ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2021.03.06 15:14
Крім сонечка, ніхто не ходить в гості,
До мене прилітають лиш вітри.
І хмари пропливають в високості,
Де вітами хитають явори.

Неприбраність в усьому березнева,
Осіннє листя шурхотить в саду.
Хоч сплять бруньки на сонних ще деревах,

Микола Дудар
2021.03.06 13:53
Бывает праздничный коллаж
В стиралку просится под утро,
А после этого в гараж -
Свое пристанище как будто…
06.03.2021.

2.
Не от избытка ведь ума

Ігор Шоха
2021.03.06 13:44
ІГотову манну і мокву небесну
не висіває жоден зодіак...
і віриться, й не віриться ніяк,
що казка у житті не має сенсу,

що є іще і Той, що греблі рве,
і Той, що у горі сидить високій...
Славута сивий стогне і реве,

Ніна Виноградська
2021.03.06 13:39
У вікна сонце променями лине,
Шугає всюди вітер весняний.
Ізнов прийшло тепло до України,
А з ним пора чекання і надій.

Стримлять, немов мізинчики, тюльпани,
Барвінок зеленіє з-під снігів.
Але весна тоді лише настане,

Дума Козак
2021.03.06 12:15
Розчинимось у карамелі часу,
у всесвіті казкової нуги,
хай ніжні ритми зоряного джазу
обмежень розтинають ланцюги…

Розтанемо в кохання ароматі,
різноголоссі Еросу пісень.
Зануримось у пристрасті багаття,

Сергій Губерначук
2021.03.06 07:17
Вона мала руки, мов дуги,
привітно розкинуті влітку.
Він ускочив до неї вже вдруге
у глибоку грудну клітку.

Вона приручила його хлібом
і привчила літати на нитці.
Мокре пір’я здіймалося дибом,

Олександр Сушко
2021.03.06 06:58
Дружба з жінкою - велика рідкість. Чоловіки, в основному, бачать у протилежній статі знадливе створіння, з яким можна створити сім’ю, наплодити діточок та повісити на нього всі домашні турботи. В ідеалі - сидить така пишногруда весталка удома, варить каш

Микола Соболь
2021.03.06 05:46
Думками горнуться до неба,
тепла чекають на землі
в мокві холодній лісостепу
весни заждались журавлі.

Їх зігріває зранку сонце,
парують спини, аж туман…
Та все одно в своїй сторонці

Олександр Сушко
2021.03.05 19:31
Сьогодні уранці зробив трансорбітальну лоботомію Рабіновичу, а увечері громадянинові Шарієві. Обох доправили в мою клініку зі столичної психлікарні імені академіка Павлова. Там видатні лікарі довго билися над їхньою біснуватістю, але все марно: як р

Сергій Гупало
2021.03.05 16:06
Нагрішу – подивлюся невинно.
Ти надалі – розгублено-ніжна.
Як та кров холодиться в судинах,
Так і ми – посередині тижня.

Не підвладна ні серцю, ні оку,
Ні людьми, ані псом не почута,
Ти постала відверто-глибоко,

Петро Скоропис
2021.03.05 15:39
Починати філософствувати слід, у ліпшому разі,
після п’ятдесяти. Вибудовувати модель
суспільства – й поготів. Спершу слід
навчитись готувати суп, смажити – нехай не ловити –
рибу, варити пристойну каву.

У протилежному випадку, моральні засади
відг

Тетяна Левицька
2021.03.05 13:35
Він так жагуче, солодко її любив,
та оминати інших не збирався.
Вона ж чекала райдуг і шалених злив -
жіночого незвіданого щастя.

Ділити яблуко спокус на двох одне,
не озираючись в самотні зими,
і смакувати разом чорне Каберне,

Олена Музичук
2021.03.05 11:46
Це явно означає, що тобі
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.

Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,

Ігор Деркач
2021.03.05 11:42
Немає часу жити до кінця,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.

Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,

Микола Дудар
2021.03.05 11:13
Ти відокрем, спинись, окресли…
Забудь все те, що Світ псує.
Он там, по-переду, небесне
Воно, насправді, не твоє…

Воно чекає свого часу -
На кілька мість один квиток…
І ця божественна прикраса

Сергій Губерначук
2021.03.05 08:33
Малесенька свіжа тендітна рослинка –
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.

Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Мирослав Артимович (1949) / Проза

 Флірт (продовження 6)

4. ЕПІЛОГ

Після повернення із Запоріжжя Соломія повідомила несподівану новину: її чоловіка призначили постійним представником фірми, на якій він працював, у Швейцарії. Відтак він забирає її з сином до себе. Всі побутові питання уже вирішені. Не буде також проблем з її працевлаштуванням, можливо, навіть – за фахом. Захист кандидатської наразі під знаком питання. На жаль, з вокально-інструментальним гуртом доведеться розпрощатися.
Зараз чоловікові надали відпустку і вони усією сім'єю їдуть на місяць у Хорватію, а потім – відразу ж на його місце призначення.
Життя само розставило акценти.
Поставлено крапку в незвичайному флірті.
Зв'язок між його фігурантами обірвався.
Хоча десь у глибині душі Святослав і шкодував за раптовим завершенням романтичного минулого, проте відчував полегкість від саме такого фіналу.

…Згодом виявилося, що на нього чекали несподівані переміни і в сімейному житті. Дружина Надія вирішила покинути роботу в агрогосподарстві і повернулася до Львова. Між ними відбулася відверта і непроста розмова, з якої стало очевидно, що Надія за цей час багато роздумувала над їхніми сімейними стосунками і зрозуміла, що далі так жити безглуздо. Її не цікавить, у який спосіб проводив свій час Святослав без неї. Важливо, чи зможуть вони надалі жити як подружжя повноцінним життям. Вона до цього готова.
– Я давно чекав твого переосмислення наших взаємин, бо – може тобі це видасться дивним – все ж кохаю тебе. Але хочу, щоб нова сторінка, з якої ми почнемо (а точніше – продовжимо) наш подружній роман, була чистою, без фальші, прихованих епізодів, недомовок. Тож маю розповісти тобі про останніх півроку свого життя. Якщо ти, вислухавши цю історію до кінця, не зміниш свого рішення, вважатиму себе щасливим чоловіком. Ти згодна?
– Так, я згодна, навіть без твоєї сповіді.
– Ні. Мушу все розповісти. Для мене це важливо. Але я хвилююся. Тому спробую викласти тобі свою оповідь у формі новели – не від свого імені. Наберися терпіння і слухай.
Святослав на хвильку задумався, наче зважував, чи правильно вчиняє, подивився в очі Надії, – вони світилися спокоєм, – і розпочав:
«…Він давно симпатизував їй. Це була природна симпатія мужчини до чарівної жінки – наразі аж ніяк не залицяння..».

…Через два місяці Святослав несподівано отримав з невідомого йому номера телефону з-за кордону СМС-повідомлення. У ньому було лише три слова:
" Відкрий електронну скриньку".
Якесь млосне відчуття пройняло його від цих слів. Десь на дні підсвідомості, наче іскорка, викресалася здогадка, що повідомлення – від НЕЇ.
Довго сидів перед комп’ютером, не наважуючись переглянути пошту. Потім заспокоївся і рішуче клацнув "мишкою" на відповідну позначку на екрані монітора. З інформації про адресата він нічого не дізнався: вказаний e-mail був невідомий. Відкрив його і почав читати.

Любий Святославе!

Найперше, вибач, що наші стосунки так раптово обірвалися – не з моєї волі. Але, пам’ятаєш: "Все що відбувається, – саме те, що має відбуватися"? Вочевидь, і наша перша зустріч, і той романтичний флірт, і його несподіваний фінал – це те, що мало конче статися. Ми так і не сказали одне одному найважливіших і таких жаданих слів, хоча вони, я це відчувала, не раз готові були зірватися і з твоїх вуст у кульмінаційні хвилини наших зустрічей. Але, можливо, і це – на краще. Для мене важливе інше – те, що сталося, залишається зі мною на все життя. Хочу, щоб ти знав: у тебе немає жодних зобов’язань, тобі не повинні дошкуляти ні докори сумління, ні відчуття провини.
Щиро зичу тобі щастя – такого, яким собі його уявляєш.
Не кажу тобі ні "до побачення", ні "прощай".
Але не можу стриматися:

"Святославе! Я – ВАГІТНА І ЩАСЛИВА! "


Він стерп. І хоча в листі прямо не вказувалося на особу, причетну до теперішнього стану Соломії, Святослав зрозумів, що його передумовою стала їх остання зустріч перед відрядженням Соломії до Запоріжжя. Він ще до кінця не усвідомлював, як ця новина відіб’ється на його подальшому житті, але мажорна тональність листа заспокійливо вплинула на нього.
"Все ж таки вона на шляху до звершення свого прагнення, і це – головне, – відзначив про себе. – Все інше не має значення".
Він і справді радів за Соломію...



5. ПІСЛЯ ЕПІЛОГУ (Через 17 років)


…Закінчувалася посадка на швидкісний потяг Львів – Київ з часом відправлення 14.10. Святослав зайшов у свій вагон, знайшов вказане у квитку місце і, не кваплячись, розмістився.
Дорога до столиці займала близько чотирьох годин, тож хотів використати їх для перепочинку.
Вранці наступного дня він мав виступити з доповіддю на науковій конференції та обговорити з колегами напрями подальшої співпраці у царині комп’ютерної інженерії. Опріч того, цей візит мав ще одну – не ділову, але не менш важливу – мету: завтра, 11 вересня, його старшій внучці – Соломійці – виповнювалося 16 років. Вона навчалася на останньому курсі філологічної гімназії, і Святослав дуже хотів привітати її. У нього було троє онуків: Соломійка – від старшого сина і двоє "козаків" – дванадцятирічний Юрко і восьмирічний Богданко – від молодшого. Усіх їх він любив без тями, але до Соломинки (так називав її від народження) у нього було особливе ставлення. Можливо, через те, що не мав доньки, а вона стала внучечкою-первістком, а може, тому, що й досі десь у закутках душі яріла згадка про давню його музу – Соломію, з котрою багато років тому втратив усякі контакти, а його Соломинка бодай іменем нагадувала про неї і про ті тремтливі часи їх неординарного флірту.
Обіруч від нього місця пустували, тож була можливість зануритись у спогади.

…Тоді, влітку 2006-го року, коли так несподівано розбіглися їхні дороги, Святослав навіть не припускав, якою довготривалою буде розлука. Після її останнього повідомлення про вагітність, більше вони не контактували. Зрештою, такий стан речей йому видавався нормальним, бо ж Соломія досягла свого, і подальше життя бачила у лоні власної сім'ї, як, зрештою, і він. Аж через півтора року, під час випадкової зустрічі з давньою Соломіїною подругою, дізнався, що вона народила доньку, а невдовзі – і поховала свою матір. Тоді – вперше після від'їзду за кордон – приїжджала на декілька днів до Львова. Святослав розумів, чому не шукала зустрічі з ним. Можливо, не хотіла хвилювати його своїми новинами, а може, і робила такі спроби, але вони були марними: згодом, після її повідомлення з-за кордону в нього в маршрутці викрали мобільний телефон і він отримав новий номер в іншого оператора. Його електронна адреса теж змінилася, бо покинув науково-дослідний інститут і перейшов на викладацьку роботу.
Новина Соломіїної подруги обдала його хвилею якогось незрозумілого тремтливого почуття, від котрого у нього – сорокавосьмирічного мужчини – защеміло під серцем. Насамперед, щоб не виказати свого хвилювання, розпрощався з подругою, посилаючись на термінові справи, і лише відійшовши від неї з десяток метрів, спробував осмислити почуте.
"Сталося!.." – те, про що намагався не думати після останньої зустрічі зі своєю симпатією, а коли й думав, то у якійсь віддаленій – начебто не дотичній до нього – перспективі, тепер так раптово – раз і назавжди – вклинилося в його життя, і він відчув, що до кінця днів своїх, відведених йому долею, вже не матиме спокою. А хіба може спокійно почуватися чоловік, знаючи, що десь поруч, чи й не зовсім, б’ється серце твоєї рідної дитини, а ти – її батько, хоча вона про це і не здогадується, бо живе у своєму щасливому дитячому світі разом зі своєю мамою і СВОЇМ татком. І їм усім добре разом, бо вони – сім'я. Тому, мабуть, Соломія не вважала за потрібне ділитися цією радістю з ним, щоб не ятрити його душу.
Святослав не міг заспокоїтися від почутої новини. Як же йому поводитися надалі, в який спосіб загасити у собі (і чи потрібно гасити?) цю іскорку заново народженого почуття батьківства. Знав, що це неможливо. Але й розумів також, що ця новина мала вмерти у ньому, щоб не завдавати болю ні своїй родині, ні – в майбутньому – його позашлюбній доньці.
Отже, мусить жити з цим довіку. Така йому випала карта. З власної волі.
Давно вже не картав себе за вчинене. Ще у ті далекі часи, після одкровення Соломії про її, як він вважав, божевільний задум, неодноразово зважував-перезважував свою поведінку, свою роль у його здійсненні. Звичайно, з позиції християнської моралі, тоді свідомо піддався гріху, і це, безперечно, гнітило його. Проте, виходячи з цих же засад, не міг відмовити жінці в такій делікатній справі. І десь у глибині душі жевріла надія якщо не на прощення, то на врахування Всевишнім мотивів його прогріху…
Потім у його сім'ї народилася перша внучка.
Добре пам’ятає той вересневий ранок "бабиного літа". Він саме йшов на роботу, як завше – через парк. Не міг намилуватися його красою: над землею, осідаючи, стелився густий туман, обціловуючи сивими вусами декоративні кущі й осінні квіти. Від його поцілунків листя і квіти виблискували кришталевими краплинками роси і срібними павутинками. "Боже, неземна краса! Аж настрій покращується", – не встиг подумати, як задзвонив телефон. Почув голос старшого сина: "Вітаю, дідусю! Так, так, зі слухом у тебе все гаразд, новоспечений дідусю. Маємо довгождане поповнення: я – донечку, а ти внучечку! Так що звикай до нового титулу."
Не міг відразу оговтатися. Хоча повідомлення не стало несподіванкою, бо з дня на день очікував цієї новини, все ж був приємно заскочений. "Яке прекрасне доповнення до чудового ранку!"
Коли через декілька днів уперше взяв на руки новонароджену крихітку, не знав, що з ним коїться. Тримав її обережно, немов дорогоцінний скарб, боячись зайвим рухом потривожити її спокійне посопування. Личко мала смаглявеньке, з ледь помітним рум'янцем, горошинка носика мило гармоніювала з пухкенькими щічками. Але найбільше його вразило волоссячко – густі як для немовляти, м’якенькі кучерики кольору золотого пшеничного стебла.
– Соломинко ти моя чарівна! Майбутній парубоцький неспокою! – в захваті вимовив Святослав, навіть не усвідомлюючи того, що уже вибрав для внучечки ім'я.
А як дійшло до хрестин, ні в кого з рідних, і насамперед – у батьків, не було заперечень щодо імені: "Охрещується раба Божа – Соломія…"
Народження внучки майже пригасило у ньому внутрішнє почуття пізнього батьківства. Увесь свій вільний час, свою увагу, любов і, надалі, – знання і життєвий досвід він віддавав своїй Соломинці…

…Господи, яке швидкоплинне життя! Ніби вчора пригортав до себе маленьке тільце внучечки, а завтра їй уже шістнадцять, – прокинувся від своїх спогадів. – Красуня! Вище середнього зросту, стрункої постави, миловидна блондинка з блакитними, як осіннє небо, очима, з відкритим – завжди усміхненим – личком. І розумниця. Не тому, що добре вчилася, хоча й це немаловажне. Вона якось по-дорослому ставилася до життя. По-філософськи. Уміла абстрагуватися від тимчасових викрутасів долі, справно володіла неоціненним даром – тішитися життям, виокремлюючи найменші прояви позитивізму. Але найголовніше – осяяна творчим натхненням до літератури, особливо – поезії.
У цьому – він не сумнівався – проявилося незбагненне чудо спадковості, котра через покоління (його син не вирізнявся таким талантом) проявилася у внучці…

– Шановні пасажири. Наш потяг прибуває до столиці України – міста Києва, – оголошення повернуло Святослава до реальності.
Вирішив зателефонувати онуці. Вона одразу ж відізвалася: "Дідусю, привіт! Що нового у Львові? Я так за вами всіма скучила."
– Добрий день, Соломинко! І ми за тобою – теж, але мені простіше, бо я вже у Києві, і, сподіваюся, зможу обняти тебе особисто.
– Ти в Києві?! Це чудово! Зустріньмося, хоч зараз!
– Сонечко моє, дякую за пропозицію, але відкладемо зустріч до завтра. Я щойно приїхав, хочу спершу влаштуватися і маю ще підготуватися до завтрашньої конференції. Отже, якщо не заперечуєш, призначаю тобі побачення на завтра десь після обіду. Певний час вибери сама, я буду вільний. Зважаючи на те, що я не єдиний захочу тебе поцілувати, якось знайди годинку і для мене, коли тобі зручно.
– Дідусю! Ну як можеш таке казати? Ти для мене найдорожчий гість, і добре про це знаєш. Я планувала завтра організувати невеличку вечірку з друзями. Буде фантастично, якщо ти будеш разом з нами. А хочеш – можемо зустрітися раніше, одразу ж, коли звільнишся.
– Не хочу створювати незручностей своєю присутністю вашому юному товариству, тому обмежимося зустріччю в тісному родинному колі – я і ти.
– А якщо я прийду з подругою, не заперечуватимеш?
– Звісно, ні.
– Тоді зустрічаємось о 16.00 на Майдані Незалежності.
Святослав спустився в метро: мав доїхати до станції "Лівобережна" – саме там на учасників конференції чекали зарезервовані місця у готелі "Над Дніпром". Поряд, метрів за двісті від нього у конференц-залі новозбудованого Будинку знань мала відбутися конференція.
Готельний номер йому сподобався: одномісний двокімнатний – зі спальнею і вітальнею, що могла послугувати робочим кабінетом. З вікон відкривалася широка панорама величавої ріки, в осінньому убранні прибережних скверів і парків. Сонце вже скочувалося до обрію і весь краєвид міста купався в його багряних променях.
Розмістився, поніжився під душем і замовив у номер легеньку вечерю. Було близько восьмої вечора, нікуди не збирався виходити. Після вечері сів за ноутбук і взявся ще раз переглядати свою доповідь, правлячи окремі місця. Згодом, перед сном, увімкнув телевізор, послухав останні новини, з яких, між іншим, дізнався про відкриття в Києві фестивалю фольклорної музики, котрий має відбутися на Лівобережжі у грандіозному концертному залі.
Це повідомлення повернуло його у далекий 2005 рік, коли він у складі вокально-інструментального гурту "Елегія" теж був учасником подібного, але скромнішого за масштабами, фестивалю. М'який туман спогадів огорнув Святослава: тоді вони з Соломією вперше провели немало часу разом і розпочали нову сторінку у своїх взаєминах. Як давно це було, а кожна мить цього літнього дня у нього перед очима, наче все сталося вчора. Сон не брав його, подумки переживав зворушливі хвилини вісімнадцятирічної давнини. Йому так нестерпно захотілося побачити свою давню подругу – він уявляв її такою ж, якою бачив востаннє, хоча й розумів, що час, очевидно, залишив свій відбиток і на її милому обличчі, і на стрункій поставі, і на палких почуттях. Де вона зараз? Як склалася подальша доля цієї близької йому колись жінки? Чи згадує, чи пам’ятає його? А чи взагалі варто ворушити минуле? Бо ж, як відомо, неможливо зайти в одну і ту ж ріку двічі. Але так хочеться…

Далі буде.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-12-24 22:19:41
Переглядів сторінки твору 1033
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.207 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.176 / 5.7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.03.27 06:50
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2012-12-26 10:46:08 ]
Я вже відчуваю, що інтрига веде за руку...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослав Артимович (Л.П./М.К.) [ 2012-12-27 15:41:42 ]
Залишився останній крок...