ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
ОКСАНА ЗАБУЖКО -- ШЕВЧЕНКІВ МІФ УКРАЇНИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОКСАНА ЗАБУЖКО -- ШЕВЧЕНКІВ МІФ УКРАЇНИ
ОКСАНІ ЗАБУЖКО
( через газ. «Голос України». Скорочений варіант. )
...Отже, щодо Вашого « Шевченкового міфа...». Я буду ще його перечитувати зі словником іншомовних слів, а головно самого Шевченка. Перше ж натхненне ( і, звичайно, поверхневе) прочитання раптом викристалізувало усе моє дотеперішнє розуміння Шевченка в конкретні поняття. Усе це підсвідомо уже було. Начебто нічого нового, але раптом воно виявилось уже не мерехтливим фантомом свідомості, а реальними стовпами, що підпирають українське небо. Я, нарешті, дошкандибав до них і доторкнувся. І виринуло в пам’яті Антоничеве: «Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». З цієї точки зору мистецтво ― міф, і Ваш « Шевченків міф...» теж міф.
Але давайте підемо по другому Гегелевому колу ( заперечення заперечення): мистецтво, створивши окрему дійсність ( надреальність ), відтворює і перетворює дійсність ( реальність )!..
Я насправді хотів сказати: з усіх Шевченкових автопортретів « Шевченко і байгуші», а з віршів « На великдень на соломі » :
...
- Мені мати куповала.
- Мені батько справив.
- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
- А я в попа обідала, ―
Сирітка сказала.
― завжди ( з першого мого свідомого прочитання Шевченкових творів) були ключем до його « міфа ». Ця слізна, зубоскрежетна нота прозвучує (бринить)
через отой міф і є його силою.« Важным и пожалуй необходимым компонентом истенной молитвы у подвижников почитался дар слез». В.В. Бычков « Малая история Византийской эстетики». Киев « Путь к истине» 1991 ст. 112.
Отже, « Шевченків міф... » ― молитва слізна.., а ті сльози ― то не « жива і мертва вода архаїчних міфів...» – «гіпотеза про живу і мертву кров » , а слізна вода християнської доктрини. Ви зазначили в « ... міфі...» « як таку, що заслуговує принаймі на глибше дослідження» О. Забужко. « Шевченків міф України », всі цитати ст. 135.
16 березня 2003
ГАЙДАМАКИ
( роздуми про долю і фундаменалізм)
Давні і протирічиві чуття, завдячуючи відомим « спробам...» вельми поважної Оксани Стефанівни Забужко, ринули на поверхню бурхливим потоком, і годі їх погамувати, і годі викласти їх логічно на папері. А ще й уся нинішня дійсність на давньому тлі загальної невеселої картини, та ще й сьогоднішні спроби стоптати вершину генія Шевченка до рівня посередньої, а то й бульварної літератури (потуги Бузини...) спонукають говорити, сперечатися, кричати, насамперед, до українця ( не різати ж його ж насправді, як Гонта своїх дітей в «Гайдамаках»). Але що то є « Гайдамаки»? І як вони стикуються з реальними гайдамаками всієї української недержавної історії?
Отже, сльози клятвенні під скрежет зубовний – сльози, пролиті українцями при читанні, цитуванні і декламуванні Шевченкових творів, ніким не міряно, та й не маю за мету далі плакати чи виміряти їх кількість... Не слізьми меланхолійного українця вилилось оте реальне гайдамацтво. Головним запитанням є: чи закликав Шевченко до тої крові своїми творами? Закликав!
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...
І готовий був в пеклі чекати того часу!
...а до того
Я не знаю Бога.
І начебто дочекався!
Волю окропіте.
І йти б йому вже «до Бога молитися», та... Та несло « у синєє море» більше українську кров, а « вражою злою кровю » окроплювало кожен раз нашу ( українську) таки ж неволю... а коли « та воля » впала несподівано нам на голову, то вже українців не залишилось, чи що? А в тих решток свідомого українства, що сьогодні пробує духовно виживати у власній, не своїй державі, уже нетерпеливо та все настирливіше вимагають інші давнодержавні народи покаяння за все те гайдамацтво... Чи то поляки за західно-українські події кінця сорокових років 20 ст., чи росіяни, чи німці, чи євреї... не розумію навіть за що і про що. А оте гайдаматство ( як явище), сьогодні вже є проблемою глобальною, світовою під назвою – фундаменталізм. Але чомусь нікому в голову не приходить думка штудіювати Шевченкових « Гайдамаків », знімати кіно та робити висновки... А все ж то державні – великодержавні народи ракетами та бомбами, насильством та гвалтом ( росіяни в Чечні ) уже гвалтовану, віками не державну націю... І так триває давно, довго, вічно?
Авжеж розумів Тарас, усвідомлював, що то буде гріх – гайдамацтво! Пан або пропав! І спонукав нас до самопожертви. Текла кров і ворожа, і невинна. Був гвалт і були сльози, було всього. Здавалось би, в минулому той жах. Але що є минуле? Воно буде тривати до тих пір, аж поступиться сьогоднішньому трепетному і тендітному і затвердне, утвердиться й змінить нашу долю, хоч би так, як ото долю єврейського, віками бездержавного народу, що взявся за «свячені» почуття... І вже вони державні, і вже ж то... « фундаментальний іудаїзм» надихає « ісламський фундаменталізм» на гайдамацтво... але це вже постулати загальної теорії абсурду.
То що ж Шевченкові « Гайдамаки» - заклик до ножів, що вибухав гайдамацтвом реальним ― розбиванням голівки польського немовляти об одвірок ( найближчий у часі прояв – кінець 40- вих 20 ст. )? Не знаю, чи був натхнений той гайдамака Шевченковими « Гайдамаками», але точно знаю, що перед тим під час так званих пацифікацій його було принижено: побито до крові привселюдно шомполами державного польського війська і озлоблено до безумства... Але ж?
Читаючи « Гайдамаки », плачеш над долею українця, і жида Лейбу жаль, і невинно убієнних, і навіть винуватих, та й самих гайдамаків...Читаючи Пушкінового « Мідного вершника», чи заплаче хто над долею спаленого, згвалтованого Батурина?
Хтось плакав, читаючи « Гайдамаків», хтось, скрегочучи зубами, набирався твердості духу, а хтось, не читаючи нічого взагалі, робив свою чорну справу...
Але сьогодні, зараз, в дану мить важливим є запитання: чи наступило вже сьогодні? Чи ми вже маємо Україну, і наш Тарас пішов до Бога молитися і від- тепер жодного нашого гріха, вчиненого в боротьбі за державу, не візьме на свою душу!?
27 травня 2002 – 14 березня 2006
( через газ. «Голос України». Скорочений варіант. )
...Отже, щодо Вашого « Шевченкового міфа...». Я буду ще його перечитувати зі словником іншомовних слів, а головно самого Шевченка. Перше ж натхненне ( і, звичайно, поверхневе) прочитання раптом викристалізувало усе моє дотеперішнє розуміння Шевченка в конкретні поняття. Усе це підсвідомо уже було. Начебто нічого нового, але раптом воно виявилось уже не мерехтливим фантомом свідомості, а реальними стовпами, що підпирають українське небо. Я, нарешті, дошкандибав до них і доторкнувся. І виринуло в пам’яті Антоничеве: «Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». З цієї точки зору мистецтво ― міф, і Ваш « Шевченків міф...» теж міф.
Але давайте підемо по другому Гегелевому колу ( заперечення заперечення): мистецтво, створивши окрему дійсність ( надреальність ), відтворює і перетворює дійсність ( реальність )!..
Я насправді хотів сказати: з усіх Шевченкових автопортретів « Шевченко і байгуші», а з віршів « На великдень на соломі » :
...
- Мені мати куповала.
- Мені батько справив.
- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
- А я в попа обідала, ―
Сирітка сказала.
― завжди ( з першого мого свідомого прочитання Шевченкових творів) були ключем до його « міфа ». Ця слізна, зубоскрежетна нота прозвучує (бринить)
через отой міф і є його силою.« Важным и пожалуй необходимым компонентом истенной молитвы у подвижников почитался дар слез». В.В. Бычков « Малая история Византийской эстетики». Киев « Путь к истине» 1991 ст. 112.
Отже, « Шевченків міф... » ― молитва слізна.., а ті сльози ― то не « жива і мертва вода архаїчних міфів...» – «гіпотеза про живу і мертву кров » , а слізна вода християнської доктрини. Ви зазначили в « ... міфі...» « як таку, що заслуговує принаймі на глибше дослідження» О. Забужко. « Шевченків міф України », всі цитати ст. 135.
16 березня 2003
ГАЙДАМАКИ
( роздуми про долю і фундаменалізм)
Давні і протирічиві чуття, завдячуючи відомим « спробам...» вельми поважної Оксани Стефанівни Забужко, ринули на поверхню бурхливим потоком, і годі їх погамувати, і годі викласти їх логічно на папері. А ще й уся нинішня дійсність на давньому тлі загальної невеселої картини, та ще й сьогоднішні спроби стоптати вершину генія Шевченка до рівня посередньої, а то й бульварної літератури (потуги Бузини...) спонукають говорити, сперечатися, кричати, насамперед, до українця ( не різати ж його ж насправді, як Гонта своїх дітей в «Гайдамаках»). Але що то є « Гайдамаки»? І як вони стикуються з реальними гайдамаками всієї української недержавної історії?
Отже, сльози клятвенні під скрежет зубовний – сльози, пролиті українцями при читанні, цитуванні і декламуванні Шевченкових творів, ніким не міряно, та й не маю за мету далі плакати чи виміряти їх кількість... Не слізьми меланхолійного українця вилилось оте реальне гайдамацтво. Головним запитанням є: чи закликав Шевченко до тої крові своїми творами? Закликав!
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...
І готовий був в пеклі чекати того часу!
...а до того
Я не знаю Бога.
І начебто дочекався!
Волю окропіте.
І йти б йому вже «до Бога молитися», та... Та несло « у синєє море» більше українську кров, а « вражою злою кровю » окроплювало кожен раз нашу ( українську) таки ж неволю... а коли « та воля » впала несподівано нам на голову, то вже українців не залишилось, чи що? А в тих решток свідомого українства, що сьогодні пробує духовно виживати у власній, не своїй державі, уже нетерпеливо та все настирливіше вимагають інші давнодержавні народи покаяння за все те гайдамацтво... Чи то поляки за західно-українські події кінця сорокових років 20 ст., чи росіяни, чи німці, чи євреї... не розумію навіть за що і про що. А оте гайдаматство ( як явище), сьогодні вже є проблемою глобальною, світовою під назвою – фундаменталізм. Але чомусь нікому в голову не приходить думка штудіювати Шевченкових « Гайдамаків », знімати кіно та робити висновки... А все ж то державні – великодержавні народи ракетами та бомбами, насильством та гвалтом ( росіяни в Чечні ) уже гвалтовану, віками не державну націю... І так триває давно, довго, вічно?
Авжеж розумів Тарас, усвідомлював, що то буде гріх – гайдамацтво! Пан або пропав! І спонукав нас до самопожертви. Текла кров і ворожа, і невинна. Був гвалт і були сльози, було всього. Здавалось би, в минулому той жах. Але що є минуле? Воно буде тривати до тих пір, аж поступиться сьогоднішньому трепетному і тендітному і затвердне, утвердиться й змінить нашу долю, хоч би так, як ото долю єврейського, віками бездержавного народу, що взявся за «свячені» почуття... І вже вони державні, і вже ж то... « фундаментальний іудаїзм» надихає « ісламський фундаменталізм» на гайдамацтво... але це вже постулати загальної теорії абсурду.
То що ж Шевченкові « Гайдамаки» - заклик до ножів, що вибухав гайдамацтвом реальним ― розбиванням голівки польського немовляти об одвірок ( найближчий у часі прояв – кінець 40- вих 20 ст. )? Не знаю, чи був натхнений той гайдамака Шевченковими « Гайдамаками», але точно знаю, що перед тим під час так званих пацифікацій його було принижено: побито до крові привселюдно шомполами державного польського війська і озлоблено до безумства... Але ж?
Читаючи « Гайдамаки », плачеш над долею українця, і жида Лейбу жаль, і невинно убієнних, і навіть винуватих, та й самих гайдамаків...Читаючи Пушкінового « Мідного вершника», чи заплаче хто над долею спаленого, згвалтованого Батурина?
Хтось плакав, читаючи « Гайдамаків», хтось, скрегочучи зубами, набирався твердості духу, а хтось, не читаючи нічого взагалі, робив свою чорну справу...
Але сьогодні, зараз, в дану мить важливим є запитання: чи наступило вже сьогодні? Чи ми вже маємо Україну, і наш Тарас пішов до Бога молитися і від- тепер жодного нашого гріха, вчиненого в боротьбі за державу, не візьме на свою душу!?
27 травня 2002 – 14 березня 2006
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію