ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Рідні душі у часі і просторі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рідні душі у часі і просторі
Ihor Pavlyuk & Iouri Lazirko. Catching Gossamers, New York, 2011
Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети. Шлях порозуміння й об’єднання є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Політична незалежність українського народу невідділима від його гуманістичного відродження, і боротьба за це, на мою думку, тотожна з духовною революцією, щоправда, найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Поезія бере це до уваги...
Початок ХХІ століття визначився локальними з’явищами, що визначають новий зворот ув українській поетичній історії.
Зацитую абзац із передмови Ігоря Павлюка: «Поезія не знає кордонів. Тому ми – волею долі і долею волі зведені діти Евтерпи і пастухи Пегаса: поет з Америки (родом львів’янин) Юрій Лазірко та аз грішний (родом з історичної Волині, живу у Львові та в Києві) Ігор Павлюк пропонуємо світові свою тримовну книжку лірики «Ловлячи осінні павутинки». Ігор Павлюк та Юрій Лазірко подають у збірці кожен по 20 поезій англійською, російською та українською мовами. Для розгляду найцікавішим видається україномовний розділ, де тексти є оригінальними.
До віршів Юрія Лазірка треба призвичаюватись, у них треба вживатись, вслухатись. Вони мають особливий стрій художніх засобів, що справляють враження занадто суб’єктивних, навіть випадкових. Але це не так. Нічим не обмежене, розкуте метафоричне мислення поета порушує, перериває логічні звязки. Прагнення спіймати живу мить і зафіксувати її у слові дає читачеві можливість співтворчості, роботи уяви: «Думки з обав, / розлив і вар, / де іній впав / і дзвону згар ... Ось гострий меч / в руці брудній – / їдь словотеч / з’їдає дні...». Цій же меті підпорядковані й часті звукові алітерації: «Слово прикушу / на твоїх устах, / ніби з мушлі шум. / Розцілую та / аж до перестань. / Ти – моя, ти – та. / Знову з мушлі шум, / знову шум гашу».
Проникливий погляд поета уловлює схожість крові з чорнилом, місяця з мискою; помічає, як злива припадає «до вікон, мов до ікон», як «із сузір’я Риби вариться уха», і «в’ється душа виноградно на храм». Цікаві роздуми поета про кохання ( «Я дякую тобі за птаху синю, / котра у серці нарізає кола»); про час, про себе у часі й просторі, про життя і смерть:
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.
Класичність поезії, на мою думку, далеко не визначається римуванням чи строфічністю, її критерії набагато складніші. Поезія Юрія Лазірка модерна, і разом із тим, класична, бо його творча інтуїція є повновартісним проявом національної духовності й втіленням сутності самого поета, котра сформувалася у специфічних умовах його життя.
Ігор Павлюк – знане ім’я в українській поезії: «Я зрадив життя, здається, – / Продався осіннім віршам. / А Фауст старий сміється: / «Могло навіть бути гірше». Поет у цій добірці – досконало лаконічний. Але це не тільки зовнішня прикмета образного мислення, а його внутрішня потреба. З точністю психолога-науковця поет діагностує напругу почувань та силу натхнення: «Минало все. Ржавів у небі серп. / А ми з конем вже поглядами стрілись... / Минало все. А грішний сон озер / Ламав об лід свої рожеві крила».
Всупереч сподіванням, зусиллям, жертвам, проголошення Незалежності не привело до справжньої незалежності. Власний поетичний голос Ігоря Павлюка виключає заримовані банальності, хоча не цурається поривань, висновків, закликів: «І свічі співатимуть хором, / Про волю, про долю, / Любов нетутешню свою. / Придумаєш квіти, / Заласкаєш клени безкорі... / І знову загинеш за те, / за що інші п’ють (виділення моє – Т.Д.)
Павлюк мислить поняттям дійсності не в соціальному, а в ширшому, філософському плані. Муза давно володіє його серцем: «Світ простий-простий такий, мов сніг, / І складний, ну як сніжинка кожна ... Сніг чадить. / І чується мені / Наперед написана історія».
Дія мистецтва на свідомість людини далеко ще не визначена. Філософи сперечаються, що вище – реальна чи мистецька дійсність. До них долучаються поети, котрі випромінюють оп’яніння красою сучасності, приземлене деталями життя, що стають символами, поетичними зрозумілими узагальненнями:
Душевне серце
Зробилось дзвоном.
Є сто інерцій.
Одна корона,
Одне кохання,
Одне безгрішшя.
І мить остання
За міт миліша.
За мед світліша,
За біль чесніша –
Найбільша тиша,
Остання тиша.
Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети. Шлях порозуміння й об’єднання є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Політична незалежність українського народу невідділима від його гуманістичного відродження, і боротьба за це, на мою думку, тотожна з духовною революцією, щоправда, найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Поезія бере це до уваги...
Початок ХХІ століття визначився локальними з’явищами, що визначають новий зворот ув українській поетичній історії.
Зацитую абзац із передмови Ігоря Павлюка: «Поезія не знає кордонів. Тому ми – волею долі і долею волі зведені діти Евтерпи і пастухи Пегаса: поет з Америки (родом львів’янин) Юрій Лазірко та аз грішний (родом з історичної Волині, живу у Львові та в Києві) Ігор Павлюк пропонуємо світові свою тримовну книжку лірики «Ловлячи осінні павутинки». Ігор Павлюк та Юрій Лазірко подають у збірці кожен по 20 поезій англійською, російською та українською мовами. Для розгляду найцікавішим видається україномовний розділ, де тексти є оригінальними.
До віршів Юрія Лазірка треба призвичаюватись, у них треба вживатись, вслухатись. Вони мають особливий стрій художніх засобів, що справляють враження занадто суб’єктивних, навіть випадкових. Але це не так. Нічим не обмежене, розкуте метафоричне мислення поета порушує, перериває логічні звязки. Прагнення спіймати живу мить і зафіксувати її у слові дає читачеві можливість співтворчості, роботи уяви: «Думки з обав, / розлив і вар, / де іній впав / і дзвону згар ... Ось гострий меч / в руці брудній – / їдь словотеч / з’їдає дні...». Цій же меті підпорядковані й часті звукові алітерації: «Слово прикушу / на твоїх устах, / ніби з мушлі шум. / Розцілую та / аж до перестань. / Ти – моя, ти – та. / Знову з мушлі шум, / знову шум гашу».
Проникливий погляд поета уловлює схожість крові з чорнилом, місяця з мискою; помічає, як злива припадає «до вікон, мов до ікон», як «із сузір’я Риби вариться уха», і «в’ється душа виноградно на храм». Цікаві роздуми поета про кохання ( «Я дякую тобі за птаху синю, / котра у серці нарізає кола»); про час, про себе у часі й просторі, про життя і смерть:
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.
Класичність поезії, на мою думку, далеко не визначається римуванням чи строфічністю, її критерії набагато складніші. Поезія Юрія Лазірка модерна, і разом із тим, класична, бо його творча інтуїція є повновартісним проявом національної духовності й втіленням сутності самого поета, котра сформувалася у специфічних умовах його життя.
Ігор Павлюк – знане ім’я в українській поезії: «Я зрадив життя, здається, – / Продався осіннім віршам. / А Фауст старий сміється: / «Могло навіть бути гірше». Поет у цій добірці – досконало лаконічний. Але це не тільки зовнішня прикмета образного мислення, а його внутрішня потреба. З точністю психолога-науковця поет діагностує напругу почувань та силу натхнення: «Минало все. Ржавів у небі серп. / А ми з конем вже поглядами стрілись... / Минало все. А грішний сон озер / Ламав об лід свої рожеві крила».
Всупереч сподіванням, зусиллям, жертвам, проголошення Незалежності не привело до справжньої незалежності. Власний поетичний голос Ігоря Павлюка виключає заримовані банальності, хоча не цурається поривань, висновків, закликів: «І свічі співатимуть хором, / Про волю, про долю, / Любов нетутешню свою. / Придумаєш квіти, / Заласкаєш клени безкорі... / І знову загинеш за те, / за що інші п’ють (виділення моє – Т.Д.)
Павлюк мислить поняттям дійсності не в соціальному, а в ширшому, філософському плані. Муза давно володіє його серцем: «Світ простий-простий такий, мов сніг, / І складний, ну як сніжинка кожна ... Сніг чадить. / І чується мені / Наперед написана історія».
Дія мистецтва на свідомість людини далеко ще не визначена. Філософи сперечаються, що вище – реальна чи мистецька дійсність. До них долучаються поети, котрі випромінюють оп’яніння красою сучасності, приземлене деталями життя, що стають символами, поетичними зрозумілими узагальненнями:
Душевне серце
Зробилось дзвоном.
Є сто інерцій.
Одна корона,
Одне кохання,
Одне безгрішшя.
І мить остання
За міт миліша.
За мед світліша,
За біль чесніша –
Найбільша тиша,
Остання тиша.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію