ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Герасименко
2016.06.25 05:56
Неначе сонце шлях стелило,
яким думки гіркі повзли.
І клен з долонями в щілинах,
і ми були на небо злі.

Пересихали Псел і Ворскла,
було зело ледь-ледь живим.
А клен ховав долоні в зморшках

Лариса Пугачук
2016.06.24 23:31
… Кохання хочу літепла,
Від пристрастей тонкого болю.
Щоб ми зрослись, як ковила,
В глухому степі, в голім полі.

… Щоб вітер вив, імла повзла,
А ми сплелись, як дві стеблини, –
І душі наші до вершини

Лариса Пугачук
2016.06.24 23:23
Я в белесом дыму задыхался и падал устало...
И не ждал ничего - и не думал, что вновь оживу,
Но симфония жизни в усталых висках зазвучала -
Я как-будто воскрес и узрел Ваших глаз синеву.

Вы так тихо сидели, и только дрожащие губы
Еле слышно шеп

Адель Станіславська
2016.06.24 14:12
Не стане тебе.
Не буде.
Життя не верне навспак.
І жити продовжать люди
і сонце сміятись буде...
Час - вірний, то ж буде так.
Час прийде...

Кристіан Грей
2016.06.24 09:12
Нічними вулицями Сан-Франциско мчав чорний байк - Білл спішив на party, яке організовувала Елізабет. Коли він увійшов в будинок, вечірка була в розпалі. Білл пошукав поглядом Елізабет, але поміж безліччю гостей зразу йому це не вдалось. Тоді він підійшов

Оксана Дністран
2016.06.23 23:08
На зварений джем прилетіла голодна оса,
Усілась на крайчик великого мідного тазу,
Так смачно пахтіла едемського саду роса,
Що влізти у солод рішила небога одразу.

З усього розгону пірнула у центр насолод,
Залипла без права звільнитися навіть уявно,

Володимир Маслов
2016.06.23 22:55
Когда тебе осточертеет
быть пешкой не в своей игре,
считать нелепые потери
на одиноком пустыре,
взгляни на свой Донбасс убитый,
крестом стоящий на кону,
что стал плацдармом и "корытом",
тюрьмой заложникам в плену.

Іван Потьомкін
2016.06.23 21:03
Забувши будь-яку пересторогу, навсібіч тікала звірина, спантеличена пронизливим ревом віслюка. Тішився лев своїм помічником. Ще б пак: всі жертви, мовби на долоні. Кого завгодно вибирай собі на сніданок чи обід. Птаство, хоч і не боялося лева, але теж

Петро Скоропис
2016.06.23 12:01
Під розлогим в’язом, шепочучим “че-ша-ща”,
завсідник отієї кав’ярні, що привіча
місцем – позаяк є дерево, хай то в’яз
або вільха – адже зелень переживає вас,

я, себто – аніхто, уселюдин, один
із, підсохлий мазок д’нієї з живих картин,
розписани

Марія Дем'янюк
2016.06.23 08:52
Мої друзі стали по кругу,
Мене обступили і скубали крила.
А не друг мій, а перехожий
Має серце - дарунок Божий,
Зняв для мене свою накидку
І промовив їм тихо:" Це - гидко..."

Ігор Герасименко
2016.06.23 05:29
Очерет - один у полі воїн,
а гроза накинеться за мить
на редути, де їх тільки двоє:
він і річка, що під ним тремтить.

Їм три дні протриматись, три ночі...
Хоч і кличе: "Списи, уперед!"
Злякано травичкою тріпоче

Адель Станіславська
2016.06.22 15:20
Як добре не мати гальма.
Як добре бути безумцем.
А фрази - лише загальні.
Й невинності презумпція...

Бо з хворого що? Аналізи.
І ті хтось зробить "по блату",
зашоривши совісті жалюзі,

Василь Луцик
2016.06.21 19:45
козак розкурює люльку на сходах офісу
його задрочило навколишнє місто сраного пост модерну
розкурює люльку козак роздивляється хмару мовчить
казали епоха нова а по суті всього лише нові субару
і бари
і всім остогидлі ланоси
я хотів римувати до лано

Світлана Майя Залізняк
2016.06.21 15:11
Пахощів сіна бракує улітку,
Хати, колодязя, вудки, ставочка...
Телеграфую: "Стрічай мене, Лідко!
Є в тебе гуси, обскубана квочка.

Прийде сусідка – відьмиця уп`яте,
Заностальгує: ні школи, ні ферми...
Виберу для дауншифтинга дату.

Світлана Майя Залізняк
2016.06.21 15:09
Сукня у стилі бохо.
Шлях – у богему із... –
Вільгим чортополохом.
Карлики напереріз.

Смичуть поділ: "...велика...
Тут за мірило – пень".
Смішно.

Адель Станіславська
2016.06.21 13:48
Він належав не їй.
І вона не йому...
Тільки душі в'язала
тонка павутина...
дві далекі такі -
у щемливу струну,
у дзвінку тятиву
різнолико-єдину...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов СЕРДУНИЧ
2014.03.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Рідні душі у часі і просторі
Образ твору Ihor Pavlyuk & Iouri Lazirko. Catching Gossamers, New York, 2011

Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети. Шлях порозуміння й об’єднання є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Політична незалежність українського народу невідділима від його гуманістичного відродження, і боротьба за це, на мою думку, тотожна з духовною революцією, щоправда, найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Поезія бере це до уваги...
Початок ХХІ століття визначився локальними з’явищами, що визначають новий зворот ув українській поетичній історії.
Зацитую абзац із передмови Ігоря Павлюка: «Поезія не знає кордонів. Тому ми – волею долі і долею волі зведені діти Евтерпи і пастухи Пегаса: поет з Америки (родом львів’янин) Юрій Лазірко та аз грішний (родом з історичної Волині, живу у Львові та в Києві) Ігор Павлюк пропонуємо світові свою тримовну книжку лірики «Ловлячи осінні павутинки». Ігор Павлюк та Юрій Лазірко подають у збірці кожен по 20 поезій англійською, російською та українською мовами. Для розгляду найцікавішим видається україномовний розділ, де тексти є оригінальними.
До віршів Юрія Лазірка треба призвичаюватись, у них треба вживатись, вслухатись. Вони мають особливий стрій художніх засобів, що справляють враження занадто суб’єктивних, навіть випадкових. Але це не так. Нічим не обмежене, розкуте метафоричне мислення поета порушує, перериває логічні звязки. Прагнення спіймати живу мить і зафіксувати її у слові дає читачеві можливість співтворчості, роботи уяви: «Думки з обав, / розлив і вар, / де іній впав / і дзвону згар ... Ось гострий меч / в руці брудній – / їдь словотеч / з’їдає дні...». Цій же меті підпорядковані й часті звукові алітерації: «Слово прикушу / на твоїх устах, / ніби з мушлі шум. / Розцілую та / аж до перестань. / Ти – моя, ти – та. / Знову з мушлі шум, / знову шум гашу».
Проникливий погляд поета уловлює схожість крові з чорнилом, місяця з мискою; помічає, як злива припадає «до вікон, мов до ікон», як «із сузір’я Риби вариться уха», і «в’ється душа виноградно на храм». Цікаві роздуми поета про кохання ( «Я дякую тобі за птаху синю, / котра у серці нарізає кола»); про час, про себе у часі й просторі, про життя і смерть:
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.


Класичність поезії, на мою думку, далеко не визначається римуванням чи строфічністю, її критерії набагато складніші. Поезія Юрія Лазірка модерна, і разом із тим, класична, бо його творча інтуїція є повновартісним проявом національної духовності й втіленням сутності самого поета, котра сформувалася у специфічних умовах його життя.

Ігор Павлюк – знане ім’я в українській поезії: «Я зрадив життя, здається, – / Продався осіннім віршам. / А Фауст старий сміється: / «Могло навіть бути гірше». Поет у цій добірці – досконало лаконічний. Але це не тільки зовнішня прикмета образного мислення, а його внутрішня потреба. З точністю психолога-науковця поет діагностує напругу почувань та силу натхнення: «Минало все. Ржавів у небі серп. / А ми з конем вже поглядами стрілись... / Минало все. А грішний сон озер / Ламав об лід свої рожеві крила».
Всупереч сподіванням, зусиллям, жертвам, проголошення Незалежності не привело до справжньої незалежності. Власний поетичний голос Ігоря Павлюка виключає заримовані банальності, хоча не цурається поривань, висновків, закликів: «І свічі співатимуть хором, / Про волю, про долю, / Любов нетутешню свою. / Придумаєш квіти, / Заласкаєш клени безкорі... / І знову загинеш за те, / за що інші п’ють (виділення моє – Т.Д.)
Павлюк мислить поняттям дійсності не в соціальному, а в ширшому, філософському плані. Муза давно володіє його серцем: «Світ простий-простий такий, мов сніг, / І складний, ну як сніжинка кожна ... Сніг чадить. / І чується мені / Наперед написана історія».
Дія мистецтва на свідомість людини далеко ще не визначена. Філософи сперечаються, що вище – реальна чи мистецька дійсність. До них долучаються поети, котрі випромінюють оп’яніння красою сучасності, приземлене деталями життя, що стають символами, поетичними зрозумілими узагальненнями:
Душевне серце
Зробилось дзвоном.
Є сто інерцій.
Одна корона,
Одне кохання,
Одне безгрішшя.
І мить остання
За міт миліша.
За мед світліша,
За біль чесніша –
Найбільша тиша,
Остання тиша.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-12-23 16:09:46
Переглядів сторінки твору 2423
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.024 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.950 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.03.15 16:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 16:20:42 ]
Дякую.
Дуже люблю цих авторів.
Хай вам і їм ще пишеться і дишеться!!!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жозефіна де Лілль (М.К./Л.П.) [ 2011-12-23 17:21:01 ]
"Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети." такий пафосний вступ, що далі немає бажання читати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:42:02 ]
Даремно. Прочитати варто, нмд. Тим паче, що текст не такий уже й розлогий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-24 18:14:50 ]
Отут погоджуюся з Вашою думкою, Жозефіно)
Пафосність і псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики. Та й загалом, прози і поезії - шила в мішку не сховаєш.
нмсд


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:19:23 ]
"псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики" - а що критика повинна бути поетичною??? 8-/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-29 09:30:28 ]
Боже збав) якщо критика "псевдопоетична", то це не означає, що вона має бути "поетичною")
як казав Іздрик:"...мене й справді дивує, що навіть найпритомніші з критиків... — ті, що вправно конструюють дискурси й мурують парадигми, згодом уже неспроможні видобутися з-за мурів тих парадигм, довічно замикаючись у тісних камерах непереконливих понять. Навіть найпрогнозливіші з них — ті, хто першими відчувають, звідки віятиме вітер майбутньої словесності, й завбачливо купують неподалік ділянки для своїх термінологічних вітряків, навіть вони не розуміють, що згадані вітри «віють лише в межах цієї ідіоми»".)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:44:31 ]
Мені якраз розлогості забракло. Хочу ще. А з тим, що тут прочитала - погоджуюсь. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 20:57:22 ]
Цікаві автори. Тому і книга має бути цікавою. Саме це випливає з рецензії.
Дякую


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:16:49 ]
Щиро дякую шановному критику за тепле слово.
Дуже важливо отримувати підтримку творчих кіл - адже пробивати вікно на захід не так легко...
З повагою,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2012-01-08 18:58:14 ]
Пафос - це не так погано, коли він випливає з контексту, починаючи від назви.
Ми багато втратили,заплювавши речі, що дотепер становлять суть художньої творчості: романтизм, емоційність, чуттєвість, справжність. Прагматизм і прозаїзм не завжди ознака вартості сказаного.