ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2016.12.08 14:27
… вернулась осінь нещодавня
двобій морозу із теплом
і ожили Дніпрові плавні
і через раз у горлі ком…
там лебідь… лебідь поміж льодом
закоротились полюси
сфотографують відчай згодом
і зникнуть в безвість голоси

Олександр Олехо
2016.12.08 10:34
Осінні тіні – передзим’я …
Із краю зоряних снігів
іде корова – біле вим’я,
і почет срібних батогів.
Жене корову напрям руху
із року в рік по колу днів,
а з нею – хугу-завірюху
і тишу сяйних холодів.

Юрій Кисельов
2016.12.08 01:24
В телескопі наш баран
віднайшов Альдебаран*.
Запитали ми барана
про дива Альдебарана.
Відповів тоді баран:
"Бачив я Альдебаран,
тільки ви мене, барана,
не чіпайте вранці-рано".

Тетяна Левицька
2016.12.07 13:15
Мамі не хочеться жити у місті -
Рідна земля і на старість опора.
Тоне в бузку невеличке обійстя,
Хата, садок і криничка прозора.
Руки спрацьовані, а у домівці -
Затишку, світлу відчинені двері.
Спів солов’їний рве душу сопілці,
Мамі вклоняютьс

Шон Маклех
2016.12.07 12:20
Осінь слідами крука-нездари
На мокрій землі сподівань
Шкандибала за хвіртку холодних днів,
Блукала-блудила жінкою божевільною
У сукні подертій для вітру-коханця
(Бо така вона – осінь
Без імені, без бажань-гирьок:
А на терезах все, навіть спогади),

Іван Низовий
2016.12.07 11:51
В бездарній п’єсі
Преганебну роль
Актор великий
Грає через силу –
Істоту безголову і безкрилу
Він представля.
Імення їй – Король.
Це ж не його, звиняйте,

Іван Низовий
2016.12.07 11:34
Білопілля, Верхосулля –
Ось моя адреса
Планетарна:
Зліваплеса
Там кує зозуля;
Справаплеса груша-дуля
Глечики медові,
Повні хмелю та любові,

Олександр Олехо
2016.12.07 10:15
Амоку днів напишуть оди
через розстріляні роки,
на їх руїнах антиподи
зійдуться ладити зірки.

І не зупинять їх братання
ні кров пролита, ані смерть.
У арсеналі – лже-зітхання

Віктор Кучерук
2016.12.07 07:59
З-під снігу бачиться потроху
Пожовкле листя полину,
І мішанина сіра моху,
І слід, який не обмину.
І хризантеми напівсонні,
І сум розлук, що там снує, –
І самота моя бездонна
Лице показує своє...

Володимир Бойко
2016.12.06 23:42
Мене довкола морок огортає
Самотності, зневіри й гіркоти.
І лиш одна далека зірка сяє,
І зірка та зоветься просто – ти.

Далека ти, хоч ніби зовсім поряд,
І світиш тьмяно, наче крізь туман.
Мені дарує твій зрадливий погляд

Світлана Майя Залізняк
2016.12.06 22:13
Потреба емалей, моралей, краси.
Очисти, хуртечо, від яду оси,
Присип калабані, макітри, димар.
Двигтить ескалатор за вервицю хмар.

Солоху лукаву облапує туз.
А я на заваді... бо в хату не ту...
Соломки випрохує в лиски бичок:

Нінель Новікова
2016.12.06 21:03
ЛІНА КОСТЕНКО ТОБІ…

***
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
Я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,

Ігор Шоха
2016.12.06 20:39
Чи то погода нами пише,
чи ми про неї кожен день,
коли душа на ладан дише?
Але не меншає пісень.

Зима мелодіями жовтня
манила цілий листопад
у дні і ночі допотопні,

Олексій Кацай
2016.12.06 20:07
Крайнебо парує за склом орбітального ліфту.
Ранок димиться синім серпанком довкіл.
Хвилі хмаровиння рожево погойдують крихти
з галактик, що відкраяні від буханки опуклих небес
ножами титанових крил: то пілот Гулівер пана Свіфта
годує мален

Лесь Українець
2016.12.06 18:15
Чи останню відсурмили
Віщуни тривогу?
Добре шиї уярмили,
Що забули й бога.

Полюбили гнути спину
І поклони бити,
А людина людину

Віктор Кучерук
2016.12.06 16:00
Комашнею на світло – сніг
До вікна поривається теж, –
Шурхотить, як під вітром стіг,
І блищить, наче іскри пожеж.
Б’ється прямо і лізе навскіс
В сяйво світла й струміння тепла, –
І на склі появляється слизь,
І зника на очах спроквола...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Іолана Тимочко
2015.03.20

Олександра Камінчанська
2014.05.03

Василь Закарпатець
2014.04.27

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов СЕРДУНИЧ
2014.03.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Рідні душі у часі і просторі
Образ твору Ihor Pavlyuk & Iouri Lazirko. Catching Gossamers, New York, 2011

Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети. Шлях порозуміння й об’єднання є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Політична незалежність українського народу невідділима від його гуманістичного відродження, і боротьба за це, на мою думку, тотожна з духовною революцією, щоправда, найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Поезія бере це до уваги...
Початок ХХІ століття визначився локальними з’явищами, що визначають новий зворот ув українській поетичній історії.
Зацитую абзац із передмови Ігоря Павлюка: «Поезія не знає кордонів. Тому ми – волею долі і долею волі зведені діти Евтерпи і пастухи Пегаса: поет з Америки (родом львів’янин) Юрій Лазірко та аз грішний (родом з історичної Волині, живу у Львові та в Києві) Ігор Павлюк пропонуємо світові свою тримовну книжку лірики «Ловлячи осінні павутинки». Ігор Павлюк та Юрій Лазірко подають у збірці кожен по 20 поезій англійською, російською та українською мовами. Для розгляду найцікавішим видається україномовний розділ, де тексти є оригінальними.
До віршів Юрія Лазірка треба призвичаюватись, у них треба вживатись, вслухатись. Вони мають особливий стрій художніх засобів, що справляють враження занадто суб’єктивних, навіть випадкових. Але це не так. Нічим не обмежене, розкуте метафоричне мислення поета порушує, перериває логічні звязки. Прагнення спіймати живу мить і зафіксувати її у слові дає читачеві можливість співтворчості, роботи уяви: «Думки з обав, / розлив і вар, / де іній впав / і дзвону згар ... Ось гострий меч / в руці брудній – / їдь словотеч / з’їдає дні...». Цій же меті підпорядковані й часті звукові алітерації: «Слово прикушу / на твоїх устах, / ніби з мушлі шум. / Розцілую та / аж до перестань. / Ти – моя, ти – та. / Знову з мушлі шум, / знову шум гашу».
Проникливий погляд поета уловлює схожість крові з чорнилом, місяця з мискою; помічає, як злива припадає «до вікон, мов до ікон», як «із сузір’я Риби вариться уха», і «в’ється душа виноградно на храм». Цікаві роздуми поета про кохання ( «Я дякую тобі за птаху синю, / котра у серці нарізає кола»); про час, про себе у часі й просторі, про життя і смерть:
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.


Класичність поезії, на мою думку, далеко не визначається римуванням чи строфічністю, її критерії набагато складніші. Поезія Юрія Лазірка модерна, і разом із тим, класична, бо його творча інтуїція є повновартісним проявом національної духовності й втіленням сутності самого поета, котра сформувалася у специфічних умовах його життя.

Ігор Павлюк – знане ім’я в українській поезії: «Я зрадив життя, здається, – / Продався осіннім віршам. / А Фауст старий сміється: / «Могло навіть бути гірше». Поет у цій добірці – досконало лаконічний. Але це не тільки зовнішня прикмета образного мислення, а його внутрішня потреба. З точністю психолога-науковця поет діагностує напругу почувань та силу натхнення: «Минало все. Ржавів у небі серп. / А ми з конем вже поглядами стрілись... / Минало все. А грішний сон озер / Ламав об лід свої рожеві крила».
Всупереч сподіванням, зусиллям, жертвам, проголошення Незалежності не привело до справжньої незалежності. Власний поетичний голос Ігоря Павлюка виключає заримовані банальності, хоча не цурається поривань, висновків, закликів: «І свічі співатимуть хором, / Про волю, про долю, / Любов нетутешню свою. / Придумаєш квіти, / Заласкаєш клени безкорі... / І знову загинеш за те, / за що інші п’ють (виділення моє – Т.Д.)
Павлюк мислить поняттям дійсності не в соціальному, а в ширшому, філософському плані. Муза давно володіє його серцем: «Світ простий-простий такий, мов сніг, / І складний, ну як сніжинка кожна ... Сніг чадить. / І чується мені / Наперед написана історія».
Дія мистецтва на свідомість людини далеко ще не визначена. Філософи сперечаються, що вище – реальна чи мистецька дійсність. До них долучаються поети, котрі випромінюють оп’яніння красою сучасності, приземлене деталями життя, що стають символами, поетичними зрозумілими узагальненнями:
Душевне серце
Зробилось дзвоном.
Є сто інерцій.
Одна корона,
Одне кохання,
Одне безгрішшя.
І мить остання
За міт миліша.
За мед світліша,
За біль чесніша –
Найбільша тиша,
Остання тиша.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-12-23 16:09:46
Переглядів сторінки твору 2605
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.024 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.950 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2016.12.02 19:00
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 16:20:42 ]
Дякую.
Дуже люблю цих авторів.
Хай вам і їм ще пишеться і дишеться!!!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жозефіна де Лілль (М.К./Л.П.) [ 2011-12-23 17:21:01 ]
"Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети." такий пафосний вступ, що далі немає бажання читати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:42:02 ]
Даремно. Прочитати варто, нмд. Тим паче, що текст не такий уже й розлогий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-24 18:14:50 ]
Отут погоджуюся з Вашою думкою, Жозефіно)
Пафосність і псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики. Та й загалом, прози і поезії - шила в мішку не сховаєш.
нмсд


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:19:23 ]
"псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики" - а що критика повинна бути поетичною??? 8-/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-29 09:30:28 ]
Боже збав) якщо критика "псевдопоетична", то це не означає, що вона має бути "поетичною")
як казав Іздрик:"...мене й справді дивує, що навіть найпритомніші з критиків... — ті, що вправно конструюють дискурси й мурують парадигми, згодом уже неспроможні видобутися з-за мурів тих парадигм, довічно замикаючись у тісних камерах непереконливих понять. Навіть найпрогнозливіші з них — ті, хто першими відчувають, звідки віятиме вітер майбутньої словесності, й завбачливо купують неподалік ділянки для своїх термінологічних вітряків, навіть вони не розуміють, що згадані вітри «віють лише в межах цієї ідіоми»".)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:44:31 ]
Мені якраз розлогості забракло. Хочу ще. А з тим, що тут прочитала - погоджуюсь. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 20:57:22 ]
Цікаві автори. Тому і книга має бути цікавою. Саме це випливає з рецензії.
Дякую


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:16:49 ]
Щиро дякую шановному критику за тепле слово.
Дуже важливо отримувати підтримку творчих кіл - адже пробивати вікно на захід не так легко...
З повагою,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2012-01-08 18:58:14 ]
Пафос - це не так погано, коли він випливає з контексту, починаючи від назви.
Ми багато втратили,заплювавши речі, що дотепер становлять суть художньої творчості: романтизм, емоційність, чуттєвість, справжність. Прагматизм і прозаїзм не завжди ознака вартості сказаного.