ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.05.13 01:24
Я знов помилився. Відкрився не тим.
Зарано розправив я крила.
Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
Багаття, де совість згоріла.

Я так помилявся! Не з тими я вів
Палку та відверту розмову.
У струмі нещирих, надуманих слів

Юлія Щербатюк
2024.05.12 23:39
Чи промовлялися слова,
Чи у рядки ставали струнко,
Та правди тей потік не мав-
Нещирість вищого гатунку.

І, розтікаючись між тим
У ефімерності безмежній,
Лягали маревом густим

Іван Потьомкін
2024.05.12 21:14
Невже це й справді

Я тонкосльозим став од старості?

Тільки-но сирена розлуниться

Своїм протяжним воєм,

Євген Федчук
2024.05.12 16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т

Світлана Пирогова
2024.05.12 16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)

Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.

Олександр Сушко
2024.05.12 13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.

На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -

Юрій Гундарєв
2024.05.12 09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк

Олександр Сушко
2024.05.12 07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!

Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,

Віктор Кучерук
2024.05.12 06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.

Артур Курдіновський
2024.05.11 22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!

Тихі русофіли!

Віктор Михайлович Насипаний
2024.05.11 20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.

В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у

Іван Потьомкін
2024.05.11 13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся

Микола Соболь
2024.05.11 06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.

Віктор Кучерук
2024.05.11 05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.

Володимир Каразуб
2024.05.10 14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля

Борис Костиря
2024.05.10 12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Воленька (1975) / Проза

 ДВЕ БАНОЧКИ ВАРЕНЬЯ
В одно обычное осеннее утро, самая обычная девочка, самого стандартного, для тех мест возраста, проснулась в слегка не обычном для неё настроении.
Сказать, что бы что-то вокруг изменилось – нет, утро и утро, как 12045 других таких же. Не копая глубоко в себе и ореоле, девочка занялась обычными делами. И лишь спустя время, испытала жгучую потребность сделать этот день не таким же ещё для кого то.
- Бабушка! Для такого случая нужна бабушка, - подумала девочка и впервые за утро улыбнулась, зная чему.
Идея с пирожками была проверена временем и другими бабушками, поэтому быстрее пришла к рукам. Не осознавая мозгом, она хватала то муку, то дрожжи, то соль, то соду и, замазавшись в эту смесь, исступлённо готовила тесто. Когда почва была достаточно твердой и надёжной, девочка задумалась о начинке. Много различных внутренностей для выпечки использовала она ранее, некоторые съедались без последствий, от других была изжога, реже оставалось приятное послевкусие.
- Это должно быть самым самым, желанным и радостным, уникальным и ценным, что б оправдать или даже превзойти ожидания, поразить вкусовые рецепторы, остаться и напоминать о себе, ещё и ещё раз возвращать, побуждать и вдохновлять - варианты перебивали друг друга, глаза обшаривали кладовые памяти, а мысли были одна смелее другой.
Так как из бесконечного девочка принимала лишь число Пи, выбор с начинкой был сделан.
Сладкое, бабушки это любят, варенье из малахитовых ягод крыжовника с кусочками грецкого ореха внутри. Только девочка знала остальные, но не второстепенные ингредиенты. Солнце и тишину, книги и трепет диафрагмы, салюты и бризы. Всего две баночки такого чуда удалось приготовить девочке, за прожитые годы. Одну она уже применила всю без остатка, ни сколько не сожалея, помня как приятно было угощать и есть самой, как воспоминания и ощущения до сих пор греют область «солнечного сплетения» изнутри и только вид пустой баночки, омрачает это доброе и тёплое.
И вот вторая порция. Только она и только родному. Ведь лучшего пока не придумано и не создано девочкой, как и лучше и роднее нет возле неё.
Корзинка, чистое полотенце, пироги с самым ценным внутри, нежно, заботливо, что бы не остыли. Душа, желание, радость и неизменная, блуждающая, уже объяснимая улыбка предвкушения.
Дорога была новой. А почему нет?
- Все дороги ведут к бабушке, - легкомысленно перефразировала вечное девочка.
Всякого повидала она в пути. Чаще светило солнце, но удары веток по лицу имели место быть, но движения не тормозили, а наоборот, подгоняли только вперёд. Ландшафтная ситуация тоже не была однозначной и девочке приходилось то взбираться, то резво сбегать, иногда даже отряхивая с коленей лишнее.
И вот молодой ельник стал постепенно сменяться старым сосновым лесом. Не кстати вспомнив уроки биологии о жизненных циклах и выстроив не сложный ассоциативный ряд, девочка остановилась. Подняв голову к тому месту, которое поэтично называют небосводом, увидела несколько неожиданных темных туч. Мыслительные процессы о неизбежности бытия, заставили ноги подойти к старому пню и присесть.
- Что я делаю? Как решилось, что это именно то, когда нужно использовать вторую часть чуда? Моя бабушка, встречи с которой я так ждала, которая выбрана мною, что бы прикоснуться к этому, совсем не та, какой я надеюсь её увидеть. Она прошла длинный путь от и до, поистрепалась сложным, растрачивала себя в утехах и забавах, очерствела и потеряла чувственность, претерпела физиологические изменения. ЕЙ РЕАЛЬНО НЕ ПО ЗУБАМ ТАКАЯ НАЧИНКА. Презентуй я ей, что то более приземлённое и легкое, доступное и осязаемое, она бы поняла и возрадовалась. А это? Зачем прошлое подсунуло мне сладость первой баночки? Идентичность ситуации? Схожесть объекта? Или же единственно верное. Моё стремление клонировать прожитое.
В поле зрения курсировал голодный волк, с вожделением поглядывая на корзинку и, фантазируя на тему хлебобулочных изделий, лениво ронял слюни на грунт. Он никогда не вкушал чуда рук девочки, а ведь это могло, теоретически, спасти ему жизнь. Фауна средних размеров однозначно чуяла запах выпечки, и знала о содержимом, но подойти ближе не решалась, и только редкие индивиды пытались обратить внимание девочки, не замечающей их потуг.
Порыв ностальгического ветра, сдул замершую на пол пути слезинку. Девочка подалась на встречу одной ей понятному. И возложив надежду на своё природное чутьё и чудеса современной стоматологии, продолжила идти по ранее намеченной траектории.

17.09.2009 год





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-10-24 15:09:52
Переглядів сторінки твору 759
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.389 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.879 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.797
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2012.10.01 20:01
Автор у цю хвилину відсутній