ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
2024.05.02
19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Я не можу без вас жити
Він прикрив обличчя долонями. На короткий час йому вдалося забутися, потонути в гаморі корчми, в якому інколи домінували хвалькуваті тиради п’яниць або ж верески офіціанток, котрих ті ж п’яниці намагалися ущипнути.
Відмахнувшись від болісного, жадав спокою: тільки б не відлунював конфлікт із дружиною, не зблискували в пам’яті її сльози, тільки б не будоражив душу її гарячковий монолог. Бо що тут вдієш — ревнощі! Затримався на роботі до опівночі: вовтузився із стареньким грузовиком один - однісінький поблизу Тернополя. Повертався з відрядження, коли раптом закашляв мотор, а згодом і зосім відмовився працювати. Така вже доля шоферська — не знаєш, яка халепа підстереже на дорозі.
Дружина не повірила, навіть не дослухалась пояснень. Лементувала, як навіжена, називаючи гультяєм. Чи не Зоська з десятої квартири, чий суджений на гультяйстві зуби з’їв, нашептала їй казна - що? Не стримався: викричав дружині все, що думає про її ревнощі. Переборщив, бо , вхопивши за руки двох їхніх нащадків, чкурнула до батьків.
Згодом — тиждень самотності. Ображений на дружину й увесь світ, ремонтував на роботі без сторонньої допомоги «клятого грата», а вдома бездумно переключав канали телевізора, намагаючись забути про реальність. Хай діється Божа воля, — міркував час від часу, — годі принижуватися перед ревнивицею — допекла до живих печінок! Ні, він не буде знову прикидатися дурником, мовляв, кається і надалі жодного неправильного кроку...
В неділю самотність взяла за живе: чому повинен розмовляти із стінами? Відвести б душу...ну, хоч там, у найближчій корчмі...
.....Коли вже хміль гасав у голові, підвівся, щоб іти додому. Хтось торкнувся ліктя. Оглянувся і впізнав у небритому чолов’ягові місцевого п’яницю – філософа на прізвисько Жуня.
— Не сподівався побачити у «гадюшнику» зразкового сімянина, — Жунині губи багатозначно скривилися, — а, розумію... розумію... Зразок розбився об твердий лоб ідеалу..
За інших обставин післав би Жуню під три чорти, а тоді захотілось хоч трохи з кимось поспілкуватись.
— Всі вони, жінки, — продовжував, підливаючи у стакани, корчмівський філософ, — запрошення до щастя, яке виявляється запрошенням до пекла. Спочатку якась там чепурненька Гануся чи Катруся мило усміхається тобі, солодко лепече, а згодом вважає тебе рабом своїх забаганок та ілюзій. І якщо ти, цілком нормальний чоловік, не можеш задовольнити її апетитів, скурпульозно знаходить у тобі стільки недоліків, що й самому люциферові надбати не до снаги. Тоді чепурненькій цілком у дусі жіночої логіки імпонує ставитися до тебе, як до невдахи. Вже не заслуговуєш у неї на добре слово, чисту білизну чи смачний обід. Здебільшого, цей процес поєднується з процесом пошуку нового ідеалу в штанах, змальованого їй запопадливою мамцею або подружками. А тобі, «списаному», в голову не приходить ,що, грішучи, вона пильно пантрує за тобою, щоб бува не випередив її... Найменша підозра і ... скандал забезпечено — з істерикою в усіх проявах. Хтось з афористів сказав, що істерика — жіночий спосіб розважатися. Чесне слово, мав рацію. Навіть глумлячись над тобою, жінка нахабно тішить себе тим, що будеш перед нею принижуватися, намагаючись втримати сімейний потяг на рейках.
— Твій особистий досвід! — дорікнув Жуні, — він не для всіх.
Жуня спокійно знову наповнив стакани.
— Не знаю, як щодо всіх... А ти прислухайся. З якої радості потилиця в зразкового сім’янина місяців два не брита, гудзики на піджаку теліпаються. І що це за оказія — дружина бігцем до мами! Напевно, буде там тяжко переживати, як тобі без неї... Фарс, друже мій, — фарс!
Жунині слова не сприймалися: миттєвості, години, дні, місяці — був він
щасливим!
Вийшовши з корчми, чи не вперше в житті відчув, що ноги не слухаються. Допомагав їм, опираючись на стіни. Зрештою, допетляв до власних дверей, які з трудом відчинив. Усвідомлював, що ось-ось засне, а ще не сказав дружині та дітям найвагомішого... Нащупав у кишені мобільний. Перед очима побігли прізвища абонентів. З останніх сил натиснув на кнопку «Виклик». Почувши « ало », крикнув домашнім.
— Я не можу без вас жити!
Телефон випав із рук. Не втримавши рівноваги, упав поряд і відразу заснув.
Ранком страшенно боліла голова. Біль трохи затихнув, коли вже був на роботі під черевом «грата». З часом все вправніше орудував інструментами, парируючи кпини таких же, як він, шоферюг, що помітили його вчорашню дружбу з алкоголем...
