Doch alle Lust will Ewigkeit -,
- will tiefe, tiefe Ewigkeit!

Friedrich Nietzsche

Сидіти на березі Вічності,
бо ти сам є той берег.
І досвід гіркий обіцяє, що хвилі
колись тебе все ж таки змиють…
розмиють, і тільки стріла
твого погляду лишиться довго летіти
у напрямку простору вже неевклідового,
з її точки зору – з нікуди в нікуди.
І щільніше нема відчуття, що «ти є»,
проте, чи ти був чимось іншим
щоб судити про те, що можливо, й на що
заборони накладено тяжку печать
з руки дійсності?..
Берег, твоя квінтесенція з ока
по схилу щоки підсолодить оцей Океан.
І наскільки б непевною всім не здавалсь
позиція тверджень за межами віри,
така тятива набагато пружніше дзвенить,
резонуючи з обрію лезом напроти.
Ризикнеш уявити, що смерть все ж таки – не кінець,
що лиш ширше обійми розкине тоді твоя сутність –
Землі, й розіпне себе в наслідках років століть
невблаганних випробувань.
Океан даруватиме шанс знов відкластися десь
на шматках побудованих храмів скелетами рифів.
Й на тебе знову будуть сідати птахи,
а в тіні тихо плавати риба.