ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Непрохана
Перші гості поважно піднімалися на її згористе подвір’я. Помітивши їх, заметушилася весільна обслуга, взялися за інструменти музИки, щоб невдовзі гучно сколихнути село ритмами – до других чи третіх півнів.
Стефа вдарила руками об поли, так самісінько, як тоді, коли почула від дочки, що вже завтра приїде свататися залицяльник. Згодом повторила цю нехитру дію, усвідомивши, скільки здоров’я і гривень вартуватиме весела забава з материнською тривогою…. Ніби й усе передбачила, до всього була готовою, якби не та непрохана гостя…
Стефі, як господині дому (господар давно утік до іншої) і матері нареченої тицяли в руки конверти з грішми, бажали тещиного щастя і здорових онуків. Одні усміхнені обличчя змінювалися іншими, і раптом. напівпрозорий жіночий силует навпроти. Бачила щось подібне рік тому біля сусідської садиби: тоді пішов у засвіт сільський старожил дід Григір.
- Так, я смерть, - випередила Стефину здогадку химера, - ти одна з мільйона жінок,хто може мене бачити…
- Смерте, схаменися! – жахнулася Стефа, - тут весілля!
Відповіді не було. Стефині ноги підкосилися, свідомість пронеслася коротким темним тунелем і знову сповнилася жахом: крізь непрохану проходили і дорослі, і діти, а вона диригувала музиками біля яких стояла, не звертаючи ні на кого уваги, а потім ходила поза спинами гостей, що всілися за столи, до когось дослухалася, над кимось жестикулювала, а комусь кивала головою.
- Вони усі життєрадісні, - мовила, наблизившись до Стефи, - вони зовсім забули про короткочасність життя… Кожному чи кожній із них дано право на помилки, промахи і навіть облуди, але нікого не пошкодують на небесах, якщо не виконає призначеного…
- Чого саме? – ледве видихнула Стефа.
- Призначення різні, - рука смерті обійняла старосту, що проходив мимо, щоправда, відразу відпустила, - народити, виховати, збудувати дім, написати книги, зцілити душі, розпочати війну і ще сотні тисяч часто ворогуючих призначень.
- Зрозуміло… - Стефу наразі мучила звичайна жіноча цікавість, - звиклося: у смерті коса, а ти…
- Люблю фольклор, - співбесідниця обіперлася на стовп, - бо як дитя мале, - наївний і безневинний… Насправді ж не одна я… Нас сорок тисяч на сім мільярдів землян. Мало – доведено цейтнотами…
- І всі… всі ви говіркі з такими, як я, - бадьорилася господиня дому, сподіваючись відвернути фатальне на весіллі.
- О, ні! – непрохана гостя окреслила коло ногою, - перед тобою, пані, біла ворона, якій багнеться в цю мить політати над столами…
Забута непроханою, Стефа прошмигнула в літню кухню до матері.
- Мамо, мамцю, там… Ой, не повірите… Замкніться і не виходьте до ранку.
Опівночі взялися за весільні віжки музИки. Вальси, «польки з ґудзом», «каченята», знаменитий, ще прапрадівський «сім сОрок» заманили в екзотику рухів і непрохану. Стефі трохи відлягло від серця: лихо осторонь молодої пари, здебільшого напівпрозориться довкруг літніх… Спробувала знову домовитися.
- Будь ласка, смерте, не забирай нікого!
- Не можу, - відказала непрохана, - цього мені не простять… Ну, ліміт попереджень вичерпала, - і шубовснула у хвилі музичних ритмів, дивуючи акробатичним вихилясом.
За облаштуванням нічного застілля Стефу на якийсь час покинули гіркі думки: мусила сприяти весільній обслузі, вислуховувати галас кухаря і догоджати підвесільним козакам… Врешті, пильним оком окинула всіх присутніх, запрошених музиками за столи, і… не знайшла непроханої. Серце закалатало, мов навіжене: невже взялася за чорну справу? Підсвідомо кинулася до дверей літньої кухні. Довго не могла їх відчинити, а відчинивши, опустилася навколішки перед бездиханним маминим тілом.
- Йой, мамцю, не покидайте! Онука на посаг сідатиме, а Вас на катофельок… - і заридала, трусячи плечима і їхнім єдиним з матір’ю світом…
- Не думай псувати весілля! - за спиною альт непроханої, - заховай небіжчицю в льосі.
- Ах, ти, гидото! – зблиснула розпачем Стефа, - знала, що матір мою відбереш і морочила відвертістю. Навіщо, кривднице?
Непрохана, відмахнувшись, нервово замаячила у вікні, захитала заперечливо головою, вдивляючись у просвіт на небі.
Знадвору увірвалося в кімнату гучне «гірко!», і за мить – овації молодій парі.
-Ой, гірко, людоньки! Ой, гірко! – шептали безкровні Стефині губи і надривний плач уподібнився виттю вовчиці.
- Годі, Стефо! –напівпрозорість непроханої гойднулася над небіжкою і та відкрила очі, подарувавши дочці невимовну, напівбожевільну радість…
Отямившись, ощасливлена жінка побігла услід за непроханою – до гостей. Обіймала і цілувала всіх, хто траплявся дорогою. Кимось підхоплена на руки, закружляла в танку з мітлою, а поряд дивувала вибриками напівпрозора істота з найменням смерть: проносилася вихором між танцівниками, зображувала чудернацькі фігури, відбирала в незграбних мітлу, надаючи їй незвичної траєкторії, плескала в долоні і… востаннє голосно зойкнула розтерзана десятком інших напівпрозорих істот, що бозна-звідки з’явившись, щезли з клаптями колишньої подруги в темені…
У Стефи щокою покотилася велика сльоза…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію