ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
ПЛАТА ЗА ОБРАЗ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !
– Аколь бе шекель!
– Аватиах адом ве маток!
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир!
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! [2]
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПЛАТА ЗА ОБРАЗ
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена плача – это не только печальная страница в древней истории Израиля, но и место, где каждому кажется, что именно здесь с помощью молитвы и записочки, втиснутой в одну из расщелин, можно напрямую пообщаться с Б-гом.
Махане Егуда – это самая настоящая сегодняшняя история, своеобразный барометр благополучия страны.
До вчерашнего дня казалось, что я досконально знаю это чрево Иерусалима. Привычными стали уже заглушающие друг друга истошные выкрики продавцов:
– Балабайт миштагеа !
– Аколь бе шекель!
– Аватиах адом ве маток!
– Рак эцлену аколь бе хаци мехир!
– Отото согрим эт абаста! Аколь бехинам! [2]
И т.д. и т.п. Хоть на поверку все оказывается чистой воды обманом. Но такова природа всех зазывал. Главное – сделать каждого пришедшего покупателем. А дальше – дело техники. С другой стороны, торговаться – это не просто сбывать товар, но и самый естественный способ общения на Востоке.
Махане Егуда немыслим и без праздношатающихся толп иностранных туристов, чаще всего американских, с постоянным щелканьем фотоаппаратов и жужжанием фотокамер. Завсегдатаи маленьких харчевен, привыкшие к искателям израильских типов, преспокойно попивают кофе и непринужденно позируют, краем ока все-таки следя за объективом.
Немыслим шук и без представителей разных течений иудаизма. Одни пытаются всунуть в твои нагруженные покупками руки брошюры и листовки, другие собирают для бедноты потерявшие товарный вид овощи и фрукты, третьи подзывают к столику, чтобы надеть на руку ремешок, а на лоб – филактерии...
Вот кучкуются для русского миньяна стайки ожидающих остограммиться. С бутылкой в одной руке и с сигаретой в другой они жадно посматривают на ворота, охраняемые безразлично взирающими на входящих солдатами. Все вместе пристрастившиеся к зелью давно уже составляют израильский миньян, но так уж повелось, что у каждого второго – свой ребе. А пока что, если не знать, для чего они стоят возле питейной лавки, по оживленности разговора, сопровождаемого размахиванием рук, их можна без преувеличения сравнить с обитателями кнесета во время обсуждения бюджета на нынешний год.
Казалось, ничем уже не удивишь меня на Махане Егуда. И вот вчера в ожидании жены прогуливаюсь по центральной арене рынка и вижу то, чего не было еще неделю назад – на крохотном пьедестале скульптурное изображение ковбоя с гитарой наперевес. Выражение лица суровое, взгляд устремлен куда-то вдаль. А рядом, как это водится при виде чего-то нового, – толпа зевак.
Смотрю я себе и вдруг слышу звон монеты. Кто-то бросил шекель в рюкзак, который я поначалу не приметил. И к моему удивлению, скульптура моментально ожила. Ранее занятый созерцанием вечности, ковбой ударил по струнам и запел, в такт музыке притопывая ногой и подобострастно посматривая в сторону подателя гонорара.
Песня длилась всего полминуты, после чего юноша вновь застыл в прежней позе. Так повторялось при каждом новом звоне монеты...
“Что же тут удивительного?” – сказал мне приятель, исколесивший почти всю Европу. – Такое неоднажды видел я во Франции, в Италии. Каждый зарабатывает, как может”.
Так-то оно так, думал я, и все-таки почему-то становится неуютно на душе, когда видишь, что песня рождается только после звона металла. Лучше уж уличные музыканты и певцы. Те по крайней мере поют и играют независимо от того, бросят им монету или нет.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію