ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Проза
НІЖНІСТЬ ПРОЩАННЯ (Новела)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НІЖНІСТЬ ПРОЩАННЯ (Новела)
…Вони сиділи за кухонним столом і пили каву: вона, як звикло, з молоком, він – чорну й міцну. На денцях коньячних келихів брунатно вигравав п’ятизірковий напій, який потроху смакували впереміж із кавою. Для стороннього спостерігача співрозмовники скидалися на добрих друзів, що мило обговорюють цікаві для них теми. І лише вони самі (принаймні, їм так хотілося вважати) знали, що їх єднає не лише, чи, може, й зовсім не дружба, а давні, вже кількарічні, близькі стосунки.
Їхні зустрічі не були аж такими частими й регулярними, а радше – принагідними. Але поза ними – й це вже постійно, майже щоденно, – вони спілкувалися телефоном, причому переважно вона першою подавала звістку, як тільки була змога. А коли телефон мовчав, він почувався як сам не свій.
Нинішній зустрічі теж передував її дзвінок, і нічого дивного в цьому не було: вона запрошувала до себе на каву. Втішений її запросинами, одразу ж погодився завітати через годинку, залагодивши деякі справи.
Зустріла його, як завше, привітна й усміхнена, лиш зауважив, що той традиційний вітальний поцілунок уста-в-уста був якимось формальним коротким дотиком, сказати б – байдужим, а не звиклим – багатообіцяльним як для близької людини. Він, правда, не надто переймався: ще не бачив причини для хвилювання. Аж пізніше, на кухні, коли вона подавала на стіл якісь наїдки, обнявши її за плече, одразу ж уловив відчужений спротив. Інколи вона так загравала з ним, однак цього разу заграванням тут і не пахло. Все ж якось перевів цю ситуацію в жарт, хоча тепер уже не сумнівався у своїх попередніх здогадках.
…Історія їх взаємин мало скидалася на, сказати б, традиційні стосунки двох інтимно налаштованих партнерів: вони могли зустрічатися щотижня, але й не страждали, коли не бачились довший час: після зустрічі все ставало на свої місця. Незвичним винятком стали останні три місяці. Не йдеться навіть про зустрічі, – майже обірвався телефонний діалог: вона пояснювала це зайнятістю та певними побутовими клопотами, про які він знав, тому й не сприймав її мовчанку аж так близько до серця. Хоча в недалекому минулому зайнятість не була на заваді, принаймні, телефонних розмов. А тут… Він відчував, що існує якась вагоміша причина такої її поведінки й інтуїтивно домислював у чому річ: колись, раніше чи пізніше, це мало статися. Він і сам добре розумів той стан тимчасового – хоча й тривалого – зв’язку, в якому вони перебували, і не раз замислювався над фіналом їхніх взаємин. Але, щоб не травмувати властивого їй почуття першості у прийнятті важливих рішень, сам не наважувався зробити вирішальний крок, хоч і зізнавався собі, що не хоче повного розриву стосунків: вона стала невіддільним приємним атрибутом його життя, як-от ранкове пробудження чи щоденний кавовий ритуал …
… Смакували напої, розмовляли, жартуючи, як давні друзі. Але в її очах уже не скакали ці спокусливі бісики, що з півоберту запалювали його, й від яких він забував про навколишній світ…
– Дай мені свою руку… – Бісиків замінили промінчики здивування, але руку
простягла. – Наші стосунки зазнали суттєвих змін, чи не так?
– Мені не легко далося це рішення, але, здається, воно єдино-правильне, принаймні, зараз… – Хвилювалася, вимовляючи цю, либонь не просту для неї, фразу. А очі – в кришталиках сліз – як люстерко, випромінювали її душевний стан.
У цьому погляді, попри відсутність бісиків, він уловив… ніжність.
Ніжність прощання…
А за вікном так спокусливо шаленіла весна…
27.04.2012
Їхні зустрічі не були аж такими частими й регулярними, а радше – принагідними. Але поза ними – й це вже постійно, майже щоденно, – вони спілкувалися телефоном, причому переважно вона першою подавала звістку, як тільки була змога. А коли телефон мовчав, він почувався як сам не свій.
Нинішній зустрічі теж передував її дзвінок, і нічого дивного в цьому не було: вона запрошувала до себе на каву. Втішений її запросинами, одразу ж погодився завітати через годинку, залагодивши деякі справи.
Зустріла його, як завше, привітна й усміхнена, лиш зауважив, що той традиційний вітальний поцілунок уста-в-уста був якимось формальним коротким дотиком, сказати б – байдужим, а не звиклим – багатообіцяльним як для близької людини. Він, правда, не надто переймався: ще не бачив причини для хвилювання. Аж пізніше, на кухні, коли вона подавала на стіл якісь наїдки, обнявши її за плече, одразу ж уловив відчужений спротив. Інколи вона так загравала з ним, однак цього разу заграванням тут і не пахло. Все ж якось перевів цю ситуацію в жарт, хоча тепер уже не сумнівався у своїх попередніх здогадках.
…Історія їх взаємин мало скидалася на, сказати б, традиційні стосунки двох інтимно налаштованих партнерів: вони могли зустрічатися щотижня, але й не страждали, коли не бачились довший час: після зустрічі все ставало на свої місця. Незвичним винятком стали останні три місяці. Не йдеться навіть про зустрічі, – майже обірвався телефонний діалог: вона пояснювала це зайнятістю та певними побутовими клопотами, про які він знав, тому й не сприймав її мовчанку аж так близько до серця. Хоча в недалекому минулому зайнятість не була на заваді, принаймні, телефонних розмов. А тут… Він відчував, що існує якась вагоміша причина такої її поведінки й інтуїтивно домислював у чому річ: колись, раніше чи пізніше, це мало статися. Він і сам добре розумів той стан тимчасового – хоча й тривалого – зв’язку, в якому вони перебували, і не раз замислювався над фіналом їхніх взаємин. Але, щоб не травмувати властивого їй почуття першості у прийнятті важливих рішень, сам не наважувався зробити вирішальний крок, хоч і зізнавався собі, що не хоче повного розриву стосунків: вона стала невіддільним приємним атрибутом його життя, як-от ранкове пробудження чи щоденний кавовий ритуал …
… Смакували напої, розмовляли, жартуючи, як давні друзі. Але в її очах уже не скакали ці спокусливі бісики, що з півоберту запалювали його, й від яких він забував про навколишній світ…
– Дай мені свою руку… – Бісиків замінили промінчики здивування, але руку
простягла. – Наші стосунки зазнали суттєвих змін, чи не так?
– Мені не легко далося це рішення, але, здається, воно єдино-правильне, принаймні, зараз… – Хвилювалася, вимовляючи цю, либонь не просту для неї, фразу. А очі – в кришталиках сліз – як люстерко, випромінювали її душевний стан.
У цьому погляді, попри відсутність бісиків, він уловив… ніжність.
Ніжність прощання…
А за вікном так спокусливо шаленіла весна…
27.04.2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію