ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Ганзенко (1958) /
Проза
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 4
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЙНА З ЛОЗОХВОСТИКАМИ. Десять фрагментів з роману. 4
– Привіт, подруго!
Товаришувати з Сашком виявилось цікаво й необтяжливо. Він не поводився з нею, як з болящою – вдвох їм було легко й приязно.
– Привіт.
– Як з’їздили?
– Нічого. Корисно провели час...
– А я, поки тебе не було, винайшов звукову мішень!
– Що ти ще затіяв, яку мішень?
– Звукову! Можна стріляти в темряві, справді. Не віриш? От уяви: вціляєш у десятку – один звук, у дев’ятку – інший, і так далі. Вже почав майструвати. У тебе тут, на паркані. В центрі я присобачив кришку від каструлі – це буде десятка, навколо начіпляв порожніх консервних банок, віриш – звук від них зовсім інший – то дев’ятка. Оце шукаю бляху на вісімку.
– І з чого ж ми стрілятимемо?
– Та з чого завгодно: з іграшкового пістолета, з рогатки, можна й так ціляти камінці. Що, прикольно?
– Прикольно. Слухай, стрілець, я хочу, щоб ти мені допоміг.
– А що?
– Хочу навчитися ходити… сама. І не лише на подвір’ї… Хочу… її здужати!
– Кого? – іноді Надійка говорила незрозумілі для Сашка речі.
– Її!
– Гм… То чого сидимо, подруго? Хода!
– Я візьму ломаку, йтиму попереду, а ти будь поруч і підказуй, якщо поталапаюсь десь не туди. Добре?
„Певно збоку це виглядає досить таки по дурному, – думала Надійка, обмацуючи палицею шлях, – навіть жалюгідно. Можливо, хтось уже й гиготить собі за парканом, Свєтка хоча б. Нехай! Я зціплю зуби, та не здамся. Чуєш ти? Не здамся! Не думай, що ти всмоктала мене остаточно!”
Було важко. Досі вона виходила лише тримаючи когось за руку, а тепер… Надійка уявлення не мала, в якому напрямку йде, спотикалася, зупинялась, зітхала, та закусивши губу, знову робила крок, іще… Від напруги в неї швидко заболіли ноги, затерпли руки, задерев’яніла спина, але вона йшла й ішла, постукуючи ломакою перед собою та прислухаючись до коментарів повожатого, який поволі тупав слідом:
– Правіше… правіше… Куди преш, недотепо – там же штахет! А тепер лівіше… Молодця, подруго!
Вона дійшла до кінця вулиці, перепочила й рушила назад. Двісті кроків було подолано майже за годину, Надійка безмежно втомилася, впріла й, повернувшись у хату, знесилено бухнулася в зачовгане крісло.
– Плюнь ти на цю турбанину, подруго, – бачачи її стан, поспівчував Сашко. – В тебе ж є я – твій поводир!
– Ні, Сашко! Не хочу їй скоритися!
Дівчина вміла „бачити” пальцями, посередництвом звуків і запахів, а тепер вчилася „бачити” паличкою. Досить легко було йти хідником, постукуючи нею об край бордюру й рахувати повороти. Ще можна було йти, тримаючись неподалік паркану. Скоро Надійка навчилась переходити перехрестя та інші відкриті місця, запам’ятовуючи напрямок. Сонячного полудня ловила обличчям тепло невидимого світила й так орієнтувалася в сторонах світу. Виявляється, з ворогом можна змагатись!
Але ненависник огризався. Вирушивши в черговий похід містом сама, Надійка переплутала закрути й заблукала; повертаючись додому, втрапила у викопаний телефоністами рівчак і ледь не звихнула ногу; іншим разом вклеїлась лобом у борт вантажівки, яка стояла біля хідника, співчутливі перехожі привели її додому закривавілу, ще й батька вилаяли, що відпустив незрячу доньку саму. Дівчина боялась, що після цього він заборонить їй потикатися за двір без поводатора, але батько розумів, настільки це для неї важливо і лише зітхав зболено й безпорадно:
– Ти вже якось там, доню, обережніше…
Того дня, щойно він вирушив на нічну, як завчасу попереджений Сашко був уже в Надійки.
– Мерщій на кухню! Вмієш місити тісто?
– Гм, бачив, як мамка місить.
– Годиться! Поможеш ліпити вареники!
Що вже вони там наліпили – уперше в житті Надійка не шкодувала, що не бачить плодів своєї з помічником праці, але за півтори години рушили. Батько ходив на роботу навпрошки, але Сашко запевняв, що вона там не пройде – колія, шпали, щебінь, вузенький путівець. Краще обійти навкруг – разів у два довше, зате асфальтом.
Поминули залізничний вокзал, ринок, перейшли одноколійну цукрозаводську „вітку” й попрямували за місто. Тут дорога мала хідник і йти дівчині було нескладно. Сашко ніс торбину з варениками, а Надійка прошкувала, цокаючи паличкою об бордюр. За містом вийшли на шосе й тут стало трудніше, хоча, дослухаючись до настанов поводаря, Надійка хутко зорієнтувалась: лівіше асфальт, яким, обвіваючи подорожників гарячим подихом, пролітають раз-по-раз автомобілі, правіше – трава й крутосхил укосу, а під ногами втрамбована земляна узбочина, нею і йди. Ось дорога збігла покатом у вибалок, а на узвозі закрут і асфальтний завод – батькова робота. Надійка здалеку відчула дратівливий запах гарячого бітуму, почула заколисуючий стугін електродвигунів.
– Прийшли, – повідомив Сашко.
І одразу наполоханий батьків голос:
– Господи, Надійко! Чого ти тут? Щось скоїлося?
– Нічого – посмішка відживила її міцностулені губи. – Ми принесли тобі вареників!..
Товаришувати з Сашком виявилось цікаво й необтяжливо. Він не поводився з нею, як з болящою – вдвох їм було легко й приязно.
– Привіт.
– Як з’їздили?
– Нічого. Корисно провели час...
– А я, поки тебе не було, винайшов звукову мішень!
– Що ти ще затіяв, яку мішень?
– Звукову! Можна стріляти в темряві, справді. Не віриш? От уяви: вціляєш у десятку – один звук, у дев’ятку – інший, і так далі. Вже почав майструвати. У тебе тут, на паркані. В центрі я присобачив кришку від каструлі – це буде десятка, навколо начіпляв порожніх консервних банок, віриш – звук від них зовсім інший – то дев’ятка. Оце шукаю бляху на вісімку.
– І з чого ж ми стрілятимемо?
– Та з чого завгодно: з іграшкового пістолета, з рогатки, можна й так ціляти камінці. Що, прикольно?
– Прикольно. Слухай, стрілець, я хочу, щоб ти мені допоміг.
– А що?
– Хочу навчитися ходити… сама. І не лише на подвір’ї… Хочу… її здужати!
– Кого? – іноді Надійка говорила незрозумілі для Сашка речі.
– Її!
– Гм… То чого сидимо, подруго? Хода!
– Я візьму ломаку, йтиму попереду, а ти будь поруч і підказуй, якщо поталапаюсь десь не туди. Добре?
„Певно збоку це виглядає досить таки по дурному, – думала Надійка, обмацуючи палицею шлях, – навіть жалюгідно. Можливо, хтось уже й гиготить собі за парканом, Свєтка хоча б. Нехай! Я зціплю зуби, та не здамся. Чуєш ти? Не здамся! Не думай, що ти всмоктала мене остаточно!”
Було важко. Досі вона виходила лише тримаючи когось за руку, а тепер… Надійка уявлення не мала, в якому напрямку йде, спотикалася, зупинялась, зітхала, та закусивши губу, знову робила крок, іще… Від напруги в неї швидко заболіли ноги, затерпли руки, задерев’яніла спина, але вона йшла й ішла, постукуючи ломакою перед собою та прислухаючись до коментарів повожатого, який поволі тупав слідом:
– Правіше… правіше… Куди преш, недотепо – там же штахет! А тепер лівіше… Молодця, подруго!
Вона дійшла до кінця вулиці, перепочила й рушила назад. Двісті кроків було подолано майже за годину, Надійка безмежно втомилася, впріла й, повернувшись у хату, знесилено бухнулася в зачовгане крісло.
– Плюнь ти на цю турбанину, подруго, – бачачи її стан, поспівчував Сашко. – В тебе ж є я – твій поводир!
– Ні, Сашко! Не хочу їй скоритися!
Дівчина вміла „бачити” пальцями, посередництвом звуків і запахів, а тепер вчилася „бачити” паличкою. Досить легко було йти хідником, постукуючи нею об край бордюру й рахувати повороти. Ще можна було йти, тримаючись неподалік паркану. Скоро Надійка навчилась переходити перехрестя та інші відкриті місця, запам’ятовуючи напрямок. Сонячного полудня ловила обличчям тепло невидимого світила й так орієнтувалася в сторонах світу. Виявляється, з ворогом можна змагатись!
Але ненависник огризався. Вирушивши в черговий похід містом сама, Надійка переплутала закрути й заблукала; повертаючись додому, втрапила у викопаний телефоністами рівчак і ледь не звихнула ногу; іншим разом вклеїлась лобом у борт вантажівки, яка стояла біля хідника, співчутливі перехожі привели її додому закривавілу, ще й батька вилаяли, що відпустив незрячу доньку саму. Дівчина боялась, що після цього він заборонить їй потикатися за двір без поводатора, але батько розумів, настільки це для неї важливо і лише зітхав зболено й безпорадно:
– Ти вже якось там, доню, обережніше…
Того дня, щойно він вирушив на нічну, як завчасу попереджений Сашко був уже в Надійки.
– Мерщій на кухню! Вмієш місити тісто?
– Гм, бачив, як мамка місить.
– Годиться! Поможеш ліпити вареники!
Що вже вони там наліпили – уперше в житті Надійка не шкодувала, що не бачить плодів своєї з помічником праці, але за півтори години рушили. Батько ходив на роботу навпрошки, але Сашко запевняв, що вона там не пройде – колія, шпали, щебінь, вузенький путівець. Краще обійти навкруг – разів у два довше, зате асфальтом.
Поминули залізничний вокзал, ринок, перейшли одноколійну цукрозаводську „вітку” й попрямували за місто. Тут дорога мала хідник і йти дівчині було нескладно. Сашко ніс торбину з варениками, а Надійка прошкувала, цокаючи паличкою об бордюр. За містом вийшли на шосе й тут стало трудніше, хоча, дослухаючись до настанов поводаря, Надійка хутко зорієнтувалась: лівіше асфальт, яким, обвіваючи подорожників гарячим подихом, пролітають раз-по-раз автомобілі, правіше – трава й крутосхил укосу, а під ногами втрамбована земляна узбочина, нею і йди. Ось дорога збігла покатом у вибалок, а на узвозі закрут і асфальтний завод – батькова робота. Надійка здалеку відчула дратівливий запах гарячого бітуму, почула заколисуючий стугін електродвигунів.
– Прийшли, – повідомив Сашко.
І одразу наполоханий батьків голос:
– Господи, Надійко! Чого ти тут? Щось скоїлося?
– Нічого – посмішка відживила її міцностулені губи. – Ми принесли тобі вареників!..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Нотатки білоплямистого виростогуба (29)"
• Перейти на сторінку •
"Нотатки білоплямистого виростогуба (28)"
• Перейти на сторінку •
"Нотатки білоплямистого виростогуба (28)"
Про публікацію