ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Олехо
2015.01.30 12:59
Усі ми ходимо під Богом,
крім Бога, звісно. Він один
пильнує все осудним оком
із висі вічних величин.

Якщо є віра, легше жити
і суть – не страх, бо є душа,
яка воліє світ любити,

Ніна Виноградська
2015.01.30 10:49
Із натовпу вихоплюю лице,
Що світиться зсередини несміло.
І, мабуть, вже зважаючи на це,
Лечу, немовби одягнула крила.

Привітний погляд і тепло очей
Зробили мимохіть належну справу,
Неначе хтось, підставивши плече,

Серго Сокольник
2015.01.30 01:03
Моя ти зрадливице ніжна...
Моя ти замріяність сніжна...
Ти зоре моя світанкова,
П"янкА, наче кава ранкова...

Вразлива, тендітна, примарна,
Ти- час, не прогаяний марно...
Сльозинка зі смутком солоним...

Олександра Камінчанська
2015.01.29 23:33
А я відреклася… О Боже, сама від себе…
Чи може від тебе і так безневинно мовчу?
Розчісує небо в Карпатах найвищий гребінь
І кліпає зорями стиглими вечір-мовчун.

І так безбережно вимолюю крок-за-кроком
Злітають у невідь думки-янголята мої.
Пройшовш

Ераст Іваніцький
2015.01.29 23:27
Мені наснилось, що вони воскресли,
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
Вогонь свій негасимий нам принесли,
І Україні нашій дорогій.
Вони стояли поруч гордо-тісно,
Відчувши силу – братове плече,
І падав перед ними Світ зловісний,
Як Сатана під

Олег Гуцуляк
2015.01.29 22:35
ми знову йдем – на порозі досвітних
леліємо образ свободи і бога
здіймаються душі у небо зі злітних
за обрій лягає для серця дорога

нехай нас чекають важкі переправи
нехай перевали із гострим камінням
ми знаємо – там де каяльнії трави

Ніна Виноградська
2015.01.29 22:21
Ще на щоці не висохла журба
І сліпнуть очі від жалю, розпуки.
Листочком гострим у вікно верба
Майнула, ніби опустила руки.

Минулося, розтало, відійшло
Усе, що так зсередини палило.
Болить від зради зламане крило

Ніна Виноградська
2015.01.29 21:49
Коли матуся різала хлібину,
То притискала до своїх грудей.
І клала скибки лиш на скатертину,
На голий стіл - ніколи і ніде.

Щоб не збідніла з часом наша хата,
І щоби рід пішов углиб віків,
Із сіллю поряд клала скибки мати

Марися Лавра
2015.01.29 21:39
у тілі адреналін
прагну змін
тобі in

і сліпцем пілігрим
в очі дим
де і з ким

Ігор Шоха
2015.01.29 21:17
Йдемо, віками гонимими
з паперті власної церкви.
Іменувалися рідними,
а цінувалися мертві.

І дочекалися братії,
душі якої отерплі.
Закеґебіли у партії,

Мирослав Артимович
2015.01.29 21:00
…пам’ятний день
трагічний
29 січня
Крути
герої юні
вже на межі у вічність
дика орда жорстока
прапор – Владімір Лєнін

Богдан Сливчук
2015.01.29 18:32
Пам’яті полеглих


згорає сніг –
сльоза…
і гусне кров
горить асфальт
серця

Іван Потьомкін
2015.01.29 17:13
Це ж треба так, щоб дата,
Яку б хотілося забути,
Повторилася й до скону стала
Ще одною незабутньою подією.

2
«Чверть віку я жила в твоїй країні,
Тепер ти поживи в моїй!»-

Олександр Олехо
2015.01.29 15:07
Таке собі життя – у просторі і часі,
у сяйних кольорах, смерканні та імлі.
Такі собі чуття – до світлотіні ласі,
багатоликі діти: ніякі, добрі, злі.

Зима із білих мрій. І «їнь» супроти неба.
Байдужий погляд зір із далини віків.
Коли прийде КоЗа, з

Леся Геник
2015.01.29 13:56
Аделі С.)

Ганьби мене, тавруй мене за правду!
І милуй... потураннями брехні...
Хтось випустить у серце канонаду -
Хтось вирішить не бачити її...

Лишатися десь осторонь - найлегше...

Олена Полянська
2015.01.29 12:29
Коли твоя країна
Палає у вогні,
Підтримай тих, дитино,
Хто нині на війні!

І словом, і малюнком
Підтримай вояка –
Найкращий подарунок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов Сердунич
2014.03.11

Ольга Дмитраш
2014.03.10

Поль Іщук
2014.02.01

Дмитро Чорзор
2013.12.15

оленка коваль
2013.05.16






• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Усі Словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Рідні душі у часі і просторі
Образ твору Ihor Pavlyuk & Iouri Lazirko. Catching Gossamers, New York, 2011

Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети. Шлях порозуміння й об’єднання є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Політична незалежність українського народу невідділима від його гуманістичного відродження, і боротьба за це, на мою думку, тотожна з духовною революцією, щоправда, найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Поезія бере це до уваги...
Початок ХХІ століття визначився локальними з’явищами, що визначають новий зворот ув українській поетичній історії.
Зацитую абзац із передмови Ігоря Павлюка: «Поезія не знає кордонів. Тому ми – волею долі і долею волі зведені діти Евтерпи і пастухи Пегаса: поет з Америки (родом львів’янин) Юрій Лазірко та аз грішний (родом з історичної Волині, живу у Львові та в Києві) Ігор Павлюк пропонуємо світові свою тримовну книжку лірики «Ловлячи осінні павутинки». Ігор Павлюк та Юрій Лазірко подають у збірці кожен по 20 поезій англійською, російською та українською мовами. Для розгляду найцікавішим видається україномовний розділ, де тексти є оригінальними.
До віршів Юрія Лазірка треба призвичаюватись, у них треба вживатись, вслухатись. Вони мають особливий стрій художніх засобів, що справляють враження занадто суб’єктивних, навіть випадкових. Але це не так. Нічим не обмежене, розкуте метафоричне мислення поета порушує, перериває логічні звязки. Прагнення спіймати живу мить і зафіксувати її у слові дає читачеві можливість співтворчості, роботи уяви: «Думки з обав, / розлив і вар, / де іній впав / і дзвону згар ... Ось гострий меч / в руці брудній – / їдь словотеч / з’їдає дні...». Цій же меті підпорядковані й часті звукові алітерації: «Слово прикушу / на твоїх устах, / ніби з мушлі шум. / Розцілую та / аж до перестань. / Ти – моя, ти – та. / Знову з мушлі шум, / знову шум гашу».
Проникливий погляд поета уловлює схожість крові з чорнилом, місяця з мискою; помічає, як злива припадає «до вікон, мов до ікон», як «із сузір’я Риби вариться уха», і «в’ється душа виноградно на храм». Цікаві роздуми поета про кохання ( «Я дякую тобі за птаху синю, / котра у серці нарізає кола»); про час, про себе у часі й просторі, про життя і смерть:
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.


Класичність поезії, на мою думку, далеко не визначається римуванням чи строфічністю, її критерії набагато складніші. Поезія Юрія Лазірка модерна, і разом із тим, класична, бо його творча інтуїція є повновартісним проявом національної духовності й втіленням сутності самого поета, котра сформувалася у специфічних умовах його життя.

Ігор Павлюк – знане ім’я в українській поезії: «Я зрадив життя, здається, – / Продався осіннім віршам. / А Фауст старий сміється: / «Могло навіть бути гірше». Поет у цій добірці – досконало лаконічний. Але це не тільки зовнішня прикмета образного мислення, а його внутрішня потреба. З точністю психолога-науковця поет діагностує напругу почувань та силу натхнення: «Минало все. Ржавів у небі серп. / А ми з конем вже поглядами стрілись... / Минало все. А грішний сон озер / Ламав об лід свої рожеві крила».
Всупереч сподіванням, зусиллям, жертвам, проголошення Незалежності не привело до справжньої незалежності. Власний поетичний голос Ігоря Павлюка виключає заримовані банальності, хоча не цурається поривань, висновків, закликів: «І свічі співатимуть хором, / Про волю, про долю, / Любов нетутешню свою. / Придумаєш квіти, / Заласкаєш клени безкорі... / І знову загинеш за те, / за що інші п’ють (виділення моє – Т.Д.)
Павлюк мислить поняттям дійсності не в соціальному, а в ширшому, філософському плані. Муза давно володіє його серцем: «Світ простий-простий такий, мов сніг, / І складний, ну як сніжинка кожна ... Сніг чадить. / І чується мені / Наперед написана історія».
Дія мистецтва на свідомість людини далеко ще не визначена. Філософи сперечаються, що вище – реальна чи мистецька дійсність. До них долучаються поети, котрі випромінюють оп’яніння красою сучасності, приземлене деталями життя, що стають символами, поетичними зрозумілими узагальненнями:
Душевне серце
Зробилось дзвоном.
Є сто інерцій.
Одна корона,
Одне кохання,
Одне безгрішшя.
І мить остання
За міт миліша.
За мед світліша,
За біль чесніша –
Найбільша тиша,
Остання тиша.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-12-23 16:09:46
Переглядів сторінки твору 1809
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.024 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.950 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2015.01.16 16:21
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 16:20:42 ]
Дякую.
Дуже люблю цих авторів.
Хай вам і їм ще пишеться і дишеться!!!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жозефіна де Лілль (М.К./Л.П.) [ 2011-12-23 17:21:01 ]
"Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети." такий пафосний вступ, що далі немає бажання читати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:42:02 ]
Даремно. Прочитати варто, нмд. Тим паче, що текст не такий уже й розлогий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-24 18:14:50 ]
Отут погоджуюся з Вашою думкою, Жозефіно)
Пафосність і псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики. Та й загалом, прози і поезії - шила в мішку не сховаєш.
нмсд


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:19:23 ]
"псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики" - а що критика повинна бути поетичною??? 8-/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-29 09:30:28 ]
Боже збав) якщо критика "псевдопоетична", то це не означає, що вона має бути "поетичною")
як казав Іздрик:"...мене й справді дивує, що навіть найпритомніші з критиків... — ті, що вправно конструюють дискурси й мурують парадигми, згодом уже неспроможні видобутися з-за мурів тих парадигм, довічно замикаючись у тісних камерах непереконливих понять. Навіть найпрогнозливіші з них — ті, хто першими відчувають, звідки віятиме вітер майбутньої словесності, й завбачливо купують неподалік ділянки для своїх термінологічних вітряків, навіть вони не розуміють, що згадані вітри «віють лише в межах цієї ідіоми»".)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:44:31 ]
Мені якраз розлогості забракло. Хочу ще. А з тим, що тут прочитала - погоджуюсь. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 20:57:22 ]
Цікаві автори. Тому і книга має бути цікавою. Саме це випливає з рецензії.
Дякую


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:16:49 ]
Щиро дякую шановному критику за тепле слово.
Дуже важливо отримувати підтримку творчих кіл - адже пробивати вікно на захід не так легко...
З повагою,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2012-01-08 18:58:14 ]
Пафос - це не так погано, коли він випливає з контексту, починаючи від назви.
Ми багато втратили,заплювавши речі, що дотепер становлять суть художньої творчості: романтизм, емоційність, чуттєвість, справжність. Прагматизм і прозаїзм не завжди ознака вартості сказаного.