Перед обідом, як зазвичай, покликали у контору підписати документи. Привітавшись, механічно виконав обов’язок і подався до виходу. У дверях оглянувся, відчувши на собі тривалий погляд Клари Адольфівни, бухгалтера фірми
Від здивування заціпенів: завжди строга, в діловому костюмі, худюща Клара Адольфівна височіла над столом в прозорій блузі, випинаючи, як насміхалися фірмівські вертихвістки, «натяк на груди». Зачіска з розряду « прощавай відпочинок», вишуканий макіяж і щедро намальовані губи закликали не оминути увагою їхню володарку. Заледве справившись із тремтінням, Клара Адольфівна чудернацько простягнула через широкий бухгалтерський стіл руку, намагаючись цим нехитрим жестом наблизити його до себе.
— Ви жаданий!..
За хвилину від хмелю не залишилося нічого. Напружено намагався второ-
пати, що коїться. Пригадав теревені про «перезрілу Асоль», яка чекає сво-
го романтичного принца. Так, це про неї, дивакувату Клару Адольфівну, шепталися в усіх закутках фірми — хто із розумінням, а хто, глузуючи: не такій сягнути намріяного.... Останні ще й смакували вади тридцятилітньої жінки, знаходячи саме у ній причини її холостяцтва. Невже він, — здивувався, — і є обранцем...
Клара Адольфівна несподівано припала до нього.
— Одна ваша.... твоя фраза «я не можу без вас жити!» і все для мене в найкращих барвах!.. Спасибі!
Щодуху намагався не зареготати. Номери дружини і Клари Адольфівни в його телефоні поряд. Вчора... сп’янівши... Що ж тепер? За хвилину – другу розповість бухгалтеру правду і... Не варто рубати з плеча. Хіба якось по-іншому... Адже кохає — по-справжньому, не ховаючи беззахисної жіночої душі...
— Ви, Кларо Адольфівно... не така, як всі... справжня ... мила і... рідна, — усвідомив, що говорить щиро, — ви варті щастя! Але... мій вчорашній дзвінок — миттєва слабкість... Чи будемо щасливими, завдавши болю моїй сім’ї?
Клара Адольфівна заплакала. Вона скидалася на маленьку дівчинку, якій подарували, а згодом відібрали щось дуже цінне... Її некрасиве прекрасне обличчя струменіло смутком і натхненням водночас...
Прощаючись, востаннє заглянув в очі Клари Адольфівни (тепер просто милої Клари) і побачив у них стільки поваги, скільки не помічав до цього в жодних жіночих очах.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я не можу без вас жити
Він прикрив обличчя долонями. На короткий час йому вдалося забутися, потонути в гаморі корчми, в якому інколи домінували хвалькуваті тиради п’яниць або ж верески офіціанток, котрих ті ж п’яниці намагалися ущипнути.
Відмахнувшись від болісного, жадав спокою: тільки б не відлунював конфлікт із дружиною, не зблискували в пам’яті її сльози, тільки б не будоражив душу її гарячковий монолог. Бо що тут вдієш — ревнощі! Затримався на роботі до опівночі: вовтузився із стареньким грузовиком один - однісінький поблизу Тернополя. Повертався з відрядження, коли раптом закашляв мотор, а згодом і зосім відмовився працювати. Така вже доля шоферська — не знаєш, яка халепа підстереже на дорозі.
Дружина не повірила, навіть не дослухалась пояснень. Лементувала, як навіжена, називаючи гультяєм. Чи не Зоська з десятої квартири, чий суджений на гультяйстві зуби з’їв, нашептала їй казна - що? Не стримався: викричав дружині все, що думає про її ревнощі. Переборщив, бо , вхопивши за руки двох їхніх нащадків, чкурнула до батьків.
Згодом — тиждень самотності. Ображений на дружину й увесь світ, ремонтував на роботі без сторонньої допомоги «клятого грата», а вдома бездумно переключав канали телевізора, намагаючись забути про реальність. Хай діється Божа воля, — міркував час від часу, — годі принижуватися перед ревнивицею — допекла до живих печінок! Ні, він не буде знову прикидатися дурником, мовляв, кається і надалі жодного неправильного кроку...
В неділю самотність взяла за живе: чому повинен розмовляти із стінами? Відвести б душу...ну, хоч там, у найближчій корчмі...
.....Коли вже хміль гасав у голові, підвівся, щоб іти додому. Хтось торкнувся ліктя. Оглянувся і впізнав у небритому чолов’ягові місцевого п’яницю – філософа на прізвисько Жуня.
— Не сподівався побачити у «гадюшнику» зразкового сімянина, — Жунині губи багатозначно скривилися, — а, розумію... розумію... Зразок розбився об твердий лоб ідеалу..
За інших обставин післав би Жуню під три чорти, а тоді захотілось хоч трохи з кимось поспілкуватись.
— Всі вони, жінки, — продовжував, підливаючи у стакани, корчмівський філософ, — запрошення до щастя, яке виявляється запрошенням до пекла. Спочатку якась там чепурненька Гануся чи Катруся мило усміхається тобі, солодко лепече, а згодом вважає тебе рабом своїх забаганок та ілюзій. І якщо ти, цілком нормальний чоловік, не можеш задовольнити її апетитів, скурпульозно знаходить у тобі стільки недоліків, що й самому люциферові надбати не до снаги. Тоді чепурненькій цілком у дусі жіночої логіки імпонує ставитися до тебе, як до невдахи. Вже не заслуговуєш у неї на добре слово, чисту білизну чи смачний обід. Здебільшого, цей процес поєднується з процесом пошуку нового ідеалу в штанах, змальованого їй запопадливою мамцею або подружками. А тобі, «списаному», в голову не приходить ,що, грішучи, вона пильно пантрує за тобою, щоб бува не випередив її... Найменша підозра і ... скандал забезпечено — з істерикою в усіх проявах. Хтось з афористів сказав, що істерика — жіночий спосіб розважатися. Чесне слово, мав рацію. Навіть глумлячись над тобою, жінка нахабно тішить себе тим, що будеш перед нею принижуватися, намагаючись втримати сімейний потяг на рейках.
— Твій особистий досвід! — дорікнув Жуні, — він не для всіх.
Жуня спокійно знову наповнив стакани.
— Не знаю, як щодо всіх... А ти прислухайся. З якої радості потилиця в зразкового сім’янина місяців два не брита, гудзики на піджаку теліпаються. І що це за оказія — дружина бігцем до мами! Напевно, буде там тяжко переживати, як тобі без неї... Фарс, друже мій, — фарс!
Жунині слова не сприймалися: миттєвості, години, дні, місяці — був він
щасливим!
Вийшовши з корчми, чи не вперше в житті відчув, що ноги не слухаються. Допомагав їм, опираючись на стіни. Зрештою, допетляв до власних дверей, які з трудом відчинив. Усвідомлював, що ось-ось засне, а ще не сказав дружині та дітям найвагомішого... Нащупав у кишені мобільний. Перед очима побігли прізвища абонентів. З останніх сил натиснув на кнопку «Виклик». Почувши « ало », крикнув домашнім.
— Я не можу без вас жити!
Телефон випав із рук. Не втримавши рівноваги, упав поряд і відразу заснув.
Ранком страшенно боліла голова. Біль трохи затихнув, коли вже був на роботі під черевом «грата». З часом все вправніше орудував інструментами, парируючи кпини таких же, як він, шоферюг, що помітили його вчорашню дружбу з алкоголем...
Перед обідом, як зазвичай, покликали у контору підписати документи. Привітавшись, механічно виконав обов’язок і подався до виходу. У дверях оглянувся, відчувши на собі тривалий погляд Клари Адольфівни, бухгалтера фірми
Від здивування заціпенів: завжди строга, в діловому костюмі, худюща Клара Адольфівна височіла над столом в прозорій блузі, випинаючи, як насміхалися фірмівські вертихвістки, «натяк на груди». Зачіска з розряду « прощавай відпочинок», вишуканий макіяж і щедро намальовані губи закликали не оминути увагою їхню володарку. Заледве справившись із тремтінням, Клара Адольфівна чудернацько простягнула через широкий бухгалтерський стіл руку, намагаючись цим нехитрим жестом наблизити його до себе.
— Ви жаданий!..
За хвилину від хмелю не залишилося нічого. Напружено намагався второ-
пати, що коїться. Пригадав теревені про «перезрілу Асоль», яка чекає сво-
го романтичного принца. Так, це про неї, дивакувату Клару Адольфівну, шепталися в усіх закутках фірми — хто із розумінням, а хто, глузуючи: не такій сягнути намріяного.... Останні ще й смакували вади тридцятилітньої жінки, знаходячи саме у ній причини її холостяцтва. Невже він, — здивувався, — і є обранцем...
Клара Адольфівна несподівано припала до нього.
— Одна ваша.... твоя фраза «я не можу без вас жити!» і все для мене в найкращих барвах!.. Спасибі!
Щодуху намагався не зареготати. Номери дружини і Клари Адольфівни в його телефоні поряд. Вчора... сп’янівши... Що ж тепер? За хвилину – другу розповість бухгалтеру правду і... Не варто рубати з плеча. Хіба якось по-іншому... Адже кохає — по-справжньому, не ховаючи беззахисної жіночої душі...
— Ви, Кларо Адольфівно... не така, як всі... справжня ... мила і... рідна, — усвідомив, що говорить щиро, — ви варті щастя! Але... мій вчорашній дзвінок — миттєва слабкість... Чи будемо щасливими, завдавши болю моїй сім’ї?
Клара Адольфівна заплакала. Вона скидалася на маленьку дівчинку, якій подарували, а згодом відібрали щось дуже цінне... Її некрасиве прекрасне обличчя струменіло смутком і натхненням водночас...
Прощаючись, востаннє заглянув в очі Клари Адольфівни (тепер просто милої Клари) і побачив у них стільки поваги, скільки не помічав до цього в жодних жіночих очах.
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію