ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Шон Маклех
2014.04.24 22:20
Судного дня
Попрошу косарів нескінченного поля
Нести книгу
Важку, як чавунний міст
Між двома снами алхіміка
У своїй торбі латаній.
Судного дня
Візьму з собою парасольку

Анастасія Поліщук
2014.04.24 20:19
Я не буду про тебе думати

Я ще вчора так ствердила,
І м'якою вогкою крейдою,
Порівняннями гостро-відвертими
Затопила нервове збудження.

Я не буду про тебе думати

Ксенія Ен
2014.04.24 19:12
поряд ніяк не клеїться, не звучить,
хочеться ніж у руки в цю саму мить,
в ньому знайти союзника і вперед,
повагом непомітно повз walking dead.

вийшли на роздоріжжя уже давно,
це не настільки гарно, як у кіно,
ніж у руці не гріє і не пече,

Устимко Яна
2014.04.24 18:46
а вже квітень скрипкує деревами
барабанить у ринвах
сардачина у нього із ревеню
шкарбани в жабуринні

закосичує персть і замаює
заплітаючи густо
виглядаючи вусом просмаленим

Ігор Павлюк
2014.04.24 16:09
Від болю – горілка…
Із болю – пісня.
А в пісні – і щем, і бунт.
Це – радість.
До неї прийти не пізно,
Почувши Божу трубу.

Я мрійно біжу

Роман Коляда
2014.04.24 13:14
Це щось нове в психології
Дивитись новини й тримати себе за руку,
Щоб не кинутись дзвонити і перепитувати:
Там, в тій аварії, точно тебе не було?
Тримати себе за руку,
Щоб не почути запитання у відповідь:
А чому саме ти про це запитуєш?
Ти ж не тат

Софія Кримовська
2014.04.24 06:53
Тут Україна, хвора на амнезію,
виглядає зі Сходу на БеТееР-і месію.
А той начищає АК на хохла з Донбасу –
«месії» пофіг, за кого заплатять бакси.

Томаш Деяк
2014.04.23 23:37
скільки в тобі іще
всесвітів що ущент
стерті косим дощем
із бронебійних куль

кинутих сіл і міст
слів що згубили зміст
болю, що тишу стис

Томаш Деяк
2014.04.23 23:36
нізащо не слухай янгола в шкірі демона
йдучи трасою думай “Господь підбере мене”.
ти упізнаєш його за кермом чергової фури
він зупиниться сам, посміхнеться тобі, закурить
спитає про справи, ввімкне на повну
радіо ЛюксFM, відкоркує колу”
Господь спит

Томаш Деяк
2014.04.23 23:35
весна обирає наші з тобою шляхи
несе у собі каламуть що збирають струмки
і ми летимо на її нетривкий вогонь
сплітаючи в танці метеликів наших долонь

Ярослав Чорногуз
2014.04.23 19:39
Хай дружина мене ні, не лає,
Не батькує у лад і не в лад,
Бо од неї втечу в Миколаїв
До найкращих у світі дівчат.

Не поїду ні в Рим, ані в Канни -
Ти квитки мені в руки не сунь -
Хай клекочуть у грудях вулкани

Людмила Чехова
2014.04.23 17:59
І знову, знову, знову Вам
присвячую свої дороги.
Ви на шляху своєму сам...
Які у Вас тепер тривоги?

Де далечінь у світлі фар
і голос Ваш в утомі рідний?
Де небо повне чорних хмар

Ксенія Ен
2014.04.23 16:41
а потім я тихо плакала
а потім ти довго слухав
і десь опадала сакура
кружляли вишневі духи
ми знали про те із досвіду
не бачили просто знали
а потім ти щез удосвіта
а сакура опадала

Валентина Попелюшка
2014.04.23 13:37
Засни, засни, коханий, у обіймах,
Вони - мов тиха гавань після дня.
Нехай, нехай від марев неспокійних
Моя любов тебе охороня.

Малює ніч на прядиві зірчастім
Мазками найніжніших диво-фарб
Дві долі, оповиті спільним щастям, –

Іван Гентош
2014.04.23 10:05
Пародія

З поетом ніч, повірте, справжній глум –
Як не від світу цього – пише, пише…
А по мені тече весняний струм,
Трясе, аж листя опадає з вишень…

Чи дочекаю заповітних слів?

Маріанна Алетея
2014.04.23 09:03
На високовольтних лініях
Загорається кармін-зоря,
Прикидається причинною,
Нагнітається провиною.

Понесла життя за славою,
Запишалася державою,
Так і виросла лукавою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Анатолій Власюк
2014.03.18

Любов Сердунич
2014.03.11

Ольга Дмитраш
2014.03.10

Дмитро Чорзор
2013.12.15

оленка коваль
2013.05.16

Світлана Сторожівська
2013.04.10

Людмила Чехова
2013.03.12






• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Усі Словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1946) / Рецензії

 Рідні душі у часі і просторі
Образ твору Ihor Pavlyuk & Iouri Lazirko. Catching Gossamers, New York, 2011

Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети. Шлях порозуміння й об’єднання є одним з найнадійніших і найоптимальніших. Політична незалежність українського народу невідділима від його гуманістичного відродження, і боротьба за це, на мою думку, тотожна з духовною революцією, щоправда, найлюдянішим способом: без зайвого мітингування, без плебейського крику, без марної крові. Поезія бере це до уваги...
Початок ХХІ століття визначився локальними з’явищами, що визначають новий зворот ув українській поетичній історії.
Зацитую абзац із передмови Ігоря Павлюка: «Поезія не знає кордонів. Тому ми – волею долі і долею волі зведені діти Евтерпи і пастухи Пегаса: поет з Америки (родом львів’янин) Юрій Лазірко та аз грішний (родом з історичної Волині, живу у Львові та в Києві) Ігор Павлюк пропонуємо світові свою тримовну книжку лірики «Ловлячи осінні павутинки». Ігор Павлюк та Юрій Лазірко подають у збірці кожен по 20 поезій англійською, російською та українською мовами. Для розгляду найцікавішим видається україномовний розділ, де тексти є оригінальними.
До віршів Юрія Лазірка треба призвичаюватись, у них треба вживатись, вслухатись. Вони мають особливий стрій художніх засобів, що справляють враження занадто суб’єктивних, навіть випадкових. Але це не так. Нічим не обмежене, розкуте метафоричне мислення поета порушує, перериває логічні звязки. Прагнення спіймати живу мить і зафіксувати її у слові дає читачеві можливість співтворчості, роботи уяви: «Думки з обав, / розлив і вар, / де іній впав / і дзвону згар ... Ось гострий меч / в руці брудній – / їдь словотеч / з’їдає дні...». Цій же меті підпорядковані й часті звукові алітерації: «Слово прикушу / на твоїх устах, / ніби з мушлі шум. / Розцілую та / аж до перестань. / Ти – моя, ти – та. / Знову з мушлі шум, / знову шум гашу».
Проникливий погляд поета уловлює схожість крові з чорнилом, місяця з мискою; помічає, як злива припадає «до вікон, мов до ікон», як «із сузір’я Риби вариться уха», і «в’ється душа виноградно на храм». Цікаві роздуми поета про кохання ( «Я дякую тобі за птаху синю, / котра у серці нарізає кола»); про час, про себе у часі й просторі, про життя і смерть:
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.


Класичність поезії, на мою думку, далеко не визначається римуванням чи строфічністю, її критерії набагато складніші. Поезія Юрія Лазірка модерна, і разом із тим, класична, бо його творча інтуїція є повновартісним проявом національної духовності й втіленням сутності самого поета, котра сформувалася у специфічних умовах його життя.

Ігор Павлюк – знане ім’я в українській поезії: «Я зрадив життя, здається, – / Продався осіннім віршам. / А Фауст старий сміється: / «Могло навіть бути гірше». Поет у цій добірці – досконало лаконічний. Але це не тільки зовнішня прикмета образного мислення, а його внутрішня потреба. З точністю психолога-науковця поет діагностує напругу почувань та силу натхнення: «Минало все. Ржавів у небі серп. / А ми з конем вже поглядами стрілись... / Минало все. А грішний сон озер / Ламав об лід свої рожеві крила».
Всупереч сподіванням, зусиллям, жертвам, проголошення Незалежності не привело до справжньої незалежності. Власний поетичний голос Ігоря Павлюка виключає заримовані банальності, хоча не цурається поривань, висновків, закликів: «І свічі співатимуть хором, / Про волю, про долю, / Любов нетутешню свою. / Придумаєш квіти, / Заласкаєш клени безкорі... / І знову загинеш за те, / за що інші п’ють (виділення моє – Т.Д.)
Павлюк мислить поняттям дійсності не в соціальному, а в ширшому, філософському плані. Муза давно володіє його серцем: «Світ простий-простий такий, мов сніг, / І складний, ну як сніжинка кожна ... Сніг чадить. / І чується мені / Наперед написана історія».
Дія мистецтва на свідомість людини далеко ще не визначена. Філософи сперечаються, що вище – реальна чи мистецька дійсність. До них долучаються поети, котрі випромінюють оп’яніння красою сучасності, приземлене деталями життя, що стають символами, поетичними зрозумілими узагальненнями:
Душевне серце
Зробилось дзвоном.
Є сто інерцій.
Одна корона,
Одне кохання,
Одне безгрішшя.
І мить остання
За міт миліша.
За мед світліша,
За біль чесніша –
Найбільша тиша,
Остання тиша.






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-12-23 16:09:46
Переглядів сторінки твору 1383
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.024 / 5.5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.950 / 5.5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.773
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.03.06 12:55
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 16:20:42 ]
Дякую.
Дуже люблю цих авторів.
Хай вам і їм ще пишеться і дишеться!!!)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Жозефіна де Лілль (М.К./Л.П.) [ 2011-12-23 17:21:01 ]
"Українська поетична муза ходить багатьма стежками, борсається у муках невтоленності, кидається з одної крайності в іншу. Вітри історії підхоплюють її на свої крила і носять по морях-океанах, перегукуючись із континентами нашої планети." такий пафосний вступ, що далі немає бажання читати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:42:02 ]
Даремно. Прочитати варто, нмд. Тим паче, що текст не такий уже й розлогий...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-24 18:14:50 ]
Отут погоджуюся з Вашою думкою, Жозефіно)
Пафосність і псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики. Та й загалом, прози і поезії - шила в мішку не сховаєш.
нмсд


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:19:23 ]
"псевдопоетичність - стали, на жаль, ледь не визитівкою української критики" - а що критика повинна бути поетичною??? 8-/


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Фігляр Шико (Л.П./Л.П.) [ 2011-12-29 09:30:28 ]
Боже збав) якщо критика "псевдопоетична", то це не означає, що вона має бути "поетичною")
як казав Іздрик:"...мене й справді дивує, що навіть найпритомніші з критиків... — ті, що вправно конструюють дискурси й мурують парадигми, згодом уже неспроможні видобутися з-за мурів тих парадигм, довічно замикаючись у тісних камерах непереконливих понять. Навіть найпрогнозливіші з них — ті, хто першими відчувають, звідки віятиме вітер майбутньої словесності, й завбачливо купують неподалік ділянки для своїх термінологічних вітряків, навіть вони не розуміють, що згадані вітри «віють лише в межах цієї ідіоми»".)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 19:44:31 ]
Мені якраз розлогості забракло. Хочу ще. А з тим, що тут прочитала - погоджуюсь. Дякую.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2011-12-23 20:57:22 ]
Цікаві автори. Тому і книга має бути цікавою. Саме це випливає з рецензії.
Дякую


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2011-12-29 06:16:49 ]
Щиро дякую шановному критику за тепле слово.
Дуже важливо отримувати підтримку творчих кіл - адже пробивати вікно на захід не так легко...
З повагою,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2012-01-08 18:58:14 ]
Пафос - це не так погано, коли він випливає з контексту, починаючи від назви.
Ми багато втратили,заплювавши речі, що дотепер становлять суть художньої творчості: романтизм, емоційність, чуттєвість, справжність. Прагматизм і прозаїзм не завжди ознака вартості сказаного.