ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Майстерень Адміністрація /
Рецензії
Отар. Юрій Андрухович, Пісні для мертвого півня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Отар. Юрій Андрухович, Пісні для мертвого півня
автор: otar дата: 17/09/04 22:11 опубліковано на е-шпальтах "Літклубу"
Пісні – це ж прикметник
Принаймні, це моє прозріння дуже пасує до презентації нової збірки Юрія Андруховича, що зібрала на 3-му поверсі Порохової Вежі неймовірну кількість львівської богеми й увесь пандемоніум сучукрлітераторів. Збіренятко, видане вірною „Лілеєю-НВ”, має 96 сторінок і містить 31 із обіцяних 32 віршів. Коштувала книжка на презентації 7 гривень, отже, ціна кожного вірша – 22,5 копійки. І це, відверто кажучи, адекватна ціна.
З іншого боку: якби автором саме цієї збірки був, наприклад, блискучий бритоголовий Андрій Бондар, що сидів на троні праворуч від Патріарха, - і це, до речі, цілком могло статись, бо стиль у цілому дуже подібний, - я сприйняв би її на „ура”. Але від Андруховича хотілось чекати чогось абсолютно іншого. Власне, говоритиму про книжку, а не про презентацію, бо я прочитав її в режимі ріал-тайм – автора все одно не було чути, бо акустика в переповненому залі була ніяка. 44-річний геній справляв враження ще більш зрілого, ще більш втомленого, мудрого рицаря – господаря Вежі, у якій він перед тим півтори години презентував сонній публіці свого друга, рум'яного Анджея Стасюка. Як завжди, витончені театральні інтонації й мудрі коментарі; вірші від коментарів відрізнялися мало.
Верлібр у поетичному доробку пана Юрія траплявся й раніше, але все ж таки раніше він був більше vers, ніж libre. У „Піснях для мертвого півня” Андрухович переходить, вірніше – приходить до загальноприйнятого тепер верлібру. Вірші у збірці не однакові, ні, - вони різні. Є тут, наприклад, своєрідні епітафії Ґонґадзе (скільки можна, матюкаюсь про себе, облиште нещасне безголове тіло, геть від нього – хто, врешті-решт, візьме на себе роль цвинтарного сторожа, що розжене літературних круків?) і Сашкові Кривенку, остання навіть дуже оригінальна, писана по свіжих, прости Господи, враженнях. Крім того, є тут і вірш мовби спеціально для пані Калинець – ідея, втім, була озвучена паном Юрієм уже давно, - де він долучає до спаплюженого образу Антонича майже всіх класиків нашої літератури. Я, в цілому, з усім погоджуюсь, тільки одне дивує: чому „Грицько, як усі тенори, педераст”? Є тому якісь докази, що Сковорода тойвово?
Але переважно тут – Європа, Європа, Європа. Фактично Андрухович пише своє життя: європейські готелі, вулиці, Будапешт, Німеччина, щось там іще. Європейські топоніми й антропоніми. Дуже-дуже багато Європи. Черговий рейс 76-го потягу. Там, де йдеться про Україну, це проститутки, алкоголь і понурі плацкарти. Чергова спроба легального імпорту Європи в інтелектуальній упаковці Єврозверхності.
Ось, напевно, від роздратування через надмір Європи мене почала муляти думка: бляха, але ж Андрухович більше не з нами. Європа зжерла Андруховича. Замість нашого найкращого письменника тепер – суцільна ідея „вперед у Європу”.
І він навіть не може її порядно завіршувати. Тільки верлібром…
Вірші різні. Звісно, високого рівня. Але чомусь кілька людей навколо мене, різних людей, озвучили мою думку: „він уже вийшов на той рівень, коли можна писати все, що завгодно, особливо не старатися – все приймуть за геніальне”.
Коли після прочитання майже всієї книжки, крім найкращого, на мою думку, вірша (чомусь), Юрій Андрухович перейшов до відповідей на записки, зал нарешті почав аплодувати і реготати – до того він, переповнений і задушливий, закохано слухав. Його запитали: „Яким словом ви можете охарактеризувати вашу книжку” – він відповів чомусь: „Брєд”. Якби ж то так було.
Те, що група „Мертвий півень” сприйняла назву, - до речі, за словами автора, цілком безпідставно, - на свій рахунок, і вже записала на пару текстів пісні, нагадує анекдот:
- Жора, смаж рибу!
- Так риби нема…
- Ти смаж, а рибу ми з собою привеземо.
Щось типу того. Ні, в цій книжці є несподівані знахідки. Є чудовий, глибокий вірш про Будапешт. Слухаєш і читаєш – ніби сам проїжджаєш нічним Будапештом на задньому сидінні того таксі, не наважуючись перекладати авторові уривки розповідей старого таксиста, що говорить незрозумілою йому угорською… Є речі, гідні добрих есеїв або прозових мініатюр. Є відверто кічові місця, наприклад вірш „The Very Best of Tabloids” (а – всі вірші мають або англійські, або принаймні латинічні назви). Немає нічого близького за глибиною, ліризмом і, що головне, ювелірною формою до „Екзотичних птахів і рослин”. Багато символів часу й соціальних міфів (та їх антиміфологізації). Мало, нарешті, балагану, бурлеску й буфонади. Ззаду книжки – прикольна анотація, наведу її повністю:
Юрій Андрухович ('1960) – поет. Патріарх Бу-Ба-Бу (скорочення від „бубон – барабан – бутафорія”) - музичної групи, що її він уперше створив разом з Ігорем Небораком та Сашком Іздриком. Співвидавець часописів „Четвер-Імперія” та „Перевал 76”. Автор романів „Реінкарнація” (1992), „Москвіяна” (1993), „Переверзії” (1996) та „Володар перстенів” (2003), а також есеїстичної книжки „Тринадцять ритуалів на місцевості” (2000). „Пісні для мертвого півня” – перша книжка поета.
Оце, напевно, у збірці найсмішніше. Ще вона гарно оформлена. І все ж цього замало для Андруховича. Щоразу ми чекатимемо від нього більше й більше – після „Перверзії” і після „Екзотичних птахів”. І це підсвідомо програмуватиме нас на розчарування, а цього втомленого генія – якщо йому, звісно, казатимуть правду, а це ще не факт, - ще глибше заганятиме в есеїстику, світоспоглядання, Європу.
Нарешті, щось у „Піснях” мусить бути, що компенсувала б усі ці „недо”. Воно таки є. Адже мусить бути у кожного поета своє „Ту бі ор нот ту бі” або „Унилая пора, очей очарованьє”. Я серйозно. Ось він, перестук коліс, що засідає в башку і не вилізе звідти до наступної, - я вірю, кращої, - Патріаршої книжки:
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць…
Пісні – це ж прикметник
Принаймні, це моє прозріння дуже пасує до презентації нової збірки Юрія Андруховича, що зібрала на 3-му поверсі Порохової Вежі неймовірну кількість львівської богеми й увесь пандемоніум сучукрлітераторів. Збіренятко, видане вірною „Лілеєю-НВ”, має 96 сторінок і містить 31 із обіцяних 32 віршів. Коштувала книжка на презентації 7 гривень, отже, ціна кожного вірша – 22,5 копійки. І це, відверто кажучи, адекватна ціна.
З іншого боку: якби автором саме цієї збірки був, наприклад, блискучий бритоголовий Андрій Бондар, що сидів на троні праворуч від Патріарха, - і це, до речі, цілком могло статись, бо стиль у цілому дуже подібний, - я сприйняв би її на „ура”. Але від Андруховича хотілось чекати чогось абсолютно іншого. Власне, говоритиму про книжку, а не про презентацію, бо я прочитав її в режимі ріал-тайм – автора все одно не було чути, бо акустика в переповненому залі була ніяка. 44-річний геній справляв враження ще більш зрілого, ще більш втомленого, мудрого рицаря – господаря Вежі, у якій він перед тим півтори години презентував сонній публіці свого друга, рум'яного Анджея Стасюка. Як завжди, витончені театральні інтонації й мудрі коментарі; вірші від коментарів відрізнялися мало.
Верлібр у поетичному доробку пана Юрія траплявся й раніше, але все ж таки раніше він був більше vers, ніж libre. У „Піснях для мертвого півня” Андрухович переходить, вірніше – приходить до загальноприйнятого тепер верлібру. Вірші у збірці не однакові, ні, - вони різні. Є тут, наприклад, своєрідні епітафії Ґонґадзе (скільки можна, матюкаюсь про себе, облиште нещасне безголове тіло, геть від нього – хто, врешті-решт, візьме на себе роль цвинтарного сторожа, що розжене літературних круків?) і Сашкові Кривенку, остання навіть дуже оригінальна, писана по свіжих, прости Господи, враженнях. Крім того, є тут і вірш мовби спеціально для пані Калинець – ідея, втім, була озвучена паном Юрієм уже давно, - де він долучає до спаплюженого образу Антонича майже всіх класиків нашої літератури. Я, в цілому, з усім погоджуюсь, тільки одне дивує: чому „Грицько, як усі тенори, педераст”? Є тому якісь докази, що Сковорода тойвово?
Але переважно тут – Європа, Європа, Європа. Фактично Андрухович пише своє життя: європейські готелі, вулиці, Будапешт, Німеччина, щось там іще. Європейські топоніми й антропоніми. Дуже-дуже багато Європи. Черговий рейс 76-го потягу. Там, де йдеться про Україну, це проститутки, алкоголь і понурі плацкарти. Чергова спроба легального імпорту Європи в інтелектуальній упаковці Єврозверхності.
Ось, напевно, від роздратування через надмір Європи мене почала муляти думка: бляха, але ж Андрухович більше не з нами. Європа зжерла Андруховича. Замість нашого найкращого письменника тепер – суцільна ідея „вперед у Європу”.
І він навіть не може її порядно завіршувати. Тільки верлібром…
Вірші різні. Звісно, високого рівня. Але чомусь кілька людей навколо мене, різних людей, озвучили мою думку: „він уже вийшов на той рівень, коли можна писати все, що завгодно, особливо не старатися – все приймуть за геніальне”.
Коли після прочитання майже всієї книжки, крім найкращого, на мою думку, вірша (чомусь), Юрій Андрухович перейшов до відповідей на записки, зал нарешті почав аплодувати і реготати – до того він, переповнений і задушливий, закохано слухав. Його запитали: „Яким словом ви можете охарактеризувати вашу книжку” – він відповів чомусь: „Брєд”. Якби ж то так було.
Те, що група „Мертвий півень” сприйняла назву, - до речі, за словами автора, цілком безпідставно, - на свій рахунок, і вже записала на пару текстів пісні, нагадує анекдот:
- Жора, смаж рибу!
- Так риби нема…
- Ти смаж, а рибу ми з собою привеземо.
Щось типу того. Ні, в цій книжці є несподівані знахідки. Є чудовий, глибокий вірш про Будапешт. Слухаєш і читаєш – ніби сам проїжджаєш нічним Будапештом на задньому сидінні того таксі, не наважуючись перекладати авторові уривки розповідей старого таксиста, що говорить незрозумілою йому угорською… Є речі, гідні добрих есеїв або прозових мініатюр. Є відверто кічові місця, наприклад вірш „The Very Best of Tabloids” (а – всі вірші мають або англійські, або принаймні латинічні назви). Немає нічого близького за глибиною, ліризмом і, що головне, ювелірною формою до „Екзотичних птахів і рослин”. Багато символів часу й соціальних міфів (та їх антиміфологізації). Мало, нарешті, балагану, бурлеску й буфонади. Ззаду книжки – прикольна анотація, наведу її повністю:
Юрій Андрухович ('1960) – поет. Патріарх Бу-Ба-Бу (скорочення від „бубон – барабан – бутафорія”) - музичної групи, що її він уперше створив разом з Ігорем Небораком та Сашком Іздриком. Співвидавець часописів „Четвер-Імперія” та „Перевал 76”. Автор романів „Реінкарнація” (1992), „Москвіяна” (1993), „Переверзії” (1996) та „Володар перстенів” (2003), а також есеїстичної книжки „Тринадцять ритуалів на місцевості” (2000). „Пісні для мертвого півня” – перша книжка поета.
Оце, напевно, у збірці найсмішніше. Ще вона гарно оформлена. І все ж цього замало для Андруховича. Щоразу ми чекатимемо від нього більше й більше – після „Перверзії” і після „Екзотичних птахів”. І це підсвідомо програмуватиме нас на розчарування, а цього втомленого генія – якщо йому, звісно, казатимуть правду, а це ще не факт, - ще глибше заганятиме в есеїстику, світоспоглядання, Європу.
Нарешті, щось у „Піснях” мусить бути, що компенсувала б усі ці „недо”. Воно таки є. Адже мусить бути у кожного поета своє „Ту бі ор нот ту бі” або „Унилая пора, очей очарованьє”. Я серйозно. Ось він, перестук коліс, що засідає в башку і не вилізе звідти до наступної, - я вірю, кращої, - Патріаршої книжки:
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць!
І всі тебе трахають, трахають!
Сто баксів на місяць…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію