ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.03
10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в
2024.05.03
08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.
Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
2024.05.03
06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!
Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
2024.05.03
05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
2024.05.03
01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Проза
Ворон
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ворон
Якщо змішати червону троянду каркаде, з зеленим із жасмином, з чорним турецьким та додати трішечки індійського, заварити його в звичайній алюмінієвій кружці і пити великими ковтками по черзі то вийде найсмачніший в світі чай. Саме такий я колись пила в центрі реабілітації наркоманів та алкоголіків. Їх лікували за новітньою методикою «одинадцять кроків», яка допомагала за одинадцять етапів – кроків подолати залежність та прийти до здорового життя. Вступити у стадію тривалої ремісії, якщо говорити медичними термінами.
Це було захоплююче – пити той чай. Насолоджуватись тією компанією. «Насолоджуватися компанією наркоманів та алкоголіків?» - обуряться ханжі, але мені байдуже. Я – не ханжа. Повірите чи ні, але самогонку пила з консервної бляшки. А що? Не суди, і тебе не осудять.
Ось наприклад ця пропаща людина – широко відомий у вузьких колах музикант, звичайна історія – він опинився тут, шукаючи натхнення для творчості.
Ця симпатична дівчина, Катюша, – студентка третьокурсниця – її підсадили на юрфаці – батьки непогано заробляли. Вона ж сама була наївна й довірлива, безпосередньо весела. Така й залишилася – регоче повсякчас хтозна з чого. Кажуть, винт виїдає мозок і після року зловживання доросла людина ледь може сягнути інтелектом восьмирічної дитинки. Катюша ж вживала первентин близько двох років. І як до третього курсу дотягнула?!
А ось Кость. Скажу вам по секрету – він приречений. Напівбог Воронов нашепотів мені на вушко. Звичайно, він, як порядний лікар, людина, повинен був змовчати. Але це сталося випадково – я думала то мій аналіз лежить в нього на столі. І, намагаючись зрозуміти ті літери, що втікали одна від одної, розпливалися на очах, спитала у Воронова: «А що означає «реакція позитивна»? «Це означає, дурепо, що в Кості СНІД. А ти схопила не той папірець» - різко відповів він.
Мене трусило, коли наступного дня, зайшовши до Кості в кімнату, побачила над його ліжком кілька ікон, на які молодий чоловік задумливо дивився. «Невже Ворон йому вже сказав… Так же неможна – без психологічної підготовки…» - ледь встигла подумати я, та роздуми перервав несподівано голосний розкотистий Костин сміх: «Ха-ха-ха… Божа матір. Прикинь, курва, гульнула де-інде добряче, залетіла, а чоловікові своєму підрозказала, ніби дитинка від Святого духа… Капець, не можу. Прикинь, яка цинічна історія і всі – ввесь світ повірив. Вчись, мала!» Я не змогла більше те слухати – швиденько розвернулася й пішла геть – післязавтра й Кость повірить в ту історію, над якою зараз регоче. У нього просто немає вибору.
А ось власник концертної агенції Віктор, уявіть-но, він і Фільці Кіркорову руку тис! Дивлячись на нього, ви ніколи б не подумали, що цей красунчик, бабій, обаяшка - банальний кокаїновий наркоман. Учора йому виповнилося тридцять. А вживає з дев’ятнадцяти. «Трава – не наркотик.» «Раз – не підарас.» Це все про нього. Спочатку з пересиченості – занадто все добре складалося в його молодому житті – красива дружина, кар’єра, гроші… Ті гроші текли безперервним потоком, стрімкою багатоводою рікою, і цей потік треба було кудись витрачати. Дівчата, алкоголь, вечірки, навіть подорожі – все це швиденько набридло. А кокс відкрив нові горизонти, розширив межі свідомості. Його донечці три рочки, тут і Татка – дружина його лікувалася, тиждень тому виписали, бо донечці потрібна матуся, бо вона ніби подолала бар’єр. Бо попереду – одинадцятий, останній крок, який треба пройти самостійно. Вітька з Таткою розлучені, але щось недоказане лишилося в їхніх стосунках…
А ось і вона – про вовка промовка. «Бач, костюмчик який на ній – п’ятсот вісімдесят баксів на барахолці коштував. Та й за ту ціну ледь вхопив – шикарна вона в ньому…» - шепоче мені на вушко Вітя. «Так…» - погоджуюся, «Будь-яка в такому була б шикарна», - думаю собі. «І ланцюжок вдягла, курва, той самий, що я їй подарував, - чи дражнить мене чи що?» - злість і образа на колишню дружину роблять його дихання переривистим. Він відходить від мене, крокуючи до колишньої. Вони про щось говорять, ніби спокійно… Ні-ні, вони сваряться, ось я бачу: вона говорить йому неприємні речі, відраза та огида, а разом з ними і біль віддзеркалюються на Вікторовому лиці. Він не витиримує… Я бачу, що зараз щось станеться. Так, я не помиляюся: він наважується вдарити жінку, мати своєї дитини. А що йому? Він же кінчений. Нарик. Вона посміхається і у відповідь кидає йому до рук якийсь пакет: «Здохнеш, собака, від передозу!». Йде через вертушку на прохідній за колючку.
А надвечір у центрі – НП – надзвичайна подія. Ворон вишикував усіх в коридорі: «Сьогодні троє з вас підуть. Я не знаю, хто приніс отруту з собою. Хтось із вас, чи з ваших відвідувачів – розбиратися не буду. У нас існують суворі правила: всі ви тут добровільно. Хочете жити – крокуєте зі мною. Хочете кайфу – геть!» Гнітюче мовчання повисло в повітрі… «Геть!» - проговорив він твердо, але голосніше. Ніхто не поворухнувся, але погляди шукали винуватців. Хто піде? Хто приніс? «Геть!» - прокричав Воронов і це були вже не жарти. Вітя, Костя й Катерина розвернулися і пішли збирати речі – їм більше немає що тут робити. Вони не дійшли до фінішу. Вони - лузери.
«Дійти до одинадцятого кроку - казав мені Воронов – важко, але можна. Можна подолати залежність, можна відчути радість тверезості і почати жити звичайним життям. Найважчий, найдовший і найширший крок – одинадцятий. Він триває усе життя, бо алкоголік, наркоман ніколи не бувають колишніми – завжди існує спокуса… Чи пройшов його? Чи подолав? Чи одужав? Відповідь можна отримати лишень на смертному одрі.» - я ловила кожне його слово, заглядаючи у втомлені очі, ніби тільки в цих очах і була правда світу. «А взагалі-то у нас затишно… Чай смачний. Чи не так?» - питає. «Так!» – погоджуюся я. «Жінки спиваються швидко, місяць-два зловживання за моєю методикою і ти опинишся в мене у центрі в якості пацієнта…» - посміхається, але я розумію, що бачу його востаннє. Він мене жене. «Ні! Краще ви до нас… У звичайне життя»…
Прямую впевненими кроками до вертушки на прохідній. Ворон правий – мені нема чого тут робити.
Це було захоплююче – пити той чай. Насолоджуватись тією компанією. «Насолоджуватися компанією наркоманів та алкоголіків?» - обуряться ханжі, але мені байдуже. Я – не ханжа. Повірите чи ні, але самогонку пила з консервної бляшки. А що? Не суди, і тебе не осудять.
Ось наприклад ця пропаща людина – широко відомий у вузьких колах музикант, звичайна історія – він опинився тут, шукаючи натхнення для творчості.
Ця симпатична дівчина, Катюша, – студентка третьокурсниця – її підсадили на юрфаці – батьки непогано заробляли. Вона ж сама була наївна й довірлива, безпосередньо весела. Така й залишилася – регоче повсякчас хтозна з чого. Кажуть, винт виїдає мозок і після року зловживання доросла людина ледь може сягнути інтелектом восьмирічної дитинки. Катюша ж вживала первентин близько двох років. І як до третього курсу дотягнула?!
А ось Кость. Скажу вам по секрету – він приречений. Напівбог Воронов нашепотів мені на вушко. Звичайно, він, як порядний лікар, людина, повинен був змовчати. Але це сталося випадково – я думала то мій аналіз лежить в нього на столі. І, намагаючись зрозуміти ті літери, що втікали одна від одної, розпливалися на очах, спитала у Воронова: «А що означає «реакція позитивна»? «Це означає, дурепо, що в Кості СНІД. А ти схопила не той папірець» - різко відповів він.
Мене трусило, коли наступного дня, зайшовши до Кості в кімнату, побачила над його ліжком кілька ікон, на які молодий чоловік задумливо дивився. «Невже Ворон йому вже сказав… Так же неможна – без психологічної підготовки…» - ледь встигла подумати я, та роздуми перервав несподівано голосний розкотистий Костин сміх: «Ха-ха-ха… Божа матір. Прикинь, курва, гульнула де-інде добряче, залетіла, а чоловікові своєму підрозказала, ніби дитинка від Святого духа… Капець, не можу. Прикинь, яка цинічна історія і всі – ввесь світ повірив. Вчись, мала!» Я не змогла більше те слухати – швиденько розвернулася й пішла геть – післязавтра й Кость повірить в ту історію, над якою зараз регоче. У нього просто немає вибору.
А ось власник концертної агенції Віктор, уявіть-но, він і Фільці Кіркорову руку тис! Дивлячись на нього, ви ніколи б не подумали, що цей красунчик, бабій, обаяшка - банальний кокаїновий наркоман. Учора йому виповнилося тридцять. А вживає з дев’ятнадцяти. «Трава – не наркотик.» «Раз – не підарас.» Це все про нього. Спочатку з пересиченості – занадто все добре складалося в його молодому житті – красива дружина, кар’єра, гроші… Ті гроші текли безперервним потоком, стрімкою багатоводою рікою, і цей потік треба було кудись витрачати. Дівчата, алкоголь, вечірки, навіть подорожі – все це швиденько набридло. А кокс відкрив нові горизонти, розширив межі свідомості. Його донечці три рочки, тут і Татка – дружина його лікувалася, тиждень тому виписали, бо донечці потрібна матуся, бо вона ніби подолала бар’єр. Бо попереду – одинадцятий, останній крок, який треба пройти самостійно. Вітька з Таткою розлучені, але щось недоказане лишилося в їхніх стосунках…
А ось і вона – про вовка промовка. «Бач, костюмчик який на ній – п’ятсот вісімдесят баксів на барахолці коштував. Та й за ту ціну ледь вхопив – шикарна вона в ньому…» - шепоче мені на вушко Вітя. «Так…» - погоджуюся, «Будь-яка в такому була б шикарна», - думаю собі. «І ланцюжок вдягла, курва, той самий, що я їй подарував, - чи дражнить мене чи що?» - злість і образа на колишню дружину роблять його дихання переривистим. Він відходить від мене, крокуючи до колишньої. Вони про щось говорять, ніби спокійно… Ні-ні, вони сваряться, ось я бачу: вона говорить йому неприємні речі, відраза та огида, а разом з ними і біль віддзеркалюються на Вікторовому лиці. Він не витиримує… Я бачу, що зараз щось станеться. Так, я не помиляюся: він наважується вдарити жінку, мати своєї дитини. А що йому? Він же кінчений. Нарик. Вона посміхається і у відповідь кидає йому до рук якийсь пакет: «Здохнеш, собака, від передозу!». Йде через вертушку на прохідній за колючку.
А надвечір у центрі – НП – надзвичайна подія. Ворон вишикував усіх в коридорі: «Сьогодні троє з вас підуть. Я не знаю, хто приніс отруту з собою. Хтось із вас, чи з ваших відвідувачів – розбиратися не буду. У нас існують суворі правила: всі ви тут добровільно. Хочете жити – крокуєте зі мною. Хочете кайфу – геть!» Гнітюче мовчання повисло в повітрі… «Геть!» - проговорив він твердо, але голосніше. Ніхто не поворухнувся, але погляди шукали винуватців. Хто піде? Хто приніс? «Геть!» - прокричав Воронов і це були вже не жарти. Вітя, Костя й Катерина розвернулися і пішли збирати речі – їм більше немає що тут робити. Вони не дійшли до фінішу. Вони - лузери.
«Дійти до одинадцятого кроку - казав мені Воронов – важко, але можна. Можна подолати залежність, можна відчути радість тверезості і почати жити звичайним життям. Найважчий, найдовший і найширший крок – одинадцятий. Він триває усе життя, бо алкоголік, наркоман ніколи не бувають колишніми – завжди існує спокуса… Чи пройшов його? Чи подолав? Чи одужав? Відповідь можна отримати лишень на смертному одрі.» - я ловила кожне його слово, заглядаючи у втомлені очі, ніби тільки в цих очах і була правда світу. «А взагалі-то у нас затишно… Чай смачний. Чи не так?» - питає. «Так!» – погоджуюся я. «Жінки спиваються швидко, місяць-два зловживання за моєю методикою і ти опинишся в мене у центрі в якості пацієнта…» - посміхається, але я розумію, що бачу його востаннє. Він мене жене. «Ні! Краще ви до нас… У звичайне життя»…
Прямую впевненими кроками до вертушки на прохідній. Ворон правий – мені нема чого тут робити.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію