиву, то лободу, мишу чи кажана. Із Казана стрімко мчав у прочинене вікно чорний Дим. Дим лукаво усміхався. Бо виринаючи з оселі просто в ніч, він, схоже, робив морок ще чорнішим і густішим. Він начебто змагався зі Свічкою, недбало залишеною на підвіконні – хто сильніший - його чорнота чи її світлий вогник, хто з них сягне далі. Вода вихлюпувалася через край Казана, залишаючи брудні сірі Калюжі на долівці. Відьма на такі дрібниці не зважала, бо Калюжі миттю меншали й меншали, ставали малесеньким потічком, зрештою перетворювалися на чорних проворних Змій та впліталися у скуйовджене, кольору сажі, волосся господині дому. Відьма опустила довгий, гачкуватий ніготь у киплячу воду Казана, - наче у лаву вулкана. Відвела руку – ніготь палав вогнем, як факел. - Готово!, - торжественно проказала відьма до чорного Кота, який спроквола сердито глипнув на свою господиню одним зеленим оком. Бо другим, синім, він проводжав мишу, що якимсь дивом вистрибнула із казана і чимдуж бігла до порогу. Кіт щиро-прещиро облизнувся. Відьма миття вхопила сірий хвіст і горе-втікачка за хвилину вже булькотіла у чарівному вареві. – А мені то що до того, - ображено відповів кіт, згортаючись клубочком. Відьма взяла з кутка Мітлу й вмочила її у Казані-вулкані. За мить витягла і, осідлавши Мітлу, як коня, вилетіла у вікно. Теж у чорну Ніч, на відьомський шабаш, що триватиме аж до ранку, допоки світло Сонця й нового Дня не прожене злі сили з лиця Землі, допоки вранішня Роса не обмиє світ від нечистої сили.
Кіт заснув, і снилися йому − сотні мишей. Дим цілком і повністю повернувся у Казан, як у рідну домівку, і влігся на його дні відпочивати. А Свічка на підвіконні світила… Палала й горіла. На її сяйво вийшов Мандрівник. Вийшов із першими променями сонця, і дбайливо здмухнувши вогник, - щоб не згоріла до тла, проказав: - Дякую, тобі, маленька. Не знайшов би я дороги до міста без тебе у цій нічній пітьмі.
Чорної-чорної Ночі, від мороку якої Місяць і зорі втікають з неба геть, а люди не бачать жодних снів, у хатині неподалік невеликого містечка, у єдине на цілу околицю вікні, мерехтіло світло. У цій хатині жила Відьма. І у чорному велетенському Казані, що здіймався мало не до стелі, варила зілля, раз по раз вкидаючи в нього то кропиву, то лободу, мишу чи кажана. Із Казана стрімко мчав у прочинене вікно чорний Дим. Дим лукаво усміхався. Бо виринаючи з оселі просто в ніч, він, схоже, робив морок ще чорнішим і густішим. Він начебто змагався зі Свічкою, недбало залишеною на підвіконні – хто сильніший - його чорнота чи її світлий вогник, хто з них сягне далі. Вода вихлюпувалася через край Казана, залишаючи брудні сірі Калюжі на долівці. Відьма на такі дрібниці не зважала, бо Калюжі миттю меншали й меншали, ставали малесеньким потічком, зрештою перетворювалися на чорних проворних Змій та впліталися у скуйовджене, кольору сажі, волосся господині дому. Відьма опустила довгий, гачкуватий ніготь у киплячу воду Казана, - наче у лаву вулкана. Відвела руку – ніготь палав вогнем, як факел. - Готово!, - торжественно проказала відьма до чорного Кота, який спроквола сердито глипнув на свою господиню одним зеленим оком. Бо другим, синім, він проводжав мишу, що якимсь дивом вистрибнула із казана і чимдуж бігла до порогу. Кіт щиро-прещиро облизнувся. Відьма миття вхопила сірий хвіст і горе-втікачка за хвилину вже булькотіла у чарівному вареві. – А мені то що до того, - ображено відповів кіт, згортаючись клубочком. Відьма взяла з кутка Мітлу й вмочила її у Казані-вулкані. За мить витягла і, осідлавши Мітлу, як коня, вилетіла у вікно. Теж у чорну Ніч, на відьомський шабаш, що триватиме аж до ранку, допоки світло Сонця й нового Дня не прожене злі сили з лиця Землі, допоки вранішня Роса не обмиє світ від нечистої сили.
Кіт заснув, і снилися йому − сотні мишей. Дим цілком і повністю повернувся у Казан, як у рідну домівку, і влігся на його дні відпочивати. А Свічка на підвіконні світила… Палала й горіла. На її сяйво вийшов Мандрівник. Вийшов із першими променями сонця, і дбайливо здмухнувши вогник, - щоб не згоріла до тла, проказав: - Дякую, тобі, маленька. Не знайшов би я дороги до міста без тебе у цій нічній пітьмі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію