ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2024.04.15
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Єгояда
І постарів Єгояда, і наситився днями й помер.
Він був віку ста й тридцяти літ, коли помер.
І поховали його в Давидовім місті з царями,
Бо робив він добро в Ізраїлі і для Бога, і для Його Храму.
Діврей ямім (Друга Книга хронік), 24.15-16
Лютує Атальягу, мстить за сина.
Але кому? Не тим, хто його вбив,
А нищить все потомство царське.
Ні, не помста, а намір владарювати,
Бути царицею, а не радником, як доти.
І такою, щоб зрушить з трону не посмів ніхто.
Іще в Ізраїльському царстві, де народилась,
Вклонялася Ваалові, то ж і в Юдеї, як заміж вийшла,
Не мала наміру ходить до Храму.
Згадувала про Дім Божий, як не стачало золота й срібла.
Не відала, що саме там, у Храмі, підростає
Єдиний уцілілий з царської родини.
Єгояда,священик, наказав дружин,
Сховати немовлятко в в своїй опочивальні.
А поки Йоаш спинавсь на ноги,
Єгояда робив усе, щоб якомога швидше
Зіпхнути з трону богохульницю-царицю.
Почав із війська: домовився з начальниками сотень,
Щоб обійшли Юдею й зібрали розігнаних левітів,
Порозумілися з із главами усіх родин.
І ось, як однодумці зійшлися в Божім Домі,
З’явивсь Єгояда з Йоашем семилітнім.
«Віднині – це наш справжній цар!»- сказав.-
Він владарювати буде, як заповів Всевишній!
Ми ж маємо допомогти йому зійти на трон!»
Стоять довкруж Йоаша озброєні левіти в Храмі,
А на подвірї – зі списами й щитами вояки і люд.
З Йоашем вийшов Єгояда до тисяч тих,
Хто звідусюд прийшов, щоб освятить Шабат.
Поклав на голову хлопчині корону,
А в руки подає звої Закону
І проголошує: «Хай живе наш цар!»
І тої ж миті засурмили сурми,
І голосами співаків розлунився святий Єрусалим.
І вперше за шість літ Атальягу подалась до Храму
І не йме віри своїм очам:
На помості цар, а поруч – священик і зверхники...
На радощах співає і танцює люд...
І шати царські роздира вже-не-цариця,
Та спромоглася тільки прохрипіти:
«Змова...Змова...»
«Виведіть її крізь Кінську браму і вбийте там,
Щоб не паскудила Божого Дому»- звелів Єгояда.
...І заходивсь священик із царем побожним
Доводить до пуття понівечений Храм,
Бо ж Атальягу разом із синками
Забрала все, аби прикрасити Ваала.
І вгодне все в очах Господніх робив Йоаш,
Допоки іще з колиски наставником був священикю
Та ось лежить поміж царів Єгояда,
А радниками в юного царя – вельможі.
І відтоді не єдиному Всевишньому,
А божкам домашнім, камінню й деревам
Почав вклонятись цар, а за ним і люд Юдеї.
«Схаменіться! Не переступайте заповіти Божі!»-
Кричав Захарія, син Єгояда,
Як Дух Господній огорнув його.
Але не слухали відступники пророка,
А як набрид вмовляннями своїми,
З наказу царського закидали його камінням.
«Нехай побачить Бог і вам віддасть належне!»-
Устиг сказать Захарія на смертнім одрі...
...І сталось так, як і просив пророк:
Погнали знать в Дамаск, царя раби забили в ліжку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Єгояда
І постарів Єгояда, і наситився днями й помер.
Він був віку ста й тридцяти літ, коли помер.
І поховали його в Давидовім місті з царями,
Бо робив він добро в Ізраїлі і для Бога, і для Його Храму.
Діврей ямім (Друга Книга хронік), 24.15-16
Лютує Атальягу, мстить за сина.
Але кому? Не тим, хто його вбив,
А нищить все потомство царське.
Ні, не помста, а намір владарювати,
Бути царицею, а не радником, як доти.
І такою, щоб зрушить з трону не посмів ніхто.
Іще в Ізраїльському царстві, де народилась,
Вклонялася Ваалові, то ж і в Юдеї, як заміж вийшла,
Не мала наміру ходить до Храму.
Згадувала про Дім Божий, як не стачало золота й срібла.
Не відала, що саме там, у Храмі, підростає
Єдиний уцілілий з царської родини.
Єгояда,священик, наказав дружин,
Сховати немовлятко в в своїй опочивальні.
А поки Йоаш спинавсь на ноги,
Єгояда робив усе, щоб якомога швидше
Зіпхнути з трону богохульницю-царицю.
Почав із війська: домовився з начальниками сотень,
Щоб обійшли Юдею й зібрали розігнаних левітів,
Порозумілися з із главами усіх родин.
І ось, як однодумці зійшлися в Божім Домі,
З’явивсь Єгояда з Йоашем семилітнім.
«Віднині – це наш справжній цар!»- сказав.-
Він владарювати буде, як заповів Всевишній!
Ми ж маємо допомогти йому зійти на трон!»
Стоять довкруж Йоаша озброєні левіти в Храмі,
А на подвірї – зі списами й щитами вояки і люд.
З Йоашем вийшов Єгояда до тисяч тих,
Хто звідусюд прийшов, щоб освятить Шабат.
Поклав на голову хлопчині корону,
А в руки подає звої Закону
І проголошує: «Хай живе наш цар!»
І тої ж миті засурмили сурми,
І голосами співаків розлунився святий Єрусалим.
І вперше за шість літ Атальягу подалась до Храму
І не йме віри своїм очам:
На помості цар, а поруч – священик і зверхники...
На радощах співає і танцює люд...
І шати царські роздира вже-не-цариця,
Та спромоглася тільки прохрипіти:
«Змова...Змова...»
«Виведіть її крізь Кінську браму і вбийте там,
Щоб не паскудила Божого Дому»- звелів Єгояда.
...І заходивсь священик із царем побожним
Доводить до пуття понівечений Храм,
Бо ж Атальягу разом із синками
Забрала все, аби прикрасити Ваала.
І вгодне все в очах Господніх робив Йоаш,
Допоки іще з колиски наставником був священикю
Та ось лежить поміж царів Єгояда,
А радниками в юного царя – вельможі.
І відтоді не єдиному Всевишньому,
А божкам домашнім, камінню й деревам
Почав вклонятись цар, а за ним і люд Юдеї.
«Схаменіться! Не переступайте заповіти Божі!»-
Кричав Захарія, син Єгояда,
Як Дух Господній огорнув його.
Але не слухали відступники пророка,
А як набрид вмовляннями своїми,
З наказу царського закидали його камінням.
«Нехай побачить Бог і вам віддасть належне!»-
Устиг сказать Захарія на смертнім одрі...
...І сталось так, як і просив пророк:
Погнали знать в Дамаск, царя раби забили в ліжку.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію