ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.07
16:42
Сонце радісно блискоче,
В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
В небі плещеться блакить, –
Я від світла мружу очі,
Тінь шукаючи щомить.
Спекотливе літо душні
Дні дарує щедро так,
Що засмаг і непорушно
Сад причаєно закляк.
2024.06.07
11:52
Коли йдеться про Отто Вайнінґера, то спершу спадає на думку його характеристика статей. Але на нашу думку значно важливішим і цікавішим є його вчення про сутність і критерії ґеніальности та принципову різницю між ґеніальністю й талантом. У вітчизняній
2024.06.07
08:29
У Жмеринці тихій
будинок гостинний -
гратчаста стріха,
на стінах картини
і феєричний стіл...
Песик рудий на заваді
флюїдам недобрих сил,
на ліжку -
будинок гостинний -
гратчаста стріха,
на стінах картини
і феєричний стіл...
Песик рудий на заваді
флюїдам недобрих сил,
на ліжку -
2024.06.07
05:38
Її манили дуже… міражі,
а ще – увага усього загалу.
Вона була цнотлива… у душі,
але її душа того не знала.
Вона нужди не знала ні у чім,
купалася у славі і розкошах.
Шикарний ресторан – для неї дім,
а ще – увага усього загалу.
Вона була цнотлива… у душі,
але її душа того не знала.
Вона нужди не знала ні у чім,
купалася у славі і розкошах.
Шикарний ресторан – для неї дім,
2024.06.07
01:35
Сіре... Темно-сіре... Світло-сіре...
Дуже бідна гама почуттів.
Бенефіс застиглої зневіри -
Струм нікому не потрібних слів.
Хтось зрадливо зойкнув та зомлів...
Хтось зрадливий знав про все потворне -
Чорне, темно-чорне, світло-чорне,
Маючи на все
Дуже бідна гама почуттів.
Бенефіс застиглої зневіри -
Струм нікому не потрібних слів.
Хтось зрадливо зойкнув та зомлів...
Хтось зрадливий знав про все потворне -
Чорне, темно-чорне, світло-чорне,
Маючи на все
2024.06.07
00:08
Крім совісті, ніхто не дасть поради.
Звичайно, що на герці двох світів
Ніхто з людей не хоче помирати,
Але як бидло жити – поготів.
Всім очевидно, ким це розпочато.
Де зле коріння довгих заморок.
Не буде переможеним пощади,
Звичайно, що на герці двох світів
Ніхто з людей не хоче помирати,
Але як бидло жити – поготів.
Всім очевидно, ким це розпочато.
Де зле коріння довгих заморок.
Не буде переможеним пощади,
2024.06.06
19:21
Дідусь з онуком подалися в ліс.
Якраз весна, навкруг все зеленіє,
Усе яскраво розквітає скрізь
Й душа від того в кожного радіє.
Ліс недалеко, скоро за селом.
Туди частенько з дідусем ходили.
Але улітку то усе було,
А тут весна лиш набирає сили.
Якраз весна, навкруг все зеленіє,
Усе яскраво розквітає скрізь
Й душа від того в кожного радіє.
Ліс недалеко, скоро за селом.
Туди частенько з дідусем ходили.
Але улітку то усе було,
А тут весна лиш набирає сили.
2024.06.06
13:15
Посуха виснажує землю,
Посуха випалює думки.
Колись на цій землі
росли пишні пальми,
а тепер лютує самум.
Колись тут росли думки
про величність буття,
які лягли в пожовклі
Посуха випалює думки.
Колись на цій землі
росли пишні пальми,
а тепер лютує самум.
Колись тут росли думки
про величність буття,
які лягли в пожовклі
2024.06.06
13:15
Посуха виснажує землю,
Посуха випалює думки.
Колись на цій землі
росли пишні пальми,
а тепер лютує самум.
Колись тут росли думки
про величність буття,
які лягли в пожовклі
Посуха випалює думки.
Колись на цій землі
росли пишні пальми,
а тепер лютує самум.
Колись тут росли думки
про величність буття,
які лягли в пожовклі
2024.06.06
13:10
Останній вірш душа напише на своїй
невидимій для ока оболонці.
Вона не виграла цей вирішальний бій.
Вона його програла? Сонце
пропало в непроглядній чорноті,
нічого й цятки світлого не видно.
Трапляються затьмарення в бутті,
для чогось, очевидно, н
невидимій для ока оболонці.
Вона не виграла цей вирішальний бій.
Вона його програла? Сонце
пропало в непроглядній чорноті,
нічого й цятки світлого не видно.
Трапляються затьмарення в бутті,
для чогось, очевидно, н
2024.06.06
11:38
Є ще такі куточки на Подолі,
Куди заходиш, начебто в дитинство.
Вузенькі вулички дрімають сном старечим
І все довкола тишею сповито.
Сюди, між трьох славетних гір,
Збігають балакучі дерев’яні сходи.
Тут кропива чатує ревно двір.
Тут з дерези долине
Куди заходиш, начебто в дитинство.
Вузенькі вулички дрімають сном старечим
І все довкола тишею сповито.
Сюди, між трьох славетних гір,
Збігають балакучі дерев’яні сходи.
Тут кропива чатує ревно двір.
Тут з дерези долине
2024.06.06
09:37
із розділу Дніпровий склеп)
«Чого стоїш? Збирай свої пожитки,
уже вода заходить у село!» –
так комуняки знищили Ошитки.
Все потонуло, ніби й не було.
А ще недавно тут бузьковий клекіт
злітав у небо і будив малят
«Чого стоїш? Збирай свої пожитки,
уже вода заходить у село!» –
так комуняки знищили Ошитки.
Все потонуло, ніби й не було.
А ще недавно тут бузьковий клекіт
злітав у небо і будив малят
2024.06.06
04:39
Від весняного тепла
Просинається бджола
І шукає медоносні квіти, –
Гостро-чуйним хоботком
Ссе з цвітінь нектар кругом,
Та ніяк не може розповніти.
Бо від ранку дотемна
Не спиняє збір вона,
Просинається бджола
І шукає медоносні квіти, –
Гостро-чуйним хоботком
Ссе з цвітінь нектар кругом,
Та ніяк не може розповніти.
Бо від ранку дотемна
Не спиняє збір вона,
2024.06.06
01:57
За ним - його родина, рідна хата
І спогади - великі та малі.
Він буде у загарбника стріляти
Зі степу, з лісу, навіть з-під землі.
Окупували кляті московити
Дитинство, хати рідної поріг.
Залізо у повітрі. В'януть квіти.
І спогади - великі та малі.
Він буде у загарбника стріляти
Зі степу, з лісу, навіть з-під землі.
Окупували кляті московити
Дитинство, хати рідної поріг.
Залізо у повітрі. В'януть квіти.
2024.06.06
00:32
Ніч - перший план для пари суперстар.
Татамі для кохання відьми й мага.
Моя любов - як місячний удар.
Твоя - неначе місячна засмага.
Неочевидний привід божевіль -
Затемнення всіх мізків поступове.
Я – безнадійний хорор-водевіль.
Ти фентезі-нуар, м
Татамі для кохання відьми й мага.
Моя любов - як місячний удар.
Твоя - неначе місячна засмага.
Неочевидний привід божевіль -
Затемнення всіх мізків поступове.
Я – безнадійний хорор-водевіль.
Ти фентезі-нуар, м
2024.06.05
19:51
Фантазерка така… Безперервно вигадуєш Бога,
Щоб пробачив гріхи, що надумала їх ти сама.
Так, характер складний. Це тому, що натура глибока.
Напівсвітло м'яке – то й інтимна твоя напівтьма.
В океанах твоєї душі заблукає да Гама.
Навіть Амундсен міг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб пробачив гріхи, що надумала їх ти сама.
Так, характер складний. Це тому, що натура глибока.
Напівсвітло м'яке – то й інтимна твоя напівтьма.
В океанах твоєї душі заблукає да Гама.
Навіть Амундсен міг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Павло Юрійчук /
Проза
Пам’ятник
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пам’ятник
Ти йдеш по парку, втебе ноги, мов крила, а осінь — то лише привід поплакатись. Вона сама, і ти сам. Ти не повіриш, але ти — сам. Я енвідкрив тобі скелета у шафі відкривши тобі це. Ти відкидаєш це, як надоїдливу примару. Завмер твій крик душі у листі, що падає на мокрий асфальт. Ти хочеш так багато сказати тим, кого в тебе нема.
Думки не відпускають тебе. Ти нікому не потрібний а тобі потрібіні всі. А ти? Пам’ятник самому собі великому. Кам’янієш поволі... коли чистиш зуби і п’єш чай з лимоном і двома ложечками цукру. Стоятимеш довго. А ще навколо треба поставити огорожу з хвірткою, табличкою та вічним вогнем. Щоби час від часу приходили, поминали.
Знайдуться люди, які митимуть тебе від слідів життєдіяльності птахів та людей. Тобі сусідський хлопчина засуне в зуби петарду і буде правий. Довго стоїш. Твоя рука завжди вказуватиме всім куди іти, але ти стоятимеш на місці, бо ти ж — пам’ятник.
І робота твоя — такий же самий пам’ятник. Працюєш пам’ятником для пам’ятників. Зразок для наслідування.
... Дощ все ще не закінчується, ітому ти повільно ідеш до виходу з парку. Додому. Тобі, як королю, подадуть іжу, подивишся телевізор. У чорному екрані побачиш себе, скорчиш гримасу і спати. Зранку в тебе надиво свіжа голова, і як ти прочитав у горскопі, наступний тиждень для усіх водоліїв роботоголічний, а тому працюватимеш допізна. Легіон водолійського війська з Павлом Глобою на чолі. Модне військо.
...А пам’тник обростає мохом з північної сторони. Як заведено усім мохам.
Огорожа іржавіє. Ніхто її чомусь не ремнотує. Скрипить хвіртка. Розбудила тебе. Страшно залишатися одному. Боляче говорити по телефону: ніхто не потисне руки і не подивиться у вічі.
... Перед тобою минає життя не твоє. Світла пляма почуттів наповнює твій мозок. Серце розтає, совість вирвається з полону і розказує правду про свою неволю. Ти встаєш з постаменту і йдеш туди, де все ще надіються і чекають.
... Бог тебе пожаліє і зробить провідником у країні сліпих і бездушних створінь. Не всі зійдуть з постаментів. Вічний вогонь палатиме для них вічно. І яскрава зіка у небі горітиме. Не одразу ти молотком розіб’єш холодний лід їхніх душ. Ні не молотком, а кувалдою. Сучасні душі пориті такою товщею льоду, перед якою Антарктика — просто іній на вікнах. Не всі вони оживуть. Совість вперше тобі скаже „спасибі”.
Бездонне небо відбилось у краплі води. Захотілось обійняти його і відпустити на волю, мов птаха. А це була лише сльоза. Не зраджуй її...
Думки не відпускають тебе. Ти нікому не потрібний а тобі потрібіні всі. А ти? Пам’ятник самому собі великому. Кам’янієш поволі... коли чистиш зуби і п’єш чай з лимоном і двома ложечками цукру. Стоятимеш довго. А ще навколо треба поставити огорожу з хвірткою, табличкою та вічним вогнем. Щоби час від часу приходили, поминали.
Знайдуться люди, які митимуть тебе від слідів життєдіяльності птахів та людей. Тобі сусідський хлопчина засуне в зуби петарду і буде правий. Довго стоїш. Твоя рука завжди вказуватиме всім куди іти, але ти стоятимеш на місці, бо ти ж — пам’ятник.
І робота твоя — такий же самий пам’ятник. Працюєш пам’ятником для пам’ятників. Зразок для наслідування.
... Дощ все ще не закінчується, ітому ти повільно ідеш до виходу з парку. Додому. Тобі, як королю, подадуть іжу, подивишся телевізор. У чорному екрані побачиш себе, скорчиш гримасу і спати. Зранку в тебе надиво свіжа голова, і як ти прочитав у горскопі, наступний тиждень для усіх водоліїв роботоголічний, а тому працюватимеш допізна. Легіон водолійського війська з Павлом Глобою на чолі. Модне військо.
...А пам’тник обростає мохом з північної сторони. Як заведено усім мохам.
Огорожа іржавіє. Ніхто її чомусь не ремнотує. Скрипить хвіртка. Розбудила тебе. Страшно залишатися одному. Боляче говорити по телефону: ніхто не потисне руки і не подивиться у вічі.
... Перед тобою минає життя не твоє. Світла пляма почуттів наповнює твій мозок. Серце розтає, совість вирвається з полону і розказує правду про свою неволю. Ти встаєш з постаменту і йдеш туди, де все ще надіються і чекають.
... Бог тебе пожаліє і зробить провідником у країні сліпих і бездушних створінь. Не всі зійдуть з постаментів. Вічний вогонь палатиме для них вічно. І яскрава зіка у небі горітиме. Не одразу ти молотком розіб’єш холодний лід їхніх душ. Ні не молотком, а кувалдою. Сучасні душі пориті такою товщею льоду, перед якою Антарктика — просто іній на вікнах. Не всі вони оживуть. Совість вперше тобі скаже „спасибі”.
Бездонне небо відбилось у краплі води. Захотілось обійняти його і відпустити на волю, мов птаха. А це була лише сльоза. Не зраджуй її...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію