ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Зоря Дністрова
2014.12.23 01:52
Плакали квіти. Капелькою
Опадали їхні сльози
Вранішнє сонце цілувало
Їхні стегна, і пелюстки
Розкривали свої обійми
Ніби боялися
Що ще мить –
І їхня краса зов’яне

Герман Мо'ріа
2014.12.22 23:55
Не стой у окна своего и не жди
Меня. И тоскою своею не жги
Себя среди звёзд и пушистого снега,
Под утро упавшего с сонного неба.
Смотри! Я - в качании чутких ветвей,
Шумящих в ознобе осенних аллей,
Где мы танцевали свой вальс до ут

Наталка Янушевич
2014.12.22 23:39
Ця темінь затоплює все: і холодні рови,
Й скелети споруд, і дороги без назви і цілі.
Вона безголоса. Її німота норовить
До ранку питати, чи є ще навколо вцілілі.
Повільний рахунок загиблих, та тільки своїх.
І схлипи на вдосі, та лиш над своєю журбою.

Серго Сокольник
2014.12.22 23:22
В ткань укрыты, безмолвные скрипки
Спят в обнимку с котомкой овса...
И пылит по дороге кибитка,
Приседая под скрип колеса.

Уж рассвет полыхнул спозаранок...
Скоро птицы в садах запоют...
И цыганка в обнимку с цыганом

Ігор Шоха
2014.12.22 21:56
Мама-Одеса співає з листа
почесті гідному сину.
Майже зима. А пора – золота.
Бачу нову Україну.

Ту, що у пам’яті понад усе.
Слава їй, воїну слава!
Йдуть новобранці, і гордо несе

Валентина Попелюшка
2014.12.22 20:55
Попросила ручка-мати,
Щоб сини зайшли до хати.
А вони, всі п'ятеро,
Слухалися матері.

А зайшли до рукавиці -
Та й давай за місце биться,
Кожен лізе без упину

Марися Лавра
2014.12.22 19:41
аналізую - лию мед
урівноважено у кріслі
сиджу із оберемком вед
підлогою і чисто-чисто

встилає грубуватий бук
м'яка влягається перина
окільно всюди дзенькостук

Микола Дудар
2014.12.22 18:52
Саше Лаврову /
"я в музыке не слышу и не вижу…"
сентябрь пусть развеет эту ложь…
Вы где-то одиноко по Парижу... --
полмира примеряет эту брошь
аккорды Вас любви сопровождают
капельками скрипки: кап-кап-кап…
о аромат! что в воздухе витает --

Дмитро Куренівець
2014.12.22 17:59
Там, де лежала країна-колос, –
тільки берізок верхівки:
сіро-брунатне там скрізь розлилось
море гидкої гноївки.

Все наймерзенніше в нім назбиралось,
і клубочить цей пекельний Солярис.
Мов над болотом, блукають вогні

Анна Віталія Палій
2014.12.22 17:40
Пускаючись у ніч свою,
Висвітлюючи дно,
Велику Книгу Вічності
Читає наш геном.

Мов альпініст з ущелини
Серед високих гір,
Дорогу правди стелить нам

Микола Дудар
2014.12.22 15:00
і знову дощ… і вкотре з ноти "до"
і пасажир на колії мінору...
і знову зграї пруться крізь кордон…
і світло… у кінці по коридору
на полотні залишиться фрагмент
і пензель наче вітер кострубатий
запам"ятай, мій сину, цей момент
бо саме час тобі

Ірина Моргун
2014.12.22 14:40
Спиш. Такий беззахисний, рідний. За 5 хвилин задзвонить будильник, і ти прокинешся. А поки що спи. Я не потурбую твій сон. Просто посиджу поруч, подивлюся. Дивовижно, ти виглядаєш точнісінько так, як тоді. І спиш: на спині, заклавши праву руку за голову.

Любов Бенедишин
2014.12.22 14:01
Затерли вже до чорних дір
портфелики і течки.
І що не прихвостень, то звір
під шкурою овечки.

22.12.2014.

Іван Потьомкін
2014.12.22 13:43
Ні кроку ступити не смій самотужки, Ізраїлю.
Потойбіч- телескопи націлені не в небо - на тебе,
Посейбіч – із мікроскопами доморощені недруги.
Не смій, як звелів Господь, множитись скільки змога.
Не смій ані метра нового житла на землі своїй зводить.

Серго Сокольник
2014.12.21 22:52
Тепло в хаті нічній. Нишкне тиша.
Ми з тобою на теплій печі
Шурхотіння настирної миші
Будем стомлено слухать... Мовчи!..

Ти вслухайся у темряву ночі,
Спраглим тілом овивши мене!..
Лиш скінчила... Та знову от хочеш

Ігор Шоха
2014.12.21 22:24
Мої сини і діти України,
обороняйте наші рубежі.
За цю біду, за ту тяжку руїну,
за убієнну душу безневинну
нехай ізгинуть найманці чужі.

Такий наказ Вітчизни і родини
від імені дружин і матерів.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов Сердунич
2014.03.11

Ольга Дмитраш
2014.03.10

Поль Іщук
2014.02.01

Дмитро Чорзор
2013.12.15

оленка коваль
2013.05.16






• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Усі Словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Рідні душі у часі і просторі
Образ твору Ihor Pavlyuk & Iouri Lazirko. Catching Gossamers, New York, 2011

Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети. Шлях порозуміння й об’єднання є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Політична незалежність українського народу невідділима від його гуманістичного відродження, і боротьба за це, на мою думку, тотожна з духовною революцією, щоправда, найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Поезія бере це до уваги...
Початок ХХІ століття визначився локальними з’явищами, що визначають новий зворот ув українській поетичній історії.
Зацитую абзац із передмови Ігоря Павлюка: «Поезія не знає кордонів. Тому ми – волею долі і долею волі зведені діти Евтерпи і пастухи Пегаса: поет з Америки (родом львів’янин) Юрій Лазірко та аз грішний (родом з історичної Волині, живу у Львові та в Києві) Ігор Павлюк пропонуємо світові свою тримовну книжку лірики «Ловлячи осінні павутинки». Ігор Павлюк та Юрій Лазірко подають у збірці кожен по 20 поезій англійською, російською та українською мовами. Для розгляду найцікавішим видається україномовний розділ, де тексти є оригінальними.
До віршів Юрія Лазірка треба призвичаюватись, у них треба вживатись, вслухатись. Вони мають особливий стрій художніх засобів, що справляють враження занадто суб’єктивних, навіть випадкових. Але це не так. Нічим не обмежене, розкуте метафоричне мислення поета порушує, перериває логічні звязки. Прагнення спіймати живу мить і зафіксувати її у слові дає читачеві можливість співтворчості, роботи уяви: «Думки з обав, / розлив і вар, / де іній впав / і дзвону згар ... Ось гострий меч / в руці брудній – / їдь словотеч / з’їдає дні...». Цій же меті підпорядковані й часті звукові алітерації: «Слово прикушу / на твоїх устах, / ніби з мушлі шум. / Розцілую та / аж до перестань. / Ти – моя, ти – та. / Знову з мушлі шум, / знову шум гашу».
Проникливий погляд поета уловлює схожість крові з чорнилом, місяця з мискою; помічає, як злива припадає «до вікон, мов до ікон», як «із сузір’я Риби вариться уха», і «в’ється душа виноградно на храм». Цікаві роздуми поета про кохання ( «Я дякую тобі за птаху синю, / котра у серці нарізає кола»); про час, про себе у часі й просторі, про життя і смерть:
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.


Класичність поезії, на мою думку, далеко не визначається римуванням чи строфічністю, її критерії набагато складніші. Поезія Юрія Лазірка модерна, і разом із тим, класична, бо його творча інтуїція є повновартісним проявом національної духовності й втіленням сутності самого поета, котра сформувалася у специфічних умовах його життя.

Ігор Павлюк – знане ім’я в українській поезії: «Я зрадив життя, здається, – / Продався осіннім віршам. / А Фауст старий сміється: / «Могло навіть бути гірше». Поет у цій добірці – досконало лаконічний. Але це не тільки зовнішня прикмета образного мислення, а його внутрішня потреба. З точністю психолога-науковця поет діагностує напругу почувань та силу натхнення: «Минало все. Ржавів у небі серп. / А ми з конем вже поглядами стрілись... / Минало все. А грішний сон озер / Ламав об лід свої рожеві крила».
Всупереч сподіванням, зусиллям, жертвам, проголошення Незалежності не привело до справжньої незалежності. Власний поетичний голос Ігоря Павлюка виключає заримовані банальності, хоча не цурається поривань, висновків, закликів: «І свічі співатимуть хором, / Про волю, про долю, / Любов нетутешню свою. / Придумаєш квіти, / Заласкаєш клени безкорі... / І знову загинеш за те, / за що інші п’ють (виділення моє – Т.Д.)
Павлюк мислить поняттям дійсності не в соціальному, а в ширшому, філософському плані. Муза давно володіє його серцем: «Світ простий-простий такий, мов сніг, / І складний, ну як сніжинка кожна ... Сніг чадить. / І чується мені / Наперед написана історія».
Дія мистецтва на свідомість людини далеко ще не визначена. Філософи сперечаються, що вище – реальна чи мистецька дійсність. До них долучаються поети, котрі випромінюють оп’яніння красою сучасності, приземлене деталями життя, що стають символами, поетичними зрозумілими узагальненнями:
Душевне серце
Зробилось дзвоном.
Є сто інерцій.
Одна корона,
Одне кохання,
Одне безгрішшя.
І мить остання
За міт миліша.
За мед світліша,
За біль чесніша –
Найбільша тиша,
Остання тиша.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-12-23 16:09:46
Переглядів сторінки твору 1769
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.024 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.950 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.12.07 16:09
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 16:20:42 ]
Дякую.
Дуже люблю цих авторів.
Хай вам і їм ще пишеться і дишеться!!!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жозефіна де Лілль (М.К./Л.П.) [ 2011-12-23 17:21:01 ]
"Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети." такий пафосний вступ, що далі немає бажання читати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:42:02 ]
Даремно. Прочитати варто, нмд. Тим паче, що текст не такий уже й розлогий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-24 18:14:50 ]
Отут погоджуюся з Вашою думкою, Жозефіно)
Пафосність і псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики. Та й загалом, прози і поезії - шила в мішку не сховаєш.
нмсд


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:19:23 ]
"псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики" - а що критика повинна бути поетичною??? 8-/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-29 09:30:28 ]
Боже збав) якщо критика "псевдопоетична", то це не означає, що вона має бути "поетичною")
як казав Іздрик:"...мене й справді дивує, що навіть найпритомніші з критиків... — ті, що вправно конструюють дискурси й мурують парадигми, згодом уже неспроможні видобутися з-за мурів тих парадигм, довічно замикаючись у тісних камерах непереконливих понять. Навіть найпрогнозливіші з них — ті, хто першими відчувають, звідки віятиме вітер майбутньої словесності, й завбачливо купують неподалік ділянки для своїх термінологічних вітряків, навіть вони не розуміють, що згадані вітри «віють лише в межах цієї ідіоми»".)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:44:31 ]
Мені якраз розлогості забракло. Хочу ще. А з тим, що тут прочитала - погоджуюсь. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 20:57:22 ]
Цікаві автори. Тому і книга має бути цікавою. Саме це випливає з рецензії.
Дякую


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:16:49 ]
Щиро дякую шановному критику за тепле слово.
Дуже важливо отримувати підтримку творчих кіл - адже пробивати вікно на захід не так легко...
З повагою,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2012-01-08 18:58:14 ]
Пафос - це не так погано, коли він випливає з контексту, починаючи від назви.
Ми багато втратили,заплювавши речі, що дотепер становлять суть художньої творчості: романтизм, емоційність, чуттєвість, справжність. Прагматизм і прозаїзм не завжди ознака вартості сказаного.